Мирослав Володимирович Попович

Віхи наукової біографії

Мирослав Володимирович Попович, сімдесятип'ятиріччя від дня народження якого цього, 2005-го, року відзначала філософська громадськість країни, належить до тієї когорти вчених соціогуманітарного профілю, яким випала непроста і, разом з тим, щаслива доля жити й працювати в історичну епоху крутих поворотів в розвитку українського суспільства. За останні п'ятдесят років наша країна пережила ряд переломних періодів, коли докорінно змінювалися основні характеристики суспільного буття і національної свідомості, а разом з ними - буття і свідомість особи. Вони набували нових рис, коли внаслідок краху одноосібної тиранії з'явилися перші віддушини, що вселяли манливі надії на вільний соціальний, національний, культурний і духовний розвиток. Не встигши набрати повної сили та незворотного суспільного надбання, п'янкий дух свободи був нещадно придушений. Країна знов поринула в густі сутінки економічної, політичної і культурної стагнації, духовного і морального деградування. На щастя, для всього існує своя межа. Багаторічний процес повсюдного занепаду знайшов своє логічне завершення в так званій перебудові та закономірному крахові "суспільства розвинутого соціалізму", "нової історичної спільності - великого радянського народу", штучно збитої "світової соціалістичної системи". Для України відкрилася епоха стрімких перемін і нового відліку часу - епоха утвердження незалежності, демократичного розвитку, докорінної трансформації усіх сфер суспільного буття, національного і культурного відродження. Процеси відбувалися і відбуваються складно, суперечливо, з відкочуваннями назад. Кожний крок уперед дається з великими труднощами і напруженням сил. Тягар минулих парадигм все ще помітно сковує суспільну свідомість і психологію народу. Країна продовжує пошук свого історичного шляху.

Відстежуючи творчий шлях і кар'єрні стежки Мирослава Поповича, в черговий раз переконуєшся в справедливості слів Гегеля, який афористично визначив філософію як епоху, схоплену думкою. В наукових працях М.Поповича, в їх змістові й тематичній та ідейній спрямованості як в краплі води віддзеркалюються всі особливості нашої новітньої історії, котрі як віхи позначають пройдені нелегкі дороги. Трансформуючись у різнопланові виміри особистості, вони стають разом з тим примітними віхами її творчості, духовного зростання і суспільно значущої діяльності. Саме тому наукова біографія М.Поповича являє собою яскравий приклад органічного поєднання визначних творчих досягнень і високої громадсько-політичної активності.

М.В.Попович народився 12 квітня 1930 року в м. Житомирі. Батьки були учителями мови і з 1930 року працювали в школі № 1 м. Ізяслава на Хмельниччині. В цій же школі розпочав навчання і Мирослав. Але вибухнула війна, яка стала народною, вітчизняною. Батько пішов на фронт і загинув в бою з фашистами, захищаючи столицю України. Мати з двома малими дітьми вимушено залишилася в окупованому місті. Мирославу випало зазнати всіх жахів панування фашистського режиму на рідній землі: повсюдні каральні дії, арешти і розстріли. Мати - підпільниця, постійний страх за її долю, страх за себе і молодшого брата, дошкульний голод, нетоплене помешкання… По війні сім'я переїхала в м. Народичі, що на Житомирщині, де проживав його дід. Тут він закінчив середню школу і в 1948 році поступив на відділення логіки філософського факультету нині Київського Національного університету імені Т.Г.Шевченка.

Вибір спеціальності, яка визначила смисл усього життя, не був випадковим. Виростаючи в інтелігентній родині, де панував високий інтелектуальний дух, Мирослав з дитячих років долучився до серйозної літератури і виробив у собі смак до розмірковувань, глибоку жагу до знань, "черв'ячок" допитливості до всього незвіданого та таємничого. Реалії воєнних і повоєнних років породили нестримне бажання збагнути суть навколишнього світу, зрозуміти причинно-наслідковий ланцюг пережитих п