НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2006 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 56.

__________________________________________________________________________

Суріна Г.Ю. викладач МДУ ім. В.О. Сухомлинського
МІФОЛОГЕМА СВІТОВОГО ДЕРЕВА ЯК ОДИН З ВИЯВІВ АРХЕТИПУ ТРИЄДНОСТІ

На межі століть фахівці з багатьох гуманітарних дисциплін – культурологи, соціологи, філософи, психологи – відчувають потребу в пошуку цілісності світу, осмисленні певних основ, універсалій, спільних для різних галузей науки й культури. Саме пошук світових універсалій є рушійною силою перспективної науки синергетики, яка прагне віднайти певну єдність між гуманітарними й природничими науками. Він дає поштовх громадським об’єднанням фахівців найрізноманітніших дослідницьких галузей навколо світоглядної течії, названої її сучасними прибічниками “ноосферизмом” (А.І. Субетто, Р.Г. Баранцев, В.М. Сагатовський, А.П. Стахов та ін.). Останнім часом серед публікацій прибічників ноосферизму з'явилося досить багато присвячених аналізу бінарного й троїстого (тернарного) архетипів людського мислення, а також їх взаємодії. Аналіз цей сягає своїм корінням традиції української та російської релігійної філософії і ще глибше – літератури святих отців. Серед сучасних досліджень феномена бінаризму привертає увагу книга М.С. Уварова “Бінарний архетип”, присвячена аналізу антиномічного дискурсу в класичній і некласичній філософії, у науці, а також у релігійному досвіді [1].

Сучасні прихильники ідеї тринітаризму доводять необхідність переходу від бінарної парадигми, у рамках якої в основному формувалися наукове мислення й традиційна логіка, до тернарної парадигми. Свої твердження вони аргументують тим, що, по-перше, бінарне мислення нездатне зняти суперечності, які ним задаються, по-друге, – тим, що троїстість, на їхню думку, є певною універсальною гіперструктурою нашого світу, яка зумовлює світову гармонію й будує за законом троїстості найрізноманітніші явища нашого життя.

Автор монографії “Філософія міфу” А.Косарев, аналізуючи загальність проявів троїстості, пише: “Троїстими є простір (довжина – ширина – висота), час (минуле – сьогодення – майбутнє) і все, що перебуває в просторі й часі: світові субстанції (речовина – енергія – інформація), набір елементарних частинок (лептони – мезони – баріони), атом (протон – нейтрон – електрон); троїсті лептони (нейтрино – електрон – мюон), мезони (піон – каон – ета) і баріони (їх двічі по три); троїсті й гіпотетичні кварки, з яких утворюються мезони й баріони. Троїсту структуру мають не тільки основні форми природного буття, але й людського: соціум (суспільство – група – особистість), родина (батько – мати – дитина), особистість (тіло – душа – дух). Трихотомічними є людська мова (слово – пропозиція – текст) і її складові – слово (фонема – морфема – семема), речення (підмет – присудок – другорядні члени), текст (зав'язка – фабула – розв'язка); мова має також три граматичні особи (я, ми – ти, ви – він, вони)” [2, 216]. Механізм еволюції забезпечується трьома групами факторів – спадковістю, мінливістю й добором. Цей список можна продовжувати.

Велике місце аналізу чисел взагалі й числа “три” зокрема відводить у своїх творах П.А. Флоренський: “Числа взагалі виявляються невиведеними ні з чого іншого... Число виведене лише з числа ж, – не інакше. А оскільки найглибша характеристика сутностей пов'язана саме з числами, то сам собою напрошується піфагорівсько-платонівський висновок, що числа – основні, поза-емпіричні корені речей, – свого роду речі в собі. ... Позитивно число т р и виявляє себе всюди, наче якась основна категорія життя й мислення” [3, 595].

Аналізу троїстого архетипу присвячують свої праці сучасні дослідники – Р.Г. Баранцев, В.А. Богданов, А.В. Волошинов, Т.П. Григор'єва, Л.І. Корочкін, В.В. Налімов, Г.С. Померанц, Б.В. Раушенбах, К.А. Свасьян, В.М. Тростніков, П.Я. Харченко та ін. На сьогодні в Росії існує громадська організація, яка об’єднує прихильників тринітарної ідеї, – Академія Тринітаризму (www.trіnіtas.ru).

Представники цього напряму називають тріадою будь-яку трійку понять, котрі якимось чином пов'язані між собою і мають вияви в різних сферах природи й культури [4, 30–43]. Причому троїстість, за їхнім уявленням, є універсальним архетипом цілісності, одним із тих базових архетипів, які почав вирізняти ще К.Г. Юнг, описуючи свою теорію колективного несвідомого (сам Юнг троїстість не позначав, а виділяв четверицю).

Р.Г. Баранцев стверджує, що інтерес до ідеї троїстості зумовлений поглибленням розуміння обмеженості аналітичного підходу: “раціо” не може обходитись без “емоціо” й “інтуїціо”. Мабуть, тому вже понад століття майже “вітає в повітрі” питання про синтез науки (раціо), мистецтва (емоціо) й релігії (інтуїціо), об'єднаних у тріаду Культури (М.Реріх).

Наш раціональний менталітет звично шукає триєдність шляхами аналітики, зазначає Р.Баранцев, але й раціональним шляхом знахідки не змушують себе чекати. Тризначні логіки [5], інформаційні тріади [6, 243–246], тричленні фізичні формули заявляють про розкриття єдиної основи світобудови [7]. Академік Б.Раушенбах досліджує математичний символ триєдності – вектор із трьома компонентами [8]. Але всі ці аналогії лишаються формальними й неспроможними перед містерією християнської Трійці, недосяжної для людського мислення [9, 492].

“Трійця в Одиниці, і Одиниця в Трійці. Цей догмат може бути прекрасною моделлю для вирішення проблеми єдиного й ріноманіття, яка так захоплювала античних і середньовічних філософів і в оновленому варіанті продовжує захоплювати сучасних, – мається на увазі питання про єдність світу. Але в абсолютній єдності Трьох Іпостасей немає субординації, порядку, першості, і тому вона недоступна для наукового пізнання. ... Усіляка ж четверта іпостась вносить у світ субординацію й порядок і, тим самим, робить його доступним науковому пізнанню, породжуючи водночас суперечності й антиномії розуму” [2, 50].

Саме ця якість – відсутність субординації й першості в єдиній Трійці – спонукала Р.Г. Баранцева сформулювати для троїстого архетипу деякі його принципи:

1) принцип невизначеності-додатковості-спільності (ПДВ), який означає, що в системній тріаді кожна пара елементів перебуває в співвідношенні додатковості, а третій надає міру спільності;

2) “оптимальності троїстості”, тобто м'якості, гнучкості, пластичності системних тріад, яка дає їм змогу вбирати в себе більш складні комплекси – тетради, пентади та ін., які цілком можна звести до троїстих;

3) з перших двох випливає принцип цілісності: системна тріада є достатньою для синтезу й примирення тенденцій до суверенності і водночас взаємозалежності частин сучасного світу; сумісності єдності цілого й водночас свободи його частин. Р.Г. Баранцев стверджує, що поняття “цілісності” приходить на зміну поняттю “повноти” і усвідомлюється як фундаментальне, доступне скоріше збагненню, ніж розумінню.

Авторка цієї статті, як людина, що цікавиться філософією міфу, вбачає багато прикладів прояву вищезазначених принципів троїстого архетипу в сфері порівняльної міфології. Однією з найбільш яскравих міфологем, які можна вважати виявом троїстого архетипу, є стійке й поширене по всій земній кулі уявлення про Світове Дерево. Здається, що в такій міфологемі дуже добре виявляються всі три означені Р.Г. Баранцевим принципи троїстості. Спробуємо коротко систематизувати вже наявні на сьогодні відомості про цю архетипну міфологему з точки зору присутності в ній виявів троїстості:

– Світове Древо уявлялося нашим предкам якоюсь центральною віссю, що пронизує собою три світи – підземний (світ мертвих, темний світ), земний (світ живих, світ боротьби темного й світлого первнів) і небесний (світ богів). Отже, міфологема Світового Дерева для давніх людей втілювала в собі універсальну триєдину концепцію світобудови.

– Існує безліч варіантів міфологем і образів, які не пов'язані зі словом “дерево”, але по суті мають те саме смислове навантаження, що й Світове Дерево – “вісь світу”, “світовий стовп”, “світова гора”, “світова людина” та ін. Усі ці образи можна вважати також виявом триєдності, тому що вони обєднують в єдиний універсум три світи.

– У кожному з цих культурно-історичних варіантів зводяться воєдино бінарні смислові протиставлення, які описують основні параметри світу: хаос – космос, небо – земля, земля – нижній світ, верх – низ, вогонь (сухе) – волога (мокре) тощо. Світове Дерево виступає чимось середнім щодо первісних бінарних опозицій, чимось третім, котре поєднує й примиряє опозиції між собою.

– Як і в звичайному земному дереві, у Світовому Дереві відносно однорідним є тільки стовбур, який відповідає середньому земному світу. Коріння Світового Древа і його крона мають безліч гілок і гілочок, цим пояснюється неоднорідна природа підземного й небесного світів, їх багатоплановість і багатомірність, які, проте, цілком вписуються в тривимірність первісного членування. Така багатовимірність пов'язується міфологами ще з однією досить стійкою досить поширеною міфологемою – з лабіринтом. Образ лабіринту відображає будову підземного темного світу, багато в чому хаотичного, жахливого, у якому, не знаючи секретів виходу з нього, легко загинути.

– Образ Світового Дерева є оборотним, тобто це дерево може рости корінням як униз, так і вгору; така “перевернутість” пояснюється або особливостями метрики просторово-часового континууму всесвіту, або змінами в позиції спостерігача, наприклад шамана, який “подорожує” в інші світи, перебуваючи усередині Дерева. Шаман “бачить” Дерево то з одного, то з іншого боку, то кроною, то корінням нагору. Тут знову виявляється м’якість, пластичність даного образу.

– Зі Світовим Деревом пов'язаний поділ не тільки просторовий, але й часовий – на минуле, сьогодення, майбутнє, а також його генеалогічне переломлення (предки, нинішнє покоління, нащадки). Ці поділи також є троїстими за структурою.

– Зі Світовим Деревом пов'язаний також етіологічний поділ причин і наслідків на сприятливі, нейтральні й несприятливі; анатомічний поділ людського тіла на голову, тулуб, ноги. Таким чином, кожна частина Світового Дерева визначається цілим пучком найчастіше троїстих ознак.

– Троїстість Світового Дерева по вертикалі підкреслюється також віднесенням до кожної його частини особливого класу істот, найчастіше тварин. З верхньою його частиною пов'язуються птахи, із середньою – копитні, зрідка бджоли, з нижньою – змії, жаби, миші та ін.

– Будова Світового Дерева розчленовується не тільки по вертикалі, але й по горизонталі. Горизонтальна структура означає начебто “зріз” стовбура Дерева й описує об'єкти, які входять у “зріз”, тобто описує будову цього земного світу. Значна кількість фактів дає змогу реконструювати дві горизонтальні осі (ліворуч – праворуч і попереду – позаду) у схемі Світового Дерева, які утворюють горизонтальну площину, – квадрат або коло (мандала). Кожна з чотирьох сторін квадрата або його кутів означає напрямки – сторони світу. Кожна сторона може мати свою персоніфікацію у вигляді бога або іншого міфологічного персонажа. У багатьох випадках кожний відзначений елемент горизонтальної структури виділяється особливим Деревом Світу, звідки – поширення восьмискладових об'єктів. Горизонтальна структура схеми Світового Дерева моделює не тільки числові відносини й сторони світу, але й чотири пори року, чотири частини доби, співвідношення кольорів і елементів світу. Горизонтальна структура допомагає відрізняти освоєне (пов'язане з культурою) від незасвоєного (пов'язаного з природою). Отже, саме Світове Дерево стає моделлю культури в цілому, своєрідним “деревом цивілізації” серед природного хаосу, тобто Світове Дерево відокремлює космічний світ від світу хаотичного, вносить у хаос міру, організацію й робить його доступним для вираження в знакових системах.

– Образ Світового Дерева містить у собі набір числових констант, дуже важливих для давньої людини, чисел, що вважалися священними. Так, “три” (2+1) виступає символом абсолютної досконалості, а також динамічного процесу, який припускає виникнення, розвиток і завершення (членування по вертикалі, тріади богів, тріади героїв казки, три вищі цінності, три соціальні групи, три спроби, три етапи будь-якого процесу й т.д.). Число “чотири” (2+2) символізує ідею статичної цілісності (членування по горизонталі, тетради богів, чотири сторони світу, чотири основних напрямки, пори року, космічні століття, елементи світу та ін.). Число “сім” (2+2+2+1 або 3+4) є сумою двох попередніх констант, тобто фактично містить у собі весь всесвіт, його вертикальну й горизонтальну складові, тому є символом синтезу статичного й динамічного аспектів всесвіту (дні тижня, ноти октави, кольори веселки тощо). Число “дванадцять” (2*6 або 3*4) виступає символом повноти, тому що містить у собі всі аспекти міфологічного буття (12 асів скандинавської міфології, 12 олімпійських богів греків, 12 півтонів у октаві, 12 місяців у році, 12 знаків Зодіаку, “стоїть дуб, на дубі 12 суків...” або “стоїть стовп до небес, на ньому 12 гнізд” – народні загадки тощо). Фактично космогонічні міфи й образ Світового Дерева є першою в історії людства спробою пояснити появу множинності з одиничності, розмаїтості з одноманітності [10, 398].

– Існує стійкий зв'язок міфу про Світове Дерево з уявленнями про долю й богинь долі, які живуть під Деревом: це три норни скандинавів, три мойри стародавніх греків. О.Наговіцин досліджує існування певного зв'язку між образом Світового Дерева й Богині-Матері. Однією з іпостасей Богині-Матері є образ божественної Прялі, яка, подібно до трьох мойр, пряде нитку долі людини [11, 476]. Такими є хетська богиня-пряля Камрусепа, грецька Ананка (необхідність), що вертить світову вісь, наче веретено (три мойри є дочками Ананки), таке саме веретено є в скандинавської Фрігг, яка крутить Колесо Доль.

– Багато дослідників відзначають також зв'язок образу Світового Дерева, яке начебто підтримує світовий порядок, зі світовим Змієм, символом зла, який підгризає коріння Дерева [11, 465]. Не дарма ж Світове Дерево називали також Деревом пізнання Добра й Зла, а також Деревом Життя. У цих іпостасях Дерево знову виступає образом, що символізує принцип єдності й боротьби протилежностей, принцип руху й розвитку життя внаслідок боротьби протилежностей (добра й зла). Отже, й у цих іпостасях міфологема Світового Дерева імпліцитно містить у собі троїстість.

Розглядаючи образ Світового Дерева як міфологеми, котра є вираженням архетипу триєдності, зазначимо, що трьохскладова структура Дерева, а разом з ним і всього упорядкованого міфологічного космосу, добре вписується в “оптимальність троїстості”, про яку Р.Г. Баранцев стверджує, що системна тріада є достатньою для синтезу й знаходження цілісності, а складніші комплекси – тетради, пентади та ін. – зводяться до неї. В образі Дерева ми дуже добре простежуємо “гілчасту” множинність і багатовимірність, яка при цьому цілком зводиться до споконвічної троїстості.

У міфологемі Світового Дерева виявляється принцип невизначеності-додатковості-спільності (ПДВ), згідно з яким кожній парі протилежних компонентов (підземне царство – земля; земля – небесне царство; підземне царство – небесне царство), які перебувають у відносинах додатковості одного до одного, міру спільності надає Світове Дерево, яке віссю пов'язує між собою три світи в єдиний Всесвіт, втілюючи тим самим фундаментальність поняття цілісності.

Міфологемі Світового Дерева властиві такі самі риси м'якості, гнучкості, пластичності, які і троїстій структурі взагалі. Це втілено в здатності цієї міфологеми вбирати в себе всю розмаїтість світу як у вертикальній, так і в горизонтальній проекції, тобто поєднувати єдність цілого з розмаїтістю частин.

Крім міфологеми Світового Дерева, архетип троїстості виявляється також в давній ідеї спіралеподібності багатьох процесів і явищ. “Спіралеподібними (циклічними) є міфологічні простір і час, історичний і пізнавальний процеси. Спіралеподібний устрій мають багато живих організмів – раковини молюсків, панцири черепах, морські зірки, кільчасті хробаки. Спіралеподібний малюнок має розфарбування багатьох тварин і комах. Як з'ясувалося, такий характер мають галактики й межгалактичні пилові скупчення, молекула ДНК і обертальні траєкторії атомів і, можливо, субатомних частинок. Вивченням спіралеподібних утворень займається сучасна теорія симетрії, з якої сподіваються вивести всі основні фундаментальні закони нашого фізичного світу. Структуру спіралеподібності взагалі, і спіралеподібного характеру розвитку зокрема, зафіксовано в знаменитій діалектичній тріаді: теза – антитеза – синтез” [2, 227].

А.Косарев висловлює думку, що деревоподібність і спіралеподібність ізоморфні між собою й тому функціонально взаємозамінні. “У міфології тому є свідчення. Спіралеподібним є шлях героя в обряді ініціації: герой (теза) символічно вмирає (антитеза) і відроджується в новій якості (синтез). Спіралеподібність простежується й у всіх інших обрядах, метою яких є повторення на новому витку діянь предків зі створення Всесвіту. Але структура цих видів діяльності може бути описана й в образі Світового Дерева. А якщо це так, якщо деревоподібність і спіралеподібність справді ізоморфні, тоді вони можуть бути розглянуті як різні прояви якоїсь однієї, глибше сутності” [2, 228]. Такою найбільш глибокою сутністю А.Косарев також вважає саме ідею троїстості – адже й Світове Дерево, і світова спіраль троїсті за своєю структурою.

Сама міфологічна картина будови Всесвіту є динамічним виявом троїстого архетипу, у якому протиборчі сили примиряються між собою й тим самим сприяють подальшому розвитку. Як пише О. Наговіцин, “слов'янські Білобог і Чорнобог різні, як Яв і Нав – сили, якими вони правлять; але вони єдині в Праві. Подібна концепція Яві, Наві, Праві багато в чому схожа з китайською концепцією Ян, Ін, Дао. Тому появу подібних пар у космогонічній картині світу не слід розуміти, як бінарну опозицію в її чистому виді. Скоріше це – вираження гегелівської ідеї про єдність і боротьбу протилежностей” [11, 568]. Але цей гегелівський закон діалектики можна також вважати вираженням ідеї троїстості, в якій протилежності примиряються між собою.

Неможливо в рамках статті торкнутися величезного матеріалу щодо втілення ідеї троїстості у світогляді різних філософів. Можна лише навести, наприклад, висловлення української дослідниці О.Добродум, яка звертає увагу на те, що “елементи просторово-символічної організації Всесвіту в межах тріадичної структури Світового дерева можна простежити в Григорія Сковороди в його філософії триєдності. Дуалізм “світ земний – світ горній”, “мікрокосм – макрокосм”, а також чітко виражена ієрархічність та підпорядкованість світоустрою несуть у собі мотиви просторової організації світу, які семантизовані в образі Світового Дерева” [12]. Дуже цікаво також дослідити ідею троїстості в світових релігіях.

Можна погодитися з думкою О.Косарєва про те, що ідея троїстості має не тільки гносеологічний, але й онтологічний статус, який лежить десь у самих основах світобудови й має, очевидно, трансцендентний зміст.

О.Косарєв також звертає увагу на те, що образ Світового Дерева має величезний евристичний потенціал, особливо в тих галузях, де потрібно описати загальну картину й систематизувати матеріал. Тому образ Дерева, яке “гілкується” на класи, підкласи, види й підвиди, характерний для будь-якої науки. “Подібні моделі широко використовуються в біології, антропології, соціології, мовознавстві, наукознавстві, скрізь, де виникає потреба намалювати вихідну з єдиної підвалини картину того або іншого шматочка дійсності. Більше того, створюється враження, що схематично зображену деревоподібну форму має будь-який вид пізнавальної діяльності, незалежно від її форми, методів її здійснення та підходів до неї” [2, 226].

Дуже показовим є те, що в концепціях сучасного постмодернізму, для якого “хаос” є значно ріднішим простором, ніж “космос”, відкидається саме класична міфологема Світового Дерева, яка замінюється поняттям “різома”. Ця підміна виноситься у заголовок книги Ж.Дельоза і звучить як гасло: “Різома проти Дерева” (Rhizome Versus Trees). Під різомою у філософському ракурсі Ж.Дельоз розуміє “кущ”, або “кореневище”, позбавляючи таким чином Дерево найсуттєвішої його частини – стовбура. Якщо в класичному розумінні Світового Дерева системною домінантою є саме стовбур, який виступає носієм причин у причинно-наслідкових зв’язках, тимчасом як гілчасте підземне коріння або не менш гілчаста верхівка є носіями наслідків, то в міфологемах постмодернізму потреби в стовбурі немає. “За контрастом з центрованими (навіть поліцентрованими) системами з ієрархічними типами комунікації та установленими шляхами динаміки, постмодерністська модель сприйняття являє собою не-центровану, не-ієрархічну, не-визначаючу систему, позбавлену будь-чого Головного, а також організуючої пам'яті або центрального самоврядування, єдино зумовлену циркуляцією її станів” [13, 42].

Насамкінець відзначимо плодотворність спроб фахівців різних галузей у пошуку універсальних основ світобудови: вони допомагають перебороти роз'єднаність у науці і, в остаточному підсумку, заповнюють дефіцит цілісності й смисловизначеності, яка є такою відчутною в реаліях постмодерністського сьогодення.


ЛІТЕРАТУРА

1. Уваров М.С. Бинарный архетип. – СПб., 1996.
2. Косарев А.Ф. Философия мифа. – М., СПб., 2000.
3. Флоренский П.А. Столп и утверждение Истины // Флоренский П.А. Собр. соч.: В 2 х тт. – М., 1990. – Т. 1.
4. Баранцев Р.Г. Возрождение тринитарного сознания в современной России // Прикладная философия и социология. – Ульяновск, 2004.
5. Васильев Н.А. Воображаемая логика. – М., 1989.
6. Бургин М.С. Информационные триады // Философская и социологическая мысль. – 1993. – № 7–8.
7. Белостоцкий Ю.Г. Единая основа мироздания. – СПб., 2000.
8. Раушенбах Б.В. Логика троичности // Вопросы философии. – 1993. – № 3. – № 8.
9. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. – М., 1988.
10. Топоров В.Н. Древо Мировое // Мифы народов мира. Энциклопедия в 2 х тт. – Т. 1. – М., 1997.
11. Наговицын А.Е. Древние цивилизации: общая теория мифа. – М., 2005.
12. Добродум О.В. Світове Дерево як культурний символ єдності в різноманітті // Універсальні виміри української культури. – Одеса, 2000.
13. Горичева Т. Православие и постмодернизм. – Л., 1991.

 

<<< Повернутись на попередню сторінку

 

 

 
     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio