Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2006 рік
Мультиверсум. Філософський
альманах. - К.: Центр духовної культури, -
2006. - № 54.
__________________________________________________________________________
Н.С. Жиртуєва, кандидат філософських
наук, Херсонський Морський інститут
ФІЗИЧНІ АСПЕКТИ МІСТИЧНОГО ДОСВІДУ ПРОСВІТЛЕННЯ
Сучасна релігієзнавча наука виявляє значний інтерес
до дослідження містичних учень просвітлення. Це можна
пояснити тим, що саме пізнання містичного надає людині
можливість найбільш повно розкрити свій духовний потенціал
і пережити досвід єднання з Абсолютом. Дослідженням
феномена містики за різних часів займалися Е.Андерхілл,
У.Джемс, К.Дюпрель, Ж.Марітен, М.Бердяєв, Є.Торчинов
та ін. Але і вони залишили поза увагою багато нез'ясованих
питань. Наприклад, серед наукових публікацій немає
таких, які були б присвячені типологізації містичних
практик, аналізу тих вчень, що ставлять за мету досягнення
стану просвітлення. Порівняльний аналіз містичних
вчень просвітлення як вчень про ідеальний духовний
стан людини надає можливість використовувати їх у
процесі виховання гармонійної особистості. Окремі
аспекти цієї проблеми розглядалися у працях Є.К. Бороздіна,
В.Ю. Тихоплава, Г.І. Шипова [6; 7; 10]. Вони проголошують
необхідність синтезу природничих і містичних знань.
Передусім, містичні вчення просвітлення, на нашу
думку, необхідно розглядати, використовуючи загальну
теорію відносності. Саме А.Ейнштейн почав досліджувати
такі феномени матеріального буття, як простір і час
у зв’язку із природою світла. Він дійшов висновку,
що закони природи незалежні від руху матерії в інерційній
системі координат доти, доки його швидкість набагато
менше за швидкість світла. Але при досягненні швидкостей,
близьких до світових, починаються суттєві зміни матеріального
буття, зокрема, метаморфози просторово-часового континууму.
Отже, світло у такій рухливій системі перетворюється
у найважливішу категорію, що впливає на буття.
Також і у містичних вченнях світло відіграє значну
роль і розглядається як атрибут Бога. Християнський
містик Симеон Новий Богослов проголошує, що “Бог є
світло і як світло Його бачення; тому в баченні світла
перше знання, що Бог є”. Люди, що прагнуть до єднання
з Божеством, прилучаються до цієї стихії вічного трансцендентного
світла. Тільки через неї можливе єднання двох рівнів
буття: “І всі ті, хто носить у собі Дух Божий, світлоносні,
а світлоносні одягаються у Христа; і одягнені у Христа
одягаються в Отця”. Пізнання Бога-світла сприяє “просвітленню”
адепта: “Душа, що удостоїлася Духа... і осяяна красою
невимовною, славою Його, робиться вся світлом, вся
лицем, вся оком” [Цит за: 2, 76, 77, 276]. Суфій ал-Хакім
ат-Тірмізі писав: “Світильник Божественного світла
– у серцях тих, хто увірував у Єдність Бога” [3, 97].
Віднині серце містика сповнюється невимовним блаженством,
радістю, весіллям. Відбувається не тільки духовне
просвітлення адепта – просвітленою стає також його
фізична форма, тобто тіло починає випромінювати зриме
сяйво. Отже, можна говорити про існування світла абсолютного,
незримого, що є атрибутом буття божественного, трансцендентного,
а також світла зримого, яке постає матеріалізованим
виразом трансцендентного світла. Суфій Наджм ад-Дін
Кубра писав: “Є вогні висхідні і вогні низхідні. Висхідні
вогні – це вогні серця; низхідні вогні – вогні Престолу”
[3]. Низхідне світло йде від Бога до серця адепта,
пробуджує його знанням про вище буття і народжує світло
висхідне, що повертається до Бога.
Православний містик-ісихаст святий Григорій Палама
вчив про існування “тварного” та “нетварного” світла,
що належать двом рівням буття. Трансцендентна сутність
Бога непізнаванна людиною, але, щоб створений світ
знав про свого Творця, Він народжує “нетварні енергії”
як носіїв інформації про себе. Саме через ці енергії
можливим стає і пізнання сутності Божої. Василь Великий
писав: “Немає ні сутності по природі без енергії,
ні якої би то енергії без сутності, і більше того,
ми пізнаємо сутність через енергію, маючи для посвідчення
саму цю енергію як покажчик сутності: адже Божої сутності
ніхто ніколи не бачив, але ми все одно знаємо цю сутність
через її енергію” [4, 359]. Отже, зв’язок між двома
рівнями буття може відбуватися не за сутністю, а тільки
через божественну енергію.
Сучасна фізика відкрила факт існування нового
різновиду поля – торсіонного, що є носієм інформації.
Торсіонні поля бувають первинні та вторинні. Первинні
поля народжуються через кручення простору і являють
собою просторо-часові вихори правого та лівого обертання,
що переносять інформацію, але не переносять енергію.
Вони здатні поширюватися не тільки у майбутнє, але
й в минуле. Їх швидкість набагато перевищує світову,
як стверджують В.Ю. Тихоплав та Т.С. Тихоплав [8,
114]. Г.І. Шипов вважає, що торсіонні поля “з’являються
в усіх точках Всесвіту і миттєво покривають його весь
– для них не існує поняття поширення або швидкості”
[Цит. за: 7, 107].
Швидкість торсіонних полів перевищує всі можливі
швидкості взаємодій матерії, бо для них як носіїв
усіх різновидів матерії саме поняття “швидкість” втрачає
всілякий сенс. Первинні торсіонні поля народжують
фізичний вакуум, останній же постає носієм усіх відомих
науці полів, що утворюють Єдине Поле. До нього належать
також і вторинні торсіонні поля. На відміну від первинних
полів, вони створюються речовиною. Електрони будь-якої
речовини, що обертаються навколо ядра і одночасно
навколо своєї осі, можуть випромінювати торсіонні
хвилі, які несуть “пам’ять” про минуле обертання і
без будь-яких енергетичних затрат здатні поширювати
інформацію у Всесвіті [8, 117]. Так само і у містичних
вченнях стверджується, що ми, народжуючись, не пам’ятаємо
про своє минуле, але наше несвідоме зберігає інформацію
про божественне походження. Отже, кожна людина здатна
відновити цю пам’ять.
Для деяких науковців все більш очевидним стає
присутність проявів або й безпосередній вплив на всі
процеси, що вивчаються, певної “надприродної” сили,
без існування якої неможливо визначити смисл і логіку
усіх взаємодій. Виникає потреба ввести в науковий
обіг поняття Вищого Духу, Надрозуму тощо. Деякі сучасні
вчені тлумачать Дух як “згусток психічної енергії
у вигляді торсіонних полів, котрий може вічно зберігати
в собі великий обсяг інформації”. Тим самим Бога ототожнили
з явищем матеріального буття. На наш погляд, не можна
погодитися з цим твердженням. Більш влучним, на наш
погляд, є твердження В.В. Ярцева: “Дух людини – це
та інформація, котра йде від Бога за посередництвом
Божественної іскри” [Цит. за: 7, 149]. Ця інформація
не може бути створена людиною в процесі власного розвитку
і самовдосконалення.
Можна також припустити, що саме первинні торсіонні
поля виконують роль посередників між двома рівнями
буття, тобто постають тією “нетварною енергією” (або
“низхідним світлом”), що несе інформацію від Абсолюту.
Тим часом як зриме (“висхідне”) світло, що випромінює
“просвітлений”, – це вияв вторинних торсіонних полів,
що народжують речові об’єкти.
На думку деяких сучасних науковців, свідомість
людини теж має торсіонну природу: це “особлива форма
польової матерії”, а також вища форма інформаційної
матерії. Свідомість поєднує, з одного, всі поля, весь
матеріальний світ, а з іншого, – всі рівні тонкого
світу [7, 144–145]. Свідомість людини поєднує в собі
і духовне і матеріальне начала. У певному розумінні,
свідомість – це взаємодія первинних та вторинних торсіонних
полів – “нетварного” і “тварного” начал буття.
Основною перепоною на шляху до просвітлення,
тобто до взаємодії з первинними торсіонними полями,
постає тяжіння свідомості людини до матеріальних аспектів
буття. Передусім, це тяжіння до тіла-его, а також
до створених ним думок про себе та навколишній світ.
Швидкість думки менше швидкості світла, бо думка –
це наш образ світу, що має певну щільність. Коли людина
про щось думає, вона поринає у “нижчу медитацію” через
концентрацію на об’єкті своєї думки. Якщо об’єкт матеріальний,
свідомість ніколи не вийде за межі земних швидкостей,
не зможе подолати земне тяжіння і відкритися для проникнення
первинних торсіонних полів. Така свідомість назавжди
залишиться “низькошвидкісною”, тобто на рівні вторинних
торсіонних полів, що можуть навіть спотворити ту інформацію,
яку несуть первинні торсіонні поля. Людина поринає
у світ хибних уявлень, що створило її его.
Тільки звільнення від нижчого “Я” надає людині
можливості очистити свідомість. Ще за давніх часів
було відомо, що людині притаманні особливі інформаційно-енергетичні
центри – “чакри” (на санскриті “колесо”). Їх існування
визнає сучасна наука і стверджує, що вони функціонують
за принципами “спинів”. Основні чакри розміщуються
впродовж каналу “сушумна”, а енергія, що підіймається
по цьому каналу, послідовно проходячи всі сім чакр,
має назву “кундаліні” (“та, що згорнулася у кільця”).
Вона перебуває у спокої аж доти, доки що-небудь –
духовні практики або якась подія – не пробудять її
і не змусять “розгорнутися”. По обидва боки від сушумни
розміщуються канали з позитивною (“іда”) і негативною
(“пінгала”) енергією.
Чакри обертаються з різною швидкістю, і, на думку
містиків, щоб досягти просвітлення, необхідно активізувати
всі центри людини. Коли всі чакри збалансовані, позитивна
і негативна енергії (іда і пінгала) рівні за величиною
і протилежні за знаком. За такої умови електромагнітні
енергії всередині тіла урівноважені, що призводить
до стану утихомирення і блаженства. Розсіяна енергія
тіла стає спрямованою, внаслідок чого міцний енергопоток,
сушумна, вбирає в себе силу всіх чакр. Сукупна швидкість
їх обертання становить священне число 144000, символ
світла.
Містик починає випромінювати світло і сам стає
світлом: “Нафс (его) – завіса між престолом і серцем.
Коли ця завіса розідрана і відкриті двері до серця,
подібне прагне до подібного. Світло підноситься до
світла, і світло сходить до світла, і це “світло на
світлі” [3, 97]. Відбувається перехід на рівень “вищої
медитації”, на якому постає можливим пізнання Абсолюту.
Шрі Рамакрішна говорив: “Якщо ви медитуєте над своїм
ідеалом, ви знаходите його природу. Якщо ви думаєте
про Бога день і ніч, ви знайдете природу Бога”. Також
і суфій Хіраз писав: “Бог являє себе лише тією мірою,
якою шукач здатний витримати Його сяяння”.
Простір і час постають атрибутами матеріального
світу і свідомості, що сприймає цей світ як первинну
реальність. Але свідомість, що осягнула духовний світ,
набуває атрибутів Бога, тобто виходить за межі простору
і часу. Містик відчуває, як поступово зникає минуле,
теперішнє і майбутнє, і він поринає у вічність – “буття
тут і зараз”: “Ніхто з тих, хто побачив Бога не вмирає,
так само як ніхто з тих, хто побачив Бога, не може
жити. Бо Його життя – вічне, і хто побачив Його, залишається
у Ньому і стає вічним” [3, 122]. Містик пізнає Бога
як безмежність, як одночасне перебування скрізь і
ніде. Отже, містик залишає звичайний просторово-часовий
континуум, і на власному досвіді усвідомлює істину
про відносність простору і часу.
Іншим напрямком наукового дослідження досвіду
просвітлення може стати розвиток теорії Єдиного Поля,
котре поєднує всі відомі види матерії, як польової,
так і речовинної. Науковці стверджують, що первинні
торсіонні поля мають просторо-часові вихори правого
та лівого обертання. Перші позитивно впливають на
людину, а інші – негативно [8, 126]. Містичні вчення
говорять про існування вищого єдиного буття і нижчого,
недосконалого, буття, що складається з протилежностей.
Але уява про антагонізм і протистояння цих протилежностей
у містичних вченнях вважається ознакою непросвітленої
свідомості. Така людина вважає, що матеріальний світ
розколотий на “світлу” і “темну” сторони: добро і
зло, щастя і страждання, мудрість і безглуздя, мир
і війну. Зазвичай, вона боїться і навіть ненавидить
“темні” аспекти буття, намагається якомога уникати
їх, що робить неможливим її просвітлення.
Визнання сучасною наукою принципової єдності
буття робить науково обґрунтованим заклик містиків
до сприйняття світу як Цілого. Просвітлена людина
нічого не вибирає. Вона з повагою ставиться як до
духовного, так і до матеріального буття. Матерія постає
результатом діяльності Духу, Божим творінням. Святий
Діонісій Ареопагіт писав, що матерія не може бути
злом: “Чому матерія – зло? Справді, якщо вона ніде
і ніяк не існує, – вона ні добра, ні зла; якщо ж матерія
все ж таки існує, – тоді вона повинна виникати з блага,
оскільки все існуюче виникає з блага, і якщо благо
творить зло, то зло, що виникає із блага, – це добро”
[1, 55].
Ошо Раджніш зауважує: “Містики так говорять:
коли йдеться про практичні зручності, будь ласка,
розрізняйте, але насправді реальність неподільна...
Реальність – це блаженство, де немає ні щастя, ні
горя. Реальне вище смутку та радості... Коли зникає
будь-яка подвійність, приходить блаженство” [6, 184,
186]. Метою містичної практики є повернення до ідеального
буття, злиття з ним. Для цього мудрець повинен полюбити
і з’єднати у собі всі протилежності. Якщо любити матеріальний
світ, то необхідно прийняти все те, що він із собою
несе, все те, що постає атрибутами матерії: страждання,
старість, смерть, хвороби тощо. Суфій ал-Халладж писав:
“Сатана сказав: “Сей дар я дістав від мого Улюбленого,
а тому мені байдуже, добрий він чи злий. Той, хто
все ще розрізняє добре та дурне, не здобув зрілості
у любові. Якщо це рука друга – то неважливо, мед це
чи отрута, солодке чи кисле, благодать чи гнів. Коли
цар наділяє тебе своєю особистою мантією і тіарою,
все інше не має значення” [3, 116].
Отже, мудрець підноситься над високим та низьким,
над щастям та горем. Він перебуває у блаженстві, тому
що підіймається вище подвійності. Дійсно, протилежності
існують, але це не значить, що якась з них краща за
іншу. Вона просто інша, відмінна, тому і сприймати
її слід з повагою до “іншості”, яку ми можемо не розуміти,
але відкидати не маємо права. Отже, спроби науковців
протиставити просторово-часові вихори правого та лівого
обертання, виявити, які саме з них позитивні і негативні
для людини, можемо сприймати як нерозуміння їх принципової
єдності. Негативним є прагнення дотримуватися тільки
однієї з протилежностей.
Суфійський містик Ібн-Арабі також писав: “Врешті-решт
містик приходить до того, що реальність ідентична
йому, тоді як він сам не існує... Єдине, що відоме
про містика, – це те, що він єднає протилежності,
бо для нього все – Реальність. Так і Абу Са'їда ал-Харраза
одного разу спитали, яким чином він пізнає Аллаха.
Він відповів: “За допомогою того, що Він єднає протилежності”,
– бо він був свідком цього поєднання у себе самому”
[3, 121].
Але ж для чого були створені протилежності? Можливо,
Бог творить подвійність, щоб людина її спочатку усвідомила,
потім прийняла з любов’ю і смиренням, подолала і повернулася
до єдиного Бога-світла. Тоді життєвий шлях людини
необхідно сприймати як безперервний досвід самовдосконалення.
Третім напрямком дослідження практики просвітлення
постає наукове обґрунтування ідеї тотожності Макросвіту
(Всесвіту) та Мікросвіту (людини). Цю ідею, зазвичай,
пов’язують із герметичною традицією. Її автора, Гермеса
Трисмегиста, зображували за часів середньовіччя мудрим
мужем, а доба Відродження піднесла його статус до
рівня релігійного вчителя і пророка, який був причетний
до абсолютного, божественного знання. Гермесу приписують
наступні вислови: “Те, що внизу, подібне до того,
що зверху, а те, що зверху, подібне до того, що внизу.
І все це тільки для того, щоб здійснити диво одного-єдиного”.
“Єдине, і тільки воно, – першопричина будь-якої досконалості
– повсюдно, завжди” [5, 59].
Проголошуючи тотожність мікро- і макрокосму,
герметизм, передусім, звеличує людину. Називаючи її
третім богом, він тлумачить людину як істоту універсальної
природи – образ Божий і володаря усіх тварин, і, водночас,
як упалий “еон-андроген”. Наприклад, вже Філон Александрійський
намагався синтезувати стародавньогрецьку філософію
і старозавітну традицію, вказуючи на богоподібність
людини, що належить не її тілесній організації, а
її розуму. Людина стверджується носієм двох протилежних
начал: розуму, що споріднений із божественним Розумом
в якості його відблиску, а також тіла, що за своїм
устроєм споріднено світу та його чотирьом стихіям
– землі, воді, повітрю і вогню [9, 11].
Сучасні науковці вважають, що буття має сім основних
рівнів: тверде тіло, рідина, газ, плазма (елементарні
частки), фізичний вакуум, первинне торсіонне поле
і Дух-Абсолют [8, 113]. Перші чотири рівні відповідають
стародавнім чотирьом стихіям: тверде тіло – землі,
рідина – воді, газ – повітрю, плазма – вогню. Фізичний
вакуум постає тим “божественним ефіром”, з якого народжуються
всі відомі сучасній науці види речовинної та польової
матерії. З нього ж виходять і вторинні торсіонні поля.
Два вищих рівні, на нашу думку, відповідають Богу
та його “нетварним” енергіям, або первинним торсіонним
полям.
Згідно з містичними вченнями, людина-мікрокосм
не обмежена своїм фізичним тілом. Крім нього, вона
має ще так звані тонкі тіла. Єдине поле людини утворене
сукупністю сімох тіл: фізичного, ефірного (енергетичного),
астрального (емоційного), ментального (тіла думки),
кармічного (тіла дій), інтуїтивного (тіла мудрості
і благодаті) і божественного (атманічного). Кожне
з них відповідає певному рівню макрокосму і пов’язане
з ними, як свідчать містичні вчення, через чакри.
Реальність існування тонкопольової структури
людини підтверджують також сучасні науковці. Наприклад,
Є.К. Бороздін зауважує: “Людина потенційно здатна
розвити сім тіл, що відповідають сімом інформаційним
рівням, і зв’язок з цими рівнями здійснювати за допомогою
інформаційно-енергетичних центрів – чакр” [7, 138].
В.Ю. Тихоплав і Т.С. Тихоплав пишуть, що “за допомогою
чакр людина обмінюється інформацією з тонким світом.
Кожна чакра служить антеною для прийому та зворотної
передачі тонкої енергії певної частоти вібрації”.
Г.І. Шипов стверджує: “У людині кілька рівнів торсіонних
полів відповідають енергетичним полям. У людському
тілі чакри – фокуси торсіонних полів. Чим вище розміщена
чакра, тим вище частота поля” [7, 142].
Отже, сім рівнів макрокосму можна співвіднести
з сьома рівнями мікрокосму за принципом їх функціонального
призначення. Наприклад, через свої фізичне, ефірне,
астральне і ментальне тіла людина здійснює зв’язок
з матеріальним світом. Кармічне тіло співвідноситься
з фізичним вакуумом, тому що подібно до нього воно
відповідає за творчий момент людського буття. Через
своє інтуїтивне тіло людина може вийти на рівень первинних
торсіонних полів, що являють собою своєрідний “інформаційний
банк” всесвіту. Врешті-решт божественне тіло людини,
або її Дух, надає можливості безпосередньо пізнати
Вищий Дух-Абсолют.
Отже, можна зробити висновок про ймовірність
вивчення містичного досвіду просвітлення у контексті
новітніх наукових досягнень. Зусилля науковців і містиків
можуть бути поєднані з метою виховання гармонійної
особистості, що подолала в собі хаос внутрішніх суперечностей
і досягла єдності матеріальної і духовної першооснови
буття.
Містичний досвід просвітлення необхідно розглядати
у тісному взаємозв’язку із загальною теорією відносності,
а також із теорією єдиного поля і концепцією торсіонних
полів. Існують також всі підстави вважати, що герметична
ідея тотожності макросвіту (Всесвіту) та мікросвіту
(людини) постає науково обґрунтованим і перспективним
напрямком дослідження.
ЛІТЕРАТУРА
1. Св. Дионисий Ареопагит. Мистическое богословие.
Божественные имена // Мистическое богословие. – К.,
1991.
2. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики.
– К., 1991.
3. Из реки речений. Высказывания суфийских наставников.
– М., 2004.
4. Григорий Палама. Триады в защиту священно-безмолвствующих.
– М., 1995.
5. Печёнкин А. Изумрудная скрижаль Гермеса. – М.,
2003.
6. Ошо Раджниш. Горчичное зерно. – К., 2002.
7. Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Жизнь напрокат. –
СПб., 2002.
8. Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Физика веры. – СПб.,
2004.
9. Чаша Гермеса: Гуманистическая мысль эпохи Возрождения
и герметическая традиция. – М., 1996.
10. Шипов Г.И. Теория физического вакуума. Новая парадигма.
– М., 1993.
