Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2006 рік
Мультиверсум. Філософський
альманах. - К.: Центр духовної культури, -
2006. - № 54.
__________________________________________________________________________
М.Є. Максюта, доктор філософських
наук, професор Національного аграрного університету
Т.М. Максюта, студентка Національного
аграрного університету
НАЦІОНАЛЬНО-МЕНТАЛЬНІСНИЙ КОНТЕКСТ ЕКОНОМІЧНОЇ
СВІДОМОСТІ
Важливе місце в житті суспільства належить економічно-господарській
діяльності, пов’язаним з нею відносинам і такому духовному
феномену, як економічна свідомість та мислення.
Останні відзначаються великим творчим потенціалом.
Від їх здатності адекватно, вичерпно не лише відображати
економічні процеси, а й передбачати тенденції, обґрунтовувати
істотні потреби залежить стан і перспективи суспільства.
Характер сприймання реалій економічного життя, усвідомлення
його найважливіших за даних умов вимог визначають
простір для підприємницької активності, її культуру.
Розвинута, змістовна економічна свідомість обґрунтовує
нові шляхи входження людини в економіку і соціум.
Застаріла ж, відстала економічна свідомість постає
нездоланною перешкодою, скажімо, до введення економічних
регулятивів, формування нової економічної системи,
із відповідними їй сучасними національно орієнтованими
нормами та цінностями економічних поглядів, економічного
мислення, економічної поведінки, економічної культури
[1; 2; 3]. Нерозвинута економічна свідомість – це
й нерозуміння того, що технократичні способи, сприяючи
вирішенню цьогохвилинних завдань, все ж нездатні забезпечувати
гнучкість і стабільність господарського механізму,
прискорений розвиток виробництва.
Зазначені тенденції підсилювалися за умов загальної
кризи гуманітарних наук, їх методологічних засад,
значного ослаблення категорійно-понятійного апарату,
намагання вивчати попередньо атрофований мертвими
абстракціями об’єкт і, зрештою, за умов відсутності
цілісного підходу до економічної сфери. “Як і всі
гуманітарні науки, економіка у полоні лінійно–плаского
сприйняття світу. Тривалий час у нас не було зв’язку
економіки з філософією, ми її відривали від філософії
та спрямовували до виробництва, вона відтак наповнювалась
техногенністю. У відповідальний момент трансформації
світової системи ми не придумали нічого кращого, як
перенести на національний ґрунт і почати використовувати
техногенні західні економічні напрацювання, виправдані
умовами абсолютно іншої, закоріненої у своїй сфері,
цивілізаційної моделі” [4, 113–114].
Економічна свідомість набуває особливої ваги
з ускладненням соціально-економічного життя. Її обмеженість,
зорієнтованість на застарілі форми господарювання
сприяє поглибленню деструктивних тенденцій, коли,
скажімо, за умов економічної кризи девальвуються її
раціональні чинники, натомість переважають почуття
та емоції, якими у більшості керується суспільство,
втрачаючи чітко означені орієнтири та цілі.
Значне пожвавлення економічно–господарської діяльності,
активізація широких прошарків населення актуалізують
роль методологічних орієнтирів синтезування надскладних
процесів, тенденцій, явищ конституювання якісно нової
системи економічних відносин, економічної діяльності
у контексті національно-культурного буття, що, у свою
чергу, супроводжується необхідністю розвитку філософсько-світоглядних
знань як засадничих сучасного економічного життя і
досліджень. “Іноді економістів називають філософами
світу” [5, 110], що маніфестується завданнями формування
нової економічної парадигми [6], як і взагалі завданнями
“переходу до новітньої теорії пізнання світу, до філософсько-просторового
осмислення буття, відходу від “лінійно-осьового” часу,
перенесення подій у внутрішній простір і внутрішній
контекст, тобто просторовий об’єм” [4, 116]. Так,
сьогодні актуалізуються проблеми взаємодії, взаємозв’язку
філософії і економіки, як змістовного розвитку, збагачення
і філософської проблематики [7], гносеологічних, методологічних
знань та національно-ментальнісних орієнтирів; шляхів
і чинників формування економічної психології [8],
людини і нації як суб’єктів економічних відносин;
людських орієнтирів економіки та національної економічної
ментальності [9]; проблема господарства як об’єкта
філософського аналізу, суб’єкта і об’єкта економічної
діяльності [10]; національно-ментальнісних засад економічної
культури, культури підприємництва, морально-етичних
чинників економічного мислення [11; 12; 13; 14], що,
так чи інакше, заторкує економічну свідомість.
Як форма пізнання соціально-економічного розвитку,
взаємодії економіки і суспільства, вироблення системи
відповідних знань та передбачення нових економічних
тенденцій за нинішніх умов економічна свідомість забезпечує
ширші можливості контролю за вказаними процесами,
їх удосконалення, під відповідним кутом зору спрямовуючи
суспільну свідомість, реформування суспільства, маніфестуючи,
зокрема, роль взаємозалежності свободи, вільного підприємництва
у підвищенні добробуту спільноти. Ще Гельвецій зазначав,
що за умов “непошанування ані добробуту, ані свободи”
громадян “зів’яла душа їхня, нидіє в нерухомості.
А ця недуга розумів тим прикріша, що вона здебільшого
вже невигойна тоді, як її помічають” [15, 251]. У
сучасному високотехнологізованому, інформаційному
суспільстві її стан, динамізм, змістовність, отже,
набувають практичного значення. Завдяки їй у контексті
саме національно-культурного буття актуалізуються
проблеми сучасної економічної раціональності, загальнозначущості
економічних знань, шляхів і засобів подолання кризових
явищ в економічній сфері, критеріїв соціально-економічного
розвитку суспільства і багатства країни, приватної
власності, приватного життя та підприємництва в сучасних
українських реаліях, взаємодії економічної вигоди
і екологічної доцільності та ін.
Економічна свідомість структурована. Важливим
чинником її розвитку, функціонування є економічна
психологія, яка відображає ставлення суспільства,
окремої людини до тих чи інших тенденцій, реалій економічної
сфери, підприємницької діяльності. На цьому рівні
особливо впливовими є національно-культурні традиції
і цінності. За умов кризових явищ в економічній сфері,
загострення проблеми вибору шляхів та засобів формування
нової економічної системи, у більшості випадків імплантації
цих шляхів та засобів у соціальний організм із негативними
наслідками, переважає і явно негативне ставлення населення
до вказаних процесів. Подібні настрої супроводжували
здійснювані в Україні роздержавлення та приватизацію.
А внаслідок переважання у суспільстві не реальних
кроків по глибокому реформуванню економічної сфери,
а “декларацій, це призводило до посилення дезорієнтації,
зневіри та аномії серед населення” [16, 86].
Глибока соціальна, національно-культурна закоріненість
економічної свідомості та економічної психології,
їх дієвість, загальнозначущість у контексті сучасного
соціального, соціально-економічного розвитку увиразнює
їх постійне системне вдосконалення, збагачення, наповнення
змістовними знаннями. Завдяки цьому поступово формується
вкрай важлива для перехідного суспільства економічна
культура як засіб його стабілізації. Адже тією чи
іншою мірою за сучасних українських реалій економічні
знання заторкують умови життя кожної людини, дають
можливість аргументовано, прогнозовано розглядати
й вирішувати найрізноманітніші питання, на перший
погляд, віддалені одне від одного, але які досить
істотно впливають на благополуччя та поведінку людей.
Скажімо, це питання функціонування сучасної банківської
системи, національного бюджету, оптимального балансу
між доходами й витратами, ціноутворення та заробітної
плати, інфляції і дефляції тощо. Прикметно, що вітчизняні
дослідники проблемі суспільної ролі економічних знань,
необхідності їх активного поширення традиційно надавали
винятково великого значення, розглядаючи їх як дієвий
чинник національного, культурного зростання та утвердження
незалежності своєї нації. За сучасних умов економічна
необізнаність, низька економічна культура не лише
несумісні із матеріальним добробутом людей, а й становлять
загрозу для існування та безпеки суспільства в цілому.
Економічна свідомість передбачає змістове усвідомлення
економічної діяльності як об'єктивного шляху взаємопроникнення
індивідуального буття у суспільні сфери, з його визнанням
права на вільну творчу реалізацію сучасного підприємництва,
із визнанням та закріпленням позитивних здобутків
– в індивідуальне буття. Водночас відкриваються нові
перспективи розгляду самої економічно-господарської
діяльності, що на сучасному етапі наукової, інформаційної,
технологічної революцій особливо важливо. Вона вільно,
неупереджено осмислюється в усіх найбільш істотних
і для неї, і для людини аспектах. Людиностверджуючим,
а не технократичним змістом, насамперед, наповнюються
її зв’язки із суспільством.
Економічна свідомість є засобом, збагачення соціальної
спрямованості економічної діяльності, а не тільки
вирішення “самодостатніх” проблем господарських. Економічна
ефективність багатоваріантна, але вона не може бути
вичерпно обґрунтована лише підрахунками. При виборі
ефективного варіанту розвитку господарської активності,
цілей виробництва, враховуються традиції національної
культури і т.ін. У демократичному суспільстві більш-менш
значущі проекти здійснюються у тій чи іншій формі
під контролем громадськості. Втім, у свою чергу, економічні
знання, принципи, детальні обрахунки, обґрунтування
економічної ефективності чи, навпаки, неефективності,
збитковості здійснюваного вибору шляху реалізації
мети, економічної оцінки її екологічних наслідків
тощо не можуть не бути “вплетеними” у ціннісно виважені
рішення.
Сучасна економічна свідомість у певному розумінні
покликана позбавляти позірної самодостатності економічну
діяльність як буцімто поза людиною. Навпаки, ця діяльність
постає сферою вільних проявів людини, її свободи.
Завдяки якісно новій атмосфері незаангажованості економічна
свідомість уможливлює таку орієнтацію економічного
життя, завдяки якій виявляються нові умови реалізації
людської індивідуальності, життєво важливі і для людини,
і для суспільства творчі здобутки, потребуючи максимального
напруження особистісних якостей. Економіка відтак
розглядається як цілісний процес виробництва продукції,
неодмінно доведений до свого логічного завершення
– до споживача. Саме це “завершення” і надає відповідного
логічно обґрунтованого тлумачення виробничо-господарської
діяльності як економічної сфери [17]. Але при цьому
не може не враховуватися загальнозначущий сенс розвитку
економічної сфери, що може бути здійснено на засадах
соціальних, національно-культурних якостей останньої.
Скажімо, за умов заснованого на адміністративних методах
економічно-господарського механізму виробництво, по
суті, було збитковим за самою його природою, хоча
цей господарський механізм, за словами А.Аганбегяна,
“по-своєму був логічний”. При цьому постійно давався
взнаки найбільший недолік старої системи – “диктат
виробника над споживачем. Бери те, що дають, бо взагалі
нічого не отримаєш – ось філософія економічних взаємовідносин,
що формувалися між підприємствами та господарськими
організаціями... Це розбещувало виробника, позбавляло
прав споживача, позбавляло його бажання проявляти
ініціативу і, зрештою, призводило до великих матеріальних
збитків у межах усього народного господарства” [18,
8]. Але у такий спосіб поступово розбещувалося й суспільство
в цілому. Так, широко відомий за часів перебудови
вислів російського економіста М.Шмельова: “Усе неефективне
– неморальне. Усе неморальне – неефективне”. За нових
же умов, відповідно, незрівнянно зростає роль суб’єкта
господарювання, економічної діяльності. Це “жива єдність
духовних сил і потенцій, до якої причетні усі люди,
умоспоглядальна людина, яка емпірично проявляється
в окремих особистостях” [19, 303]. Адекватне витлумачення
та розуміння призначення цього суб’єкта, його можливостей
може досить істотно впливати на характер, інтенсивність,
ефективність конкретних виявів діяльності, скажімо,
інноваційної, як суттєво важливої для сучасної національної
економіки. Вирішення злободенних проблем економічного
розвитку, як відомо, потребує переходу на інноваційно-інвестиційну
модель. Позаяк суспільство не може не впливати на
інноваційні процеси, то “основна проблема полягає
у складності оцінки суспільними інститутами інноваційних
рішень і, відповідно, дозуванні регулюючих впливів
при збереженні економічної свободи дій окремих господарських
суб’єктів. Механізми врегулювання повинні окреслювати
загальне поле інноваційних процесів, а управління
слід більшою мірою здійснювати на рівні окремих суб’єктів
господарської діяльності. Тим більше, що суспільні
інститути не завжди можуть оцінювати переваги й недоліки
кардинальних нових рішень” [20, 80].
У світлі розвинутої економічної свідомості суб’єкт
економічної діяльності, не ігноруючи законів розвитку
економічної сфери, залишаючись на ґрунті реальних
потреб, водночас перебуває ніби “над” ними. Економічні
процеси розглядаються як двоспрямовані – і як безпосередньо
пов’язані з господарською діяльністю, і спрямовані
на суспільство в цілому, на людину поза цією діяльністю,
ретранслюючи відповідні знання, погляди, зокрема,
результати осмислення взаємодії економіки і культури.
Активна роль людини в економічній сфері є і залученням
в усе більш універсальні форми національної культури,
і її свідома життєва зацікавленість у їх розвитку.
Взаємодіючи з іншими сферами суспільного життя, економічна
діяльність забезпечує їх високі темпи, гуманістичну
зорієнтованість людсько¬го буття. Адже при цьому ширше,
змістовніше здій¬снюється задоволення, піднесення
потреби, утвердження свободи (як, наприклад, за рахунок
зростання віль¬ного часу, коли відкриваються ширші
можливості для роз¬витку, збагачення внутрішнього
світу чи на шля¬хах підприємництва, що ґрунтується,
насамперед, на особистій свободі, відповідальності,
моральності). Розвиток економіч¬ної сфери сприяє поступовому
вивільненню з-під жорсткої матеріальної залежності.
Вирішальними для буття людини стають духовні, соціально-культурні
чинники. Людина впевненіше утверджується у центрі
її дійс¬ності, остання, у свою чергу, набуває рис
більшої олюдненості, свободи. Сучасна економіка неможлива
без достатнього рівня культу¬ри, культура постійно
збагачується, спираючись на ефективну економіку, підприємницьку
діяльність. Але на питання “що може дати національному
підприєм¬ництву українська культура ?” можлива цілком
слушна відповідь: “Наша культура вже зробила для підприємництва
та й для життя всього народу і держави те, що могла
зробити лише вона: у тривожні й непевні роки здобуття
незалежності в Україні не пролилася кров. Працювали
глибоко приховані системи гуманістичної адаптації,
завдяки яким Україна трималася і триматиметься завжди,
ті, що становлять реаль¬ні, а не вигадані поверховими
спостерігачами й відірвани¬ми від правди життя теоретиками
підвалини її культури” [21]. Культура сприяє розвитку
економіки як її внутрішня детермінанта, як спонукальний
мотив, коли результати економічної діяльності усвідомлюються
суб’єктом господарювання не як самоціль, а як засіб
особистісних проявів, самореалізації. Економічна діяльність
постає сферою існування, розвитку людини, а не виробництва
самого по собі, коли економіка усе менше спроможна
відтворюватися поза цінностями національної культури,
бо є сферою більш масштабного, інтенсивного прояву
творчості. Завдяки творчості людина проявляє свої
можливості, нахили, уподобання, реалізує се¬бе як
людину. І саме ці характеристики вдосконалює економіка,
що розвивається у “ритмі” культури. Так, культура
є узгодженням інтересів, особистісних проявів, що
сприяють її творчому розвитку і утвердженню людини
у суспільстві у найрізноманітніших формах культурного
буття. І тому культура – природний простір зростання
економіки: тут природа людини органічно потребує індивідуальної
і суспільної економічної діяльності, яка, відповідно,
набуватиме усе більш активних форм та ефективності.
Людина тут, вільно керуючись інтересами справи, має
можливість приймати рішення й докладати відповідних
зусиль для досягнення поставленої мети. Але й вимоги
до неї максимальні – освіченість, інтелект, воля,
здоров`я, натхнення тощо – лише в усій своїй повноті
вона максимально ефективно здійснює економічну діяльність.
Остання є специфічно визначеною, максимально адекватною
людській природі трансформацією культурного. Лише
економічна діяльність, зумовлена й забезпечена багатоманіттям
проявів культури, ефективна.
Економічні погляди засвідчують квінтесенцію економічної
свідомості, дієву реалізацію її пізнавально-творчої
спрямованості. Це форма цілеспрямованого, узагальненого
пізнання явищ, зв’язків економічного життя та відносин,
економічних знань і поглядів, що дають можливість
передбачати тенденції, процеси розвитку економічної
дійсності та обґрунтовано формулювати ефективні соціально
й практично значущі ідеї. Воно є результатом узагальнення
досвіду особистості, життєвої та економічної діяльності,
національно-культурного буття та історичного розвитку
економічних знань, насамперед, тих, що мали місце
у вітчизняній історії, та синтезування його у поглядах,
уподобаннях, стереотипах, ідеалах.
Культура економічного мислення великою мірою
формується, зокрема, завдяки переосмисленню вітчизняного
досвіду історичного розвитку економічних поглядів,
ідей, вчень. Підприємницькі започаткування, ідеї,
проекти, раціоналізація, удосконалення господарської
діяльності, нові прийоми, методи і підходи, щоб мати
певний успіх, не можуть ігнорувати національні, культурні
традиції, бути поза наявним історичним досвідом розвитку
економічних знань, досвіду економічного життя. Лише
погляди, сформовані із врахуванням цього досвіду,
є змістовно прийнятними детермінантами сучасної економічної,
підприємницької діяльності. Поведінка економічна,
як і поведінка людей, ніколи не була й не може бути
позбавленою конкретних національно-культурних особливостей
того чи іншого суспільства, у вимірах яких формуються
прийнятні способи економічної поведінки. Ознайомлення
з історичними здобутками вітчизняної економічної думки
пробуджує інтерес до економічних проблем, водночас
є джерелом збагачення мислення взагалі, вироблення
власного підходу до вирішення актуальних питань, віднаходження
нових, нетрадиційних зв’язків між економічними знаннями
і діяльністю.
Репрезентуючи систематизовані, узагальнені наукові
знання соціально-економічних процесів, економічного
життя і діяльності, економічна свідомість відповідно
впливає на економічні погляди та мислення, на ефективність,
доцільність економічної діяльності. Одним із шляхів
її збагачення є наповнення сучасним змістом понять,
пов’язаних як із безпосередньо повсякденною життєдіяльністю
людей, так і з економічною діяльністю у суспільстві,
якими є поняття, скажімо, підприємництва, приватного
життя, приватної власності та ін. Сучасна розвинута
економічна свідомість вивільнює мислення від “тиранії
слів” [22], якої, за словами П.Самуельсона, слід особливо
побоюватися у соціальних науках, натомість вона увиразнює
національно-культурний потенціал, реальний зміст понять,
що так чи інакше заторкують економічну сферу, економічну
діяльність, соціальні умови життя людей, як, наприклад,
адекватне витлумачення поняття приватної власності
[23; 24]. Так, співпраця із своєю землею – визначальне
начало хліборобської праці, хліборобського способу
життя, істотна риса буття української людини, що формувалась
упродовж багатьох століть. Лише володіючи землею,
господар здобував відповідний соціальний статус, відчував
себе незалежною особистістю: лише власна земля, в
яку десятиліттями і століттями вкладалася праця і
навіть життя, яка успадковувалася, була дійсно життєдайним
джерелом, основою буття. Для українця споконвіку життя
пов'язувалося із своєю землею, саме В.Симоненко про
свою землю сказав: “найгеніальніша з породіль”. Праця
на власній землі – це і безмежно розмаїтий, багатий
світ людського буття, духовно-культурні надбання,
сімейно-побутова сфера, що також формувалися, успадковувалися
упродовж тисячоліть.
Важливою складовою формування та функціонування
економічного мислення є морально-етичні цінності,
моральна свідомість. Як діяльність, що істотно заторкує
життєві умови людини, її потреби, інтереси, ідеали
і т.ін., економічна діяльність не може не супроводжуватись
також актуалізацією моральних норм, як її доконечно
позитивних орієнтирів. “Коли любиш прибуток, шукай
його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних
ремесел” [25, 448]. За сучасних умов значного розширення
масштабів економічної діяльності роль морально-етичних
чинників врегулювання останньої, як і, безперечно,
завдання виявлення їх призначення у контексті функціонування
економічного мислення, особливо зростає. Зокрема,
увиразнюється їх конструктивна напрямна у системі
економічної свідомості та економічного життя, у процесах
формування суб’єктів економічної діяльності. Серед
них, скажімо, сімейні цінності, почуття любові до
Батьківщини, честі, обов’язку, відповідальності за
доручену справу. Зрештою, у сучасному глобалізованому
світі не піддається сумніву економічна роль прагматичного
націоналізму та патріотизму, обстоювання національних
інтересів на державному рівні. Попри відсутність необхідних
матеріально-фінансових ресурсів, дотримання норм людської
порядності, високої моральності найміцніше згуртовує,
об’єднує людей спільністю інтересів. Адже економічна
система, у певному розумінні, є живим організмом із
сприятливими чи несприятливими для нього умовами,
цілями, шляхами розвитку. Стабільність, ефективність
останнього в усіх аспектах – від цілей до ідеалів
– закорінена у морально-етичних, національно-ментальнісних
цінностях.
Людина існує серед різноманіття речей, явищ,
вона керується відповідними цілями, переживає, сприймаючи
дійсність, осмислює себе, свою сутність і навколишній
світ. Але, як істота творча, вона “виведена” за межі
предметного світу у людський, “осердечнений”, у сковородинівському
розумінні цього слова, світ. А людина “чистого серця”,
з притаманним для неї духом відання, благочестя, премудрості,
поради, маніфестує себе “думкою, як пошуком спорідненості”:
у процесах життєтворення вона прагне віднаходити свою
думку, зорієнтовану на добро. “Плодами чистосердечності”,
зазначає Г.С. Сковорода, є “доброзичливість, незлобність,
схильність, покірливість, нелицемір`я, добронадійність,
безпечність, задоволення, бадьорість…” [26, 150].
Терплять же нестатки та поневіряння щонайперше “убогі
духом”.
Але, серед усіх християнських чеснот, таких,
як благоговіння, віра, вірність, запопадливість, свобода,
чесність, щирість, терпеливість, реалізацію життя
по-людськи уможливлює, насамперед, любов. У світлі
любові трансформуються взаємовідносини між людьми:
потенціал любові зорієнтований на облагородження,
піднесення цих відносин, у ньому максимально людинотворчо
сконцентрований духовно-моральний досвід людства,
який не може не мати практичного значення. Бо Любов
– духовне почуття, що у максимально сприйнятний спосіб
співвідносне із цілісним життям людини. Саме вона
найкрасномовніше репрезентує людину як її “візитна
картка” – як свідчення її потенціалу людяності. Чим
більш досконалий, довершений внутрішній світ, тим
більш здатна людина на щиросердечні вияви любові –
до життя, природи, іншої людини. Любов очищує від
другорядного, на першому плані – найістотніше для
людини, її буття здобуває відповідного сенсу. Кожен
глибше, повніше, життєвіше усвідомлює своє призначення,
характер своїх вчинків, переживає радість буття. Вияви
почуттів любові, як важливішого духовно-морального
почуття, заторкує внутрішній, духовний світ найінтимніших
переконань, обґрунтованих діяльністю мислення, як
істотно важливого чинника існування, невідривного
від людини. Завдяки саме цьому почуттю людина відмежовує
морально гідне від того, що суперечить моральним нор¬мам.
Критична робота думки, ніби хірургічним скальпелем
препаруючи дійсність, засуджує у ній те, що суперечить
цим нормам, маніфестуючи належне. “Моральний Закон
Любові, відкритий людям Христом 2000 тис. років тому,
є у тому числі й економічним законом, знання та використання
якого може значно прискорити процеси суспільного розвитку.
Цей закон є такою ж мірою об’єктивний, як і, скажімо,
закон всесвітнього тяжіння, але його об’єктивність
людство до цього часу не усвідомило. Можливо, тому,
що цей закон діє не у фізичному середовищі, а в суспільстві
і не має чітких математичних інтерпретацій (як, втім,
до цього часу взагалі не існує його нетеологічного
формулювання), виникає ілюзія необов’язковості його
дії” [27, 10].
Крім того, сучасна економічна свідомість трансформує
відповідно до конкретних культурно-історичних умов
знання про підприємницьку діяльність, вона покликана
сприяти виробленню позитивного ставлення до підприємництва,
переорієнтовувати суспільну думку на раціонально і
ціннісно обґрунтоване розуміння логіки і сенсу підприємництва
у виробничо-господарській діяльності в цілому. Сучасне
гнучке економічне мислення позбавлене розуміння вигоди,
як одноразового (в дійсності минущого) ефекту. Воно
відновлює різноманітні зв’язки економічної діяльності
у соціумі, коли вигідне те, що вигідне для людини
і суспільства. У підсумку на засадах функціонування
розвинутої економічної свідомості увиразнюється чинник
економічної культури суспільства.
Економічна свідомість, економічне мислення є
складовими раціоналізації, упорядкування, унормування
економічної сфери, ініціювання її загальнозначущого
смислу для належної економічної поведінки суб’єктів
економічної діяльності. Актуалізується потреба поглибленого
переосмислення того факту, що кожен член суспільства
не може не бути суб’єктом економічних відносин, і,
отже, нераціонально вже цього не враховувати. Але,
з іншого боку, дана проблема значно ускладнюється
з огляду на те, що ми живемо у світі, у якому “джерелом
економічного розвитку виступає теоретичне знання,
а матеріальне виробництво як таке втрачає своє домінуюче
становище” [28, 125]. Економічна свідомість наповнює
новим сучасним змістом тріаду “суспільний розвиток
– економічна діяльність – життя людини”, більшою мірою
висвітлюючи статус суб’єкта економічних відносин,
маніфестуючи необхідність пізнання, освоєння пов’язаних
із цим проблем. Вона відтак не може не бути засадничою
для сучасного суспільного буття.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути
и перепутья современной цивилизации. – К., 1998.
2. Соколова Г.Н. Экономическая социология // Всемирная
энциклопедия: Философия. – Москва–Минск, 2001.
3. Михайлов Ф.Т. Болевые точки» культуры // Освобождение
духа. – М., 1991.
4. Кочетов Э.Г. Глобальный мир: новые стратегические
начала (глобальная трансформация: её реальные проявления
и новые возможности) // Прометей. – 2001. – № 1.
5. Хансен Дж. Україна і глобалізаційні економічні
процеси // Виклик глобалізації. – К., 2001.
6. Куреев Л. Предпосылки новой экономической парадигмы:
онтология и гносеология // Вопросы экономики. – 1993.
– № 4.
7. Туган-Барановський М. Вплив ідей політичної економії
на природознавство та філософію // Філософська і соціологічна
думка. – 1993. – № 9–10.
8. Задорожнюк И., Малахов С. Экономическая психология:
ориентиры и возможности // Свободная мысль. – 1992.
– № 16.
9. Лагутин В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка.
– К., 1996.
10. Осипов Ю.М. Опыт философии хозяйства. – М., 1990.
11. Качмарек Р. Розшукується… економіка: моральна,
екологічна – справедлива // Всесвіт. – 1997.– № 3–4.
12. Пономарёв Л.Н., Попов В.Д., Чичков В.П. Экономическая
культура: (сущность, направления развития). – М.,
1987.
13. Максюта М.Є. Культура особистості підприємця:
актуальність, перспективи розвитку // Філософія і
соціологія в контексті культури. – Дніпропетровськ,
2001.
14. Прутська О. Культура підприємництва та її вплив
на управління // Економіка, фінанси, право. – 2002.
– № 2.
15. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності
та її виховання. – К., 1994.
16. Психологія масової політичної свідомості та поведінки.
– К., 1997.
17. Ракитов А.Н. Философская азбука бизнеса // Вопросы
философии. – 1991. – № 2.
18. Аганбегян А. Человек и экономика // Мир человека.
– М., 1989.
19. Булгаков С.Н. Философия хозяйства // Булгаков
С.Н. Соч.: В 2 х тт. – Т. 1. – М., 1993.
20. Ильяшенко С.Н. Проблемы взаимодействия субъектов
процесса инновационного развития // Механізми регулювання
економіки, економіка природокористування, економіка
підприємства та організації виробництва. – 2001. –
№ 1–2.
21. Кравченко І. Підприємництво і культура // Літературна
Україна. 24 лютого 1994 р.
22. Самуельсон П. Економіка. – Львів, 1992.
23. Максюта М.Є. Питання власності в системі поглядів
Дж. Локка: сучасні прочитання // Філософсько-антропологічні
студії ' 2001 – Київ – Дніпропетровськ, 2001.
24. Бибихин В.В. Своё, собственное // Вопросы философии.
– 1997. – № 2.
25. Сковорода Г.С. Розмова, названа алфавіт, або буквар
миру // Сковорода Григорій. Твори: У 2 х тт. – Т.
1. – К., 1994.
26. Сковорода Г.С. Вступні двері до християнської
добронравності // Сковорода Григорій. Твори: У 2 х
тт. – Т. 1.
27. Мельник Л.Г., Мельник В.Л. Этическая компонента
как фактор регуляции экономических процессов // Механізми
регулювання економіки, економіка природокористування,
економіка підприємства та організації виробництва.
– 2001. – № 1–2.
28. Лях В. Глобалізація чи шлях до невизначеного майбутнього
? // Виклик глобалізації. – К., 2001.
