Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2006 рік
Мультиверсум. Філософський
альманах. - К.: Центр духовної культури, -
2006. - № 53.
__________________________________________________________________________
Д.Ю. Сторожук, аспірантка КНУ
імені Тараса Шевченка
РОЗВ’ЯЗАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ У СУЧАСНІЙ ПІВНІЧНІЙ
ІРЛАНДІЇ: АЛЬТЕРНАТИВИ ВИРІШЕННЯ, ЦІЛІ, ЗАСОБИ ТА
РЕЗУЛЬТАТИ
Вирішення конфлікту у Північній Ірландії може розглядатися
з різних сторін: можна пояснити процес урегулювання
збройного протистояння через призму теорій мирного
розв’язання конфліктів, а можна за допомогою теорії
“гри” Й.Хейзінги [1].
Розробка такої тематики вирішення міжнародних
соціальних конфліктів значно пожвавилася по закінченні
холодної війни, особливо у працях англомовних авторів.
Так, схеми мирного розв’язання соціального конфлікту,
розроблені наприкінці ХХ ст., було використано для
часткового вирішення збройного конфлікту в Північній
Ірландії. А саме – цей соціальний конфлікт було переведено
на інший якісний рівень.
Для врегулювання конфлікту на ірландському ґрунті
застосовувалися теорії безпосередньо з науково-практичних
конференцій. Врегулювання соціального конфлікту є
комплексним заходом, і, окрім філософсько-історичного
аналізу, воно має включати у себе ряд засобів з таких
гуманітарних наук, як психологія, історія, соціологія,
політологія та ін.
Так, використання такого інструменту, як “контроль
комунікації” в Північній Ірландії (ця техніка застосовується
для встановлення діалогу між непримиренними ворогуючими
сторонами) дало значні результати, яких до того просто
неможливо було уявити [2].
Було зроблено значні кроки у врегулюванні даного
конфлікту. Зараз створюється глобальна система безпеки,
одним із здобутків якої є зменшення міжнародних конфліктів
в усьому світі, щоправда, спостерігається і подальша
ескалація деяких із них. Незважаючи на те, що в багатьох
соціальних конфліктах присутні релігійні та етнічні
чинники, за якими деякі групи населення зазнають утисків,
усі вони більшою мірою стосуються процесів ідентифікації,
ніж боротьби за матеріальні ресурси. Таку позицію
у своїх працях обстоює іспанський вчений Ф.Морез [2].
А за часів активізації процесів глобалізації проблема
ідентифікації, чи то релігійної, чи то етнічної, стає
дедалі гострішою.
Філософсько-історичний аналіз соціального конфлікту
як такого дає можливість зробити висновок, що чи не
основну роль займає розгляд факторів, які впливають
на ці конфлікти (їхні корені, сторони-учасники, оточення,
в якому відбувається конфлікт) і які відрізняються
між собою. І хоча чинники кожного конфлікту різні,
одні й ті самі теорії розв’язання конфлікту працюють
з відносним успіхом на різних теренах. Наприклад,
завдяки переговорам було досягнуто неабиякого успіху
в південноафриканському конфлікті, у Палестині, Боснії
та Північній Ірландії, хоча до переговорів були роки
насилля та кровопролиття. Усі вищезазначені конфлікти
остаточно не вирішені і протистояння триває, але практика
показала, що мирне вирішення цих проблем можливе і
більшою мірою залежить від готовності сторін.
Якщо завдяки цим технологіям мирного розв’язання
конфлікту досягнуто позитивних результатів у різних
куточках світу, то є можливість їх використовувати
і надалі, а дослідження в даній сфері продовжувати,
оскільки вони мають не лише теоретичне, а й практичне
значення, від якого залежать людські життя.
Резолюція конфліктів та ігрова теорія. Одного
разу в А.Ейнштейна запитали, щоб він зробив, якби
його посадили у в’язницю і сказали, що за годину його
стратять. Вчений одразу відповів, що перші 55 хвилин
він витратив би на те, щоб сформулювати питання, як
втекти з в’язниці, а останні 5 хвилин витратив би
на саму втечу [3]. Від правильності постановки питання
залежить дуже багато і при врегулюванні соціального
конфлікту, особливо зараз, коли процеси глобалізації
змінюють самі конфлікти та їх спрямованість.
На важливості правильної постановки питання для
вирішення соціального конфлікту наголошує і Ф.Морез,
який у праці “Припинення вогню, збройного конфлікту,
раціональність та мас-медіа: про те, чому Північна
Ірландія та країна басків не схожі” ілюструє пошуки
оптимальних шляхів прикладом з історії авіації. Перед
тим, як навчитися літати, людство змайструвало силу-силенну
авіаційних пристроїв, які так і не здійнялися в повітря.
Аж доки не поставили собі питання: чому літають птахи?
Так були винайдені принципи авіації. І хоча між повітряною
кулею, реактивним літаком та планером мало спільного,
вони усі літають, бо побудовані за принципами авіації.
Так само має розумітися і мирний процес [2].
Існує два основних елементи, без яких успішне
вирішення конфлікту видається неможливим. По-перше,
це докладне вивчення структури конфлікту. Друга умова
більш загальна – ознайомлення з досвідом та принципами
вирішення інших конфліктів. Одним із інструментів
розуміння соціальних конфліктів є аплікація теорії
гри до учасників конфлікту, погоджуючись, що їхні
дії мають раціональний характер. Хоча презумпція раціональності
дій обох сторін видається суперечливою та може бути
піддана критиці, можна посперечатися про те, що було
б, якби це було не так. Тоді дії однієї зі сторін
були б зовсім непередбачуваними, неможливо було б
робити прогнози та рекомендації, неможливим був би
аналіз з позицій будь-якої наукової дисципліни, принаймні,
науковий аналіз як такий. Тут ми маємо справу з питанням
методології аналізу соціального конфлікту.
Одним із ключових моментів є той факт, що наукові
підходи не повинні містити моральнісного аспекту.
У сучасній науці миру та вирішення конфлікту немає
поганих та добрих. Питання легітимізації є вторинним
в очах дослідника, який шукає важелі до розв’язання
конфлікту через діалог. Незважаючи на те, що рекомендації,
які роблять дослідники соціальних конфліктів, мають
нормативний характер, багато з цих мислителів мають
власні релігійні, політичні, культурні мотивації.
Одним із головних досягнень теорії гри у розв’язанні
соціального конфлікту є демонстрація ролі інформаційних
процесів у перебігу збройних конфліктів. Основна думка
полягає у тому, що коли обидві сторони добре поінформовані
про очікування та сподівання кожної з них і мають
достатньо сил для досягнення своїх цілей, то використання
зброї та подальше насилля стає неможливим. Причина
зрозуміла – використання зброї коштуватиме забагато
кожній зі сторін. І коли вільне спілкування між сторонами
відсутнє, то за доброї поінформованості вони знайдуть
шляхи до встановлення домовленості, за якої сторони
залишаться більш задоволеними, ніж під час збройного
протистояння.
Північна Ірландія та інформаційний процес.Ситуація
в Ольстері тривалий час ускладнювалася через відсутність
докладного висвітлення подій. Це було справжнім випробуванням
засобів масової інформації на прозорість та неупередженість.
Особливо для мережі теле- і радіомовлення BBC, які
претендували на об’єктивну парадигму, принаймні, з
точки зору ліберальної філософії.
Згідно з ліберальною теорією, свобода висловлювання
та вільний доступ до інформації конституюють демократичний
процес. Деякі ліберальні філософи (Д.Мілс, Д.Роулз)
прозорість врахування громадської думки вважають фундаментальним
фактором, який відрізняє демократію від інших політичних
систем.
На практиці ж британські мас-медіа дуже упереджено
висвітлювали події початку 80 х років XX ст. [4].
Вони виступали прихильниками винятково однієї сторони
конфлікту, були редукціоністами. При висвітленні північно-ірландського
конфлікту мас-медіа ототожнили громадський інтерес
із інтересом уряду. Щоденні новини були прикладом
цензури (від очевидної заборони показу певних подій
до настанов та висновків щодо інших подій) та відсутність
соціально-філософського та політичного аналізу, надзвичайно
необхідного для розуміння конфлікту. Найбільш очевидним
ефектом цього процесу було те, що громадській думці
бракувало необхідної інформації для повноцінної участі
у дебатах з альтернатив вирішення цього конфлікту.
Щоденний аналіз подій в Північній Ірландії не
звертався до політичних та історичних коренів конфлікту.
У більшості новин насилля було протагоністом. Дослідник
проблеми висвітлення даного конфлікту П.Елліотт стверджує,
що лише одна третина новин мала сюжети, в яких мав
місце політичний аспект конфлікту. Натомість 72% новин
на телебаченні розкривали винятково насильницький
характер того, що відбувалося в Ольстері та подавали
даний соціальний конфлікт, насамперед, як загрозу
закону і порядку [5].
В інформації про Північну Ірландію насилля не
просто домінувало, воно було відірване від контексту.
В новинах про терористичні акти говорилося тільки
про людські жертви і жодного слова – про політичні
вимоги або передумови цього збройного протистояння.
Відсутність аналізу видавалася підозрілою, тим часом
як констатування фрагментів досягало апогею. Г.Гегель
застерігав, що абстрактне мислення є обмеженим і може
призвести до хибних висновків, адже вихоплені з контексту
трагічні події, часто в результаті терористичних актів,
спонукали до справедливого обурення. Але цього було
замало для ґрунтовного філософського аналізу, де події
досліджуються в їх взаємозв’язку з іншими, в усій
повноті. Так само і терористичні акти поза їх антигуманним
характером вказують на гострі соціальні проблеми,
які потребують вирішення. А зважаючи на теорію Й.Хейзінги,
навіть терористи мають діяти з раціональних міркувань.
Але терористичні акти в Ольстері були лише однією
з форм вираження протесту, опору британському уряду,
який на той час не захищав інтереси однієї громади
чи захищав неповно. Але така позиція є дещо упередженою:
схиляється на бік етнічних ірландців.
Але тлумачення опору уряду та урядових заходів
у відповідь також не дістало глибокого соціально-філософського
аналізу. Для встановлення point equilibrium була необхідна
неупереджена історична довідка та участь третьої сторони.
А засоби масової інформації та широка громадськість
були стурбовані моральнісними аспектами конфлікту
тут і тепер, теперішніми людськими жертвами, без огляду
на історію і на те, до яких жертв може призвести цей
соціальний конфлікт, якщо своєчасно не взятися за
його вирішення.
Можливе пояснення такої реакції більшості британських
громадян полягає у пануванні “масової людини” [6],
про яку ще в 20 х роках XX ст. застерігав Х.Ортега-і-Гассет.
“Масова людина” орієнтована на споживацьку культуру,
точніше, спосіб життя, оскільки про культуру як таку
тут навряд чи йдеться. І все, що загрожує задоволенню
потреб “масової людини”, сприймається нею та урядом
і засобами масової інформації, які обслуговують цю
людину, як винятково негативне явище. Тому британські
мас-медіа одностайно засуджували будь-які форми опору
уряду. Але через власну обмеженість та необізнаність
в галузі історичного і філософського досвіду, “масова
людина” та уряд, який вона формує, нездатні самостійно
вирішити такі проблеми, як соціальний конфлікт. Деякі
з таких соціальних конфліктів було закладено ще за
часів виникнення самої “масової людини” – у першій
половині XIX ст., яку деякі вчені вважають початком
прискорених процесів глобалізації.
“Масова людина” вимагає збільшення виробництва,
гарантій своїх прав, більшої зарплатні, кращого житла,
впевненості у завтрашньому дні. Обидві громади в Ольстері
прагнули одного й того самого, і досвід свідчить,
що відносне задоволення цих потреб у певний час зменшує
рівень насилля в регіоні до мінімуму (наприклад, швидкий
розвиток промисловості після закінчення другої світової
війни, коли усі були забезпечені роботою).
Але, повертаючись до теми висвітлення даного
конфлікту, зауважимо, що близько 1988 р. більшість
британських спостерігачів заперечували будь-які політичні
корені даного конфлікту. Подібна ситуація певною мірою
і досі спостерігається в країні басків. У міжнародних
засобах інформації вони подаються скоріше як фанатики
із незрозумілою ціллю.
Період заперечення очевидного та політичної цензури
в історії Великої Британії дістав назву тетчеризм.
М.Тетчер заборонила Д.Адамсу виступати на телебаченні,
і тоді керівництво 4 каналу найняло професійного актора,
який артикулював під запис виступу лідера політичного
крила партії Шин Фейн Д.Адамса. Це привернуло увагу
громадськості та викликало щирий інтерес з обох сторін
до персоналії самого політика. На відміну від Шин
Фейн, у Херрі Батасуна немає власного Д.Адамса. Але
до вищезазначеного дубльованого виступу не було і
Д.Адамса. Він – продукт засобів масової інформації.
Що відіграло тут провідну роль? По-перше, ряд
політичних обставин – ще один вплив глобалізації.
На початку 90 х років це були демократичні зрушення
у більшості країн Європи, що не могло не позначитися
на політичних процесах у Великій Британії. Засоби
масової інформації виступили в дещо іншій іпостасі
– вони відчули соціальну відповідальність за кожне
слово, вони виконували фундаментальну функцію у політичній
і соціальній системах. По-друге, це прихід до влади
більш поступливого політика Д.Мейджора, з іменем якого
пов’язують початок вирішення соціального конфлікту
в Північній Ірландії.
Раціональний аналіз конфлікту та його динаміки.
З часів проголошення Декларації Даунінг Стріт, засоби
масової інформації, британський та ірландський уряди
розвернулися на 90 градусів. Усі коліщата у надбудові
спрацювали відмінно. Британському суспільству надавалася
можливість ознайомитися з різними точками зору на
один і той самий конфлікт. У засобах масової інформації
та сама проблема висвітлювалася з різних кутів. На
телебаченні Д.Адамс розповідав власну історію цього
конфлікту та висловив власне бачення вирішення проблеми.
Так, громадськість побачила, що Д.Адамс цілком
врівноважений політик, який грамотно викладає свої
думки та аргументує власну позицію. Врешті-решт, публіка
побачила раціо в думках та діях іншої сторони, себто
етнічних ірландців на території Ольстеру (адже ми
не розглядаємо цей конфлікт як релігійний, радше звертаємося
до нього в його цілісності, де релігійний чинник використовувався
для ескалації конфлікту). А за теорією Й.Хейзінги,
це перший крок для припинення конфронтації та виведення
протистояння на інший рівень [1]. Більше того, виважені
виступи та участь Д.Адамса в дебатах додали йому не
лише додаткових голосів на виборах, а й повагу опонентів,
які побачили, що є з ким сідати за стіл переговорів.
Отже, коли гравці не просто представлені, а й
добре ознайомлені з позиціями один одного, зроблено
ґрунтовний аналіз ситуації, її витоків та причин,
можна переходити до розгляду можливих альтернатив
вирішення проблеми і відкинути неефективні варіанти.
Але подібний аналіз можливо здійснити за умови повної
поінформованості обох сторін.
Окрім цілі розв’язати соціальний конфлікт, потрібна
надійна, випробувана стратегія. Наприклад, після таємних
домовленостей між ворогуючими сторонами в Північній
Ірландії, які в кінцевому підсумку призвели до офіційних
мирних переговорів, сталися трагічні події. Але це
вже не спинило хід подій, оскільки за основу було
покладено правильну стратегію.
На той час Консервативна партія Великої Британії
переживала кризу й була змушена піти на поступки уніоністам,
яких вітчизняні дослідники соціального конфлікту в
Ольстері звикли називати протестантами. Консерваторам
була потрібна підтримка виборців, і уніоністів, зокрема.
Останні, у свою чергу, відмовлялися від будь-яких
поступок опонентам.
Отже, уряд втратив ініціативу, коли було виконано
стільки підготовчих робіт для вирішення конфлікту.
Тому Д.Мейджор перейшов до політики очікування, закликавши
до роззброєння одну сторону (ІРА) без гарантування
будь-яких умов. За цим сталися вибухи на лондонській
набережній. Отже, необхідні послідовність та чіткі
терміни розв’язання конфлікту. І якщо уряд сподівається
на швидке складання зброї, то він має очікувати і
на швидку втрату стриманості опонентів. Спершу має
бути діалог.
На щастя, це не призвело до ескалації конфлікту.
До влади прийшов новий прем’єр-міністр Т.Блер, і від
нього очікували нових дій. Результатом стала Декларація
Даунінг Стріт, яка визначила нейтралітет британського
та ірландського урядів у даному конфлікті.
Цей документ визначив, по-перше, стратегічні
інтереси обох урядів у Північній Ірландії. По-друге,
вона поважала будь-яку згоду, яка була б досягнута
між уніоністами та націоналістами, а також передбачала
можливість конституційних змін та створення необхідних
державних інститутів для втілення договору про мир.
Одним словом, ця угода передбачала мирне, демократичне
вирішення конфлікту, якими б не були його остаточні
результати. Повага до інших точок зору, відмінних
від власної, – це може переконати велику кількість
людей у можливості досягнення своїх політичних та
економічних цілей без використання зброї.
Соціальні та політичні конфлікти можуть бути
вирішені у три способи. Перший варіант – переговори,
які закінчуються підписанням договору. Другий – за
допомогою третьої сторони (арбітра). Якщо жоден з
двох варіантів не працює, то угода не матиме місця.
Конфлікт закінчується подальшим протистоянням або
усуненням (знищенням) однієї із сторін. В ольстерському
випадку ірландський та британський уряди виступали
арбітрами, до яких пізніше приєднався президент США
Б.Клінтон та сенатор Д.Мітчелл. Обидві сторони сіли
за стіл переговорів, але все було вже вирішено до
того – ніхто не відмовився б від запропонованого трьома
арбітрами варіанту вирішення конфлікту. Але це не
означає закінчення конфлікту, просто він переходить
в іншу фазу – етап соціальної суперечності, коли дві
спільноти розмовлятимуть, а не стрілятимуть.
Для того, щоб виступити арбітром у соціальному
конфлікті, необхідно мати важелі впливу на обидві
сторони або користуватися неабиякою повагою у ворогуючих.
Під час припинення вогню з боку ІРА консерватори
не могли ні вимагати, ні запропонувати більше, оскільки
сама партія була розрізнена. Тому вимога складання
зброї від ІРА означала б припинення перемир’я [2].
Усі процеси мають різні фази. Соціальні конфлікти
перебувають у стадії резолюції, коли обидві сторони
визнають, що вони потрапили у патову ситуацію, в якій
жодна зі сторін не може примусити іншу діяти відповідно.
Саме такою була ситуація в північній Ірландії. І це
стало одним з найпотужніших аргументів до укладення
мирної угоди, оскільки альтернативою до політичного
вирішення даного конфлікту була війна на невизначений
час. Красномовне свідчення тому була історія цього
конфлікту. Для обох сторін це стало достатньою мотивацією
знайти компроміс.
Іншим необхідним фактором було визначення часу
на досягнення консенсусу. Адже немає нічого простішого,
ніж вести переговори без визначення терміну. Але це
позначається негативно на самому процесі вирішення
конфлікту. Стормонт чітко визначив термін і останньої
ночі усі усвідомлювали: якщо вони вийдуть з кімнати
не домовившись, то проблема не буде вирішеною ще тривалий
час.
Відмінності між соціальними конфліктами є фундаментальними.
Якщо необхідно досягти успіху та сісти за стіл переговорів,
результатом яких буде мир, слід брати до уваги усі
компоненти та чинники конфлікту.
Для розв’язання конфліктів не слід копіювати
вдалий досвід розв’язання соціального конфлікту в
Північній Ірландії. Натомість, слід застосовувати
принципи розв’язання соціального конфлікту як такого.
Немає причин стверджувати, що деякі соціальні конфлікти
неможливо розв'язати як такі. Переводячи їх на інший
щабель соціальної суперечності, можна досягти позитивного
результату.
Коли ми хочемо навчитися мирно співіснувати,
то повинні звернутися до досвіду мирного співіснування,
чи то релігійних спільнот, чи то етнічних, чи то національних,
чи то соціальних класів, чи то політичних сил тощо.
Виділити парадигму мирного співіснування та застосування
її для побудови толерантного суспільства – ось головне
завдання ХХІ ст. У світі дуже багато проблем (війни,
голод, хвороби, наркотики, геноцид), які потребують
міжнародної співпраці для ефективного вирішення цих
проблем, а соціальний конфлікт є однією з таких проблем.
ЛІТЕРАТУРА
1. Хейзинга Й. Homo Ludens; Статьи по истории культуры.
– М., 1997.
2. Moraiz F. Cease-Fire, Conflict Resolution, Rationality
And Mass Media: On Why Northern Ireland And The Basque
Country Are Not The Same. – London, 2005.
3. Эйнштейн А. Обрести достоинство и свободу – М.,
2006.
4. Hamilton-Tweedale B. The British Press and Northern
Ireland. – Sheffield University, 1988.
5. Allen T. and Seaton J., eds. The Media of Conflict:
War Reporting and Representations of Ethnic Violence.
– London, 1999.
6. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. – М., 1991.
