Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2006 рік
Мультиверсум. Філософський
альманах. - К.: Центр духовної культури, -
2006. - № 53.
__________________________________________________________________________
М.Є. Максюта, доктор філософських
наук, професор Національного аграрного університету
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ І ВИКЛАДАННЯ
ФІЛОСОФІЇ У ВИЩИХ АГРАРНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ: ДОСВІД
І ПЕРСПЕКТИВИ
У сучасній системі освіти, на усіх її рівнях, досить
виразним є зростання ролі викладача, вихователя, вчителя.
За таких обставин життєво необхідним є максимально
ефективне використання чинників, що зміцнюють його
позиції, збагачують особистісні якості, пов’язані
з успішним виконанням функцій і реалізацією творчих
можливостей.
Дієву роль, відтак, покликана виконувати науково-методична
робота у навчально-виховному процесі, для якого визначальним
є суб’єкт-суб`єктне відношення. Підготовка навчальних
програм, навчально-методичних комплексів, науково-методичних,
навчально-методичних посібників, підручників, методичних
порад спрямовано на ініціювання поглибленого освоєння
студентами навчальних предметів. Але, з іншого боку,
не меншою, якщо не більшою, мірою вона також сприяє
ефективній діяльності викладача. У її межах здійснюється
вивчення, висвітлення найважливіших аспектів навчально-виховної
діяльності та формулювання, систематизації їх результатів,
досліджуються адекватні сучасним потребам умови і
фактори оптимальної організації педагогічного процесу,
питання шляхів, форм, засобів стимулювання пізнавальних
інтересів студентів, застосування прогресивних методів
навчання (проблемного методу), форм активізації семінарських
занять, організації та проведення самостійної роботи
студентів; питання співвідношення, взаємодії змісту
і методів навчання. Останнім найчастіше віддається
перевага, а, скажімо, зміст, мета розглядаються як
другорядні. Втім процес викладання – комплексний,
володіння методикою включає уміння застосовувати методи,
прийоми, техніки ефективно представляти зміст навчальних
дисциплін як сукупності систематизованих природничо-наукових,
суспільствознавчих, гуманітарних знань, адаптованих
до норм, вимог навчального процесу, спрямовано на
формування ідейно-національно вихованої особистості
[1].
У кожному окремому випадку ці знання потребують
відповідного їх природі підходу, засобів, навиків
донесення до студентів, що ускладнюється постійним
їх розширенням, збагаченням. Сучасна освітня система
покликана своєчасно реагувати на розвиток, результати
наукових досліджень, активно “підключати” нові знання
до змісту предметів з метою використання їх у навчальній
та виховній роботі, що ефективно лише при систематичній
науково-методичній роботі. Завдяки їй відкриваються
перспективи викладання як “трансляції” особистості
викладача. На сьогодні набуває нового смислу положення,
що викладання філософії буде ефективним, якщо викладач
поєднує зміст предмета та методи його донесення до
студентів, коли даний процес розгортається як органічно
єдина передача й освоєння знань, а викладений лектором
навчальний зміст захоплює увагу слухачів.
Завдання науково-методичної роботи – сприяти
зміцненню взаєморозуміння між викладачем і студентом,
врахуванню нахилів, здібностей, інтересів студентів,
вибору максимально ефективних прийомів, форм, методів
передачі знань, зрештою, виявленню раціональності
гуманізації навчально-виховної діяльності, національно-ціннісної
закоріненості вітчизняної системи освіти. “Найбільше
зло для людини, котрому нічим не зарадиш, це, на думку
Г.Сковороди, порушення “сродності”. Бо ж для будь-чого
в житті важливі: час, місце, міра, особистість. Тоді
й буде злагода зі світом та з собою, своїми природними
схильностями” [Цит. за: 2, 13].
Формою реалізації науково-методичної роботи є
дослідження науково-методичних проблем [3]. Серед
актуальних нині проблем викладання філософії у системі
аграрної освіти є такі: логіка навчального предмета;
методичні засади удосконалення філософсько-світоглядної,
методологічної підготовки фахівців-аграріїв; методика
освоєння філософсько-світоглядного знання як чинника
духовно-інтелектуального розвитку особистості; методичні
засади вивчення аграрного виробництва, його соціокультурних
вимірів у системі соціальної практики, питань культури
праці в агровиробництві; шляхи ініціювання пізнавальної
активності студентів засобами філософської освіти
у сучасному навчально-виховному процесі в аграрних
навчальних закладах; методика організації самостійної
роботи студентів і вивчення філософії у вищих навчальних
закладах аграрної освіти; методичні засади вивчення
питань методології агрономічних знань і досліджень;
доконечність філософської рефлексії хліборобства і
формування філософської картини світу.
Викладання філософії в аграрних навчальних закладах
вимагає уваги до проблем логіки навчального предмета.
Виокремлюються наступні варіанти останньої: “1) розгортання
виділеного змісту наукових знань як навчального предмета
в його історичній послідовності (принцип суміщення
онто – й філогенезу наукових знань); 2) відтворення
в навчальному матеріалі логічної структури сучасного
стану розвитку наукової дисципліни (вимога відповідності
сучасним науковим поглядам і стилю мислення); 3) розгортання
змісту навчального предмета відповідно до закономірностей
формування пізнавальних можливостей учнів (гуманістична
вимога розвивального навчання)” [4, 21]. Оскільки
дані варіанти розглядаються як поєднані, то “проблема
логіки навчального предмета формулюється як проблема
оптимального поєднання вимог логічної стрункості й
лаконічності, історичної послідовності й психологічної
обґрунтованості” [4, 21].
Істотну роль у процесах логічного, послідовного
викладання філософії, філософських знань у системі
аграрної освіти може й повинна виконувати аргументація
[5].
Українська нація – нація хліборобів. Світогляд
хліборо¬ба і має бути прийнятною формою концептуалізації
філософ¬ського знання у процесі його освоєння: збагачення
внутрішнього світу особистості, яка формується у процесі
навчання, най¬більш змістовне на основі філософ¬сько-світоглядного
знання, вкоріненого у національній, хліборобській
менталь¬ності, як своєрідний заклик “стати тим, чим
ти є”. А український селянин, за висловом О.Гончара,
“геніальний хлібороб”. Розвиток української хліборобської
нації був озна¬менований появою Г.Сковороди. “Пришелець
на землі у повному розумінні цього слова”, він був
покликаний самою історією донести світові, прийдешнім
поколінням інтелектуально-ду¬ховні цінності світогляду
хлібороба. Його творчість – світоглядно-смисложиттєвий
засів на духовно-інтелектуальній ниві, праця хлібороба
у вищих виявах думки. Г.Сковорода – геніальний український
хлібороб, який творив на теренах філософської мудрості,
його праця – дбайливий висів, турботливий догляд за
утвердженням істин розважливого, гідного людини життя.
Цей висів – для вічності, тисячолітня праця хлібороба
трансформувалася у довічні жит¬тєві цінності. Як форма
концептуалізації філософського знання у процесі його
освоєння, світогляд хлібороба – ефективний спосіб
донесення і розуміння філософських істин у навчальних
аграрних закладах вітчизняної системи освіти. Так,
Х.Ортега-і-Гасет зазначав: “Ми є… хліборобською расою
селянської вдачі. Це найприкметніша риса суспільства
без меншини, те, що я називаю селюцтвом” [6, 194].
Але усвідомлення даного факту означає й необхідність
його врахування у житті. “Будь-яка глибока реформа
нашого колективного організму неможлива без визнання
того факту, що ми є селянська людність. Тому нам слід
повернутися думкою до землі й лісу, щоб заново дослідити
його організацію” [6, 195]. Збагнути, що іспанський
народ – народ селянський, і “дух його завжди буде
хліборобський”, наголошує Х.Ортега-і-Гасет, – значить,
збагнути життєву вкоріненість, перестати бути істотою
бездомною і створити умови для більш змістовного,
повнокровного сучасного життя. Аби сучасність сповнити
можливостями творчості хліборобської нації і людини,
слід “повернутися думкою до землі й лісу”. У цьому
необхідність закоріненості у власні витоки буття,
його природна зумовленість. Світогляд хлібороба, національно-ментальнісні
цінності уможливлюють передавання філософсько-світоглядного
знання як зрозумілого, доступного, “неважкого”. “Слава
Богу! – каже Г.Сковорода – що Він потрібне для людини
зробив неважким, а важке непотрібним”. Потрібне не
важке не тому, що необхідне дістається без особливих
зусиль, все створюється працею, часом нелегкою. Але
якщо праця за її характером відповідає природі людини,
якщо людина зрозуміла свої схильності, пізнала у собі
волю Божу, коли її воля злилася з волею Божою, то
будь що потрібне неважке, людина не помічає труднощів,
бо захоплена працею. “Нетрудність потрібного” – передумова
здобування душевного спокою, радості буття. Український
мислитель наголошує на необхідності збагнути себе,
виявити, де, у чому міститься власний світ. А на цьому
шляху самопізнання особливо сприятливі такі цінності
хліборобського світогляду, як, скажімо, доброчинність,
завдячливе ставлення до дійсності. Вони відкривають
можливості світу для діяльного прояву пізнаної у собі
волі. Філософія повертає так необачно втрачений індивідуально-неповторний
спосіб демонстрування значущості смисложиттєвого знання.
У філософсько-мислительному досвіді повинен віднаходитися
унікально-особистісний “предмет”, бо саме буття впродовж
ХХ ст. демонструвало глибинні зрушення, вимагаючи
філософського осмислення. Логічність міркувань – не
самоціль, на першому плані повинна бути особистість
як першооснова цього знання.
Логічне мислення, способи аргументовано вибудовувати
думки, оволодіння філософсько-світоглядними знаннями
невіддільні від особливостей національного світовідношення
та світосприйняття. У процесі вивчення творчої спадщини
Г.С. Сковороди студентам пропонується ретельно осмислювати
широко представлені в українській нації властиві саме
їй характер світовідношення і світосприйняття, способи
викладу думок і аргументація обстоюваних положень.
Так, “одним з типових проявів американської культури
є правила організації текстової інформації. Єдиним
правильним способом подачі інформації вважається дедуктивний”
[7, 78]. Способи ж організації тексту та аргументації
обстоюваних положень, характерні для східнослов’янської
культури, відрізняються тим, що “частіше використовується
індуктивний спосіб” [7, 78]. Увагу дослідників привертає
той факт, що, скажімо, у творі “Розмова, названа алфавіт,
або буквар миру” має місце “традиційний східнослов’янський
індуктивний порядок аргументації”, у ньому автор “свідомо
обирає раціонально-емоційний спосіб подачі аргументації”
[7, 79]. При цьому використовується ціла низка підходів,
шляхів увиразнення провідних ідей твору, обстоювання
істотних положень, життєзначущість яких демонструється
всебічно і разом з тим доступно. Цей твір українського
філософа “побудовано у формі полілогу, монологічні
та діалогічні елементи якого розрізняються концептуальною
структурою і лексико-синтаксичними засобами; улюбленим
стилістичним прийомом автора є розгорнута метафора
і контраст; широко використовуються соціально-культурні
референції – від простих прикладів з селянського життя
і українських народних поговірок до біблейських алюзій
та латинських висловів і афоризмів; текст має віршовану
рамочну конструкцію і оздоблений графічними ілюстраціями,
виконаними самим автором” [7, 74].
За умов розбудови національної системи освіти
викладання філософії в аграрних навчальних закладах
відкриває найширші можливості цілісного за змістом,
життєво мотивованого і аргументованого донесення навчального
матеріалу до студентів на засадах хліборобського світогляду,
національно-ментальнісних цінностей і норм, увиразнення
людиноформотворчого потенціалу філософського знання,
як синтезуючих чинників послідовного, системного викладу
тематичного курсу філософії. Висвітлення, виклад останнього
під кутом зору цінностей хліборобського світогляду,
національно-ментальнісних норм здійснюється шляхом
його спрямування у навчальний матеріал, окремого питання,
так і тем в цілому, завдяки використанню у цих темах
відповідних розділів, скажімо, коли йдеться про навчальні,
навчально-методичні посібники. Для кожної теми навчального
курсу філософії в аграрних закладах освіти завершальними
розділами пропонуються (відповідно тема і розділ).
“Світогляд – духовно-практичне освоєння світу” – “Світогляд
хлібороба, його історичні витоки, визначення, смисложиттєвість,
сучасний культуротворчий потенціал світовідношення
хлібороба”. “Історичні типи філософії” – “Хліборобські
мотиви у духовній культурі та філософії: історичний
екскурс”. “Буття природи” – “Природа і українська
ментальність”. “Духовний світ людини” – “Хліборобські
цінності і духовність”. “Свідомість: суть, властивості”
– “Свідомість і мова нації”. “Мислення: здібності,
форми, дії, значення” – “Мислення і духовність: національно-культурна
єдність”. “Життя і доля людини” – “Українське хліборобство
– образ буття людини”. “Культура як предмет філософії”
– “Національно-культурне буття”. “Суспільство і природа”
– “Соціально-екологічна свідомість: поняття, хліборобські
аспекти”. “Матеріальне виробництво: поняття, значення”
– “Селянська свідомість: поняття, націотворчий смисл”.
“Соціальна структура суспільства, спільності людей”
– “Етносуспільне буття і український етнос”. “Духовне
життя суспільства, суспільна свідомість” – “Національний
характер: суть, зміст, українські риси”; “Релігійна
свідомість, хліборобська релігійність”; “Політична
культура: поняття, націостверджувальний потенціал”
[8; 9; 10; 11; 12; 13; 14].
Одним із напрямів науково-методичної роботи,
пов’язаної із викладанням філософії у вищих закладах
аграрної освіти, є формування та оновлення змісту
навчального предмета. Це – семантично доведена до
норм, вимог освіти, систематизована сукупність знання
у даній галузі. Знання повинні набувати чіткості,
ясності, доступності. Вивчення, аналіз процесів формування
змісту навчальної дисципліни є своєрідним епіцентром
методичної роботи [15; 16]. Від змісту навчання, характеру
засвоюваних знань, їх актуалізації залежать способи
діяльності викладача, творчі можливості навчально-виховного
процесу в цілому. Знання, що передаються викладачем,
є виявом, реалізацією його професійних здібностей
та обдарувань і разом з тим чинником ініціювання,
поглиблення пізнавальних інтересів студентів, скажімо,
завдяки умінню викладача актуалізувати роль саме даних
знань у системі дисципліни.
Найважливішою науково-методичною проблемою за
умов перебудови змісту, форм і методів навчання, освітніх
технологій є проблема місця, призначення філософії,
філософських знань у системі аграрної освіти. Завдяки
науково-методичним дослідженням актуалізуються знання,
освоєння яких студентами-аграріями сприяє формуванню
продуктивних умінь, світоглядних узагальнень, навиків
вироблення цілісної природничо-наукової, філософської
картин світу, і зокрема, формування уявлень про єдність,
наступність суспільно-історичного процесу, соціальну
практику, її різновиди, місце і роль агровиробництва
у соціальній практиці.
Вищі навчальні аграрні заклади формують спеціалістів,
науковців, вони мають бути особистостями, відзначатися
високою культурою, національно-ідейним світоглядом,
різноманіттям суспільствознавчих та природничо-наукових
знань. Для фахівця-аграрія філософські знання повинні
служити чинником синтезування різноманітних знань
і формування культури мислення.
Глибокі філософсько-світоглядні знання студентів
є одним із найважливіших завдань викладання філософії.
З метою його вирішення високу ефективність демонструють,
скажімо, спеціально підготовлені посібники-тренінги,
що сприяють розвитку пам’яті, розширенню ерудиції,
вдосконаленню уміння самостійного більш-менш вичерпного
світоглядного осмислення та узагальнення знань про
дійсність, уміння розглядати крізь призму світоглядного
знання процеси, події, явища. Мислення повинно бути
підготовлене, щоб здійснювати пошук, а ефективним
засобом для цього є вивчення філософії завдяки поглибленому
освоєнню взірців філософської творчості, які можуть
і повинні максимально використовуватися у навчально-виховному
процесі. У посібнику істотного значення надається
вирішенню вправ як конкретизації проблемно-пошукових
ситуацій, які покликані активізувати розумову діяльність.
Відповідь (чи, можливо, їх альтернативи, і в цьому
також прояви вільного пошуку, власної, але обґрунтованої
позиції студента) на кожну вправу формулюється на
основі ознайомлення із відповідними розділами посібників
та першоджерел. Але при цьому актуалізується потреба
на основі саме власних мислительних зусиль відшукувати
відповіді на поставлені питання. В результаті поширюються
знання студентів, удосконалюються уміння, поглиблюються
навики інтелектуальної праці [17].
Відтак проблема “сучасний фахівець-аграрій” –
одна з тих, що інтегрує науково-методичну роботу,
пов’язану з викладанням філософії у навчальних закладах
аграрної освіти. У процесі її дослідження органічно
поєднуються філософсько-світоглядні положення про
людину, людську індивідуальність та особистість, з
одного боку, а з іншого, – знання, що увиразнюють
риси особистості фахівця-аграрія. Так, стосовно вказаної
проблеми актуалізуються, скажімо, методичні питання
формування культури мислення інженера. Дієвим засобом
його гуманізації, коли особливо дається взнаки вплив
техніки на умови існування та форми творчості, є освоєння
філософських знань, що дають можливість сприймати
суто технічні питання не формально, а ширше, постійно
дистанціювати горизонти технічної реальності і осмислювати
її багатопланово, пробуджувати розуміння, що самоорієнтація
технічної реальності, зрештою, для неї ж самої згубна.
Це має бути неодмінною нормою культури мислення інженера,
змістовність, гнучкість, логічність, раціональність
якого не лише не виключає, а й передбачає, як необхідні
складові, також образність, інтуїцію, що огортають
його творчою атмосферою, спонукаючи до нетривіальних,
життєзначущих висновків [18].
Максимально сприятливий процес передавання знань
формується завдяки науково-методичним опрацюванням
проблеми “профілізації” викладання філософії, виявлення
ефективних шляхів, засобів, форм, прийомів донесення
філософських положень, ідей саме до студентів аграрного
навчального закладу, ініційовування максимальної відкритості
до філософських істин. При цьому щонайперше враховується,
за висловом А.Шопенгауера, “метафізична природа людини”,
– глибинна потреба у з’ясуванні філософсько-світоглядних
істин. Засобами ж науково-методичної роботи викладання
філософії спрямовується на віднаходження “епіцентрів”
філософського знання та мислення у контексті аграрної
освіти. Завдяки цьому актуалізуються лекції та семінарські
заняття, чому покликані сприяти спеціально підготовлені
навчальні посібники, методичні розробки, у яких і
реалізовуються вказані підходи.
Так, врахування профілю, скажімо, технічного
факультету на семінарських заняттях з філософії здійснюється
у процесі вивчення питань світоглядної ролі категорій
філософії, тенденцій, соціально-економічних аспектів
розвитку сучасної техніки, взаємодії об’єктивних і
суб’єктивних чинників науково-технічного, науково-технологічного
прогресу. У методичних розробках наголошується на
тому, що при висвітленні на технічних факультетах
таких питань, як, скажімо, філософське розуміння матерії,
проблема свідомості, суспільство і природа, повинні
поглиблено аналізуватися створена людиною “друга природи”,
роль і місце у ній техніки, технічної реальності,
сучасних технічних знань; при вивченні проблеми свідомості,
зокрема, її активно-творчої спрямованості, важливо
детально спинитися на змісті вимог до сучасної технічної
творчості, у тому числі із врахуванням наслідків інтенсивного
техногенного впливу на природне середовище. Принагідно
слід зазначити, що вивчення на семінарських заняттях
з філософії сучасних соціальних, культурних вимог
до сільськогосподарської техніки, її виробничих характеристик
завжди супроводжується підвищеним інтересом майбутніх
спеціалістів-аграріїв. У методичних розробках акцентується
увага на тому, що аналіз активно-творчого характеру
свідомості повинен враховувати, що за нинішніх обставин
для технічного пошуку є спрямованість на створення
економічно ефективних, але водночас і екологічно виправданих
нових машин, технічних пристроїв. Наскрізним є положення,
що останні створюються людиною і для людини, функціонують,
демонструючи свою корисність у суспільстві, що створення
нової техніки нині детермінується не лише технічними
параметрами, бо усе відчутніша опосередкованість життєдіяльності
суспільства технікою призводить до того, що остання
диктує свої вимоги, визначає умови, ритм життя. Такі
міркування підводять до висновків, що дотримання жорстких
раціональних вимог у процесі нових технічних рішень,
чисто технічні аргументи на користь того чи іншого
проекту завуальовують кінцевий результат, заради якого
цей пошук власне й започатковувався. Невміння передбачати,
ігнорування реальних наслідків впровадження технічних
новинок може призводити до істотних порушень в існуванні
навколишнього природного середовища. Бути на рівні
сучасних вимог передбачає оперування біологічними,
екологічними, соціально-психологічними знаннями. Жорстка
визначеність вихідних умов технічного проектування
не применшує ролі вільного вибору у процесі творчого
вирішення технічних завдань, поглибленого осмислення
результатів використання можливих варіантів проекту,
вибору найбільш оптимального з них. Дані положення
у тій чи іншій формі, скажімо, таких, як питання теми,
можуть використовуватися і на наступних семінарських
заняттях.
Крім того, питання взаємодії суспільства і природи
у методичних розробках доцільно представляти із врахуванням
того, що сучасний науковий, технічний прогрес, безперечно,
не може бути призупинено, активно-перетворювальна
діяльність людини у природі буде продовжуватись, однак,
її характер, стратегія докорінно трансформуються,
природа розглядається не як “перелік” необхідних предметів
та їх властивостей, а як самодостатній, довершений
світ, на засадах гармонійної єдності, з яким покликана
реалізовувати себе людина.
Освоєння проблем соціальної філософії, зокрема,
основних сфер суспільства, у методичних розробках
також пропонується із використанням відповідних вправ.
У процесі опрацювання методичних засад вивчення
аграрного виробництва у системі соціальної практики
увага зосереджується, наприклад, на історичному генезисі,
соціокультурних вимірах агровиробництва. Щодо цього
у якості засадничих методичних розробок, навчально-методичних
матеріалів, навчальних посібників використовуються
положення, що виробничо-господарська діяльність у
природі, зокрема, сільськогосподарська, є істотною
складовою людського буття, а соціально-філософське
пізнання та мислення за сучасних умов особливо потребує
висвітлення питань сільськогосподарського виробництва.
Адже праця на землі, хліборобство – біля витоків людської
цивілізації, ініціююче начало розвитку культури. Саме
поняття “культура” від початку означало “поліпшення”,
“обробіток” ґрунту, догляд за землею і тим, що на
ній зростає. Значення сільськогосподарського виробництва
цілком природно випливає з того, що саме воно забезпечувало
людину та суспільство необхідними продуктами харчування,
цією неодмінною умовою життя, але рівною мірою воно
сприяло також інтелектуально-моральному, духовному
розквіту людини.
Безперечно, зберігаючи традиційні ознаки, пов’язані
зі способом, умовами життєдіяльності хлібороба, з
його працею на землі, сучасний селянин повинен володіти
належним рівнем як загальної, так і професійної освіти
і культури. Не володіючи науковими знаннями, не будучи
належним чином підготовленим, він безсилий упоратися
із складними виробничими завданнями. Крім того, дії
людини, яка не усвідомлює усієї глибини відповідальності
виробничого застосуванням сучасних засобів впливу
на живі організми, на землю, природу в цілому, можуть
становити і цілком реальну загрозу для безпеки навколишнього
середовища, життя інших людей. У методичних розробках,
посібниках наскрізним є положення, що, якими б глибокими
не були зрушення у сучасному сільськогосподарському
виробництві, все ж залишається незмінною його одна
істотна характеристика: воно відбувається у безпосередній
взаємодії людини із природою. Людина і природа, як
і тисячу років тому, об’єднані спільною долею і метою
досягти нових результатів розвитку, зростання живого.
І в даному “об’єднанні” визначальною залишається природа,
розвиток живого. Своєю працею, зусиллями людина прагне
їй сприяти, все глибше розпізнаючи властивості, закономірності
останньої. Більш ефективне сільськогосподарське виробництво
– більш ефективна взаємодія людини й природи, бо людина
спромоглася адекватно освоїти природне, яке сприймає
як “своє”, “засвоює” її дії та впливи, зберігаючи
свої закономірності; у просторі, відкритому людиною,
природа не усувається, і не просто зберігається, а
“запрошується” до значущої для людини співтворчості.
“Профілізація” викладання філософії в аграрних
навчальних закладах пов’язана також з іншою методичною
проблемою – формою семінарських занять, серед яких,
наприклад, аналітичні завдання, альтернативні повідомлення,
диспут, метод мозкового штурму, конкурс [19]. Так,
наприкінці семестру одне з передостанніх семінарських
занять доцільно провести у формі конкурсу “Що? Де?
Коли?”, завдяки йому визначається студент, який найкраще
оволодів філософськими знаннями.
Нині викладач вищого навчального закладу повинен
бути науковцем, дослідником. Бо, ретранслюючи знання,
що є результатом діяльності та надбанням інших, а
не його власні, він перетворюється, як слушно зазначав
Ліхтенберг, в “орендатора”, тимчасового її користувача,
з усіма відповідними наслідками – переважно незацікавленого,
байдужого ставлення. Науково-методична робота відкриває
реальні можливості постійного перебування у стихії
дослідництва, до того ж результати останнього можуть
і повинні безпосередньо практично як застосовуватися
у навчально-виховній діяльності, так і самостійно
перевірятися на ефективність.
ЛІТЕРАТУРА
1. Максюта М.Є. Ідейно-національна основа інтелектуальних
потреб: освітньо-виховний аспект // Мультиверсум:
Філос. альманах. – Вип. 24. – К., 2001.
2. Табачковський В. Стань тим, чим ти є // Ортега-і-Гасет
Х. Вибрані твори – К., 1994.
3. Красовицкий М.Ю., Беседа Т.И., Сердюк А.В. От педагогической
науки к практике. – К., 1991.
4. Гончаренко С.І., Пастернак Н.В. Проблема підвищення
теоретичного рівня освіти // Педагогіка і психологія.
– 1998. – № 2.
5. Яскевич Я.С. Аргументация // Всемирная энциклопедия:
Философия. – Москва-Минск, 2001.
6. Ортега-і-Гасет Х. Безхребетна Іспанія // Ортега-і-Гасет
Х. Вибрані твори.
7. Кульчицька О. “Алфавіт” Григорія Сковороди: організація
текстової інформації // Вісник Прикарпатського університету:
Філологія. – Вип. 2. – Івано-Франківськ, 1997.
8. Максюта М.Є. Культура праці в сільському господарстві:
до проблеми формування концепції // Філософія, культура,
життя. – Вип. 4. – Дніпропетровськ, 1999.
9. Максюта М.Є. Сенсожиттєвість світогляду хлібороба:
спроба сучасного переосмислення // Філософсько-антропологічні
читання ’97. – К., 2000.
10. Максюта М.Є. Сім`я та родинно-побутова культура:
повсякденність і вічність у людському бутті // Грані.
– Дніпропетровськ, 2001.
11. Максюта М.Є. Вступ до філософії. – К., 2001.
12. Максюта М.Є. Мовна картина світу: актуальність
сенсожиттьовості // Мультиверсум: Філос. альманах.
– Вип. 31. – К., 2002.
13. Максюта М.Є. “Хліборобський” поворот у світоглядовій
свідомості на порозі третього тисячоліття: “георгіки
душі” для глобалізованого людства? // Людина і культура
в умовах глобалізації. – К., 2003.
14. Максюта М.Є. Хліборобські мотиви у вітчизняній
духовній культурі та філософії: історичний екскурс
// Проблеми педагогічних технологій. – Вип. 2. – Луцьк,
2004.
15. Організаційно-педагогічні основи методичної роботи.
– К., 1995.
16. Повышение квалификации педагогических кадров.
– К., 1992.
17. Максюта М.Є. Філософський тренінг. – К., 1998.
18. Максюта М.Є. Єдність культури і мислення. – К.,
1995.
19. Максюта М.Є. Форми активізації семінарських занять
з філософії. – К., 2004.
