Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2006 рік
Мультиверсум. Філософський
альманах. - К.: Центр духовної культури, -
2006. - № 53.
__________________________________________________________________________
Р.С. Мартинов, аспірант СДПУ
ТЕХНОКРАТИЧНА СВІДОМІСТЬ В ІДЕОЛОГІЧНОМУ
ВИМІРІ
В якості засадничої наведемо тезу П.Моро, що ідеологічна
боротьба часто є боротьбою за занурення метафор. В
сучасних умовах розвитку технократичні метафори уявляються
одними з найбільш привабливих. Саме тому ідеологія
як світогляд доби часто користується саме технократичною
ідеолінгвістикою.
В сучасній філософській літературі найбільш поширеними
є екстерналістські підходи до технократичної свідомості,
в тому числі й до її ідеологічного виміру: її розглядають,
насамперед, як відображення техногенного буття. Така
редукція зумовлена не лише соціальними характеристиками
буття, а й об’єктивним існуванням техногенних характеристик
свідомості. Втім, в технократичній свідомості існують
і власні, інтерналістські, інтенції, які зумовлені
тільки нею. Таким чином, відрефлектовані форми та
схеми технократичної свідомості є результатом певних
розумових операцій, тобто важливим є не тільки конструктивний
образ, а й сам акт його утворення та корекції, логіка
функціонування за аналогією із технічним об’єктом.
При цьому в розумовій діяльності неможливо фіксувати
акт усвідомлення предмета і сам акт свідомості, на
що звертав увагу ще Е.Гуссерль. Отже, технократизм
як настанова свідомості, вміщує виявлені та не виявлені
форми, які стають джерелом постійних ілюзій, ідеологем,
міфологем. Такий підхід дає можливість подолати обмеженість
класичних уявлень про технократизм як спрощене неантиномічне
мислення, яке відповідає технологічності. Навпаки,
техніцистська парадигма знаходить в антиномічності
свій індикатор та виявляється через абсолютизацію
антиномічності.
Технократична свідомість визначає та визначається
відповідними перцептивними процесами. Вже М.Гайдеггер
пов’язував поняття “картина світу” з новоєвропейським
засобом сприйняття та уявлення сущого, яке характеризується
опредметненням, систематизуванням, формалізацією та
ін. Він формує активну позицію суб’єкта загальної
раціоналізації. Порівнюючи традиційні і сучасні способи
сприйняття світу, М.Гайдеггер пише: “Одна справа зберігання
– через слухаюче сприйняття того, хто перебуває, –
коло неприхованості, будь-який раз обмеженого… Інша
– поступовий рух в необмежену сферу потенційного опредметнення
завдяки вирахуванню будь-яких доступних і для всіх
обов’язкових уявлень. Деякі сучасні дослідники обгрунтовують
нормальність “зачиненої раціональності” (парадигми)
і лише ідеально – імперативність та одиничність рефлексивної
настанови свідомості через неможливість виразити саму
цю ідею у вигляді якогось нормативного, об’єктивованого
в жорсткій логіко-методологічній формі критерію.
М.Мамардашвілі визнає наявність у свідомості
неявних структур, смислів, які організують реальність
ніби з майбутнього – “техносів”, які, будучи самі
соціально відтвореними, відтворюють матрицю свідомості
та схем діяльності.
Незважаючи на орієнтацію технократичної свідомості
на певний ідеал раціональності, тобто на максимальну
відповідність мети та засобів, мети та умов людської
діяльності, вона функціонує не завжди раціонально
і на неї значною мірою впливають позараціональні компоненти
свідомості. Вона схильна до вияву елементів ілюзорності,
образності, символічності, мовної метафоричності тощо.
Це необхідна умова вольового імпульсу свідомості (як
відомо, вибір навіть на користь технічного раціоналізму
здійснюється позараціонально, на основі емоційної
віри, морального вирішення).
Хрестоматійним стало положення М.Гайдеггера про
те, що саме Новий час став часом певної картини світу
й, відповідно, часом панування метафізики. Він виявляється
в платонівському вченні про істину, котре непрямо
підготувало можливість Нового часу. Платонівська думка
про ідею стала передумовою того, що світ має стати
картиною. З Декартом свідомість – суб’єкт, який уявляє
і захоплюється волею до панування й знання, пересувається
до центру світу. Вся метафізика, починаючи з Нового
часу і закінчуючи сьогоденням, дотримується тлумачення
про суть та істину Декарта. Саме з Нового часу і відбувається
раціоналізація як доля західної цивілізації і становлення
технократичної свідомості в якості домінуючої. Щоб
зрозуміти феномен технократичної свідомості, на наш
погляд, треба позбавитися прагнення до абстрагування,
яке залишилося істотним в межах класичного розуміння
свідомості взагалі і технократичної свідомості, зокрема,
і ввести до теорії свідомості опосередковуючі ланки.
Цими ланками є смисловий горизонт культури та категорія
практики, які в онтологічному аспекті вказують на
те, що відбувається з буттям технократичної свідомості.
Смисловий горизонт свідомості опиняється в структурі
події – буття, відділеним від основної сутності, додатковим
і вільним привнесенням. Він ніби відсторонений від
події, але робить її можливою взагалі. Смисловий горизонт
зберігає свою присутність як апофатичне першоджерело,
віддаляючись у безконечність. Оскільки імпульсом є
перехід з можливості у дійсність, то технократична
свідомість, як і картина реальності взагалі, сприймає
основні характеристики, які випливають з горизонту.
Вони втрачають замкнутість і закінченість. Так, саме
певний смисловий горизонт Нового часу уможливив злуку
багатьох феноменів, які зустрілися в певний час в
певному місці, як то антична наука, яка була збагачена
в епоху Відродження експерементом і яка здобула характер
нової, глибоко пов’язаної в самій методологічній основі
з технікою, раціональне римське право, яке не було
відомо попереднім суспільствам; раціональний спосіб
ведення господарства тощо.
Саме феноменологія розкрила сутність технізації,
не обмежившись аналізом світу машин, які були створені
людиною, а звернувши увагу на те, що технічний елемент
вже утримується в природничо-науковій постановці питань,
властивих науці Нового часу, і особливо Галілею. Тим
самим технізація життєвого світу була зрозумілою і
як форма вияву наук , і як форма забування буття,
як спосіб приховування “життєвого світу”, його оречевленість.
В технізації людина обмежує себе можливостями розсудку
та відмовляється від посягань на розум.
Отже, для Нового часу характерний збіг двох процесів:
перетворення світу в картину і людини в суб’єкта.
В уявленні суб’єкт ставить перед собою світ і перетворює
його, таким чином, в предмет, який можна освоювати.
Якщо світ є картиною, то суб’єкт дистанціюється від
нього та свавільно розтрощує та перетворює його, оскільки
світ не виходить за межі обєктивації та рефлексивного
контролю.
Процес становлення людини як самостійного суб’єкта
уможливлює перенесення топосу трансцендентного суб’єкта
в топос себе самого як самостійного суб’єкта, що забеспечує
дистанціювання людини і світу. Звідси – можливість
появи коллективних суб’єктів з їх специфічними інтересами
і виникнення відповідних їм чисельних картин світу
і типів свідомості, які розраховані на колективні
дії і реалізацію певним чином прописаних раціональних
проектів. Кожний із масових світоглядних проектів
претендує на істинність і адекватність власних зображень.
Тим більше це властиво технократичній свідомості.
Будь-який суспільний організм потребує механізм,в
якому він бачить самого себе. Таким екраном, на який
проектуються різноманітні колективні уявлення, міфи,
ідеали, є колективне уявлюване. Участь у процесах
колективного уявлення, породженння іллюзій, ідеалів,
міфів тощо або інтеріоризація його продуктів стає
надійним механізмом соціалізації та інтеграції членів
соціуму. Крім того, мрії, проекти, утопії, які існують
в соціальному уявленні, є певними соціальними бажаннями.
В ідеологічному горизонті технократична свідомість
майже повністю атрофується як здатність наводити містки
щодо себе самого, світу, суспільства, влади. Вона
залишається тільки свідомістю у значенні с-відомості
(сумісного володіння знанням), певного колективного
володіння істиною. Таким чином, ідеологія ніби заміщує
світогляд, пропонуючи замість відношення “Я – світ”,
протиставлення “функція – ціле”. Саме тут і формується
сам спосіб мислення, який виявляється замкнутим у
межах подвійної біполярної логики, яка приречена на
одновимірність.
Проте в ідеології міститься певний топос ідеалу,
трансцендування в утопічне ідей, проектів, міфів,
які мають конструктивно-консолідовний характер. Необхідно
розмежовувати утопію та ідеологію. Утопія є складним
та багатовимірним явищем культури, яке чітко експлікує
ідеали, властиві масовій свідомості, вона має свої
специфічні риси, такі, як авторство проекту, раціональність
методів та шляхів досягнення ідеалу та ін. Ідеологія
ж відрізняється більшою інструменталізацією, заангажованістю.
Вона переважно анонімна, тяжіє до ірраціонального,
колективного політичного несвідомого. Для ідеології,
яка має мобілізовувати на реалізацію ідеального проекту,
рівень наявного буття повинен зображуватися досить
критично. Звідси – достатньо негативний нарис і аграрної
стадії розвитку суспільства, і індустріальної, втім
визнаємо їх певний синкретизм щодо ідеально-нарративного
технократичного проекту.
Крім того, мрії, проекти, утопії, які існують
в соціальному уявленні, є певними соціальними бажаннями,
ілюзорність і розміри яких залежать від ступеня культурного
та економічного розвитку. Дана сфера нераціональна
та малорефлексивна, це, скоріше, колективне марення
про краще майбутнє. В сучасності, коли ще більш очевидною
стала нерозумність соціального буття, були знайдені
шари в людській діяльності і свідомості, які до кінця
не піддаються раціоналізації. Філософське дослідження
свідомості в ХХ ст., подолання інстанції “чистої свідомості”,
відхід від розуміння свідомості як прозорої для самої
себе субстанції передбачає врахування наявності в
свідомості певних нерефлексованих, перетворених форм.
В свою чергу, незважаючи на науковість і раціоналізм,
технократична свідомість легко сприймає міфологічні,
аж до відверто містичних, форми свідомості. В найбільш
радикальному варіанті це породжує сакралізовану технічну
реальність. Виділяються різні форми технократичної
свідомості, які пов”язані з рівнями вияву в ньому
технократичного фетишизму: утопічна, міфологічна і
прагматична. Утопічна форма – це теоретичний рівень,
втілений у специфічних концепціях на основі технологічного
детермінізму. За відповідною специфікою виділяються
групи фахівців згідно із їхнею соціальною роллю. Їх
можна поділити на власне технократичні (інженери і
техніки Веблена); менеджеристські (революція управлінців
Бернхема); індустріалістські (техноструктура Гелбрейта)
і сцієнтистсько-інформаційні (акцент на експертизу
вчених у Белла, Тофлера, Масуди та ін.). Ця свідомість
відображує систематизований ідеалізований образ технократичного
соціуму, в якому більшість проблем можна вирішити
технологічно. Однак реалістичність багатьох футурологічних
проектів побудована на об’єктивних тенденціях розвитку
дійсності. Міфологічна форма є ілюзорною технократичною
свідомістю, яка містить в собі найбільш ірраціональні,
радикальні і метафоричні уявлення (“мегамашина”, “технологічний
імператив”), але саме через це вони найбільш легко
занурюються в масову повсякденну свідомість. І, нарешті,
прагматична форма – діловий, повсякденний рівень свідомості.
Вона багато в чому зумовлена технолізованим буттям
і необхідністю еффективної діяльності. В ідеологічному
горизонті свідомість майже повністю атрофується як
здатність тримати дистанцію щодо себе самої, до світу,
влади; вона залишається свідомістю лише як спільне
володіння істиною. Саме через це, на наш погляд, слід
посилити роль філософії для відпрацювання відповідних
приладів для деконструкції або ж хоча б для зменшення
ідеологічної експансії у технократичну свідомість.
Метод філософської рефлексії дає можливість з’ясувати
підстави і вичленити механізми функціонування ідеології,
представленої в технократичній свідомості, оскільки
саме ідеологія найбільше апелює до раціональності,
науковості і об’єктивності.
Можна виділити також ілюзорні компоненти технократичної
свідомості, підкреслюючи її багатовимірну природу.
Людині властиво мати ілюзії, створювати міфи, видавати
їх за дійсність (і навпаки), перестаючи розрізняти
об'єктивне і суб'єктивне. Особливо це характерно для
повсякденної свідомості й ідеологічно забарвлених
теорій, емотивних і вузькоорієнтованих. Але вони багато
в чому визначають соціальні технократичні ілюзії,
стимулюють ірраціональний раціоналізм міфів. На сьогодні
ясно, що до технократичних “крайностей” належать і
уява про науково-технічний прогрес, співрозмірний
людині і соціуму; політичні амбіції або влада науково-технічних
фахівців; повна технічна раціоналізація всіх проблем
і процесів; “технічний рай” (в утопіях); повна об'єктивація
пізнання; універсальне розгортання техніко-гносеологічного
суб'єкта, абсолютна віртуалізація соціальної реальності
тощо. Сучасність, яка характеризується розвитком інтелектуальних
технологій, спростовує старі, але породжує нові, більш
витончені ілюзії: про розкриття всіх духовних здібностей
людини за допомогою нової техніки; уніфікацію способу
життя, який підпорядковується мережній логіці інформатики
та ін. Зауважується, що технократична свідомість постає
“перед викликом нового ставлення до техніки, нового
типу антропо-техніко-соціальних систем, нових підходів
до розуміння суті та ролі техніки. Технічне знання
ніколи не було типологічно єдним – техноцентризм домінував,
але не повністю визначав ідеологію техніки. Завжди
були міркування про красу, ергономічність, досконалість
техніки”. Елемент утопічності і певного гіпертрофування
критичних тенденцій розвитку суспільства і суспільної
свідомості постійно відтворюється у спеціальній літературі.
Свідомість відображає систематизований ідеалізований
образ технократичного соціуму, де більшість проблем
можуть бути сформульовані і вирішені технологічно.
Усе це має науковий вигляд, залучає емпіричний матеріал
і прагне до ідеологізації. Так, ідейними витоками
концепції Гелбрейта стали теорії відокремлення функції
керування від функції володіння в умовах зрілого індустріального
суспільства Т.Веблена, який спрогнозував “бунти інженерів”,
погляди Дж.Бернхейма, П.Сорокіна, що говорили про
“революцію менеджерів”, протягом якої влада перетворюється
з власників у технократів. Техноструктура, за Гелбрейтом,
– це об’єднання вищих осіб, яке приймає управлінське
рішення. Нова управлінська еліта (технократія) бере
гору над традиційною фінансовою олігархією. Вона контролює
вищі посади в адміністрації, а також керівні щаблі
у великих корпораціях і поступово стає правлячим колом
західного суспільства. Гелбрейт не є класичним прихильником
технократії. Він захищає гуманітарну культуру, попереджає
про небезпеку для неї зростаючого впливу техноструктури
та пропонує певні шляхи безболісної конвергенції культур.
Саме в цьому і полягає велич Гелбрейта, який за межами
власних гуманітарних стереотипів ще до інформаційної
революції побачив реалії сьогодення. За Гелбрейтом,
сучасна корпорація є певною групою осіб, які професійно
займаються виробленням та прийняттям управлінських
рішень, яка володіє в цій якості самосвідомістю і
послідовно вживає розвинуті сучасні технології прийняття
рішень. Питання влади в суспільних інститутах пов’язані
не тільки з причинами переходу влади від однієї соціальної
групи до іншої, а й з проблемою сталості влади.
Необхідними умовами збереження влади корпораціями
технократів є монопольне володіння таким заповітним
знанням, яке для інших соціальних груп з різних причин
є недосяжним, а також сувора фільтрація претендентів
на керівні посади відповідно до принципу посвячення
в це знання. В сучасних умовах спостерігається посилення
технократичних стереотипів у свідомості людей, яке
сприяє формалізації та стандартизації виробничих відносин.
Так, стрімке та глибоке проникнення нових інформаційних
технологій у бізнес-середовище формує нове співтовариство
людей з новою груповою свідомістю. Це відбувається
не тільки через певну залежність свідомості від властивостей
середовища. Протягом підвищення кваліфікації виконавець
робітничих завдань все більше занурюється у світ технологій.
Втім, сучасні футурологічні концепції не настільки
утопічні, як класичні, тому що змогли обґрунтувати
нині загальновизнану і методологічно значущу цивілізаційну
парадигму, що пояснює історичний розвиток технологічним
удосконалюванням. Ця концепція відображає певні об’єктивні
тенденції сучасності і, за умови відкритості для полілога,
може забезпечити могутній прогностичний і стратегічний
потенціал. Елементи утопічного мислення зберігаються,
але це не однозначно погано: утопія сьогодні – це
регулятивний ідеал, що самокоригується (через антиутопію),
якому людство забов'язане багатьма своїми досягненнями.
Прагматична форма – це діловий, повсякденний
практичний рівень свідомості. Він багато в чому зумовлений
техногенним буттям і необхідністю ефективної діяльності,
але може нести і могутній критико-реалістичний заряд.
Як правило ідеологізованою виявляється свідомість
тих соціальних груп, які безпосередньо включені у
політичний, економічний, науково-технічний, духовний
процес в аспекті його стратегічного осмислення і легітимації
своїх чекань через технократичну ідею. Окрім цих елітарних
груп, виявляються також і масові групові кола науково-технічної
інтелігенції (“технократи без влади, учені-природники,
представники прогресивно-реформаторської і демократично-просвітницької
орієнтації. Завдяки об’єктивній включеності в науково-технічний
розвиток вони стають носіями технократичної свідомості
з різним оцінним відношенням. Можна сказати, що технократична
свідомість представлена дуже широко, в усіх соціальних
шарах. Це зумовлено і відповідним побутом, і помітною
ідеологізацією повсякденної свідомості. Між соціальними
рівнями і структурами складні діалектичні відносини:
ідеологія часто лише прояснює ледь схоплене психологією
й активно її формує, адже база залишається для них
єдиною – її становить соціальний суб'єкт. Але коли
ми говоримо про масове поширення свідомості, то потрібно
відзначити його специфічні риси на цьому рівні. У
змістовному плані вона не є цілісною системою уявлень;
акцентує увагу на інструментальній ролі технологічного
прогресу, на його соціальних наслідках. Вона більш
категорична, тенденційна, поверхова, емоційна, практична.
Основні функції її – компенсаторно-втішлива і конформістська,
а не апологетична або критична. Вона орієнтована на
феноменологічний світ життєвого досвіду, суперечлива
і схильна зазнавати вплив ілюзорності, маніпуляції.
Але це – реально функціонуюча свідомість великих соціальних
груп, що розвивається якісно і кількісно та впливає
на логіку соціального розвитку. Вона багато в чому
зумовлена технолізованим буттям і необхідністю ефективної
діяльності.
В ідеологічному горизонті свідомість майже повністю
атрофується як здатність наводити дистанцію щодо самої
себе, щодо світу, влади; вона залишається свідомістю
лише в розумінні спільного володіння істиною. Саме
через це, на наш погляд, слід посилити роль філософії
для відпрацювання відповідних приладів для деконструкції
або хоча б для зменшення ідеологічної експансії у
технократичну свідомість. Метод філософської рефлексії
дає можливість з’ясувати підстави і вичленити механізми
функціонування ідеології, представленої в технократичній
свідомості, оскільки саме ідеологія найбільше апелює,
а частіше – симулює, до раціональності, науковості
і об’єктивності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Воронин А.А. К проблеме генезиса технического знания
// Вопросы философии. – 2003. – № 10.
2. Гелбрейт Д.К. Новое индустриальное общество. –
М., 1969.
3. Мамардашвили М.К. Эстетика мышления // Философские
чтения. – СПб., 2002.
4. Хайдеггер М. Время картины мира // Работы и размышления
разных лет. – М., 1993.
