НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2005 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2005. - № 50.

__________________________________________________________________________

Л.А. Пастушенко, аспірант НаУКМА

ПЕТРО КУДРЯВЦЕВ: ВІХИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ

    Останніми роками в Україні помітно зростає інтерес до постаті Петра Павловича Кудрявцева – одного з найцікавіших представників київської духовно-академічної традиції. Втім, відомості про життя і творчість П.Кудрявцева досі залишаються доволі лапідарними. Мета цієї розвідки – поглибити уявлення про П.Кудрявцева як мислителя і особистість на підставі вивчення його творів, архівних джерел, історичних документів, спогадів сучасників.
    Петро Павлович Кудрявцев народився 5 вересня (за старим стилем – 24 серпня) 1868 р. у с. Олексіївське Чернського повіту Тульської губернії в сім’ї священика. Після закінчення Єфремівського духовного училища та Тульської духовної семінарії 1888 р. він вступає до Київської духовної академії [19; 27, 1]. Як одного з найкращих вихованців його залишають стипендіатом при кафедрі історії філософії. У 1893 р. П.Кудрявцева було призначено викладачем філософії до Подольської духовної семінарії [7, 57; 19; 27, 1]. Тут вже визначилися головні сфери його педагогічної діяльності. Поряд із читанням філософських дисциплін у семінарії, П.Кудрявцев викладає словесність, історію російської літератури та педагогіку в Подільському жіночому училищі духовного відомства.
У 1897 р. професор Д.Богдашевський, який завідував на той час кафедрою історії філософії в Київській духовній академії, переходить на іншу кафедру, і професор П.Ліницький рекомендує на заміщення цієї посади Петра Кудрявцева. Від цього часу і до закриття Академії П.Кудрявцев незмінно посідає кафедру історії філософії, спочатку як виконуючий обов’язки доцента, а згодом – як доцент (1908), екстраординарний (1909) та ординарний професор (1918) [2, 2; 27, 1–2].
    Поряд із викладацькою діяльністю, П.Кудрявцев бере активну участь у науково-педагогічному житті Києва. Участь П.Кудрявцева в роботі Київського педагогічного товариства взаємодопомоги стимулювала його долучитися до дискусій навколо питання щодо ролі та функцій шкільної освіти в суспільстві, що жваво точилися на початку ХХ ст. [14, 115–135; 16, 225–248]. На думку П.Кудрявцева, школа має стати тим закладом, який служить передусім морально-релігійному вихованню дитини, сприяє формуванню її світоглядних засад. Саме з такої позиції він вступає в полеміку з професором філософії Університету Св. Володимира Олексієм Гіляровим з приводу доречності введення у гімназіях пропедевтичного курсу філософії. Відповідь П.Кудрявцева на закид О.Гілярова щодо неможливості введення філософії до гімназійного curriculum’у в сучасних умовах переростає в обговорення місця філософії в духовно-академічній освіті. На думку П.Кудрявцева, минули ті часи, коли філософія в духовних закладах посідала місце служниці богослов’я: “Філософія вже давно перетворилася тут із служниці на подругу християнського богослов’я” [12, 12], і тому, на відміну від світської філософії, яка тільки зароджується в Росії, духовно-академічна філософія має велике і гідне пошани минуле.
    Вже у ранніх творах П.Кудрявцева, присвячених актуальним проблемам освіти та громадсько-політичного життя, можна простежити одну з ключових тем, яка спонукає мислителя виступати з публічними лекціями та рефератами, друкуватися в різноманітних періодичних виданнях, зрештою, стати одним з ініціаторів та чільників Київського релігійно-філософського товариства. Ця тема особливо зблизила П.Кудрявцева з колегою по Київській духовній академії Василем Екземплярським, який на все життя залишався ідейним соратником та найближчим другом сім’ї Кудрявцевих: обидва з надзвичайною гостротою і тривогою сприймали факт відчуження інтелігенції від церкви. Причини цього відчуження полягали як у поширенні матеріалістично-позитивістського світогляду і розчаруванні у християнських цінностях та ідеалах, так і у зрощенні Православної церкви та державної влади на теренах імперії в єдину бюрократичну систему, в утвердженні церковної обрядовості та консерватизму. Добре усвідомлюючи ці чинники, П.Кудрявцев намагається привернути увагу інтелігенції до православного храму, цього “невгасимого джерела ідеалізму” [11, 377–378], навколо якого зосереджені усі прояви життя – наука, мистецтво, школа. Прагнучи представити різні християнські настрої відомих російських поетів, П.Кудрявцев замислює і здійснює видання хрестоматії “Хвилі вічності в російській художній літературі” (1914), що зажила популярності далеко за межами Києва. П.Кудрявцеву вдалося розкрити “рух живої людської душі, схвильованої дотиком до світу вічного буття чи вічних цінностей” [1, VI]. Водночас ця праця стала демонстрацією переконання мислителя щодо переваги мистецтва над наукою та філософією у вираженні “невимовного” й наданні безпосереднього, живого, цілісного відчуття предмета.
    Вже у перших працях П.Кудрявцева виявилося його усвідомлення необхідності корінних реформ як у церковному, так і в суспільно-політичному житті тогочасної Росії. Пов’язуючи майбутнє держави з переходом на шлях утвердження свободи та демократії, П.Кудрявцев з натхненням зустрічає маніфест 1905 року, як “зірницю політичної свободи” [18, 143–168]. На переконання мислителя, російське суспільство переживає історичний момент, адже політична реформа здатна сприяти пробудженню його культурного потенціалу.
    Натхненний ідеєю докорінної перебудови в усіх сферах життя, П.Кудрявцев очолює прогресивне коло професури КДА, яке спрямовує свої зусилля на реформування духовно-академічної освіти. “Київська Академія за свіжістю і прогресивністю у нас перша. – І це зрозуміло, адже вона перебуває в руках такої людини, як Кудрявцев...” [19, 6], – ці слова професора Петербурзького університету І.Д. Андреєва, передані К.М. Агеєвим, найкраще свідчать про особистий внесок П.Кудрявцева у зміцнення авторитету Київської духовної академії як навчального закладу. П.Кудрявцев бере активну участь у підготовці двох проектів духовно-академічної реформи – “Проекту найнеобхідніших тимчасових змін статуту православних духовних академій”, складеного комісією з академічних професорів в жовтні 1905 р., та виробленого на засіданнях академічної ради в лютому 1906 р. “Проекту статуту православних богословських академій”. Автори проектів виходили з переконання, що духовні академії за своїм статусом мають бути “вченими богословськими закладами”, а не просто спеціалізованими інституціями для підготовки священства. Прогресивні кола київської духовно-академічної професури усвідомлювали, що перетворення Академії в пастирську школу є відмовою від славетного минулого їхньої alma mater, яка багато віків була освітнім та культурним центром усього слов’янського світу, а отже, прагнули надання КДА більшої автономії у її внутрішньому житті. Це стосувалося, насамперед, розширення прав академічної Ради, визнання за нею вищої компетенції у наукових, виховних та учбових питаннях, надання можливості обирати академічне керівництво [6, 236–240; 24, 170–193].
    На жаль, прогресивним започаткуванням й задумам лівого крила духовно-академічної професури не судилося втілитися у життя – значною мірою через шалений спротив тих представників вищої церковної влади та реакційно налаштованих осіб, які виступали противниками “академічної автономії”. У 1908 р. архієпископ Волинський Антоній (Храповицький), після ініційованої та проведеної ним ревізії Київської Академії, у своєму сумнозвісному “Звіті” прямо звинувачує “професорів-автономістів” у співчутті революції, проповідуванні атеїзму, нігілізму та ворожості до Церкви. На захист спаплюженого імені та честі київські професори були змушені видати збірку “Правда про Київську Духовну Академію” (1910), серед авторів якої був і Петро Кудрявцев. Поважний професор мусив виправдовуватися, що він не є “академічним Вольтером”, не читав “аморальних” і “нігілістичних” лекцій та не підбурював студентів до страйку [22, 140–143]. Черговим кроком публічної дискредитації лівої духовно-академічної професури стало вигнання з кафедри в 1912 р. професора В.І. Екземплярського та позбавлення його права викладання в духовній школі. Академією поширилися чутки, що наступною жертвою репресій стане П.Кудрявцев. Лише війна і революційні події врятували мислителя від долі його соратника. Втім до кінця служби в Академії П.Кудрявцев відчував наслідки ізоляціоністської політики церковного керівництва щодо себе. Як згадують доньки П.Кудрявцева, він постійно намагався дістати роботу в інших світських закладах. Але на запит попечителя учбового округу, духовне відомство завжди давало П.Кудрявцеву негативну характеристику “політично неблагонадійного”, і відтак професорові не залишалося іншого вибору, ніж народні освітні заклади [21, 47].
    Важко перебільшити роль П.Кудрявцева у релігійно-філософському відродженні в Києві початку ХХ ст. Один з ініціаторів Київського Релігійно-філософського товариства (1908–1918), П.Кудрявцев стає його першим головою. В оселі професора щосереди збираються однодумці на так звані журфікси. Синодальна заборона духовно-академічній професурі брати участь у діяльності будь-яких товариств (1912) була дотримана П.Кудрявцевим лише формально – офіційно залишивши Товариство, він продовжує брати участь в усіх його заходах і засіданнях.
У творах мислителя знаходимо широкий спектр релігійно-філософських, громадсько-політичних і церковних проблем, які безпосередньо обговорювалися на засіданнях Релігійно-філософського товариства. Серед таких творів особливу увагу привертає праця П.Кудрявцева “Абсолютизм чи релятивізм? Досвід історико-критичного вивчення чистого емпіризму Новітнього часу в його ставленні до моральності і релігії. Prolegomena” (1908), що принесла її авторові науковий ступінь магістра богослов’я [5, 17; 27, 1]. У цій праці мислитель піднімає актуальне на початку ХХ ст. питання вибору між абсолютистським християнським і релятивістським нігілістичним світоглядом, а водночас переконливо доводить, що звернення до історії філософії може зарадити духовним запитам сьогодення.
У руслі проблематики релігійно-філософського відродження слід розглядати і працю П.Кудрявцева “З нещодавнього минулого. Декілька фактів для характеристики зламу, що відбувся в російській суспільній свідомості початку дев’яностих” (1912). Пропонуючи сучасникам пильніше придивитись до тих змін, які відбулися у суспільній свідомості на зламі століть, П.Кудрявцев висловлює переконання: виважений шлях мирної співпраці у реформуванні суспільного буття – кращий революційно-екзальтований шлях боротьби.
    У 1914 р. П.Кудрявцев стає членом, а згодом – товаришем голови Науково-філософського товариства, заснованого при Університеті Св. Володимира. Метою Товариства була розробка науково-філософських питань і сприяння поширенню інтересу до філософського знання. Тій самій меті підпорядкована і праця П.Кудрявцева “Апологія наукового знання” (1914). ЇЇ автор переконаний, що передумовою вироблення певним народом культурних цінностей є відчуття зв’язку з духовними надбаннями пращурів. Спостерігаючи у сучасників зниження інтересу до наукового знання, П.Кудрявцев радить прислухатися до власної історії, звернутися до великих постатей минулого за підтримкою та порадою [8, 181–183].
    Поява теми духовної спорідненості з пращурами у творчості П.Кудрявцева видається не випадковою. У передреволюційних працях він постійно звертається до неї, занепокоєний налаштованістю суспільства на розрив зв’язку з минулим, “старим”, та побудову нового життя на нових засадах. Зокрема, у розвідці “Зв’язок з отцями в серці і думці Вол. Соловйова” (1916) П.Кудрявцев висвітлює мотив духовної спорідненості із пращурами у творчості В.Соловйова. В іншій праці, присвяченій творчості видатного російського філософа – “Ідея Св. Софії” (1916–1917), П.Кудрявцев намагається розкрити цілісний образ В.Соловйова – лірика та метафізика, а також показати, що джерелом метафізичних роздумів російського філософа є його особистісні світовідчуття і світопереживання.
У 1916 р. Київське Релігійно-філософське товариство здобуває свій друкований орган – журнал “Христианская мысль”, видавцем і головним редактором якого стає В.Екземплярський. Саме на сторінках цього журналу П.Кудрявцев, один із постійних його авторів, разом із колегами по товариству радо вітає лютневу революцію 1917 р. У статтях “На добру путь” та “Слава Богу!” він зазначає, зокрема, що фактом скасування кари на смерть Росія показала усьому світові власну спроможність піднестися на високий щабель моральнісного самоусвідомлення.
Сподіваючись, що настав час творчості та докорінних суспільних реформ, П.Кудрявцев бере найактивнішу участь у громадсько-політичному та церковному житті. Прихильник церковної реформи, спрямованої на широке залучення мирян та нижчого духовенства до керування церквою через систему рад, у квітні 1917 р. П.Кудрявцев стає делегатом Київського єпархіального з’їзду, де обирається членом новоствореної Єпархіальної Ради [25, 109–118]. Один із найактивніших членів Всеросійського Помісного Собору в Москві (1917–1918), П.Кудрявцев обстоює ідею розбудови церковного життя на началах соборності, “залучення до церковного будівництва всіх живих елементів церковного тіла” [20, 8], виступає проти введення патріаршества в російській Церкві. Послідовно обстоюючи ідею реформування духовно-учбових закладів, П.Кудрявцев вносить пропозицію щодо утворення загальноосвітньої школи, побудованої на християнських засадах [13, 22–28]. Він також бере активну участь у розгляді на Соборі питання легітимності відмови від церковно-слов’янської мови богослужіння, закликаючи до літургійної творчості.
У період революційних перетворень прогресивна духовно-академічна професура поновлює питання про зміни до чинного академічного статуту. У січні 1918 р. комісія у складі професорів П.Кудрявцева, В.Рибінського та І.Четверикова розробляє новий проект статуту Київської духовної Академії. Проект вдалося затвердити, попри опір з боку митрополита Київського Антонія (Храповицького), лише за допомогою тодішнього міністра сповідань Василя Зеньковського – колеги по релігійно-філософському та науково-філософському товариствах. В.Зеньковський, високо шануючи науково-богословські погляди П.Кудрявцева, його сміливі задуми, “натхненні пафосом справжнього, а не казенного традиціоналізму” [4, 91], доручає йому надзвичайно важливу справу – організацію Вченого Комітету при Міністерстві Сповідань. У 1918 р. комітет займався організацією перекладів Біблії та богослужебних книг українською мовою, виданням україномовної релігійної літератури, розробкою програм викладання української мови та історії українського письменства тощо. На жаль, після захоплення Києва більшовиками Комітет припиняє своє існування; усі його надбання було знищено. П.Кудрявцев виїздить із Києва до Криму, який ще не був під владою більшовиків, оскільки залишатись у Києві, через його причетність до діяльності уряду Скоропадського, було дуже небезпечно. У 1919–1921 рр. Петро Кудрявцев посідає кафедру філософії у Таврійському університеті. У ті ж роки він активно залучається до діяльності Релігійно-філософського товариства в м. Сімферополі, яке об’єднало навколо себе відомих філософів та богословів Росії, серед яких професори С.Булгаков, Г.Вернадський, І.Четверіков, Ф.Тарановський та ін. [26, 121–143].
    Від 1919 р. починається співробітництво П.Кудрявцева з Всеукраїнською Академією Наук, за дорученням якої він збирає матеріали до історії філософських студій на Україні [10]. У 20–30 х роках П.Кудрявцев працює у Постійній Комісії для складання Біографічного словника діячів України [3, 4–5]. Водночас наприкінці 20 х років він долучається до роботи Єврейської Історичної Комісії ВУАН, яка займалася вивченням історії єврейства на Україні. Відтак до наукових студій П.Кудрявцева додається проблема єврейських впливів у творчості Івана Франка [10]. Згадаємо і участь П.Кудрявцева у роботі Комісії з вивчення історії Києва. Працюючи у Комісії, він студіює історію культури стародавнього Києва [9], а також займається історією освіти на Україні, зосереджуючись на тих її сторінках, що пов’язані з рідною Київською Академією [17, 285–294].
    Особливо плідною видається діяльність П.Кудрявцева у Візантологічній Комісії ВУАН, що тривала у 1926–1930 рр. У період “кадрової чистки” ВУАН (1929–1930) П.Кудрявцеву довелося навіть очолювати цю комісію. У вкрай несприятливих умовах професор намагався зробити діяльність Візантологічної комісії більш систематизованою та цілеспрямованою. Своїм першочерговим завданням він вважав видання Візантологічного збірника. Але, на жаль, підготовлений до друку величезний матеріал з історії візантинознавства в Україні не дочекався виходу у світ. Акція “чистки” у 1930 р. не оминула колишнього професора духовної академії [23]. Але радянська репресивна машина не задовольнилася лише вигнанням П.Кудрявцева з лав науковців. Вона нагадала про себе у 1938 р., коли 70 річного хворого професора було заарештовано за буцімто антирадянські настрої та контрреволюційну агітаційну діяльність. Як свідчать матеріали справи П.Кудрявцева [21], впродовж дев’яти місяців він перебуває під слідством ОГПУ, мужньо витримуючи тяжкі випробування в’язниці і навіть підбадьорюючи товаришів по камері. Незважаючи на усі засоби тиску під час допитів, П.Кудрявцев так і не визнав висунуті звинувачення. Певне, цілковита відсутність доказів і наполегливі клопотання родини дали змогу йому навесні 1939 р. вийти з в’язниці. Але тяжке випробування, як з’ясувалось, остаточно підірвало здоров’я старого професора. Через рік, влітку 1940 року, він помирає. Для надгробку П.Кудрявцева, якого поховали на Солом’янському цвинтарі поряд із другом і соратником В.Екземплярським, Олексій Глаголєв, один з його найулюбленіших учнів, обрав напис: “Будь вірним до смерті і дам тобі вінець життя”. Ці біблійні слова надзвичайно точно, на наш погляд, відображають життєвий і творчий шлях видатного науковця, педагога, релігійного діяча Петра Кудрявцева. Попри всю складність життєвих випробувань, він ніколи не зраджував ані власним ідейним принципам, ані колегам, ані своїй Alma mater.
    Коротка мандрівка віхами життя і творчості П.Кудрявцева переконливо засвідчує його важливу роль у релігійно-філософському та освітянському відродженні в Києві початку ХХ ст. Саме тому ім’я Петра Кудрявцева має бути вписаним не лише до історії київської духовно-академічної філософії, а й до славетних сторінок української культури взагалі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волны вечности в русской художественной литературе. – К., 1914.
2. Выписка из журнала заседания Совета академии о замещении ординатур профессорами Маккавейским Н., Кудрявцевым П. и Глаголевым А. 12 января 1918 г. – ЦДІАК – Ф. 711. – Оп. 3. – Од. зб. 3982.
3. Звіт про роботу комісіі біографічного словника діячів України за 10 років (1919 – 1928). 4 грудня 1928 р. Чернетка. – Інститут рукопису НБУВ. – [Архів АН України]. – Ф. Х. – № 5221.
4. Зеньковский Василий, протопресвитер. Пять месяцев у власти (15 мая – 19 октября 1918 г.). Воспоминания. – М., 1995.
5. Извлечение из журналов Совета Киевской духовной Академии за 1908 – 1909 уч. год // Труды Киевской Духовной Академии. – 1909. – № 1.
6. Извлечение из протоколов Совета Киевской духовной Академии за 1905 – 1906 уч. год // Труды Киевской Духовной Академии. – 1906. – № 8.
7. Извлечение из протоколов Совета Киевской духовной Академии за 1893 г. // Труды Киевской Духовной Академии. – 1894. – № 4.
8. Кудрявцев П.П. Апология научного знания. Из размышлений над заветами, оставленными “отцом русской науки”. – К., 1914.
9. Кудрявцев П.П. Декілька сторінок із культурної історії давнього Києва. Бібліографічна довідка // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. Зб. 1. – К., 1930.
10. Кудрявцев П. Єврейство, євреї та єврейська справа в творах Івана Франка. // Збірник праць Єврейської Комісії історико-археографічної комісії. Кн. ІІ. – К., 1929.
11. Кудрявцев П. Из заметок о храме // Руководство для сельских пастырей. – 1901. – № 50 .
12. Кудрявцев П. К вопросу о введении в гимназиях пропедевтического курса философии. – К., 1905.
13. Кудрявцев П.К вопросу о реформе духовно-учебных заведений // Церковно-Общественная Мысль. – 1918 – № 3–4.
14. Кудрявцев П.К вопросу о характере народной школы // Труды Киевской Духовной Академии. – 1898. – № 1.
15. Кудрявцев П.К вопросу о характере народной школы // Труды Киевской Духовной Академии. – 1898. – № 2.
16. Кудрявцев П. О богослужебном употреблении русскаго (а также украинского) языка // Церковно-Общественная Мысль. – К. – 1918.
17. Кудрявцев П.П. Освітні мандрівки вихованців Київської академії за кордон у ХVІІІ ст. // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. – Зб. 1.
18. Кудрявцев П. Современная церковно-общественная жизнь // Труды Киевской Духовной Академии. – 1906. – № 1.
19. Кудрявцева Е.П. Воспоминания об отце, профессоре Киевской духовной академии П.П. Кудрявцеве. Машинопис. Без шифру. – Київський літературно-меморіальний музей М.А. Булгакова.
20. Наши разногласия по вопросу о патриаршестве. Речь проф. П.П. Кудрявцева на общем собрании Свящ. Собора // Церковно-Общественная Мысль. – 1918. – № 10.
21. І Отдел КГБ УССР. Уголовное дело № 102424 по обвинению Петра Павловича Кудрявцева. – ЦДАГОУ. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 17740.
22. Правда о Киевской Духовной Академии. – К., 1910.
23. Протоколи засідань та інші матеріали Візантологічної Комісії за 1926–1930 рр. – Інститут рукопису НБУВ. [Архів “ВУНАС”]. – Ф. Х. – № 21493–21546.
24. Рыбинский Вл. Из академической жизни // Труды Киевской Духовной Академии. – 1906. – № 1.
25. Ульяновський В. Церква в українській державі. 1917–1920 (доба Української Центральної Ради). – К., 1997.
26. Филимонов С.Б. Религиозно-философские общества в Крыму. Новые материалы о С.Н. Булгакове // Вестник русского христианского движения. – № 185. – 2003. – № 1.
27. Формулярный список Кудрявцева Петра Павловича. – ЦДІАК. – Ф. 711. – Оп. 1. – Спр. 10928.








 

<<< Повернутись на попередню сторінку

 

 

 
     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio