Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2005 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2005. - № 45.
- 14,4 др. арк.
__________________________________________________________________________
Бойко С.М. аспірантка КНУ імені Тараса Шевченка
Теоретико-методологічні засади дослідження
національної самосвідомості українського народу
Одним з найбільш складних і суперечливих явищ ХХ ст. була
активізація етнонаціональних процесів, яка відбувалась на
тлі процесів світової економічної інтеграції та широкої
взаємодії культур. У зв'язку з цим у філософській та українознавчій
проблематиці вже тривалий час одне з центральних місць посідає
проблема становлення і розвитку етнічної та національної
самосвідомості українського народу. Ця проблема є надзвичайно
актуальною і належить до тих, наукове осмислення яких диктується
нагальними потребами поступу Української держави.
Темі розвитку етнічної та національної самосвідомості східних
слов'ян присвятили багато наукових праць такі відомі вчені,
як Д.С. Ліхачов, В.С. Мавродін, В.В. Сєдов та інші [1; 2,
62; 3; 4; 5, 219-222]. Але автори цих праць не враховували
(і не могли врахувати) в своїх наукових працях сучасні теоретико-методологічні
засади дослідження етнічної та національної самосвідомості.
Незрозуміло, на яких підставах прихильники теорії про "давньоруську
народність", зокрема, Д.С. Ліхачов, називають самосвідомість
людності Київської Русі національною [1, 5-26], адже в той
час в Європі ще не були створені умови для націєтворчих
процесів. Незрозуміло також, чому деякі сучасні дослідники,
зокрема, Н.І. Гончарова, використовують неадекватне поняття
"етнонаціональна самосвідомість народу" [3, 6]. Все це робить
невідкладним розгляд сучасних теоретико-методологічних засад
етнофілософського та українознавчого дослідження генези
етнічної та національної самосвідомості українського народу.
Проблема співвідношення понять "національна свідомість",
"національна самосвідомість" та "національна ідентичність"
досить давно поставлена в сучасній науці [7, 21-30; 8],
але повністю ще не вирішена. Відомо, що більшість етнологів
та етнопсихологів розрізняють поняття "етнічна самосвідомість"
та "національна самосвідомість", оскільки такі спільноти,
як етнос і нація, значно відрізняються одна від одної (хоча
в структурі як етнічної, так і національної самосвідомості
процеси самопізнання, самоосмислення, самоусвідомлення і
самовизначення нерозривно поєднані). Відомо, що нації виникають
в результаті тривалих процесів вироблення зв'язків між потенційними
членами, шляхом розвитку соціальної комунікації та соціальної
мобільності, індустріальної трансформації феодальної системи,
перетворення підданих і васалів на вільних громадян.
Етнічна самосвідомість є одним з головних результатів етнооб'єднувальних
процесів, а також показником консолідації етносу. Формування
етнічної самосвідомості завершує процес становлення етносу,
відповідно й зникає (або трансформується) вона в останню
чергу, вже після втрати (або зміни) даною спільнотою своєї
мови. Національна самосвідомість виникла в епоху формування
національних держав, коли панівні класи зверталися до широких
верств населення, запроваджуючи ідеї "історичної місії",
"національного визволення", "національних інтересів", збуджуючи
почуття патріотизму у населення з метою його соціальної
мобілізації. Отже, національна самосвідомість виникає внаслідок
політичних, економічних та соціальних процесів у суспільстві
певної історичної доби. Важливими умовами для утворення
нації є наявність спільного ринку та власної державності.
Так, українська етнічна нація формувалась протягом ХVІ-ХІХ
ст. Етнічна самосвідомість українців переростала у національну,
починаючи з ХVІ ст., коли розпочалася визвольна боротьба
та боротьба за відновлення власної державності, коли вперше
була сформульована національна ідея, коли почали формуватися
національна мова та національна культура, складатися капіталістичні,
ринкові соціально-економічні відносини, які пізніше сформували
загальнонаціональний ринок і зумовили систематичний обмін
інформацією - так званий комунікативний механізм формування
національної самосвідомості.
Поняття "національна свідомість" та "національна самосвідомість"
теж не є синонімами. Перше поняття є більш широким і охоплює
більш широкі реалії порівняно з другим, а друге можна розглядати
як складову частину першого, як саморефлексію національних
відносин, з'ясування свого місця і власної позиції в системі
міжнаціональних відносин, усвідомлення себе як представника
і суб'єкта національної спільноти і готовності до відстоювання
її інтересів.
Категорії "ідентичність" та "самосвідомість" теж не є синонімами,
як вважають деякі російські етнологи [9, 13-22], адже навіть
такі відомі західні дослідники національної ідентичності,
як Мартін Баррет, Марк Беннетт, Ігнасі Віла, Санті Перера,
не можуть обійтись без розведення понять "національна ідентичність"
та "національна самосвідомість" [10, 21-22]. Національна
ідентичність є центральним елементом, мотиваційно-смисловим
"ядром" національної самосвідомості. Але національна самосвідомість
не зводиться до проблеми самоідентифікації, існує ще й ціннісний
аспект, який, на наш погляд, є свідомим самовизначенням
індивіда щодо цінностей своєї культури, що відбувається
на особистісному рівні. Причому для етнічних спільнот найбільш
важливою є нормативна функція цінностей, оскільки цінності
є фундаментальними нормами, в яких виявляється особлива
значущість певних матеріальних та духовних благ для існування
й розвитку племені, етносу, нації, що забезпечує єдність
і цілісність цих спільнот. Проведені нами дослідження свідчать,
що в структурі національної самосвідомості велику роль відіграє
так звана аксіологічна складова, яка репрезентується у вигляді
думок, поглядів, образів, переконань, персоніфікацій, установок.
В цих останніх відображені уявлення про бажане, належне,
справедливе, корисне, про суспільний ідеал, суспільні цілі
та засоби їх досягнення, функції членів національної спільноти
тощо. Причому аксіологічна складова національної самосвідомості,
завдяки своїй "ціннісно-смисловій" енергії, справляє помітний
вплив на всі шари індивідуальної свідомості - буттєвий,
рефлексивний і духовний.
Сучасні українські філософи багато уваги приділяють проблемам
культури. Так, в працях С.Б. Кримського, В.А. Малахова,
Г.В. Гребенькова, С.В. Пролеєва, Н.В. Хамітова та ін. розглядаються
як загальнотеоретичні аспекти аксіології, так і різноманітні
аспекти проблеми цінностей в культурі взагалі і в українській,
зокрема. Аксіологія як загальна теорія цінностей є основою
і методом не тільки філософських побудов. Для українознавства
ціннісна проблематика є предметоутворювальною у найбільш
повному і точному розумінні питання про місце України і
українства у світі, про ставлення світу до українців і українців
до світу. Оскільки національна культура є аксіологічним
за своєю сутністю і проявами феноменом буття, то й поняття
"національна свідомість" та "національна самосвідомість"
можуть бути повноцінно розкриті й адекватно вписані в систему
гуманітарного знання лише на основі тлумачення цих феноменів
як ціннісних за своєю сутністю і модальностями явищ.
Центром ціннісних зв'язків світу є колективний та індивідуальний
суб'єкт. Саме проблема суб'єкта і суб'єктності є кардинальними
при розгляді питання розвитку національної самосвідомості
українського народу. Бути суб'єктом - означає бути творцем
своєї історії. Сила й дієвість колективної самосвідомості
народу залежить від характеру активності суб'єкта відтворення
колективної самосвідомості народу (на теренах України такими
суб'єктами в різні часи були південно-руські князі, видатні
церковні діячі, братчики, козаки, передові представники
шляхти, відомі мислителі, письменники, поети, вчені, політичні
й державні діячі, лідери політичних партій і громадських
організацій тощо). На процес розвитку етнічної та національної
самосвідомості (як індивіда, так і спільноти) впливає така
властивість, як суб'єктність, котра відіграє фундаментальну
роль у процесах етнонаціонального розвитку людства (категорія
"суб'єктність" підкреслює активну роль, дієву, авторську,
незалежну і суверенну позицію людини або групи при прийнятті
рішень). Суб'єктність етнічних спільнот, які розвиваються
від племен до націй, постійно зростає: у племен - низький
рівень колективної суб'єктності, у етносів - середній, а
у націй - високий (нація репрезентує вищу системну цілісність
всіх суб'єктних якостей спільноти та її еліти).
І плем'я, і етнос, і нація постійно перебувають у стані
самоусвідомлення. Ці процеси колективного самоусвідомлення
пов'язані із зміною соціально-економічної або культурно-історичної
ситуації, із зміною оточення, їхньої геополітичної ролі
або цивілізаційної місії тощо. Оскільки процес такого самоусвідомлення
є безперервним, то можна говорити про розвиток колективної
(племінної, етнічної та національної) самосвідомості, за
висловом Гегеля, як про постійну зміну "визначень його об'єкта".
Саме через це колективна (племінна, етнічна та національна)
самосвідомість народу в різні періоди фокусується переважно
навколо домінуючих на той час ідей та цінностей, які мають
власну специфіку та суспільно-історичний характер. Саме
через це колективна самосвідомість українського народу (відповідно
до закономірностей загального процесу культурно-історичного
розвитку людства) відображає специфіку кожної історичної
епохи і набуває міфологічної, релігійної або філософсько-ідеологічної
форми.
Так, у часи трансформації родоплемінного ладу у ранньофеодальний
колективна (етнічна) самосвідомість предків українського
народу могла бути реалізована лише у формі племінної самосвідомості
(поляни, деревляни, сіверяни та ін.). З переростанням родової
общини в територіальну виникли підстави для появи територіальної
самосвідомості (кияни, галичани, новгородці та ін.). У феодальну
добу колективна (етнічна) самосвідомість могла бути реалізована
лише в релігійній або в територіальній формі. Оскільки в
період становлення українського етносу релігійні й етнічні
процеси відбувалися в одному руслі, то в період зародження
української нації рух за незалежність набув форм боротьби
за православну віру проти ополячення, покатоличення та омусульманення.
Саме тому в епоху пізнього Середньовіччя на теренах України
(ХVІ-ХVII ст.) релігійні ідеї стають тим провідним символом
і тими основними цінностями, навколо яких консолідувалась
етнічна самосвідомість українців (що виявлялося через відоме
гасло "За віру й волю!"). В козацьку добу активізуються
соціальні, політичні і економічні чинники, які разом з національно-визвольною
боротьбою українського народу створюють умови для становлення
української нації, адже ядром і реальною основою для національної
консолідації є загальнонаціональні інтереси та відсіч зовнішній
агресії. У період розкладу феодалізму та становлення індустріального
суспільства на теренах України центральними об'єднувальними
ідеями стають визвольні ідеї, що відображало пробудження
національної самосвідомості (як на рівні суспільства, так
і на рівні особистості), формування національних інтересів
та формулюванням національних цілей. В період утвердження
індустріального суспільства на теренах України центральними
об'єднувальними ідеями, навколо яких консолідується колективна
(національна) самосвідомість українців, стають політичні
ідеї (ідеї державного оформлення українського народу та
відновлення власної держави) та економічні ідеї (ідеї захисту
національних економічних інтересів України тощо).
Отже, в кожну історичну епоху в суспільстві домінують різні
типи цінностей та ідей. Свій провідний вплив цінності та
ідеї справляють і на колективну (племінну, етнічну, національну)
самосвідомість українського народу, вони активізують його
життєдіяльність в цілому, адже відомо, що життєспроможність
і активність нації вирішальною мірою визначаються рівнем
розвитку та особливостями її самосвідомості.
Таким чином, сучасне дослідження національної самосвідомості
українського народу повинно базуватися на філософсько-етнологічному
та аксіологічному підходах: суб'єктом історичного процесу
є соціально-історичний організм (далі - соціор), який має
різні форми свого прояву: плем'я; союз племен; локальний
соціор; геосоціор; етнос (етносоціор); етнічна нація, або
нація-культура (модернізований етносоціор, що прагне політичної
та економічної незалежності); політична нація, або нація-держава
(політичний етносоціор, який включає в себе національні
та етнічні меншини). Кожен з цих соціорів базується на принципово
іншій системі внутрішніх зв'язків (які трансформуються від
кровноспоріднених до культурних, територіальних, світоглядних,
релігійних, економічних, ціннісних та політичних).
Нації виникають в результаті тривалих соціальних процесів
вироблення зв'язків між потенційними членами.
Більшість вчених розрізняють поняття "етнос" і "нація",
а також етнічні та політичні нації (етнічно-генеалогічну
та громадянсько-територіальну моделі нації), причому переважна
більшість авторів погоджується з багатофакторною концепцією
детермінації нації як спільноти.
Мова, культура, звичаєвість, ментальність, колективна самосвідомість
ab definitio є національними ознаками; головними національно-конститутивними
чинниками є спільність території, походження, історичної
долі, мови, культури, звичаїв та економічного життя.
Процес націєтворення передбачає для будь-якої нації ("історичної"
і "неісторичної", "державної" і "недержавної", "правлячої"
і "підкореної") етап усвідомлення себе як самочинного суб'єкта
історії, тому нація без самосвідомості не існує. І ця самосвідомість
є ціннісною за своєю природою і змістом.
Ядром етнічної самосвідомості є етнічна ідентичність, а
ядром національної самосвідомості є національна ідентичність.
Крім цього, етнічна і національна ідентичність є більш глибинним
явищем, оскільки проникає не лише в структури свідомості,
а й у структури несвідомого.
Піднесення національної самосвідомості будь-якого народу
є закономірним явищем і завжди йде паралельно з процесами
індустріалізації та модернізації.
Нація як велика соціальна група людей, що виникла історичним
шляхом, є особливою формою соціальності (адже дитина будь-якого
расового походження і будь-якого генотипу починає говорити
саме мовою свого соціального оточення, а не мовою своїх
біологічних предків).
Основою переважної більшості політичних націй в Європі були
саме етнічні нації (тобто "нація-держава" утворювалась на
основі "нації-культури", яка становила ядро нової політичної
нації).
Етнічні спільноти існують набагато довше і є більш життєздатними,
ніж політичні й державні утворення (які постійно змінюють
один одного) на їхніх етнічних територіях, адже історія
людства переконує нас, що "етнічне" є більш довговічним,
ніж "політичне", і тому не можна зводити "політичне" до
"етнічного" (як це роблять прихильники існування єдиної
давньоруської народності в добу Київської Русі), оскільки
ці категорії репрезентують різні сфери людської життєдіяльності.
Оскільки важливим системоутворювальним фактором націєтворення
та консолідаційних процесів у суспільстві завжди був патріотизм,
а патріотичні рухи - тим головним механізмом, який консолідує
суспільство і згуртовує націю, то саме ідеологія патріотизму,
національного визволення та колективного захисту національних
інтересів була стрижнем для формування національної самосвідомості
та національної культури багатьох країн світу.
На стадії формування націй за часів Нової історії європейські
держави сприяли досить швидкому згуртуванню людей за допомогою
пропаганди ідей спільності їхньої історичної долі, існування
спільних національних інтересів тощо. Через власні системи
масової комунікації, освіти й виховання держава мала змогу
сприяти укоріненню цих понять та трансляції їх на нові покоління.
В мононаціональних державах національна приналежність збігалася
з підданством, а в багатонаціональних вона визначалась за
допомогою національної самоідентифікації індивідів (тобто
так званого внутрішнього референдуму).
Національна самоідентифікація є "цементуючою" основою нації,
ядром її суб'єктивного самовідчуття і самосвідомості.
Оскільки нація, по суті, привласнює елементи інших видів
колективної ідентичності, то національна ідентичність може
поєднуватись з іншими різновидами ідентичностей - класовою,
релігійною, етнічною. Національна ідентичність за своєю
суттю багатовимірна, її не можна звести до єдиного елемента;
національна ідентичність охоплює, але не скасовує етнічну,
мовну, релігійну, професійну, статеву та інші види ідентичності.
Національно-консолідуючими чинниками є національна ідея,
спільні інтереси і прагнення, спільна економіка, спільна
державна мова, однакові для всіх громадян права і обов'язки,
спільні базові цінності, традиції, міфи й символи.
Отже, можна окреслити основні етапи генези колективної самосвідомості
українського народу, що відбувалася протягом кількох етапів.
І етап - етап становлення, розвитку і утвердження племінної
самосвідомості праукраїнців - тривав з ІV ст. до 852 р.
ІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження етнічної
самосвідомості русинів-українців - тривав з 852 р. до ХVІ
ст. ІІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження
національної самосвідомості українського народу - розпочався
у ХVІ ст. і триває й нині.
ЛІТЕРАТУРА
1. Лихачев Д.С. Национальное самосознание Древней Руси:
Очерки из области русской литературы. - М., Л., 1945. 2.
Мавродин В.С. Основные этапы этнического развития русского
народа // Вопросы истории. - 1950. - № 4.
3. Развитие этнического самосознания славянских народов
в епоху раннего средневековья. - М., 1982.
4. Развитие этнического самосознания славянских народов.
- М., 1989.
5. Седов В.В. Об этническом самосознании восточнославянской
общности // Седов В.В. Древнерусская народность: Историко-археологическое
исследование. - М., 1999.
6. Гончарова Н.І. Становлення самосвідомості українського
народу в умовах повсякденного буття (сутність і генеза).
- Автореферат дис. … канд. філос. наук. - Одеса, 1996.
7. Вырост Й.С. Национальное самосознание: проблемы определения
и анализа // Философская и социологическая мысль. - 1989.
- № 7.
8. Шульга М.О. Етнічна самоідентифікація особи. - Автореферат
дис. … докт. соціологічних наук. - К., 1993.
9. Александренков Э.Г. "Этническое самосознание" или "этническая
идентичность"? // Этнографическое обозрение. - 1996. - №
3.
10. Development of national, ethnolinguistic and religious
identities in children and adolescents. - M., 2001.
