НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - 14,9 др. арк.

__________________________________________________________________________

Чорноморденко І.В. кандидат філософських наук, доцент Київського національного університету будівництва і архітектури


Квазінауки як позанаукове знання


Дослідження квазінауки є актуальним як з причини очевидного зростання частоти застосування понять, пов'язаних з цим явищем, у працях, присвячених науковому пізнанню, так і через недостатню дослідженість цього явища з погляду теорії пізнання. Деякі аспекти цього явища розглядали І.З. Цехмістр [5, 51-64] і В.Ільїн [1, 3-14]. Однак цілісного його вивчення ще не було.

Ті знання, які не належать до наукових, є дуже неоднорідними і дуже розрізняються між собою за своєю природою та функціями. Тому всі ці знання було б зовсім неправильно вважати якоюсь однорідною цілісністю і ставитись до них однаково. Особливо виокремлюються серед ненаукових такі форми знання, які можна називати альтернативними щодо науки.

Частина форм, альтернативних щодо науки про знання, цілком можна назвати квазінауками. Відповідно знання, які стосуються цих форм та належать до них, можна, відповідно, вважати квазінауковими.

Мається на увазі суттєва схожість таких альтернативних форм знання до науки та наукового знання. Але водночас така назва також підкреслює суттєву відмінність альтернативних знань від справжньої науки.

Квазінауковими формами знання можна вважати, насамперед, такі форми альтернативних знань, як астрологія та алхімія. Для астрології та алхімії завжди було характерно тяжіння до систематичності, і вони мали якесь раціональне зерно, яке, проте, у більшості науковців завжди викликало та й нині викликає великі сумніви.

Для того, щоб займатись астрологією, потрібно засвоїти досить велику кількість знань. Зокрема, астрологи повинні вивчити знання про сузір'я, їх видимі обриси на зоряному небі, окремі зірки, а також видимий рух сонця по небу і вміти зробити його трансполяцію на карту зоряного неба.

Крім того, особливістю астрології є те, що справжні (а таких у нас майже немає) астрологи повинні здійснювати досить складні математичні обчислення. Це взагалі вирізняє астрологію серед усіх інших існуючих форм альтернативного щодо науки знання і хоча б суто зовнішньо наближає її до наукового знання.

Привертає увагу очевидна тенденція щодо цих знань. Чим більше традиційним є таке квазінаукове знання, тим частіше, як правило, виявляються такі тенденції систематичності і хоча б суто зовнішньої раціоналізованості.

Винятком щодо цього можна вважати парапсихологію, яка, будучи порівняно дуже молодою формою альтернативних знань, теж досить систематизована та раціоналізована, хоча й менше, ніж астрологія та алхімія.

Френологія та графологія, які в наш час відомі значно менше, ніж астрологія та алхімія, також дуже систематизовані та раціоналізовані, але старші від парапсихології. На основі графології в двадцятому столітті навіть виникла справжня наука, яка, щоправда, вивчає зовсім інші речі.

В середні віки, та й в Новий час, також було загальноприйнято говорити про комплекс "герменевтичних наук" [6, 208]. Хоч загалом така назва ніяк не виправдовує себе, але з цього видно, що герменевтику сприймали насамперед як сукупність знань.

Крім того, навіть сама ця назва засвідчує те, наскільки серйозно ставились тоді до герменевтичних знань.

Астрологію можна розглядати як одну з найбільш відомих в наш час альтернативних форм знання. Загалом астрологія завжди була одним із найвідоміших різновидів мантики (віщування) [6, 76]. Однак деякі значні особливості астрології змушують розглядати її в цьому дослідженні окремо від усіх інших форм мантики.

Астрологія відрізняється від переважної більшості інших форм альтернативного знання насамперед специфічними особливостями своєї історії. Історія її така давня, що ніхто зі справжніх дослідників історії культури серйозно навіть не брався і не береться в наш час відповісти на питання, коли саме виникла астрологія, але й дуже суперечлива за своєю сутністю.

На відміну від більшості альтернативних щодо науки форм знання астрологію значна кількість людей сприймала ще з найдавніших часів не тільки позитивно. Досить поширеним було також і негативне ставлення до астрології не тільки в Новий час чи в наші дні, але навіть і в найдавніші часи.

Відомо, що вже наприкінці періоду античності, зокрема під час існування Римської імперії, частина філософів мала спеціально виправдовувати і обґрунтовувати астрологію. Оскільки вони були її прихильниками, такою сильною була тоді критика на адресу астрології та дієвості астрологічних прогнозів. Це були досить показові приклади філософського обґрунтування альтернативних щодо науки форм знання.

Однак більшість людей завжди ставилась і нині ставиться до астрології тільки позитивно або так поблажливо, що не допускає ніякої можливості її серйозної критики. Звісно, в наш час кількість таких людей, які позитивно ставляться до астрології, дещо менша, ніж за античності або в середні віки.

Однак і сьогодні опитування людей, незважаючи на всі сподівання прибічників науки та наукових знань, показують позитивне ставлення широкого загалу людей до астрології. Більшість опитуваних (понад 52 відсотки наших сучасників) навіть схильна вважати її наукою [2, 5].

Віра в астрологію не зникла на початку третього тисячоліття, як сподівались багато науковців ще в зовсім недавньому минулому. Цим вона підтвердила свою особливу живучість, що дає змогу твердити також про можливості її існування в майбутньому.

Як особлива форма знання астрологія виникла одночасно з астрономією, яка тоді була лише допоміжною частиною астрології. Фактично астрономія почала виникати ще в Стародавній Греції наприкінці античності зі спільного комплексу астрологічно-астрономічних знань, запозичених стародавніми греками з культур Близького Сходу, зокрема з більш стародавньої, ніж давньогрецька культура, шумеро-вавілонської культури. З часом, однак, вона виокремилась в окрему галузь знання, а згодом і в окрему науку. Цей процес тривав протягом усієї історії античності та середніх віків і остаточно завершився тільки в Новий час.

Астрологія, разом з алхімією, безперечно, належить до найбільш упорядкованих за системністю з усіх наявних альтернативних щодо науки форм знання. Загалом можна твердити про значну наукоподібність астрології в буквальному значенні слова, так само, як це можна говорити і про алхімію.

Загалом не мають великого значення відмінності між системами астрології у різних народів, оскільки ці системи завжди ґрунтувалися на уявленні про вплив зірок та сузір'їв та їх розташування на небі на долю людини. З цієї причини всі астрологи повинні були спостерігати за небесними тілами.

Деякі філософи, зокрема стоїки, намагались давати обґрунтування астрології у своїх філософських вченнях. Переважна більшість інших філософів ставилась негативно до віри в астрологію, так само, як і до віри в мантику (віщування загалом). Окремі філософи ставилися до них вибірково.

Починаючи з Фалеса, перші філософи повинні були споглядати зоряне небо або для того, щоб зробити якийсь астрологічний прогноз, або для того, щоб спростовувати астрологію. Для цього вони навіть не лінувались сходити на певні гірські вершини, що було зафіксовано в різних письмових джерелах.

Можливо, саме з таких спостережень за зоряним небом у стародавніх народів виникло уявлення про гори як символ мудрості. Таке уявлення існувало свого часу також і у філософії, і не тільки в давньогрецькій.

Віщування в астрології може бути досить різноманітним. Зазвичай вважають, що віщування в астрології і, відповідно, астрологічні прогнози, можна робити за допомогою знаків Зодіаку, за допомогою кутових нахилів планет ("спектрів"), за допомогою секторів гороскопа (за "житлами" небесних тіл), а також за допомогою аксцендентів градусів зодіакальних знаків [9, 565].

Астрологія завжди була тісно пов'язана з іншими альтернативними щодо науки формами знання. Так, зокрема, в наш час прийнято вважати, що так звані Великі Аркани в картах Таро можуть, поряд з іншими можливими інтерпретаціями, пояснюватись також астрологічно [6, 815].

Розвиток земних цивілізацій у багатьох альтернативних вченнях дуже часто пов'язується також з деякими широковідомими астрологічними знаками. Наприклад, найбільш відомий історикам період розвитку цивілізації - від 150 року до Р.Х. до 2000 року - звичайно проголошують епохою Риб [4, 222].

До астрології за своїм походженням може мати певний стосунок також уявлення про щасливі та нещасливі числа. В астрології воно набирає форми уявлення про щасливі (сприятливі) та нещасливі (несприятливі) дні для людей, які народились під тим чи іншим знаком зодіаку.

У сучасних уявленнях про дорогоцінне каміння дістали відображення також деякі альтернативні щодо науки знання. Зокрема, можна згадати уявлення про знаки зодіаку, що походить з астрології, з якими пов'язують якості та властивості окремих видів дорогоцінного каміння, а також уявлення про щасливі і нещасливі числа, що також стосується, в даному випадку, до астрології.

Астрологія - чи не найбільше з усіх форм альтернативного щодо науки знання - вплинула на розвиток науки та наукового знання. І справа не обмежилась одним лише впливом на розвиток астрономії як галузі науки, про що вже було сказано раніше. Наслідки впливу астрології помітні в наш час також і в багатьох інших галузях науки, наприклад в математиці, зокрема в геометрії, а також у сучасній географії та картографії.

Справа в тому, що саме астрологи, насамперед вавілонські астрологи (а також астрологи з інших частин Стародавньої Месопотамії), вперше почали складати карти. Спочатку такими картами були одні лише карти зоряного неба.

У Стародавній Месопотамії, зокрема у Вавилоні та Ассирії, застосовували шістдесятирічну систему обчислення та запису чисел. Тому саме цю шістдесятирічну систему обчислення, як найбільш зрозумілу для вавілонян та ассирійців, спочатку вавілонські (халдейські, як їх називали в пізній античності), а потім і всі інші астрологи почали застосовувати в своїх картах.

Пізніше цю особливу математичну систему обчислення почали застосовувати поряд з найбільш звичною для європейців десятеричною системою обчислення в математиці, зокрема у вимірюванні кіл та кутів, а також у створенні карт, зокрема і географічних. Крім того, цю саму систему застосовують також і в найбільш поширених системах координат.

Альтернативність алхімії щодо науки та наукового знання засвідчує навіть сама назва алхімії, яка в сучасній культурі прямо протиставляє її хімії як одній з найбільш важливих галузей природничих наук.

Однак варто згадати також і про те, що самі алхіміки ніколи не прагнули по-справжньому протиставляти себе науці та науковцям. Тобто в даному разі слід особливо підкреслити, що не так алхімія протистоїть науковим знанням, як наука протистоїть алхімії.

Проте також загальновідомо, що й сучасна хімія як галузь наукового знання, і алхімія виникли практично одночасно і з одного кореня, яким був у стародавні часи спільний пізнавальний комплекс алхімічно-хімічних знань. І поділились вони на алхімію, з одного боку, та хімію як галузь науки, з іншого, історично зовсім нещодавно - остаточно тільки у XVIII столітті.

Крім того, деякий зв'язок і взаємовплив між алхімією і хімією існував також навіть і в наступні століття після цього поділу на хімію та алхімію. І в цьому немає нічого дивного, оскільки навіть остаточне протиставлення хімії та алхімії як різних форм знання не створило одразу ж нездоланного бар'єру між ними.

Алхімія як форма знання не тільки виникла одночасно з хімією. Не варто забувати також і про те, що тоді, коли існував названий вище комплекс алхімічно-хімічних знань, хімія могла бути тільки однією з допоміжних частин, а також навіть не найважливішим з наслідків цього алхімічно-хімічного пізнавального комплексу як альтернативної щодо сучасної науки форми знання і дуже важливої тоді форми дослідницької діяльності.

Однак з часом хімія як наука виокремилась в окрему галузь знання, а згодом і в окрему науку. Цей процес тривав протягом усієї історії середніх віків, будучи важливою складовою частиною середньовічної культури, і завершився він тільки за Нового часу.

Дуже суттєвим є також те, що, діяльність алхіміків дуже серйозно впливала на весь розвиток хімії як галузі науки протягом дуже тривалого періоду часу. Можна навіть без особливих перебільшень стверджувати, що фактично всі основи хімії як галузі науки свого часу були створені саме алхіміками.

У цьому немає загалом нічого дивного, оскільки протягом досить великого відтинку часу хімією займались практично ті самі люди, основною сферою діяльності яких була насамперед алхімія. А хімія сама досить довго цікавила їх лише настільки, наскільки хімічні знання були їм потрібні для успішного проведення ними алхімічних дослідів.

І тільки останніми століттями хіміки самі створили і почали активно застосовувати в процесі досліджень свої власні, суто хімічні, епістемологічні методи, які вже суттєво відрізняються від пізнавальних методів алхіміків і здебільшого не застосовуються цими останніми. Тому фактично тільки з часу створення суто хімічних пізнавальних методів стало можливим чітко розрізняти хімію та алхімію як різні форми знання.

У наш час алхімія і астрологія належать до найбільш упорядкованих систем серед альтернативних форм знання. Цілком можна твердити навіть про наукоподібність таких форм знання, тобто про майже цілковиту подібність їх до науки.

У даному разі йдеться не тільки про зовнішню схожість алхімії на науку, хоч і про неї також варто було б згадати. Алхімія й справді має певну внутрішню спорідненість зі справжніми галузями наукового знання.

Власне, принципова відмінність між алхімією та науковими знаннями полягає майже тільки в меті, яку ставили і ставлять перед собою алхіміки. Адже алхімія не можна вважати справжньою наукою насамперед з тієї причини, що алхіміки ставлять перед собою нереалістичну мету, яку практично, та й теоретично, неможливо досягти за допомогою відомих науковцям пізнавальних методів і процедур. Ця мета і в наш час відділяє алхімію не тільки від хімії, а також і від інших наук.

Якби алхіміки не прагнули поставити перед собою якусь нереалістичну мету, то алхімія загалом могла б вважатись наукою. Однак, разом з тим, варто підкреслити, що в такому випадку алхімія уже б не була алхімією.

З причини певної зовнішньої і навіть внутрішньої спорідненості алхімії зі стандартною наукою та її методами, для того, щоб серйозно займатись нею, завжди потрібно було засвоїти досить велику кількість різноманітних знань, причому з дуже різних галузей, а не тільки суто алхімічних. До речі, саме це також було однією, притому і не останньою, з причин, чому алхіміки довго так суттєво впливали на розвиток хімії як науки.

Кількість знань, потрібних справжнім алхімікам, може бути загалом навіть більшою, ніж для пересічних представників хімії як однієї зі стандартних (офіційних) наук чи для інших пересічних представників науки.

Все це засвідчує також те, що було б неправильно намагатись розрізняти наукові і ненаукові знання за кількісною ознакою. Тим більше неправильним було б вважати представників альтернативних щодо науки форм знання якимись неосвіченими чи малоосвіченими людьми і пояснювати, за допомогою таких міркувань, поширеність та живучість альтернативних форм знання в наш час або ж колись у минулому.

Однак такий погляд на поширеність і живучість альтернативних форм знання був дуже модним протягом двох попередніх століть. Трапляється він досить часто і нині. Зрозуміло, що пояснювати існування поширеності і надзвичайної живучості альтернативних форм знання з таких міркувань не важко - для такої позиції не потрібно провадити ніяких досліджень і, тим більше, по-справжньому вивчати саме явище альтернативного знання.

Відомо, що алхімія виникла і сформувалась свого часу як галузь знання під вирішальним впливом герметики [6, 61] в Єгипті в період пізньої античності. Часто саме виникнення алхімії пов'язують з явищем занепаду елліністичної культури [3, 26].

Основним завданням, яке ставили перед собою алхіміки, вважали перетворення неблагородних металів у золото. Для цього, на їхню думку, треба було створити універсальний засіб, який здебільшого називають філософським каменем [3, 26; 6, 61].

Крім того, алхіміки шукали універсальний засіб проти всіх хвороб і смерті - еліксир життя, який мав подарувати своєму власнику вічну молодість і саме в такий спосіб забезпечити його здоров'я та вічне існування.

Дієвості алхімічних методів, як вважали найчастіше, потрібне сприятливе розташування небесних тіл [6, 61], які спостерігали астрологи. Тобто в цій обставині є також очевидним зв'язок між методами алхіміків та астрологів.

У середні віки алхімія формувалась і розвивалась також під значним впливом учення пізньоантичних гностиків. Особливо великим був вплив тієї частини або секти гностиків, яких вважали послідовниками гностика Василіда. Середньовічні алхіміки, зокрема, запозичили у пізньоантичних василідіан образ змієподібного та півнеподібного Абраксаса, ім'я якого, за вченням Василіда, якщо воно записане за допомогою грецьких букв, становило суму цифрових значень триста шістдесят п'ять - кількість днів року і астральних сфер [11, 5].

Алхімія також є надзвичайно живучою. На межі ХІХ та ХХ століть переважна більшість науковців, які досліджували тоді алхімію, були впевнені, що вона є справою далекого минулого і тому до неї не варто ставитись серйозно, оскільки вона мала швидко зникнути. Однак досвід наступних десятиліть досить переконливо показав, що вони дуже помилялись щодо живучості алхімії.

Інтерес до алхімії не тільки не згаснув остаточно в ХХ столітті або на початку ХХІ століття, а, навпаки, тільки суттєво зріс порівняно з попереднім періодом розвитку європейської культури. Переважна більшість прихильників так званих окультних наук у ХХ столітті тією чи іншою мірою намагалися займатись алхімічними дослідами [6, 61].

Інтерес до алхімії не зник остаточно і в наш час. Значна частина сучасних прихильників окультизму та інших езотеричних учень продовжує займатись алхімією і на початку третього тисячоліття, хоча, звісно, без усякого видимого успіху. Крім того, алхімія продовжує викликати інтерес і в досить широкого загалу людей. Як форма знання вона і далі активно взаємодіє в наш час з іншими формами альтернативного щодо науки знання і, мабуть, буде досить активно взаємодіяти з ними в найближчому майбутньому. Щоправда, перспективи такої взаємодії в більш віддаленому майбутньому ще надто малозрозумілі, щоб можна було впевнено про них говорити в наш час, маючи на увазі тільки сучасні тенденції і екстраполюючи їх на майбутнє.

Останніми десятиліттями дедалі більшого значення набуває феномен ненаукових знань. Іншими словами, все більш очевидною стає та обставина, що наукове пізнання не слід вважати єдино можливим шляхом набуття людством життєво важливої і конче потрібної для себе інформації. Те, що є квазінаукою, за умови правильного оцінювання її, можна розглядати як важливе джерело отримання ненаукової інформації.



ЛІТЕРАТУРА

1. Iльїн В. Містика духовного: імперативи ірраціонального в раціональному // Філософська думка. - 2004. - № 2.
2. Карпов А.О. Феномен научного познания в психосоциальном измерении // Философские науки. - 2003. - № 10.
3. Словарь античности. - М., 1989.
4. Степанов А.М. Толковый словарь по эзотерике, оккультизму и парапсихологии. - М., 1997.
5. Цехмістро І.З. Наукова картина світу останніх 20 років: докорінна зміна антропологічної перспективи // Філософська думка. - 2004. - № 3.
6. Эзотеризм. Энциклопедия. - Минск, 2002.
7. Энциклопедия мистицизма. - СПб., 1996.



















<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio