Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42.
- 15 др. арк.
__________________________________________________________________________
Скубішевська Т.С. аспірантка НПУ імені М.П. Драгоманова
РОЗВИТОК МОВНИХ СТРАТЕГІЙ ТА ЇХ РОЛЬ У ЗМІЦНЕННІ МІЖКУЛЬТУРНОГО
ДІАЛОГУ
Глобалізація та інформаційна
революція спонукають до розширення контактів між людьми,
народами і державами, потребують налагодження міжкультурного
діалогу з метою досягнення порозуміння, толерантного сприйняття
один одного, культури співробітництва. Все це можливо лише
на основі безпосереднього спілкування, засобом якого є мова
- універсальний механізм передачі інформації та засіб комунікації.
Вивчення мови у школі і вузі є, таким чином, однією з головних
вимог сучасного глобалізованого світу. На жаль, в колишньому
СРСР вивчення іноземних мов не заохочувалось. Давалась взнаки
обмеженість доступу до зарубіжного мовного середовища, недосконалість
мовних стратегій, формалізація вивчення іноземних мов у
школі та вузі тощо. Іноземними мовами в ті часи володіли
одиниці. Нині Україна розбудовує відкрите громадянське суспільство.
Вона налагоджує різноманітні контакти зі світом. Знання
іноземних мов розглядається як одна з основних характеристик
загальноосвітньої підготовки сучасної людини.
Головне завдання вищих навчальних
закладів - забезпечення держави висококваліфікованими кадрами,
які здатні мислити сучасними категоріями та адекватно орієнтуватися
у сучасному світі. Йдеться про формування інтелектуального
потенціалу нації. Тому знання іноземних мов, знайомство
із сучасним світовим досвідом у сфері їх викладання, специфічні
підходи та технології у їх вивченні є важливим як для студентів,
так і для викладачів вищих навчальних закладів України.
Мовні стратегії вивчаються представниками
багатьох наук - філологами і лінгвістами, психологами і
семіотиками, філософами і, навіть, математиками. Втім дослідження
мовних стратегій, особливо у філософському контексті, практично
не проводились. Це обумовлює актуальність проблеми. Об'єктом
нашого дослідження є мова як соціальний феномен; предметом
- стратегії її вивчення в українському суспільстві, зокрема,
у школі і вузі.
У міжнародних зв'язках України,
у її зовнішній політиці можна виділити кілька основних векторів.
Це відносини з найближчими сусідами - Росією та країнами
СНД. Не менш важливими є співробітництво України з країнами
Східної і Західної Європи та США, з країнами Далекого Сходу
(Японією, Китаєм, Південною Кореєю та ін.). Усі ці напрямки
зовнішньої політики актуалізують потребу знання різних іноземних
мов не тільки державними посадовцями, а й громадянами України.
Звичайно, йдеться не про вивчення
усіх мов світу. Адже в світі існує 5-6 тисяч етнолектів,
які можуть мати статус окремих мов (термін "етнолект" позначає
як окремі мови, так і діалекти, які мають певні відмінності
з мовою, до якої мали б належати) [1, 1]. Щонайменше половина
з цих етнолектів, на думку фахівців, "помре природною смертю"
ще у ХХІ ст.: "протягом найближчих 20 років лінгвісти прогнозують
зникнення мов племен і дрібних етнічних меншостей, які живуть
по сусідству з теренами поширення великих світових і регіональних
мов. До останніх зараховують англійську, іспанську, французьку,
арабську, китайську, хінді, російську та німецьку" [2, 10].
Отже, сам процес розвитку світових
і регіональних мов немовби "підказує" людині, які серед
них слід вивчати насамперед, щоб бути здатною вільно спілкуватися
з переважною більшістю людства. Однак воно завжди прагнуло
мати загальну для всіх мову міжнародного спілкування. "Мови
розрізняються між собою, але люди можуть, крім своєї рідної,
вивчати й чужі мови. Цей простий факт послужив приводом
до безлічі розумових конструкцій, що у підсумку зводяться
до наступної похмурої альтернативи. Одні вважають, що різні
мови зовсім різнорідні, і переклад з однієї мови на іншу
апріорі абсолютно недосяжний. Інші думають, що переклад
усе-таки теоретично можливий завдяки якійсь загальній для
всіх мов першооснові. Друге припущення, у свою чергу, веде
до нової дилеми: або першооснову треба заново знайти, і
це означає більш заглиблений пошук прамови; або цю першооснову
варто вибудувати логічним шляхом, а це фактично ставить
перед лінгвістами завдання створення нової, універсальної,
мови. Але яка б мова не була першоосновою - прамова або
нова універсальна мова, - вона повинна бути представлена
в усій повноті своєї фонетики, лексики, синтаксису, риторики"
[1, 1]. Наприклад, майже дві тисячі років універсальною
мовою порозуміння у Європі була латина. У 1887 р. лікар
із Білостока Людвіг Заменгоф запропонував есперанто, яке
на 60% складалося із романських і на 30% - з німецьких лінгвістичних
елементів. Нині ця мова вже має словниковий запас в обсязі
15 тисяч слів, а на всіх континентах мешкають понад 4 мільйони
осіб, котрі нею володіють. Були спроби створити й інші "штучні"
мови: інтерлінгва, бейсик (елементарна англійська), ідо
(спрощене есперанто). Однак вони не здобули навіть такої
популярності, як есперанто [1, 1].
Роль середньовічної латини в сучасному
світі все більше виконує англійська мова, потребу вивчення
якої активно стимулює розвиток новітніх інформаційних технологій,
використання всесвітньої мережі Інтернету тощо. "Мова є
другим по важливості після релігії фактором, що відрізняє
народи різних культур. Захід відрізняється від більшості
інших цивілізацій мовним різноманіттям. Японська мова, мова
гінді, мандаринський діалект китайської мови, російська
та арабська мови вважаються головними мовами інших цивілізацій.
Натомість Захід у ролі однієї мови успадкував латину, однак
з часом сформувалася ціла низка націй і, відповідно, появилося
багато національних мов, які згрубша поділяються на романські
та германські. До XVI ст. ці мови загалом набули сучасної
форми. Латина як спільна мова західної цивілізації поступилася
місцем французькій мові, а та у ХХ ст. була витіснена англійською
мовою" [3]. Нині англійська мова є рідною для майже 400
мільйонів осіб. Ще більше людей володіє цією мовою як другою,
а в 60 країнах англійська є державною або офіційною мовою.
Водночас китайською мовою володіє близько 21% населення
Землі, російською та іспанською - по 6%, португальською
- 4%, японською та арабською - по 3%, французькою - 2%.
За останні роки іспанська мова набула значного поширення
в окремих штатах США, а німецька - у країнах Центральної
Європи [2, 10].
На думку П.Рікьора, наявність великої
кількості мов не тільки не дає великої користі людству,
а й шкодить йому. "Щодо виходу на рівень міжнародних контактів,
то й тут будь-яка "мовна марнотратність" (за висловом Стейнера)
стає непотрібною і лише заважає взаєморозумінню.
Втім, головну загадку я вбачаю навіть
не в цьому. Не настільки таємничими є самі причини, через
які людям складно спілкуватися між собою... скільки те,
що незважаючи на перешкоди, взаєморозуміння між людьми,
які розмовляють різними мовами, однак існує" [1, 1].
Змінюється світ - змінюються й мовні
пріоритети. Сучасна "англомовність" є об'єктивною тенденцією,
зумовленою геополітичними і соціально-економічними факторами,
характерними для багатьох країн світу. Втім, хоча англійська
і є однією з найпоширеніших мов світу, але не самою найуживанішою.
Китайська, іспанська і хінді її значно випереджають. Водночас
у Європі їй поки що немає рівних, хоча, за твердженням професійних
лінгвістів, французька, німецька та іспанська наздоганяють
її за популярністю. Це є свідченням того, що в сучасному
світі вже не можна обмежитися знанням тільки однієї іноземної
мови, нехай навіть такої поширеної, як англійська. Тому
сьогодні досить поширеною практикою є вивчення ще однієї
або кількох іноземних мов. Як правило, це французька, німецька,
іспанська, італійська та ін.
Так, сьогодні французькою мовою
користуються на всіх континентах земної кулі, і пишатися
її знанням не тільки приємно, а й корисно. Вона є однією
з офіційних мов ООН і тридцяти її спеціалізованих установ
з питань освіти, науки і культури. У Франції, як і в Німеччині,
державна вища освіта є безкоштовною. Вузи і наукові фонди
цієї країни надають іноземцям стипендії на навчання і стажування,
а неодмінною умовою їх одержання є знання французької мови.
Та й у повсякденній життєдіяльності імовірність користування
французькою мовою є досить високою, особливо в інженерів,
які працюють в галузі інформатики, лазерних, авіаційних
чи космічних технологій. А французька школа соціології просто
вирує новими ідеями, знайомство з якими є необхідним для
українських науковців, котрі досліджують процеси модернізації
сучасного суспільства. Загалом, у царині суспільних наук
Франція зараз є одним з світових лідерів. Відтак для соціологів,
політологів, правознавців і філософів французька мова стала
воістину необхідною. Цією мовою користуються на міжнародних
наукових з'їздах і симпозіумах з психології, мовознавства,
культурології, філософії, права, медицини тощо. Крім того,
краса і добірність французької робить її мовою і дипломатів,
і простих людей.
Відтоді, як російський цар Петро
І "прорубав вікно в Європу", мовою ділового спілкування
для Росії надовго стала німецька. Вона й сьогодні в ділових
колах Європи по праву посідає друге місце після англійської.
Адже Німеччина широко відома не тільки у світі автомобілебудування,
а й у різних сферах бізнесу - від фінансів до фармацевтичного
виробництва. На міжнародних підприємствах багато технічних
документів та інструкції до устаткування складаються саме
німецькою. Саме цим пояснюється той факт, що в умовах сучасних
українських реалій знайти престижну роботу, володіючи тільки
англійською чи французькою мовою вже не так просто. Ось
чому українські студенти досить часто обирають німецьку
як другу іноземну мову.
Завоювання американського континенту
іспанськими конкістадорами поклало початок поширенню іспанської
мови, яка й нині успішно крокує світом. Як стверджують лінгвісти,
у першій чверті XXI ст. кількість її користувачів досягне
500 млн. осіб. Це близько 10% населення планети і 25% населення
США. Ця мова, як і французька, є офіційною мовою міжнародних
організацій. Отже, володіючи іспанською, можна впевнено
почуватися скрізь: як на ділових конференціях і зустрічах,
так і на екзотичних курортах самої Іспанії. Швидкому поширенню
іспанської мови сприяє й те, що вона вважається однією з
небагатьох мов світу, яку можна вивчити, використовуючи
звичайний самовчитель з касетами.
Посперечатися в простоті вивчення
з іспанською може італійська мова. Ніхто з тих, хто не вивчав
італійської, не може сказати, що володіє цією мовою. Водночас
ми говоримо: "браво", "фортепіано", "панно" тощо. Слова
цієї мови міцно ввійшли в українську мову. Музичні, художні
терміни належать італійській мові - прямому спадкоємцеві
латини. Але й нові, сучасні види мистецтва також не можуть
обійтися без італійської мови, яка є дуже важливою для тих,
хто працює в індустрії моди і дизайну.
Звичайно, важко вгадати, куди заведуть
людину мінливості її професії. Кожний індивід повинен переконати
себе у перевагах зростаючої багатомовності. Як відзначає
І.Камартін, "в наш час багатомовність у Швейцарії належить
до доброго тону нації" [4, 37].
В колишньому Радянському Союзі до
вивчення іноземних мов вироблялося ставлення як до "повинності",
яку треба відбути, сидячи на шкільній або університетській
лаві. Усіх традиційно вчили тій або тій іноземній мові як
філологів, навантажуючи великою кількістю подробиць, більш
важливих для професійного лінгвіста, ніж для користувача
мови. Держава витрачала величезні кошти на багаторічне вивчення
іноземних мов в системі середньої і вищої освіти, але коефіцієнт
віддачі був дуже низьким. Це було пов'язано з тим, що не
було потреби в іншомовному спілкуванні.
Звичайно, вивчити іноземну мову
для того, щоб спілкуватися і розуміти, може кожна людина.
Треба тільки підібрати для неї відповідну індивідуальну
методику. Наприклад, психологи стверджують, що людям меланхолійного
складу характеру протипоказані комунікативні методики і
всілякі занурення в мовне середовище, бо для них кращим
є спокійне освоєння мови без сильних переживань. Причина
труднощів вивчення іноземної мови загалом може лежати не
в сфері лінгвістики.
На думку фахівців, більшість випускників
шкіл вміли порівняно непогано читати [4, 37]. Можливо, саме
це й було підставою ілюзії володіння іноземною мовою "за
допомогою словника". Зрештою, ще й понині не вщухають дискусії
щодо питання якості знань із іноземної мови, які здобувають
наші діти в школі. Можна було б додати "і студенти вузів",
бо в переважній більшості вузів ця проблема існує. Все це
свідчить про глибоку зацікавленість широкого загалу суспільства
цією проблемою - обшири спілкування нашого суспільства зі
світом останнім часом значно збільшилися, і через це нам
конче необхідно володіти іноземними мовами. Запит на вивчення
мов є. А проблема таки існує" [5].
Володіння мовою - це не лише сума
певних знань з лексики й граматики. Потрібне вміння оперувати
ними. Останнє при вирішенні проблеми вивчення іноземних
мов передбачає звернення до мовленнєвої діяльності.
В кінці минулого століття у світі
поширився так званий комунікативний підхід до вивчення іноземних
мов, в якому основний акцент зроблено на комунікативній
функції мови. З огляду на це, методологія вивчення іноземних
мов повинна спиратися на мовленнєву діяльність, витлумачену
як засіб комунікації, як об'єкт і мета навчання. "Тобто
акценти переносяться з мовного матеріалу (лексика - граматика)
на діяльність. Наші діти володіють мовним матеріалом, але
не володіють мовою, тобто мовленнєвою діяльністю. Тому,
потрапляючи в іншомовне середовище, вони не можуть спілкуватися,
аж поки самотужки не опанують мовленнєву діяльність.
Мовленнєва діяльність об'єднує й
мову, й мовлення в один об'єкт навчання. Але тим часом,
як мова має своє матеріальне втілення (граматичні, лексичні,
фонетичні засоби), мовлення - це віртуальне поняття, яке
повинно виявитися в процесі формування та формулювання думки.
При цьому мовлення використовує мову як соціально вироблений
інструмент, формуючи й формулюючи думку мовними засобами.
Мова й мовлення - різні поняття, але існують вони одне в
одному. І хоча мова та мовлення є двома різними системами
(перша - фізична, друга - процесна), у навчанні вони об'єднуються
- через мову (мовні засоби) в процесі мовлення (формування
й формулювання думки). Це означає, що в процесі мовленнєвої
діяльності відбувається одночасне, паралельне вивчення й
мовної системи (мовного матеріалу), й мовлення" [5]. Звичайно,
набагато легше навчати просто мови, тобто мовного матеріалу,
що, на жаль, переважає у нас і в підручниках, і в практиці
вивчення іноземних мов у різних освітніх закладах. Тому
приділення належної уваги мовленнєвій практиці виявляється
нагальною потребою сьогодення.
Однак ні читання відповідних текстів,
ні їх переказування, ні навіть викладання різних тем на
уроці чи в аудиторії не є дійсною мовленнєвою діяльністю,
а отже, й не веде до адекватного володіння іноземною мовою.
Зокрема, "хибність "тематичного" підходу відчувають добрі
викладачі - фахівці іноземної мови й намагаються його модифікувати,
надати темам творчого характеру, перетворюючи їх на реферати,
доповіді тощо, які обирають і опрацьовують самі учні. Це,
звичайно, певний крок уперед. Але йдеться про те, щоб перейти
на мовленнєво-діяльнісний підхід у навчанні мови. Бо "теми",
по суті, фактично підмінили собою мовленнєву діяльність.
І, до того ж, хіба можливо вивчити всі теми реальної дійсності?
Зрозуміло, що це нездійсненне завдання. А головне - непотрібне.
Потрібно навчати й навчитися висловлювати думку іншомовними
засобами в процесі формування та формулювання в мовленнєвій
діяльності" [5].
Однак існує ще й інший бік проблеми,
не менш важливий, ніж перший. Це проблема організації навчання,
до якої належать умови навчання, місце, кількість часу,
відведеного на навчання, навантаження педагогів, студентів
і багато-багато іншого, що визначається керівниками освітнього
процесу всіх рівнів і від чого якість навчання залежить
не менше, а, може, навіть і більше, ніж від вибору методології
навчання. Головним є те, що планування досягнення певного
рівня володіння мовою повинно строго узгоджуватися з умовами
навчання (години, планування, навантаження тощо). На жаль,
умови навчання визначають працівники керівних органів освіти,
не враховуючи те, що потрібно для досягнення того чи іншого
рівня навчання.
Сучасний ринок праці висуває свої
вимоги до якості знань і рівня підготовки фахівців для роботи
в умовах ринкової економіки. Навчальним закладам доводиться
враховувати ці вимоги в навчальному процесі. Для підприємств,
наприклад, важливо, щоб випускники вузів не тільки добре
володіли комп'ютерною технікою, а й знали іноземні мови,
економіку, фінанси тощо. Тому володіння іноземною мовою
є одним з визначальних факторів у формуванні сучасного висококваліфікованого
фахівця. Для спеціалістів з вищою освітою знання іноземної
мови стає як засобом отримання інформації з оригінальних
джерел, так і засобом професійної комунікації.
Педагогам доводиться часто спілкуватися
із своїми зарубіжними колегами, обмінюватися досвідом. Студенти
в усьому світі однакові. Відмінність українських студентів
від закордонних полягає в тому, що наші студенти є більш
відповідальними. Зокрема, якщо наші студенти не погоджуються
з оцінкою, то, відповідно, вони перескладають іспит. У США
студенти просто вимагають кращої оцінки. Але наш студент
після закінчення університету може вільно спілкуватися іноземною
мовою, і не одною, а в США часто зустрічаєш магістрантів,
рівень володіння іноземною мовою яких є приблизно такий,
як у деяких випускників українських шкіл, де не було спеціальної
мовної підготовки. Тобто вони знають слова, але скласти
з цих слів речення для них проблема" [6]. Отже, і вітчизняні,
і закордонні педагоги мають справу з одним і тим самим "матеріалом".
Тому й результати їх праці збігаються. А висновок про необхідність
впровадження в процес вивчення іноземних мов сучасних новітніх
технологій напрошується сам собою.
ЛІТЕРАТУРА
1. Рикер П. Парадигма перевода // Русский журнал. - 1999.
- № 6.
2. Зникнення мов // Поступ-Брама. - 2000. - 14 березня.
- № 47(491).
3. Гантінґтон С. Зіткнення цивілізацій та межа світу //
Ї. - 1998. - № 14.
4. Камартін І. Багатомовна нація // Ї. - 2001. - № 23.
5. Горкун М. Чому ми не поліглоти? // День. - 2003. - 8
серпня. - № 137.
6. Люля В. У США впадає в очі відносність демократії //
Львівська газета. - 2003. - 2 липня.
