НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42. - 15 др. арк.

__________________________________________________________________________

Піонтковська Т.В. аспірантка КНУ імені Тараса Шевченка

ЛОГІКА У СТРУКТУРІ АКАДЕМІЧНО-УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ..

       Проблема становлення логічного знання на теренах України завжди привертала інтерес дослідників і була предметом розгляду представниками історичної та філософської думки. Це дослідження є спробою проаналізувати становлення логіки як науки в контексті української культури.
       Зазначена проблематика була предметом розгляду відомими українськими науковцями: В.Івлєвим, М.Кашубою, Н.Мозговою, Ф.Москаленком, І.Огородником, М.Поповичем, М.Ткачуком, Ю.Федівим та багатьма іншими. Логічні ідеї, які формувались в таких осередках української культури ХІХ - початку ХХ ст., як Харківський університет, Київська духовна академії та Київський університет, розглядались на окремих етапах, і порівняльного аналізу розвитку логічних традицій у сучасній філософській літературі ми не знаходимо.
       Розвиток логіко-філософської думки України ХІХ - початку ХХ ст. визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх соціально-історичних факторів: розвитком наукового знання, становленням національного характеру філософії, впливом західних філософських напрямів. У зазначений період, як вказує Н.Г. Мозгова, існує дві магістралі розвитку логіко-філософської думки в Україні: "неофіційна", що характеризується пошуком національної самобутності української філософської думки, і "офіційна" - професійно-академічна, яка твориться на кафедрах академічних, світських і духовних закладів.
       Репрезентаторами університетсько-академічної філософії в Україні в ХІХ ст. вважаються Харківський університет (1804), Київська духовна академія (1917) та Київський імператорський університет святого Володимира (1834). За усталеною європейською традицією, серед філософських дисциплін значна роль відводилась логіці.
       Харківський університет, відкритий в 1805 р., став осередком поширення нових течій західноєвропейської філософії. Викладання логіки в цьому навчальному закладі пов'язане з іменами видатних українських та російських філософів: Ф.О. Зеленогорського, П.Е. Лейкфельда, І.С. Рижського, І.Б. Шада. Першим ректором університету був професор філософії Петербурзького гірничого корпусу І.С. Рижський, один з перших авторів підручника з логіки в Росії (1790). Логіка І.Рижського є критичним переосмисленням праць Ф.Баумайстера, Х.Вольфа, Г.Гельмана.
       Родоначальником Харківської університетської традиції вважається німецький філософ Іван Баптист Шад. З 1804 по 1817 рр. він читав в університеті курси логіки, психології, історії та естетики. Протягом творчої діяльності вченого філософські погляди його значно змінювались. Деякий час він спирався на твори І. Канта, які справили на нього подвійне враження. З одного боку, кантівська філософія приваблювала його ідеєю свободи та гідності людини, а з іншого, - відштовхувала приниженням розуму. Від Канта він переходить до філософії Фіхте, стає його послідовником.
       У своїх філософських працях І.Шад відводив центральне місце логіці. Його система логіки, яка є і онтологією, побудована на принципі тотожності суб'єкта і об'єкта, включає формальну і трансцендентальну логіки. У Харкові філософ підготував і видав підручник з логіки (1812). У 1816 р. професора І.Шада визнано політично і релігійно неблагонадійним. Йому заборонили викладати, позбавили професорської посади і вислали з Харкова. Гоніння на І.Шада безпосередньо пов'язане з його працею з логіки. В Німеччині, куди його вислали, він написав ще одну працю - "Трансцендентальна логіка". Завдяки ідеям, викладеним в цій праці, І.Б. Шада зараховують до представників трансцендентальної філософії.
       Значний внесок у розвиток логіки зробив Павло Емілієвич Лейкфельд. Він захистив магістерську дисертацію з логіки "Різні напрямки в логіці і основні завдання цієї науки". У 1898 р. була опублікована праця Г.Лейкфельда - "Математична формула для визначення вірогідностей гіпотез в її додатку до наукових побудов", а в 1906 р. - праця "Про гіпотетичні судження". Головна мета цих праць полягала у можливості використання математичної теорії вірогідності при побудові наукових гіпотез. Він також торкався проблем застосування дедуктивних побудов гіпотез.
       З 1874 по 1859 рр. на кафедрі філософії Харківського університету працював заслужений ординарний професор Федір Олександрович Зеленогорський. У своїй праці "Про математичний, метафізичний, індуктивний та критичний методи дослідження та доведення", опублікованій в Харкові в 1877 р., Ф.Зеленогорський досліджував історію виникнення логіки, оцінював значення логіки філософами інтуїтивної (метафізичної) школи Канта і Гегеля, а також індуктивної школи Ф.Бекона, Д. С. Міля.
       Основними центрами класичної академічної філософії в Україні в першій половині ХІХ ст. стають Київська духовна академія та Київський імператорський університет святого Володимира.
       Уславлений центр філософської думки в Україні ХVІІІ ст. - Києво-Могилянська академія - наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. поступово втрачав свою силу, перетворюючись на другорядний заклад. Спроби відновити минулу славу академії не мали успіху, не вдалося піднести і рівень викладання філософії. У 1817 р. Києво-Могилянська академія була закрита, а через два роки постала як Київська духовна академія (КДА). Тут філософію викладали латиною і тільки з 1831 р. було введене викладання її російською мовою.
       Традиційною ознакою філософської думки в Україні завжди було тяжіння до вирішення смисложиттєвої, етичної проблематики, яка зумовлювала становлення системи національного філософського світогляду і саме тому тогочасні українські філософи зверталися, насамперед, до етичних учень Канта і Фіхте.
       До середини ХІХ ст. в університетах двічі закривались кафедри філософії (1805, 1850), і духовна академія лишилася єдиним місцем, де вдалося зберегти філософські кафедри, і єдиним осередком, де продовжували читати філософію. В духовних семінаріях у філософських курсах читалась логіка, метафізика, моральна філософія, історія філософії.
       У Київській духовній академії в ХІХ - на початку ХХ ст. курси логіки читали видатні українські філософи: І.Скворцов, В.Карпов, П.Авсенєв та їх учні - Й.Міхневич, О.Новицький, С.Гогоцький, а пізніше П.Юркевич і П.Ліницький. У своїх лекціях професори КДА поширювали філософські ідеї вольфіанця Хр.Баумайстера. Загалом система Хр.Баумайстера складалась із логіки, метафізики, фізики та етики.
       З 1819 по 1849 рр. у КДА працював професор богослов'я Іван Михайлович Скворцов. У перші академічні роки він був єдиним викладачем логіки, метафізики, космології та моральної філософії.
       З 1833 по 1839 рр. у Київській духовній академії його місце посідає професор філософських наук Йосип Міхневич. Особливу увагу Й. Міхневич приділяв таким складовим філософії, як логіка та етика. Він вважав, "що й досі логіка як наука ще не визначилась щодо свого предмета: одні вчені розглядають як головний предмет своїх досліджень закони і форми чистого мислення, інші - сам процес пізнання. Ухил робиться чи в практику, чи в теоретичну сферу. Саме це призвело до того, що логіку розглядають як науку, яка вивчає правила мислення, і тому вона навчає мислити, чи як науку, яка є чистою теорією розвитку людської думки... Логіка як наука про мислення повинна в майбутньому звернути увагу, насамперед, на такі сторони людського мислення: а) на його форму, тобто на те, що нам показує, як мислення виникає та існує і який зміст ми вкладаємо в закони і форми мислення; б) на його зміст, тобто на складові елементи мислення, які бувають як внутрішні, тобто чисто логічні, так і зовнішні, тобто онтологічні; в) на взаємозв'язок між формою та змістом мислення, причому способом їх мислення виступає метод, а формою їх єдності - система" [1, 304]. Таким чином, Йосип Міхневич вважав, що логіка повинна бути: 1) аналітикою форми мислення; 2) аналітикою змісту мислення; 3) архітектонікою, до якої входить методологія і систематика.
       Вихованець, а згодом і професор Київської духовної академії, Сильвестр Сильвестрович Гогоцький працював в академії з 1837 по 1850 рр. Він залишив чималу наукову спадщину, яка містить праці з психології, логіки, педагогіки, богослов'я. У четвертому томі "Філософського лексикону" Гогоцький визначив структуру філософського знання: "… Філософія є думкою чи діяльністю думки, яка отримує свій зміст завдяки контрасту із протилежним їй зовнішнім світом. Будь-яка інша наука займається дослідженням тільки певної частини зовнішнього світу, а філософія, на противагу іншим наукам, досліджує загальне начало знання та загальне відношення між свідомим, моральним та фізичним. Коли суб'єкт розглядає закони і форми своєї власної діяльності, то виникає наука логіка; коли ж із цілісного складу філософської науки відгалужується питання про відношення думки до предметного світу, то виникає гносеологія. Але філософія не вичерпувала б повністю свої завдання, якби обмежувалась тільки аналізом мислення та основ пізнавальної діяльності. Тому необхідним є вивчення моральної природи людини (моральна філософія) та вивчення навколишнього світу, який оточує людину (онтологія і гносеологія). Вершиною ж усіх цих наук повинно бути вчення про Вище начало будь-якого буття. Без цього вчення всі попередні філософські науки втрачають будь-який сенс та значення (природне богослов'я). Філософською пропедевтикою повинна слугувати тільки психологія як така наука, яка вивчає явища душевного життя людини" [Цит. за: 1, 322-323].
       З 1851 по 1861 рр. в КДА читав академічні курси з історії філософії, логіки та метафізики видатний український мислитель Памфіл Данилович Юркевич.
       Після від'їзду П.Юркевича до Москви на філософській кафедрі КДА залишився Дмитро Васильович Поспєхов (працював з 1845 по 1895 рр.). Він мав славу одного з найавторитетніших її професорів. Під його керівництвом осягали ази метафізики, логіки та психології П.Ліницький, Г.Малеванський та ін. Власних праць Д.Поспєхова налічується небагато, але його заслуга полягає в збереженні наукової спадщини І.Скворцова, Інокентія (Борисова), П.Авсенєва.
       В 60 ті роки ХІХ ст. коло Київських духовно-академічних філософів поповнює Петро Ліницький. З 1887 по 1907 рр. він посідає кафедру логіки та метафізики. Залишив після себе значну спадщину, представлену працями з історії філософії, логіки, богослов'я.
       У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. головні філософські сили в Києві починають набувати більш світського характеру і зосереджуватись, насамперед, в університеті святого Володимира.
       Київський університет святого Володимира було засновано у 1834 р. у складі двох факультетів: філософського з двома відділами - історико-філологічним і фізико-математичним і юридичного. Більшість професорів і викладачів новоствореного університету становили колишні викладачі Волинського університету. На філософському факультеті було створено тринадцять кафедр, десять з яких були укомплектовані польськими викладачами і тільки на три кафедри були призначені росіяни та українці: на кафедру російської словесності - М.О. Максимович, він же став першим ректором новоствореного університету; на кафедру філософії - О.М. Новицький; на кафедру історії і статистики - В.Ф. Цих.
       Викладання логіки в Київському університеті пов'язане з таким видатними постатями, як П.Авсенєв, С.Гогоцький, М.Грот, В.Зеньковський О.Новицький, І.Скворцов, Г.Челпанов. Майже всі вони були вихованцями і викладачами Київської духовної академії (крім М.Грота і Г.Челпанова).
       Філософський курс складався з трьох частин: логіки, фізики та метафізики, що відповідало тодішнім уявленням про структуру філософського знання.
       До 1842 р. в університеті логіка стає одним із основних і обов'язкових предметів на всіх факультетах і відділах. Першим викладачем логіки був професор Орест Новицький, який очолював кафедру історії філософії. В університеті він читає курси історії філософії, психології, моральної філософії та логіки. Логічні погляди О.Новицького найяскравіше відображені в таких його творах, як "Руководство к логике, составленное Орестом Новицким"; "Краткое руководство к логике с предварительным очерком психологии". Логіка, на думку, О.Новицького, є наукою про закони природного і правилами штучного мислення. Він поділяє логіку на дві частини: на чисту логіку і прикладну (або методологію). Перша частина - це наука про закони природного, загальнолюдського мислення, а друга - про правила наукового мислення. Природне мислення відповідає законам природи, а наукове - правилам мислення. Він був прихильником психологізму в логіці: "… Врешті-решт, - що рішуче свідчить про необхідність поділу цих двох наук, - методологія має зовсім інше відношення до всіх інших наук, ніж власне так звана Логіка: тоді як ця остання є тільки частиною Психології, а перша відноситься до всіх інших наук, як - Пропедевтика" [2, 9].
       З 1838 по 1844 роки в університеті курси з логіки, моральної філософії, філософії історії викладав послідовник О.Новицького - Петро Семенович Авсенєв. Його лекції студенти сприймали з захопленням, оцінюючи як такі, "що були найбільше наближеними до ідеалу університетського викладання". П.Авсенєв закладає підґрунтя вітчизняної християнської психології та антропології, які згодом були розгорнуті у працях П.Юркевича та В.Зеньковського.
       Створення Києво-Мефодіївського товариства призвело до того, що філософію починають витискувати з університетів і в 1850 р. за наказом міністра освіти викладання філософії в університеті було заборонено і закрито кафедру філософії. Світським професорам було заборонено читати курс філософії. Читання лекцій з логіки і психології було доручено професорам богослов'я (курс академічної філософії зводився до читання логіки і психології). З 1835 по 1859 рр. логіку в університеті читав представник духовно-академічної філософії - професор богослов'я І.М. Скворцов. Він працював на кафедрі богослов'я, церковної історії та канонічного права і читав курс філософських наук: логіку, психологію та моральну філософію. І.Скворцов захоплювався кантіанством. Заслуга І.Скворцова в тому, що він здійснив перехід від традиційного вольфіанства до кантіанства. Він залишив по собі пам'ять здебільшого як викладач і педагог, у якого навчались відомі академічні філософи - В.Карпов, С.Гогоцький, П.Авсенєв та ін. І.Скворцов вніс у свої лекції новий, не знаний за часів панування у викладацькій практиці духовних закладів, - елемент критичного мислення.
       У 1850 р., здобувши ступінь доктора філософії, в університеті починає працювати С.С. Гогоцький. Однак саме в цей період філософські кафедри університету були скасовані, і він починає читати курс педагогіки. Завдяки університетській реформі 1863 р. в Київському університеті знову запроваджується викладання філософії, яку було дозволено читати світським викладачам. І, як наслідок, у 1869 р. С.Гогоцького призначають ординарним професором кафедри філософії, він читає курси історії філософії, психології та логіки. Наукова спадщина Сильвестра Гогоцького містить праці з психології, логіки, педагогіки, богослов'я. На відміну від своїх попередників (О.Новицького та І.Скворцова), С.Гогоцький з критичних позицій засвоїв систему Гегеля та став поширював її ідеї в Україні. Цю систему С.С. Гогоцький оцінював як вищу, хоча і відзначав її обмеженість і суперечливість. Водночас він робить спробу реалізувати критичний погляд на систему Гегеля, який полягав:
       1. у критиці твердження Гегеля про те, що абсолютне мислення реалізується у нашому індивідуальному мисленні, що божественне іманентно властиве нашому мисленню.
       2. у виступі проти спроб виведення конкретного суб'єкта з "абстрактних категорій", які визначають сутність предмета, але не можуть, на думку С.Гогоцького, створити самого суб'єкта, його індивідуальну енергію.
       З 1880 по 1883 рр. у Київському університеті працював ординарний професор М.Я. Грот. Він читав курси історії філософії, логіки та психології. Філософські погляди М.Грота змінювались протягом наукової діяльності: відбувається еволюція від позитивізму до метафізики. Позитивістський період його творчості відзначається зосередженістю на психології, а також спробою реформування логіки на основі психології. Після захисту докторської дисертації "До питання про реформу логіки" (1883) М.Я. Грот від'їздить до Новоросійського університету (Одеса).
       З 1891 по 1907 рр. в Київському університеті працював видатний філософ, логік та психолог Г.І. Челпанов. За своїми філософськими поглядами він належав до академічного неокантіанства, яке у вигляді самостійного напрямку сформувалося на вітчизняному терені в 90 ті роки ХІХ ст. Філософські погляди Г.Челпанова підпорядковані його психологічній орієнтації й зосереджені на проблемах гносеології як ланки, що пов'язує філософію і психологію. Логіку він вважав частиною теорії пізнання. Його підручник з логіки, який неодноразово перевидавався, користувався широкою популярністю серед студентів та викладачів університету.
       З 1915 р. курс логіки та психології в університеті починає читати учень Г.Челпанова, професор філософії, історії філософії, богослов'я В.В. Зеньковський. Він читав логіку не скільки як формально-логічну дисципліну, скільки як філософський курс, приділяючи велику увагу теорії поняття Гуссерля. Київський період у творчості Василя Зеньковського вважається майже недослідженим, хоча саме цей період характеризується становленням його філософських поглядів. За ініціативою саме В.Зеньковського в Київському університеті була вперше запроваджена філософська спеціалізація.
       Простежуючи розвиток філософської думки в культурно-історичному контексті України, можна зробити висновки: 1) в Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. академічно-університетська філософія була неоднорідною за своїм сприйняттям та осмисленням західноєвропейської філософської думки. Формування різноманітних течій і напрямів філософської думки в Україні залежало від характеру впливів тих чи інших течій західноєвропейської філософії; 2) можна виділити основні філософські традиції (течії), які переважали в українській філософії в зазначений період: вольфіанство (І.Скворцов, І.Римський та ін.), кантіанство (І.Шад, В.Карпов, І.Скворцов), гегельянство (С.Гогоцький, Й.Міхневич, О.Новицький), неокантіанство (В.Зеньковський, П.Ліницький, Г.Челпанов).
       Осередками академічно-університетської філософії в ХІХ - на початку ХХ ст. були Харківський університет (Ф.Зеленогорський, П.Лейкфельд, І.Рижський, І.Шад), Київська духовна академія (П.Авсенєв, С.Гогоцький, В.Карпов, П.Ліницький, Й.Міхневич, О.Новицький, І.Скворцов, П.Юркевич), Київський університет святого Володимира (П.Авсенєв, С.Гогоцький, М.Грот, В.Зеньковський, О.Новицький, І.Скворцов, Г.Челпанов).


ЛІТЕРАТУРА


1. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії. - К., 2001.
2. Новицкий О.М. Руководство к логике. - К., 1841






<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio