Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42.
- 15 др. арк.
__________________________________________________________________________
Кострюков С.В. здобувач Інституту вищої освіти
АПН України
ДЕМОКРАТИЧНА ОСВІТА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Однією
з властивостей особистості демократичного суспільства є
уміння неупереджено відділяти істину від хиби, самостійно
знаходити оптимальні рішення громадських, політичних, управлінських
та інших проблем. В Україні ж перспективи демократизації
значною мірою "залежать від розвитку громадянського суспільства,
від змін у свідомості громадян" [1, 179].
Суспільні демократичні
відносини не запроваджуються постановою чи нормативним актом
держави. Поряд з процесами пострадянської модернізації суспільства
повинні відбуватися глибинні зміни свідомості громадян,
вкорінення у ній понять "свобода", "право", "обов'язок",
що потребує поширення демократично орієнтованої освіченості,
набуття навичок толерантно і правовим способом добиватися
задоволення власних потреб. Саме такий стан свідомості є
загальною ознакою появи громадянського суспільства, існування
якого гарантує існування демократичної держави в якості
її головної підвалини.
Громадянська
освіченість населення, культивування цінностей відкритого
демократичного суспільства дають можливість розраховувати
на появу відповідальних і кваліфікованих політиків. Освічену
людину важче обдурити політичним демагогам. Тим самим належний
рівень громадянської культури людності постає як важливе
завдання, яке стоїть перед освітою в демократичній, правовій,
соціально орієнтованій державі.
Розвиток громадянської
освіти має спиратися на вирізнення громадянської та політичної
культури. Громадянська культура вибудовується через зв'язок
"громадянина з державою", де держава постає як наслідок
волевиявлення громадянина, а не навпаки. Політична культура,
у свою чергу, постає як зв'язок "держави з громадянином",
коли держава визнає свою залежність від громадян. Таким
чином, розвиток громадянської культури в Україні потребує
широкого комплексу заходів позапартійного, а саме, освітянського
характеру, створення системи громадянської освіти, що сприятиме
залученню громадськості до здобутків культури демократизму.
Ідея концептуального
обґрунтування громадянської освіти спирається на визнання
факту, що саме вона має вкорінювати у громадське життя стандарт
толерантної культури, відповідно до якого кожну проблему
можна і треба розв'язувати лише шляхом злагоди та шанобливого
ставлення до інтересів інших людей.
За останнє десятиліття
зміни відбулися вражаючі. Ще в кінці ХХ ст. значна кількість
соціально-політичних теорій, що створювали моделі суспільного
буття, активно оперувала поняттям "робоча сила", визначаючи
ним сукупність фізичних і розумових здібностей людини, тобто
її здатність до праці. Як відомо, це поняття залучено з
економічних теорій. А економічну теорію як таку, насамперед,
цікавить не людина, а її здатність до відтворення економічних
умов життя суспільства. Марксизм яскравий тому приклад.
Вийшовши за межі вузької парадигми домінування економічних
інтересів, гуманітарні науки доходять висновку: людина як
особистість не може визначатися через характеристику - "робоча
сила".
Серед різних
теорій, що описують сучасний соціум, увагу привертає теорія
"конкурентних переваг", яка зосереджує свої предикації на
визначенні головного надбання кожної нації - на її "соціальному
капіталі", під яким розуміють освітній і кваліфікаційний
рівень людності в країні, наявність творчих і підприємницьких
талантів, етико-культурний рівень нації. Американський політолог
Р.Рейч зазначав: "Політики, звичайно, не розуміють, що потенціал
нації становить навіть не володіння певними технологіями,
а здатність громадян розв'язувати більш комплексно завдання
майбутнього, спираючись на здатність адекватного їх вирішення
в минулому чи теперішньому" [2, 162-163].
Соціально орієнтований
аналіз людності виявляє, що існування індивідів як особистостей
є умовою існування соціуму. Абстрагуватися від цієї обставини
неможливо. Тому кожний "соціум", якщо він існує і не самознищується,
"намагається" забезпечити кожному своєму члену максимально
сприятливі умови життя, праці, освіти, здоров'я, відпочинку
як універсальній умові власного існування.
Звідси й гуманність
тієї чи іншої соціально-економічної системи оцінюється не
за декларативними гаслами, а за тими реальними показниками
добробуту, які цей лад надає людині. Деклароване "свідомим
авангардом робітничого класу" соціалістичне гасло "все -
в ім'я людини, все для людини" виявилося блюзнірством, тому
цей соціум і самозруйнувався. Найпершою передумовою демократичних
порядків є їх затребуваність народом, демократична настроєність
громадян, відповідний стан громадянської культури. Адже
"демократія - це ще й стан світосприйняття та самовідчуття
людей, характер їхніх уявлень про самих себе, про свої права,
можливості та обов'язки, про засади авторитетності влади.
Влада народу буває такою, якими є самі люди, якою є їхня
політична, громадянська культура" [3, 52].
Освіта, яка поширює,
вкорінює ідеали демократизму, є громадянська освіта.
У свою чергу,
"… саме освіта традиційно вважається одним із найбільш значущих
засобів соціального відтворення суспільства й підвищення
потенціалу його адаптивних можливостей" [4, 142]. Нескладний
аналіз дає можливість визначити актуальність формування
системи освіти, яка забезпечує відтворення та розвиток суспільства,
а не його руйнацію.
Європейський
досвід розвитку країн переконливо свідчить: чим вищий освітній
рівень населення, тим потужніша держава, тим заможніший
її народ. Врахування цієї закономірності - нагальне завдання
для України, яка, за даними ООН, у 1995 р. займала лише
40 е місце у світі за рівнем освіченості населення.
У свою чергу,
тема становлення соціальної держави в Україні набуває особливого
значення, оскільки постає в якості світоглядного орієнтиру
щодо шляхів подолання кризових явищ. Поширення тези про
те, що трансформаційні процеси в соціальній сфері мають
руйнівні наслідки для економіки, оскільки "пролонгують"
інфляційні процеси в державі, не може дезорієнтовувати громадськість,
бо без копіткої соціальної роботи сучасна держава не має
майбутнього. Стимулюючу роль у становленні та реалізації
ідеології соціально орієнтованої ринкової економіки відіграли
документи, що були визнані міжнародним співтовариством і
Україною. Це, зокрема, Європейська соціальна хартія, яка
фактично є кодексом соціального забезпечення населення держав-членів
Ради Європи.
Як відомо, базовими
принципами соціально орієнтованої ринкової економіки є економічна
свобода, соціальна справедливість і державна підтримка.
Ці принципи захищають право людини заробляти собі на життя
власною працею, яке не може бути реалізованим у повному
обсягу без цілеспрямованого втручання держави в ринкові
процеси.
Навіть поверховий
аналіз змін в економічному житті суспільства, що відбулися
в Україні у зв'язку із загальною трансформацією пострадянського
соціуму, виявляє проблеми, які постали перед усталеною системою
освіти та виховання. Усвідомлення необхідності реформування
системи освіти в Україні виникло завдяки новаціям в економічній
стратегії суспільного розвитку, яка, через утвердження на
основі плюралізму форм власності домінування приватної власності,
зумовлює зміни в процесах соціалізації особистості [5, 76].
Остання потребує трансформації освіти як системи, яка має
не тільки озброювати людину відповідними знаннями, а й навчити
жити і працювати в умовах ринкових відносин. Насамперед,
зміст освіти повинен доповнюватися предметами ринкового
профілю (маркетинг, менеджмент тощо), традиційні предмети
змінюють свою акцентацію у напрямі формування ринково орієнтованих
норм, стандартів та цінностей.
Міжнародна комісія
з освіти для ХХІ ст., що працювала у межах ЮНЕСКО, у 90
х роках провела ряд цікавих міжнародних конференцій. Як
наслідок їх проведення у 1997 р. нею була підготовлена спеціальна
доповідь "Освіта: прихований скарб", в якій визначаються
загальні перспективи розвитку освіти у майбутньому. На міжнародному
форумі "Європейська програма перетворень в освіті ХХІ століття"
(Палермо, вересень 1997 р.) зі спеціальною доповіддю виступив
генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор. Серед основних
проблем сучасної освіти у світі генеральний директор, зокрема,
відзначив глибокі порушення в історичному наслідуванні соціальних
і моральних норм, що породжує кризу цінністно-змістовної,
культурної і національної самоідентифікації. Саме тому,
вважає Ф.Майор, освіта має базуватися на національній ідеї
і бути спрямованою на захист національної самосвідомості,
що забезпечує захист системи освіти від необережних запозичень
і руйнівного епігонства.
Для того, щоб
чітко уявляти сучасні умови формування професійно важливих
властивостей особистості, можна запропонувати розгляд змісту
педагогічної діяльності.
Її верхівку займає
стратегічна мета освіти - багатосторонній та гармонійний
розвиток особистості, що гарантує виховання індивідуальності.
Далі - інформаційно-предметний зміст педагогічної діяльності,
який складається з переліку дисциплін, потрібних для формування
конкретного спеціаліста. Цей перелік можна наочно показати
у вигляді навчального плану, а також термінів навчання,
форм контролю тощо. Пов'язаним з інформаційно-предметним
змістом педагогічної діяльності буде методичне забезпечення
педагогічної діяльності, яке облаштовує кожну дисципліну
учбового плану програмою, навчальним посібником або курсом
лекцій, підручником, екзаменаційними білетами, тестовими
завданнями.
Під процесом
навчання розуміємо передачу знань як їх "повторне відкриття",
формування певних навичок та умінь. Під вихованням - формування
та розвиток системи цінностей, ставлення до природи, культури,
індивіда, громадянського стану, обраного виду суспільно-корисної
діяльності, самого себе. Таким чином, тлумачення "стратегічної
мети освіти" постає як визначення її духовного змісту. Щодо
нього розкривають своє значення імідж освіти в межах певної
культури, імідж навчального закладу, культурно-психологічна
і професійна компетентність педагогів.
Тим самим освітній
заклад повинен забезпечити допомогу молоді в процесі самоутвердження
в сучасній складній і недостатньо стабільній економічній,
інформаційній і т. ін. суспільній ситуації, оволодіти досвідом
старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити власне
громадянське місце в суспільстві, виробити терпимість, доброзичливість
у ставленні до соціальних партнерів, здатність і готовність
до конструктивно-критичної взаємодії з існуючою соціальною
реальністю.
У процесі становлення
демократичного суспільства, розвитку незалежної держави
серед проблем соціалізації молодих людей особливе місце
починають займати проблеми, пов'язані з опануванням основами
демократії.
У свою чергу,
процес адаптації молодої людини до нових соціальних реалій
має свої особливості і проходить дещо інакше, ніж у старших
поколінь, що вже мають життєвий досвід "боротьби" за соціальне
та фізичне існування. Молодь не має ускладнень, пов'язаних
з минулим досвідом, стереотипами поведінки, оскільки найважче
в процесах адаптації замінити один досвід життя на інший.
У молоді взагалі, а у студентів, насамперед, адаптація,
як правило, збігається із соціалізацією. Тим самим студентська
молодь має соціально-психологічні переваги перед старшими
віковими групами: кращу адаптативність до змін, більш високу
мобільність, ринковоорієнтовану ментальність.
Тим самим проблеми,
пов'язані з опануванням молоддю основами демократії, що
є умовою адекватної соціалізації особи в сучасному суспільстві,
значною мірою мають вирішуватися у безпосередньому зв'язку
з навчальним процесом. Ми поділяємо думку О.Шокала, що "формування
особистості в умовах марнотно-прагматичної дійсності може
бути забезпечене лише через усвідомлення внутрішнього самовиміру
людини" [6, 181], який повинен бути зорієнтованим на суспільну
самовизначеність особи, її громадянське існування.
Наше доповнення
зазначеної тези О.Шокала ґрунтується на врахуванні факту,
що ціннісна структура молодих людей перебуває у стані її
становлення. Хоча здебільшого вирішальну роль у становленні
особи відіграють зовнішні фактори соціального середовища,
які в більшості випадків мають деструктивний вплив. Серед
впливових чинників, які належать до певної ситуації, що
складається тимчасово в спільнотах вищих учбових навчальних
закладів, переважає "зовнішня деривація" [7, 4] - втрата
зовнішнім середовищем такого стану, з яким попередньо була
досягнута психологічна єдність індивіда (так звана дезадаптація).
Дослідження свідчать,
що деякі соціальні фактори більшою мірою спричиняють процес
адаптації. Це так звані компенсуючі фактори. У деяких випадках
процес дезадаптації не наступає, якщо невеликій кількості
дезадаптуючих факторів протиставляється хоча б один компенсуючий.
Тому особливо важливими є перші етапи соціалізації, які
соціальну адаптацію виокремлюють як особливий рід діяльності
людини по засвоєнню наявної соціальної ситуації (суб'єктивно
нової для конкретного індивіда), де постійно відбувається
процес додавання досвіду, коли наступна адаптивна ситуація
спирається на попередній досвід, утворюючи ієрархію сходження
соціалізації.
До важливих факторів
адаптування відносять статусно-рольову визначеність, що
впливає на орієнтацію молодої людини в соціальному просторі.
У тому випадку, коли орієнтація особи в суспільному бутті
блокується через його нестабільність чи проблеми, пов'язані
з невідповідністю між особистим досвідом життєдіяльності
і новітніми соціальними замінами, адаптація ускладнюється,
виникає відчуття дискомфорту. Б.Скіннер, наприклад, вважає,
що для зменшення невизначеності і незадоволеності молодих
людей станом речей у суспільстві, саме суспільство повинно
йти назустріч молоді, щоб забезпечити їй відчуття смислу
життя, послабити відчуття відчуженості та безнадійності,
оскільки молодь самостійно не володіє дійовими засобами
для того, щоб подолати суперечності між суспільством і особою
[8, 35]. Ця обставина може бути визначеною нами як головний
аргумент на користь організації спеціалізованої освітянської
роботи зі студентством.
Оскільки невизначеність
соціальної ситуації, в якій живуть сьогодні українці, набуває
форми системи соціального буття, ситуація, в якій студентська
молодь живе і діє, так само повинна характеризуватися як
соціально динамічна. Педагогічний процес, який визначається
навчальними планами та програмами, можна характеризувати
як стабілізуючий фактор соціальної адаптації лише у якості
тимчасового, що усвідомлюється і самими студентами. Динамізм
соціальної ситуації, посилений станом трансформування суспільства,
нав'язує залежність поведінки, установок, стратегій молодих
людей від наявного життєвого ресурсу, насамперед, від соціально-економічного
статусу особи. Чим вищим є соціально-економічний статус
індивіда, тим більш адаптивною є стратегія соціалізації.
Тим самим молода людина, яка не має життєвого досвіду збереження
відчуття власної самодостатності, потрапляє у пряму залежність
від соціального статусу батьків, родинних зв'язків, перетворюється
на об'єкт, а не на суб'єкт соціалізації.
Останнє виявляє
внутрішню суперечність між демократично орієнтованим світоглядним
змістом громадянської освіти (носії активної громадянської
позиції як ідеальні суб'єкти демократії) та реальним буттям
(у якості об'єкта) молодої людини.
Г.Блумер, досліджуючи
елементарну колективну поведінку, яка характеризується через
поняття "збудження", "хаос", "безладдя", зазначає, що вона
досить часто виникає саме в умовах нестійкості звичних форм
соціального існування, зокрема, у таких випадках соціальної
динаміки, як економічні негаразди, релігійні протистояння,
девальвація моральних цінностей, виробничі конфлікти та
ін. [9, 168]. Така поведінка виникає за умов відсутності
самоусвідомлених цілей або усвідомлення неможливості практично
досягти ці цілі. У якості об'єкта впливу зовнішніх обставин
особистість перебуває у стані напруженості, неспокою, стає
психологічно нестійкою у своїх настроях і способах діяльності,
що веде до дезадаптації. Починає виникати така форма соціальної
взаємодії, яку називають "круговою реакцією", що охоплює
досить великі колективи людей, які інтенсифікують її. Поділяючи
людей на групи, що об'єднуються певною круговою реакцією,
можна побачити, що рівень конфліктності студентської молоді
є вищим, порівняно з групами людей, які зайняті у тій чи
іншій сфері матеріального виробництва, що пояснюють за допомогою
поняття "молодіжний максималізм", за яким стоїть комплекс
чинників фізіологічного, психологічного і соціального характеру
[10, 94].
Враховуючи, що
в молодіжному середовищі мають місце різноманітні стратегії
поведінки - залежно від того, які саме механізми адаптації
набули чинності, "громадянська робота" серед студентів так
само має бути різноманітною. Оскільки для суспільства, що
трансформується, характерним є розгубленість та неспроможність
молоді до індивідуальної адаптації, спостерігається поширення
"стратегії втечі" від повсякденності. Пріоритетною антитезою
такій стратегії для пострадянського суспільства маємо визнати
"стратегію раціональної адаптативності", яка полягає у прийнятті
та здатності керуватися базовим принципом громадянського
суспільства - самовідповідальності.
Для багатьох
людей форми та способи пристосування в сучасних умовах набули
характеру форм і способів виживання, адже межа між власне
"життям" і фізичним існуванням для 90% населення України
фактично відсутня [7, 16]. Раціональна адаптація передбачає
позитивне ставлення до свого соціального місця, статусу,
рольової функції в суспільстві. Позитивне ставлення до своєї
роботи, бачення свого місця в системі суспільних відносин
визначає ступінь сприйняття нових соціально-економічних
відносин та адаптації в ринковому середовищі. Оптимістичні
прогнози щодо свого майбутнього та загального розвитку суспільства,
держави становлять важливий компонент здатності до "волевиявлення
громадянського духу". Це підтверджують і соціологічні дослідження
[11, 326-328], які провела соціологічна лабораторія Львівського
національного університету ім. І.Франка серед випускників
(1996 р.) вузів м. Львова. Дослідження охопило 600 респондентів
за вибіркою наперед обґрунтованої гіпотези. Особливістю
предмета дослідження була наближеність до стану маргіналій.
Загальний висновок, який можна було сформулювати внаслідок
вказаного польового дослідження, полягав у тому, що адаптивний
потенціал молодої людини є пропорційним інтенції індивідуального
оптимізму.
У навчальному
процесі, що відбувається у вузі, як правило, переважає суто
інформативний підхід, за умов панування якого студенти орієнтуються
лише на засвоєння відповідного обсягу знань та на опанування
обмеженим рядом практичних навичок, що не співвідносяться
із загальним соціальним "замовленням" демократичного суспільства.
За такого підходу залишається поза увагою значне коло питань,
що безпосередньо стосується громадянського становлення молодих
людей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Шульга М.О. Світоглядні виміри сучасної
демократії // Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини.
Вип. 5. - Запоріжжя, 1999.
2. Reich R. The Work of Nations. - New York, 1991.
3. Рябов С. Громадянська освіта і її роль у демократизації
українського суспільства // Освіта для демократії. Матеріали
конференції. - К., 2000.
4. Щербатюк О. Освітній чинник у міжкультурних комунікаціях
і проблеми етнозбереження // Освіта в українському зарубіжжі:
досвід становлення і перспективи: Матеріали Міжнарожної
науково-практичної конференції. -К., 2001.
5. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. Навчальний
посібник. - К.,1997.
6. Шокало О. Звичаєва традиція як основа української національної
педагогіки // Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення
і перспективи: Матеріали Міжнарожної науково-практичної
конференції. - К.,2001.
7. Злобіна О.І. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної
нестабільності. - К., 1996.
8. Скиннер Б. Технология поведения // Американская социологическая
мысль. Р.Мертон, Дж.Мид, Т.Парсонс, А.Шлюц. Тексты. - М.,
1994.
9. Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая
мысль.
10. Перебенесюк В.П., Павлов В.П., Любчик В.П. Соціальні
конфлікти і молодь: потенціал, сфери розгортання, проблеми
розв'язання // Збірник наукових публікацій УкрНДІ проблем
молоді. Вип. 5. - К., 1996.
11. Щудло С. Проблеми соціальної адаптації молоді в перехідному
суспільстві // Соціальні виміри суспільства. Вип. 2. - К.,
1998.
