Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42.
- 15 др. арк.
__________________________________________________________________________
Конох М.С., . доктор філософських наук, доцент
Дніпродзержинського державного технічного університету;
Кошелєв В.І, кандидат філософських наук, доцент Дніпродзержинського
державного технічного університету
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ І ЇХНЄ ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІОЛОГІЧНЕ
БАЧЕННЯ
Сьогодні
молодіжна проблематика особливо актуальна для республік
колишнього Радянського Союзу, оскільки різко змінилися всі
ціннісні орієнтири, включаючи орієнтири на певні види трудової
діяльності (скажімо, трудова діяльність шахтарів, багатьох
промислових робітників і т.ін. втратила свою престижність);
до того ж відбувається демографічний спад, зростає кількість
безпритульних дітей, збільшується кількість молодих людей
з ослабленим здоров'ям чи просто хворих, які непридатні
для виконання тих чи інших видів професійної діяльності,
у тому числі військової. Отже, проблем, що лежать на поверхні
і впадають в очі, занадто багато. Однак очевидно і те, що
вирішення цих проблем чи хоча б частини з них не можна відкладати
надовго, тому що наслідки для держав СНД можуть бути дуже
важкими. Тому філософсько-соціологічний розгляд проблем
сучасної молоді з урахуванням закордонного досвіду (негативного
і позитивного) являє безсумнівну цінність як для науки,
так і для соціальної практики.
Після закінчення Другої
світової війни багато країн світу, що тією чи іншою мірою
потерпіли від військових дій (зниження чи припинення економічного
розвитку), були переважно зайняті відновленням господарського
життя, відсуваючи багато важливих соціальних питань на другий
план. Однак уже з середини 50 х років ситуація у світовій
економіці почала змінюватись на краще, хоча посилився негативний
вплив деяких інших факторів, викликаних "холодною війною",
воєнними діями в колоніальних країнах. Все більше загострювалися
соціально-політичні явища в розвинутих капіталістичних країнах.
Молодь, про яку на якийсь час забули державні і політичні
діячі, раптом голосно заявила про себе. 60 ті роки ознаменувалися
бунтом молодого покоління в країнах Західної Європи, США
і Латинської Америки. При всьому різноманітті форм цього
бунту він відбивав різке зростання суспільної активності
молоді [1; 2, 87-105]. Масовий рух студентства 1968-1969
рр. яскраво показав соціально-політичну спрямованість молодіжного
бунтарства і стимулював розвиток такої соціологічної дисципліни,
як соціологія молоді.
Зростання активності
молоді супроводжується настроями соціально-психологічної
відособленості її від іншого суспільства. Виник специфічний
молодіжний стиль поведінки й одягу, жаргон, що значною мірою
став інтернаціональним. Впадає в око чітке усвідомлення
молодими їхньої відмінності від старших поколінь, їхня групова
солідарність і протиставлення себе, часом досить вороже,
"світу дорослих". У західній соціології з'явився і став
модним термін "революція тінейджерів". Наприкінці 50 х років
Чикагський університет (США) провів опитування серед американських
вчених, які займаються молодіжними проблемами. Переважна
більшість з них відповіла ствердно на питання про факт існування
особливої молодіжної культури в сучасному суспільстві.
Одна з причин соціально-психологічного
відокремлення сучасної молоді - істотні відмінності між
її соціальним досвідом і досвідом її батьків і дідів. Особливо
це стосується Західної Європи. Дорослі були свідками чи
учасниками великих суспільно-політичних потрясінь (кризи
30 х років, фашизм, соціальні конфлікти у західноєвропейських
країнах, війни). В часи їхньої молодості гострота загальнонаціональних
і соціальних проблем була така, що вони однаковою мірою
стосувалися всіх поколінь. Тим самим створювалися умови
для інтеграції поколінь.
Сучасна молодь виросла
в більш спокійний період, що при розвитку і поглибленні
соціальних суперечностей характеризується відсутністю переломних
і катастрофічних моментів. За влучним зауваженням англійського
соціолога Дж.Б. Мейза, для теперішніх тінейджерів війна
з фашизмом майже так само далека, як наполеонівські війни,
а Іспанія й Абіссінія - лише географічні поняття.
Американський соціальний
психолог К.Кеністон, аналізуючи художню літературу другої
половини ХХ ст., дійшов висновку, що у свідомості батьків
і дітей дозріло розуміння того, що ці покоління стоять перед
лицем настільки різних життєвих ситуацій, що спосіб життя
батьків не може бути хорошим чи поганим для їхніх дітей
- він просто не має до них жодного відношення.
У першій половині XX
ст. специфіка молоді визначалася, насамперед, її маргінальним
(прикордонним) становищем у суспільстві, неможливістю рівноправної
участі в житті "дорослих". У даний час ситуація значно ускладнилася.
Незважаючи на те, що період навчання збільшився, значна
частина молодих людей у ранньому віці здобуває більшу споживчу
самостійність, ніж їхні ровесники, скажімо, 30-40 х років
ХХ ст. З цього не випливає, що вони змушені раніш, ніж колись,
почати годувати себе (навпаки, вік початку трудової діяльності
весь час відсувається). У даному випадку йдеться про те,
що молодь в цілому завдяки зрослому рівню заробітної плати
раніш може досягти середнього стандарту споживання.
У 1959 р. англійський
економіст М.Абрамс зробив відкриття, що здивувало "дорослу"
Англію. Він підрахував, що англійська молодь (несімейні
молоді люди 15-25 років, всього 5 млн. чоловік - понад 10%
населення), щорічно витрачає 830 млн. фунтів стерлінгів,
тобто 5% усіх витрат населення, на споживчі товари винятково
за своєю волею. Він показав, що багато галузей економіки
Англії, наприклад, виробництво одягу, косметики тощо значною
мірою адресовані молодому споживачу і залежать від нього.
Це явище, зовсім нове для Англії, виникло й дістало розвитку
в післявоєнні роки. В США, де цей процес почався раніше
і де середній рівень життя вище, самостійні витрати молоді
в півтора рази більші. Наприклад, у 1965 р. 24 млн. молодих
людей витрачали 14 млрд. доларів. Разом з тим нерівноправне
становище молоді у виробництві й суспільстві (безробіття,
рівень заробітної плати, загальний соціально-правовий статус)
зберігається, хоча й меншою мірою [3, 78].
Кожне нове покоління
черпає свої норми й установки з ідеології і культури свого
суспільства, з досвіду попередніх поколінь. Тому не може
бути і мови про якусь зовсім нову і оригінальну систему
цінностей, спонтанно вироблену сучасною молоддю. Може йтися
лише про специфічне для неї сприйняття і добір вже існуючих
цінностей, про впливи на набуття власного досвіду молоді.
Проілюструємо сказане
прикладом з життя сучасної робітничої молоді промислово
розвинутих країн.
Як відзначають соціологи,
суперечність між "батьками і дітьми" у робітничому середовищі
виражена відносно слабо завдяки повсякденним контактам у
процесі виробництва, загальною з дорослими робітниками соціальною
роллю, а отже, і інтересами. Все це істотно полегшує сприйняття
соціального досвіду поколінь. Однак відсутність серйозних
суперечностей не є свідченням відсутності відмінностей.
Сучасний молодий робітник так само, як і його одноліток
з інтелігентного середовища, виростає у світі, багато в
чому відмінному від світу, що сформував його батька і діда.
Це світ сучасної і досить високої якості життя, масових
комунікацій і наукомістких технологій. Сучасний молодий
робітник за своїм способом життя і інтересами у сфері дозвілля
вже мало відрізняється від представників інших соціальних
груп (службовців, інтелігенції). Проте на виробництві його
становище, як і раніше, залишається досить приниженим і
позбавлене привабливих перспектив. Загальна освіченість,
що стала наслідком науково-технічної революції, не створила
для робітничої молоді скільки-небудь широких можливостей
неухильного професіонального зростання і вертикальної соціальної
мобільності.
Новітні реформи середньої
освіти тільки збільшили традиційну соціальну зумовленість
більшості вихідців з робітничих родин. Мета цих реформ -
підпорядкувати освіту завданням сучасного наукомісткого
і технологічно складного виробництва. Дані реформи фіксують
соціальний стан людини вже у віці 10-12 років, тобто коли
дитина закінчує початкову школу і шкільна адміністрація
вирішує, в якому із створених типів шкіл вона буде продовжувати
освіту. Зазначимо, що нова система середньої освіти споруджує
бар'єри між школами різних типів. Перейти із школи одного
типу в школу іншого (скажімо, з англійської secondary modern
у grammar school чи з французької школи "короткого циклу"
у школу "повного циклу") надзвичайно важко. При цьому визначений
заздалегідь і відсоток шкіл різних рівнів. Так, в Англії
в школах secondary modern, які фактично закривають дорогу
до вищої освіти, навчається три чверті всіх дітей, у Франції
в школах "короткого" і "практичного" циклів - 70%. Така
рання зумовленість долі, закріплена існуючою системою освіти,
сприяє розвитку в значної частини робітничої молоді свідомості
соціальної неповноцінності. В результаті, у період закінчення
школи молоді люди зосереджуються головним чином на майбутній
роботі. Для них самих і для їхніх батьків характерне переконання
в тому, що навіть на найнижчому ступені індустріальних сходів
вони будуть "кимось", тим часом у школі вони - "ніхто" [3].
Більшість молодих людей,
що прийшли на виробництво відразу після закінчення школи,
очікує розчарування. Так, обстеження М.П. Картера серед
випускників середніх шкіл Шеффілда (Велика Британія) показують,
що в період закінчення школи три чверті з опитаних підлітків
прагнули скоріше почати роботу. А через рік роботи одна
п'ята цих самих підлітків вважали, що вони зробили успіхи
і багато чого навчилися; одна третина зберегла інтерес до
роботи і бажання робити її добре, інші дві третини займалися
некваліфікованою працею, почували себе на роботі зайвими
й усвідомлювали, що їх не цінують, що їх легко замінити
і що кожен може виконувати їхню роботу [3].
Професійна освіта (у
спеціальних центрах і учнівство на підприємствах) найчастіше
не пом'якшує, а лише посилює у робітничої молоді настрій
розчарування і непевності. За даними того ж Картера, під
кінець навчального року одна третина учнів Шеффілда кидає
навчання, мотивуючи це не стільки низькою заробітною платою,
скільки тим, що після закінчення навчання вони нічого розумного
не навчаться і нікуди не потраплять [3].
Англійський соціолог
Ф.Коффілд, спираючись на соціологічні дослідження, проведені
з його участю, відзначає, що ні тривалий особистий досвід
безробіття, ні високий його рівень по країні (Англії), ні
заклик до використання безробітним його невтішного стану
для власного удосконалювання, ні аргументи на користь переходу
до "етики життя" ніяк не послабили прихильність молодих
робітників до протестантської трудової етики. Всі члени
вибірки без винятку хотіли отримати роботу і не бачили ніякої
іншої (крім заробітної плати) можливості досягти незалежності
і підтримки особистого достоїнства. Заробітна плата при
цьому розглядалася не просто як гроші для особистого проведення
часу, а як вирішальна обставина для обзаведення будинком,
родиною і взагалі для перетворення в споживача з реальною
силою на ринку [2, 96].
Уряди промислово розвинутих
капіталістичних країн, розуміючи, яку небезпеку приховує
у собі наявність величезної армії безробітної молоді, не
залишають цю проблему без уваги. Проблеми безробіття і професійної
підготовки молоді були включені як першочергові у порядок
денний засідань парламентів, урядів держав Європи і Північної
Америки. Наприклад, у 1977 р. питанням зайнятості і професійної
підготовки були присвячені дві наради на вищому рівні фахівців
і адміністративних працівників компетентних установ країн,
що входять до складу ЄЕС. Ця ж тема неодноразово обговорювалася
на засіданнях Постійного комітету зайнятості ЄЕС, на тристоронній
конференції представників профспілок, підприємців і урядів
країн Співтовариства. Комісією ЄЕС у 1977 р. була підготовлена
"Доповідь про зайнятість молоді", що повинна була лягти
в основу при розробці політики Співтовариства і держав-членів
у цій галузі.
Професійна підготовка
дає можливість тимчасово виключити з економічно активного
населення велику кількість молодих людей і тим самим послабити
соціальну напруженість в економічній сфері. У даному випадку
найпоширенішим методом професійної підготовки молоді є збільшення
кількості вищих навчальних закладів із скороченим циклом
навчання (наприклад, у Канаді і Франції). У багатьох країнах
виділяються кошти для того, щоб учні закінчили середню школу,
адже в противному випадку вони були б змушені достроково
шукати роботу (ФРН, Іспанія, Норвегія) [3, 41].
У промислово розвинутих
країнах все ширше використовується практика надання оплачуваних
навчальних відпусток. Так, у ФРН законом від 1969 р. про
професійну підготовку робочої сили найманим робітникам надається
право продовжувати навчання і компенсується частина їхніх
витрат і втрати у винагороді. Відповідно до положень французького
закону 1971 р. про безперервну професійну підготовку до
2% персоналу підприємства можуть у той чи інший момент тимчасово
перебувати в навчальній відпустці. В Італії за колективним
договором від 1974 р. надається оплачувана навчальна відпустка
тривалістю до 150 годин протягом трьох років. У Японії в
законі про страхування по безробіттю передбачене надання
субсидій дрібним підприємствам для того, щоб стимулювати
надання оплачуваних відпусток для професійної підготовки,
пов'язаної з трудовою діяльністю працівників. У Швеції закон
про загальне право на навчальну відпустку діє з 1975 р.
[3, 42]
У Франції професійна
підготовка і різні стажування практично перетворені у свого
роду "резервні зони" для безробітної молоді. Такі види навчання,
як "підготовка до трудової діяльності", "попередня професійна
підготовка", є, власне кажучи, засобом адаптації до робочих
місць, що не вимагають кваліфікації. Однак варто мати на
увазі, що 60% молоді, яка пройшла курс попередньої професійної
підготовки в навчальних центрах Асоціації професійної підготовки
дорослих, не продовжили надалі своє навчання для здобуття
кваліфікованої роботи [3, 55].
Отже, головна причина,
що породжує настрої непевності в середовищі робочої молоді,
- це специфічна для капіталізму другої половини ХХ ст. проблема
безробіття молоді, гострота якої зберігається навіть в умовах
загальної сприятливої економічної кон'юнктури. Так, у США
питома вага безробітної молоді (від 14 до 24 років) з 34%
від загальної кількості безробітних у 1950 р. зросла до
44% в 1965 р. Причому безробіття серед населення старше
24 років за той же період навіть трохи зменшилося в абсолютних
цифрах [3, 46].
Поширення загальної
і професійної освіти серед населення призводить до того,
що долею молоді, яка за своєю підготовкою може претендувати
на кваліфіковану і відносно високооплачувану працю, стає
пряме безробіття або робота не за фахом. Наприклад, у Франції,
за даними анкети організації "Християнська робоча молодь",
що проводилася у 1962 р., близько однієї чверті молодих
робітників, що здобули професійну освіту, змушені працювати
не за фахом, причому деякі - чорноробочими. В Англії в тому
ж році, за даними шеффілдських обстежень, по закінченні
учнівства в спеціальних центрах лише 1 з 7 чоловік відразу
знайшов роботу на заводі [4, 110]. До цього варто додати
і те, що часом якість професійної підготовки, що здобувають
молоді люди, наприклад, у Франції, які проходять практичне
стажування на підприємствах, є досить низькою, в результаті
їхня кваліфікація, як правило, не поліпшується.
Як відзначає Б.А. Горохів,
некомплексний підхід до вирішення проблем зайнятості молоді
призводить до переміщення безробіття на категорії осіб,
старше 25 років: між березнем 1977 і 1978 р. безробіття
у Франції серед молоді до 25 років дійсно скоротилася на
6,2%, але воно збільшилося на 12,7% для вікової групи 25-39
років, на 12,2% - для групи 40-49 років і на 19,4% - для
осіб у віці від 50 до 59 років. Крім того, у зв'язку з тим,
що заходи щодо включення молоді в трудову діяльність все
частіше фінансуються за рахунок відрахувань підприємців
у фонд підвищення кваліфікації і перепідготовки вже зайнятих
працівників, ущемляється завойоване трудящими право на одержання
навчальних відпусток [4, 145].
Все це необхідно враховувати
керівництву республік колишнього СРСР, тому що сьогодні
в цих республіках особливо велике безробіття серед молоді,
що може спричинити соціальний вибух чи участь молоді в різних
акціях протесту, які часом не мають жодного відношення до
проблем молоді.
В умовах зростання
середнього життєвого рівня в промислово розвинутих країнах
молодий робітник, у якого сформоване уявлення про його життєвий
шлях, зі свідомістю, що сформувалася в епоху панування засобів
масових комунікацій, стає зручним об'єктом для впровадження
ідеології споживання. Однак ці самі умови сприяють не тільки
зміцненню споживацької психології. Вони створюють передумови
і для збагачення духовного змісту життя. Так, наприклад,
40% молодих французьких робітників 16-24 років, відповідаючи
на питання проведеної в 1961 р. анкети про мотиви вибору
професії, на перше місце поставили відповідність професії
своїм смакам, а розмір заробітку - тільки 33%. У відповідь
на питання тієї ж анкети про бажаний вибір професії незалежно
від реальних можливостей 34% назвали професії кваліфікованих
робітників і техніків і лише 11% - представника середнього
класу [4, 117].
Переломлюючи соціальні
традиції через призму своїх підвищених вимог до умов праці
і життя, багато молодих робітників гостріше, ніж старші
покоління, відчувають свою нерівноправність, відчуження
від цілей виробництва, владу грошей, що принижує людське
достоїнство. Це служить підставою для формування нонконформістського
типу свідомості.
Значній частині робочої
молоді властивий підвищений інтерес до питань, пов'язаних
із становищем особистості робітника на виробництві й у суспільстві.
Борючись за свої права, молодь найчастіше відстоює такі
демократичні вимоги, як розширення прав щодо участі в керуванні
виробництвом, можливість загальної і професійної освіти,
доступ до культурних цінностей.
Зрозуміло, такі настрої
характерні не для всієї робочої молоді. Але можна з усією
впевненістю сказати, що вони репрезентують дуже чітку тенденцію
в розвитку її свідомості. І ця тенденція врешті-решт виражає
властиве й іншим групам молоді прагнення до безперешкодного
розвитку самостійності особистості, до її звільнення від
диктату панівних у сучасному світі сил, націлених на гноблення
особистісних начал в людині.
Однак у кожної медалі
є і своя зворотна сторона. Не можна недооцінювати ролі засобів
масової інформації, що втягують молодь в індустрію так званого
шоу-бізнесу, який не лише розважає, а й виховує, формує
певний тип особистості, чим користуються різні пропагандистські
агентства (як державні, так і приватні).
В результаті гігантського
розвитку в сучасному світі засобів масової комунікації,
швидкого і широкого напливу інформації індивідуум дістає
необмежені можливості вибору різних цінностей, норм і зразків,
що не завжди відповідає інтересам суспільства в цілому [5].
Відомий французький
соціолог Ж.Еллюль вважає, що сучасна пропаганда - це особлива
сучасна техніка, що вимагає в якості своєї науково-теоретичної
основи наявність особливої інформаційної бази, яка формується
за рахунок різних наукових областей. Тому пропаганду не
можна оцінювати як справу індивідуального натхнення. Сучасна
пропаганда повинна ґрунтуватися, насамперед, на соціологічному
і психологічному аналізах.
Наївно думати, підкреслює
Еллюль, що пропаганда може виробляти свої прийоми і методи
у відриві від наукових і філософських знань про людину.
Сучасна пропаганда, на думку французького соціолога, вимагає
добре продуманої системи перевірених принципів, що часто
обмежують волю дії пропагандиста. Коротше кажучи, зв'язок
сучасної пропаганди з наукою і філософією виявляється в
усе зростаючому прагненні контролювати діяльність мас і
окремих осіб, точно визначаючи результати і міру пропагандистського
впливу.
"Пропаганда, - писав
Еллюль, - намагається всебічно впливати на людину всіма
можливими засобами, атакуючи її як в особистому, так і в
суспільному житті. Вона постачає людині вичерпну систему
інтерпретації світу і негайно надає їй стимули для дії"
[6, 11].
Головними об'єктами
соціологічної пропаганди [7] є цінності, що визначають характерні
риси того чи іншого способу життя. Тому пильна увага приділяється
моді, рекламі, ігровій і розважальній діяльності, тобто
тим явищам соціального життя, які легко вписуються в поле
впливу засобів масової інформації. Особливо чуттєва до такого
роду пропаганди молодь, яка ще слабко пов'язана з певними
традиціями даного суспільства.
У первісній фазі своєї
діяльності соціологічна пропаганда оперує неглибоким змістом,
який легко сприймається і не вимагає особливих міркувань
над тим, правильно це чи ні, добре це чи погано. Зміст пропаганди
просто повинен мати притягальну силу, бути зручним для сприйняття,
сприяти полегшенню життя і давати можливість людині виділятися
в тій чи іншій соціальній групі.
Соціологічна пропаганда
прагне перетворити систему цінностей, прийняту в даному
суспільстві, а також перетворити манери і смаки, зруйнувати
чи зміцнити існуючі авторитети, розхитати чи усталити політичні
і моральні установки тощо. В результаті відбувається переоцінка
найважливіших поглядів людини [8, 59-61].
Парадоксально, але
факт, що "незаполітизовані" філософські ідеї і навчання
можуть виявитися і виявляються досить ефективним інструментом
для здійснення соціологічної пропаганди, прикладом чому
може служити філософія екзистенціалізму, особливо в її французькому
варіанті.
Показово, що під час
молодіжного бунту 1968-1969 р. молодь намагалася шукати
відповіді на питання, які її мучать, у літературі екзистенціалістського
і ліворадикального напрямку. Що ж до екзистенціалізму, то
відзначимо: 1) екзистенціалістські ідеї проникали у свідомість
молоді за допомогою їхнього літературно-художнього опрацювання,
що робило ці ідеї доступними і легко сприйманими; 2) дані
ідеї досить часто виявлялися в методиках шкільного виховання
(особливо у Франції); 3) дехто з філософів-екзистенціалістів
примкнув до молодіжного руху "нових лівих" 60 х років в
якості їхніх ідеологів (наприклад, Ж. П. Сартр). Тому більш
близьке знайомство з філософією екзистенціалізму і її відображенням
у філософії сучасної педагогіки є цілком обґрунтованою умовою
для розуміння, що відбувається у світі духовних цінностей
сучасної західної молоді.
ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ
1. Худавердян В.Ц. Современные альтернативные движения (Молодежь
Запада и "новый" иррационализм). - М., 1986.
2. Coffield F. From the celebration to the marginalisation
of youth // Social change and the life course. - New York,
1987.
3. Дискриминация молодежи на рынке труда капиталистических
стран. Научно-аналитический обзор Б.А. Горохова. - М., 1979.
4. Johonson Ch. Revolutionary change. - London, 1968.
5. Conrad Ch. Strategic organizational communication: Cultures,
situations and adaptation. - New York, 1985.
6. Ellul J. Propaganda // Formation of men's attitudes.
- New York, 1965.
7. Автором терміна "соціологічна пропаганда" є Еллюль. Під
соціологічною пропагандою він розуміє як утвердження власного
способу життя у власній країні, так і пропаганду цього способу
життя за кордоном.
8. Лавровский А. Американская социологическая пропаганда.
- М., 1978.
