Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42.
- 15 др. арк.
__________________________________________________________________________
Гумєнніков І.М. аспірант Київського національного
торгівельно-економічного університету
АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ АЛЬТЕРНАТИВНИХ МОДЕЛЕЙ МАЙБУТНЬОГО СУСПІЛЬСТВА
Еволюційні темпи сучасного
суспільства дедалі зростають, що викликає агресивні соціальні
реакції. Виникнення такого феномена, як "футурошок" зумовлене
несподіваністю змін в повсякденному житті кожної людини.
Прагнення людини до впевненості
у власному майбутньому спричиняє побудову футурологічних
моделей, крізь призму яких проектуються екзистенційні погляди
на подальші ціннісні та світоглядні перетворення.
Найбільш тенденційні моделі посідають
місце ідеології в свідомості людини та мають значний вплив
на подальші розвиток та перетворення не тільки її світогляду
або ідеології, а й реальних політичних, економічних та соціальних
систем, в умовах яких вона існує.
На сьогоднішній день розробками
в сфері моделювання майбутнього займається велика кількість
вчених, серед яких можна назвати Ф.Фукуяму, П.Дж. Б'юкенена,
Р.Курцвейла, Н.Бострома, Ж.Аттали, І.Бестужева-Лада, Г.Ділігенського,
А.Циганкова. У вітчизняній літературі даною проблемою в
загальнонауковому плані займаються В.Горський, В.Малахов,
М.Попович, В.Табачковський, В.Шинкарук та ін.
Серед сценаріїв майбутнього людства
найбільш впливовими постають такі моделі, як модель постісторичного
суспільства, модель глобального суспільства, апокаліптична
модель та постгуманістична модель. Дана стаття присвячена
аналітичному розгляду вказаних тенденцій.
Постісторичне суспільство.
Ідею про "кінець історії" сучасного
світового суспільства, яка належить відомому американському
соціологу Ф.Фукуямі, можна охарактеризувати як визначальну
футурологічну концепцію кінця ХХ ст. Вона викликала значний
резонанс в наукових колах всього світу, що свідчить про
її актуальність.
Сутність тези полягає в постулаті
існування цілісної ідеології, яка пропонує людству таку
раціональну форму суспільства, в межах якого мають бути
вирішені усі суперечності та задовольнитися усі людські
потреби.
Відомий соціолог вбачає лінійний
історичний процес, який являє собою постійну боротьбу та
зміну ідеологій, таким, що закінчується настанням постісторичної
доби. Постісторія є завершенням ідеологічної еволюції людства.
Вона є метою, до якої прямує людство, завдяки стабільності
"нормальної" ідеологічної бази. Такою базою є американська
модель демократичного лібералізму, що створює сприятливі
умови не тільки в межах світової ринкової економіки та політики,
а й на побутовому рівні. Спроможність саме цієї ідеологічної
системи доводиться тим, що вона витримала виклик таких фундаментальних
альтернатив, як марксизм та фашизм. Виникнення конфліктів,
на думку Ф.Фукуями, пов'язане з поляризацією індивідуального
та колективного. Американський лібералізм має заповнити
той ідеологічний вакуум, що виник після краху комунізму.
Прихід до постісторичної форми існування
різних держав не буде одночасним і залежатиме від готовності
прийняти "глобальну" ідеологію.
Таким чином, автор тези про кінець
історії пророкує рівномірне, беземоційне, наповнене гедонізмом
існування.
Ідеологічне підґрунтя футурологічного
сценарію Ф.Фукуями має певні вади. Американська модель лібералізму
тривалий час існувала як антиномія комуністичної системи
та вселяла в людину впевненість щодо її свободи, що надає
їй свого роду ілюзорності. При цьому виникає абсурдна ситуація,
коли індивід стає "заручником" власної свободи.
Виникають сумніви і щодо правомірності
проголошення західним соціологом постісторичного "панлібералізму".
Так, В.Гончаров дійшов висновку, що є підстави вважати:
при поділі комунізму на "елітарний" та "суспільний" перший
вже зараз існує у вищих соціальних прошарках та постає передумовою
поширення останнього. Таким чином, на думку вченого, до
комунізму прямує все людство, а попереду цього руху цивілізовані
країни на чолі зі США, що зумовлено досягненням відносно
високого рівня добробуту, соціального захисту, економічних
та політичних прав та свобод для всього населення [1, 16].
В праці сучасного американського
ідеолога П.Дж. Б'юкенена "Смерть Заходу" також є підтвердження
присутності вагомих комуністичних елементів в основі ліберальної
демократії. Одним з таких принципів є загальна рівність
- релігійна, цивілізаційна, національна, расова, загальнолюдська.
На трансформацію сучасного лібералізму
вказує К.С. Гаджиєв, який вважає, що протягом ХХ ст. дана
політична система інтегрувала в себе багато принципів інших
систем, втративши, при цьому, початкові характеристики [2].
Полемізуючи з тезою про "кінець історії" як експансії лібералізму,
він зазначає, що в межах сумісності культур різного рівня
розвитку можна говорити, скоріше, про певні "інституціональні
гібриди", які або витісняють тоталітарні системи, або зміцнюють
останні шляхом інтеграції.
Зазначені принципи не є єдиною перешкодою
для концептуального затвердження ліберального ідеологічного
каркасу. Так, Г.Г. Ділігенський, критикуючи "ліберально-гедоністичний"
сценарій Ф.Фукуями, зазначає, що історію необхідно розглядати
в світлі цивілізаційних аспектів, а її ідеологізація зводиться
до прагнення окремих людських спільнот зберігати власну
ідентичність на противагу глобалізації [3, 29-30]. В основі
ж будь-якої єдності подібних спільнот, на його думку, мають
бути глибинні духовні властивості всіх учасників взаємодії,
а не принцип самозадоволення окремих індивідів.
А.П. Циганков, з приводу експансіонізму
"американського" сценарію зауважує, що незахідні культури
в роботі американського соціолога постають лише як об'єкти
проекції західних цінностей, і теза про кінець історії означає,
що неліберальні культури не мають можливості робити творчий
внесок у глобальний світовий розвиток, а тому їм лише залишається
очікувати поглинання Заходом.
З огляду на ці висловлювання, можна
стверджувати, що ліберально-демократичне суспільство, як
футурологічна альтернатива, постає в концепції Ф.Фукуями
найвищою мірою ідеалізованим та ідеологізованим. Демократичні
права та свободи є тими факторами, які парадоксальними чином
наводять на думку про їх відсутність в межах їх гуманістичної
інтерпретації. А властивий західній системі індивідуалізм,
який лежить в основі її ідеологічного каркасу, вбачається
таким, що позбувся будь-яких духовних властивостей, підтверджуючи
відсутність культурного та цивілізаційного розвитку.
Глобалізація та її альтернативи
Не менш актуальною темою сьогодення
є теза про глобальне суспільство. Проблема постає щодо можливості
інтеграції різних за ступенем розвитку держав в єдине суспільство.
Існує багато підходів до вирішення даного питання, але всі
вони не розкривають методологічну основу, якою керуватиметься
глобальний процес.
Існує ланка перепон, що постають
на шляху створення єдиної універсалізованої держави. Ними
є такі вади суспільства, як націоналізм, релігійний фундаменталізм,
екстремізм, відсутність ідеологічної основи та самоусвідомлення
в маргінальних прошарках суспільств окремо взятих країн.
Всі ці фактори, як і ідеологічний нігілізм, який виникає
у свідомості більшості членів світового суспільства, повинні
бути замінені певною універсальною ідеєю, яка буде в змозі
"поглинути" їх завдяки своїй безперечній актуальності.
Ідея глобалізації передбачає наявність
локальних суспільств, з яких вона неминуче складатиметься.
Такі локальні суспільства матимуть свої державні, політичні,
економічні, національні, расові та інші інтереси (що необхідно
виникатимуть внаслідок реакції на загальну універсалізацію),
які чинитимуть перепони при вишукуванні того інтегруючого
принципу, який цементує єдине суспільство. Тому, доцільніше
буде розглядати не концепцію формування такого суспільства,
а ідею спільноти локальних соціумів, які мають поєднуватися
на цивілізаційних засадах.
Тенденції економічної інтернаціоналізації
можна спостерігати і сьогодні, зважаючи на багато чинників.
Світова економіка є результатом розвитку національних господарств
та національного виробництва. В результаті цього розвитку
вона досягає такого рівня концентрації в межах національних
економічних суспільств, що знаходить зовнішні ринки збуту
та джерела сировини [5, 102]. Така глобальна економіка являє
собою особливе політичне утворення. І, суттєво, що в такій
світовій економіці не повинно бути жодної політичної надбудови
чи якогось світового уряду, оскільки "норми міжнародного
економічного життя можуть встановлюватися лише на основі
добровільної згоди, яка фіксується у відповідних міжнародних
договорах" [5, 103].
Економічні або ринкові відносини
не займають домінуючої позиції при дослідженні моделі глобалізації,
незважаючи на актуальність. Вони є лише наслідком та допоміжним
інструментом більш глибинних соціальних процесів.
Якщо відкинути вказані чинники і
гіпотетично уявити можливість утворення глобальної держави
як одного з багатьох можливих сценаріїв подальшого розвитку
світового суспільства, то знов постає питання: що має стати
тим інтегруючим принципом, завдяки якому рушатиме процес
об'єднання різних за ознаками та рівнем технологічного цивілізаційного
розвитку держав? Адже саме науково-технічний прогрес визначає
рівень "цивілізаційності" тієї чи іншої країни. Розвиток
сучасних технологій, які постають у ролі певного показника,
зумовлюється соціальними потребами та економічними можливостями.
Динаміка сучасних соціальних процесів,
що можуть спричинити глобалізацію, вимагає від світового
суспільства переосмислення базових принципів як міжгрупових,
так і міжіндивідуальних відносин. Концептуальний плюралізм,
властивий філософській прогностиці, лише підкреслює актуальність
та важливість пошуку нової гуманістичної парадигми. Її потрібно
синтезувати на базі принципово нових знань з урахуванням
досвіду вже існуючих концепцій. Такий гносеологічний еволюціонізм
потрібний для досягнення максимальної коректності й реалізації
футурологічної забезпеченості та гарантованості неогуманістичної
програми.
Технологічний апокаліпсис
гуманізму
Технологічний прогрес виник як наслідок
соціальних потреб людства в підвищенні рівня свого життя.
Змінювалися засоби виробництва та часові витрати. Кардинально
трансформувався світогляд людини та система її цінностей.
За добу індустріалізації технологічне
зростання перетворилося в самостійну систему, яка увійшла
в щільний зв'язок з соціальною сферою людських відносин.
Людина потребувала розвитку технологій, а останні - подальшого
інтелектуального розвитку людини.
В результаті - необхідно змінюються
економічні та політичні системи відносин, які також потребують
подальшої модернізації. Система новітніх технологій продовжує
постійно розвиватися, вдосконалюючи ті винаходи, які вже
існують.
Історично технічна складова була
властива усім гуманістичним моделям. І ця складова водночас
може належати як процесу гуманізації, так і процесу дегуманізації.
Так, К.Маркс спирався на індустріалізацію, як на гуманізуючий
принцип, який в певний період часу трансформувався на протилежний.
Дихотомічне значення має й "мегамашина" промисловості у
Е.Фромма, й метафізика "техне" у М.Гайдеггера. Сприятливим
середовищем є ліберально-демократична система.
Поряд з питанням про техніку необхідно
постає питання про гуманізм. Воно актуалізується відповідно
до технічного прогресу та підкреслює набування технологічною
сферою самостійного буття.
За М.Гайдеггером, техніка є не лише
засобом для досягнення мети, вона є видом розкриття потаємності
та здійснення істини. І на її самостійне буття вказує той
факт, що за сучасного стану технічного прогресу людина хоче
оволодіти технікою. Самостійність техніки доводить також
двосторонність відносин між нею та наукою, де перша не може
уявлятися без наукового знання, а експериментальні дослідження
в науці не обійдуться без технічних засобів.
Теоретичним прототипом виведення
техніки до сфери самостійного буття можна вважати концепцію
П.О. Флоренського, в якій взаємопов'язані органічна та неорганічна
тілесності [6]. Речі є продовженням нашого тіла. Вони повинні
перетворюватися на знаряддя, які мають технічний характер,
а техніка та живе тіло виводяться з особливого життєвого
тілоформуючого начала. Створення технічних засобів за образом
людських органів є спробою людини активно впливати на навколишнє
середовище, свідомо опановувати ним та перебудовувати. І
техніка, як частина культури, організовує матерію, що перебуває
поза людиною.
Техніка є "уламком" живого тіла,
а тіло є проекцією, образом майбутньої техніки. Але лінії
техніки та життя не настільки сильно поєднані, і розвиток
кожної з них може або прискорюватися, або уповільнюватися.
Схожість побудови та функціонування органів та знаряддя
вказує на необхідність переходу від технічного прогресу,
який залишає особистість недосконалою, до прогресу органічного,
а потім і духовного. Техніка, на думку П.О. Флоренського,
є активним самостійним елементом, який допомагає людині
здійснити акт самопізнання.
Завдяки тому, що проекція відбувається
не лише в матеріальній сфері, а й в ідеальній, з рухом думки,
жоден зі станів технічного розвитку не є завершальним. Отже,
технічний прогрес є пропорційним здобуванням нових знань.
Оскільки не всі органи проектуються у технічній творчості,
то і не кожне технічне знаряддя є проекцією якогось з органів.
Тому, "слід чекати в техніці такі знаряддя, прототипу яким
в сфері органічного ми ще не знайшли" [6, 149].
Техніка впливає на духовні складові
життя людини та має тенденцію до самостійного буття і завдяки
цьому відбуваються зміни гуманістичних парадигм протягом
історичного процесу.
М.Бердяєвим було запропоновано апокаліптичний
погляд на вплив техніки на духовну сферу людини. Він вважав,
що техніка не торкається свідомості та совісті й не ставить
жодної духовної проблеми. Питання про техніку стає питанням
про долю людини та культури.
Ще на початку ХХ ст. М.Бердяєв помітив
процеси, котрі ми визначаємо як дегуманізацію, в якій не
останню роль відіграє техніка: "... В добу послаблення не
тільки старої релігійної віри, але й гуманістичної віри
ХІХ ст., єдиною сильною вірою сучасної цивілізованої людини
залишається віра в техніку, в її міць та її нескінченний
розвиток" [7, 143]. За його прогнозом, техніка має бути
лише засобом для досягнення духовних цілей, але індустріальний
прогрес призвів до парадоксу: без техніки не може бути культури,
всі цивілізаційні цінності пов'язані саме з технічною сферою,
а остаточна перемога техніки над культурою веде до панування
технічної доби, а тим самим до загибелі культури. Це означатиме
переродження останньої на щось інше. Технічна епоха потребує
від людини фабрикування продукції, перетворюючи її (людину),
тим самим, на знаряддя виробництва й відчужує людину від
природи.
Припускається існування самостійної
технічної реальності, але ворожої, яка веде гуманістичну
цивілізацію до апокаліпсису, відриваючи людину від природи.
Техніка нав'язує новий світогляд
та трансформує зв'язки між ідеєю та матерією. Але сам дух,
який її створив, не може бути технізованим, тобто бути перетвореним
з організму на цілком раціональну машину, оскільки в ньому
завжди має залишатися ірраціональне начало.
Людина, яка залежала на початку
свого розвитку від природи і почала створювати технічну
дійсність, створила тим самим нову природу, від якої вона
залежатиме до своєї загибелі.
Виведення М.Гайдеггером технічного
з потаємності та протиставлення М.Бердяєвим його природному
та духовному, надало можливість проектувати дві тенденції:
техніко-технологічний розвиток та гуманістичний. Являючи
собою підґрунтя соціальних процесів, дані тенденції розвиваються
непропорційно, утворюючи в точках перетину суспільні реакції,
які можна охарактеризувати як процеси дегуманізації. В ролі
основного "каталізатора" останніх постають явища зі сфери
технологічного. Найчастіше подібні феномени проявляються
у вигляді катаклізмів та катастроф. Вказані прояви в дійсності
є витисненням однієї гуманістичної парадигми іншою. Наприклад,
напруга, яка виникає внаслідок прискорення технічного прогресу,
переростає в соціальний катаклізм, що є запереченням цивілізаційних
досягнень та реакцією людства на зміни, які відбуваються
занадто швидко. Подібні колізійні ситуації призводять до
дегуманізаційних процесів. Протягом історичного процесу
відбувається почергова централізація однієї з двох парадигм
цивілізаційного існування.
Таким чином, виникає ідея про самостійність
існування техніки. В сучасному суспільстві відбувається
децентралізація пріоритету обох парадигм та спостерігається
їх злиття в єдину течію, яку можна назвати "неогуманізмом".
Визначення сучасного неогуманізму та усвідомлення необхідності
його існування є важливим завданням сьогодення.
У зв'язку з виведенням технології
у ранг самостійності виникла течія, яка дістала назву технетика,
в межах якої відбувається онтологічна об'єктивація техніки,
яка розглядається як дещо, що перебуває поміж природою та
культурою. В цьому разі йдеться про техноценози. Подібні
техніко-технологічні утворення є не тільки знаряддям, за
допомогою якого щось виробляють, а й які мають власне буття
та закони.
Дослідження в галузі технетики підтверджують
прогнози щодо виведення техніки в окрему реальність та неможливості
виживання людини без "технічної природи". Вони констатують:
перетворення біосфери в техносферу; еволюціонування технічних
знарядь та утворення ними техноценозів; глобальна технічна
еволюція диктує появу іншого технічного таким чином, що
кожна з "особин" технічних ценозів перетворює навколишнє
середовище в сприятливе для себе як виду.
Наведені факти вказують на руйнування
гуманістичної парадигми.
Постгуманізм
Сьогодні людство стоїть перед об'єднанням
в загальну планетарну цивілізацію, а завтра перед ним відкриються
перспективи ще більш масштабних, більш потужних та високоорганізованих
пост-людських співтовариств. Це теза, яка визначає футурологічну
спрямованість трансгуманістичних досліджень. Трансгуманізм
являє собою радикально новий підхід до міркувань про майбутнє,
заснований на припущенні, що людський вид не є кінцем нашої
еволюції, але, скоріше, її початком. Можна охарактеризувати
це поняття так:
1) Вивчення результатів, перспектив
і потенційних небезпек використання науки, технологій, творчості
й інших способів подолання фундаментальних меж людських
можливостей.
2) Раціональний і культурний рух,
що утверджує можливість і бажаність фундаментальних змін
у становищі людини за допомогою досягнень розуму, особливо
з використанням технологій, щоб ліквідувати старіння і значно
підсилити розумові, фізичні і психологічні можливості людини.
Трансгуманізм можна охарактеризувати
як продовження гуманізму, в якому він бере початок. Західні
гуманісти вірять, що суть людей в тому, що лише окремі особистості
мають значення. Трансгуманісти вважають, що завдяки засобам
новітніх досліджень в різноманітних галузях науки можна
вийти за межі того, що більшість вважає людським.
Завдяки науково-технічному прогресу,
який постійно прискорюється, людство виходить на зовсім
новий етап у розвитку людства. У найближчому майбутньому
прогнозується створення справжнього штучного розуму. Будуть
створені нові інструменти пізнання, що об'єднають у собі
штучний інтелект з новими видами інтерфейсів. Молекулярна
нанотехнологія має достатній потенціал, щоб створити достаток
ресурсів для кожної людини і здобути повний контроль над
біохімічними процесами в людському тілі, тим самим позбутися
хвороб. За допомогою перебудови або фармакологічної стимуляції
центрів задоволення в мозку людина зможе випробувати більший
спектр емоцій, нескінченне щастя і необмежені за інтенсивністю
радісні переживання щодня. Ці та інші можливості розглядають
вчені, філософи, соціальні мислителі.
Ідеї постгуманізму вимагають визначення
термінології. Так, з даною концепцією невідривно пов'язане
поняття "транслюдина" (transhuman), що означає - перехідна
людина, яка самоусвідомлює себе як потенційний крок на шляху
еволюції до постлюдини. Це достатньо інформована людина,
яка здатна побачити в майбутньому радикально нові можливості,
готується до них та використовує їх для власного удосконалення.
Деякі з трансгуманістів вважають,
що доба транслюдства вже настала, оскільки потенціал людського
тіла та розуму вже значно збільшився, завдяки використанню
багатьох сучасних інструментів. Очікується подальший прогрес
у створенні та використанні нових глобальних систем зв'язку,
методів модифікації тіла та подовження терміну життя [8].
Метою трансформації людства є постлюдина.
Концепція постлюдства містить в собі всі ті тривалі модифікації,
які відбувалися з транслюдиною і які надають їй розумові
та фізичні можливості, що перевершують їх наявність у звичайної
людини. Тобто постлюдина матиме більш досконалі розум та
пам'ять, тіло, яке не зазнаватиме хвороб та втоми, контрольовані
емоції.
Засоби, якими трансгуманісти збираються
скористатися для наближення доби постлюдства, включають:
молекулярну нанотехнологію, генну інженерію, штучний інтелект,
терапію проти старіння, нейроінтерфейс, програми для керування
інформацією, ліки для поліпшення пам'яті, вживлені комп'ютери,
економічні винаходи, когнітивні технології. В цілому, технологічні
й соціальні винаходи, що збільшують загальну економічну
ефективність, як правило, допомагають і досягненню трансгуманістичних
цілей.
Але, на думку деяких авторів, існує
низка етичних питань, які потребують подолання або вирішення
[9]. Так, наприклад, постлюди можуть виявитися цілком штучними
створіннями (заснованими на штучному інтелекті) або результатом
великої кількості і поліпшень біології людини або транслюдини.
Деякі постлюди можуть навіть вважати для себе корисним відмовитися
від власного тіла і жити як інформаційні структури в гігантських
швидкісних комп'ютерних мережах.
Деякі з цих можливостей постають
або як досить радикальні, або як фантастичні. Але здебільшого
вони базуються на сучасних науково-технологічних дослідженнях
.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гончаров В.П. Геном и клонирование человека. - М., 2002.
2. Гаджиев К.С. Эпоха демократии? // Вопросы философии.
- 1996. - № 9.
3. Дилигенский Г.Г. "Конец истории" или смена цивилизаций?
// Вопросы философии. - 1991. - № 3.
4. Цыганков А.П. Несостоявшийся диалог с Фукуямой. О западных
идеях, многокультурном мире и ответственности интеллектуалов
// Вопросы философии. - 2002. - № 8.
5. Экономическая глобализация и кризис мирового хозяйственного
порядка // Грани глобализации: Трудные вопросы современного
развития. - М., 2003.
6. Флоренский П.А. Органопроекция // Русский космизм: Антология
философской мысли. - М., 1993.
7. Бердяев Н.А. Человек и машина: проблема социологии и
метафизики техники // Вопросы философии - 1989. - № 2.
8. FM-2030. Are You a Transhuman? - New York, 1989.
9. Bostrom N. How Long Before Superintelligence? // International
Journal of Futures Studies. Vol. 2. - 1998; Kurzweil R.
The age of spiritual machines. - 1999.
