НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 42. - 15 др. арк.

__________________________________________________________________________

Бобришев В.В. співробітник Українського національного університету

МЕДИЧНА АКСІОЛОГІЯ ПЕРВІСНОЇ ДОБИ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ АНІМІЗМУ, ТОТЕМІЗМУ І ФЕТИШИЗМУ

    Аксіологія як визначення, поняття і термін ввійшло в науковий обіг у другій половині XIX ст. Але навряд чи хто буде заперечувати наявність духовних цінностей в античну епоху, рабовласницького ладу чи первісної доби. Знання про гуманістичні цінності пов'язуються з афоризмом Протагора з Абдер, який заявив: "Людина є мірилом усіх речей", а тому, за свідченням Секста Емпірика, духовне, моральне та фізичне здоров'я індивіда зазнає подальших філософських інтерпретацій. Цей крилатий вислів грецького філософа згодом актуалізується Платоном в "Кратилі", "Теететі", "Законах", а також Арістотелем у "Метафізиці" [1, 17].
    Таким чином, йдеться про духовні, матеріальні і фізичні цінності, серед яких медичні знання, медичні терміни, зокрема, напевне, належать до визначальних термінів, в основному ті з них, що теоретично і практично обслуговують міждисциплінарну деонтологію. Моральні та фізичні якості людини, які позначаються на повноцінному способі повсякденного життя, ставляться, отже, в центр наукової уваги.
    Загальна теорія цінностей, власне, наукова аксіологія, відносить до галузі права обов'язок, норму і повноваження, за допомогою яких повинно забезпечуватися моральне благополуччя та фізичне здоров'я (Г.Ріккерт). Тому за медичним правом повинні закріплюватися функції історичної пріоритетності (М.Вебер), а також гуманістичної відповідальності. Через них, коли брати до уваги наукові принципи Г.Ріккерта та М.Вебера, правова гносеологія вказує на реальність соціумного буття двох різновидів цінностей: абсолютних і відносних. В юридичній теорії аксіологія медицини рідко згадується в безпосередньому контексті. Тому, зважаючи на цю прикру обставину, наголосимо: правознавці, особливо з галузі міжнародної юстиції, стверджують, що духовна міць земної цивілізації коріниться в гуманістичній моральності щодо всього людства (С.М. Булгаков або С.А. Котляревський). Ось чому, вірогідно, одним із найважчих злочинів у сфері міжнародного права визнається посягання на духовне та фізичне існування земної людності, конкретних етносів і народів, окремих індивідів та колективів.
    Духовне та фізичне здоров'я планетарної цивілізації, мінімізоване до інтересів та потреб кожної особистості, належить до офіційних цінностей міжнародного права (К.Уїлк). Тобто, конкретно взята людина, як, наприклад, в аксіологічній моделі Е.Фромма, береться за основу гуманістичних цінностей, спрямованих на повноцінне відтворення природи і суспільства. З точки зору психологічної теорії медичної юрисдикції, моральне та фізичне здоров'я кожного індивіда - це джерело соціальних цінностей, а вже, виходячи з цього, воно має захищатися офіційним правом, в тому числі міжнародним. Завдання наукової аксіології полягає в тому, щоб визначити мінімальну кількість оздоровчих цінностей, а теоретичної герменевтики, причетної до медицини, - у розробці критеріїв моральних цінностей. Медичне право можна уподібнити лікувальному еліксиру або чарівному напою, які сприяють продовженню довголіття, коли піклуються про сімейний добробут і людське благополуччя громадян держави юридичними засобами та методами. Серед них - законодавча профілактика бідності, злиденності чи зубожіння, відсутність яких підвищує якість особистого життя і свідчить про достатній рівень юридичної терапії, спрямованої на упередження соціальних хвороб.
    Філософія права, займаючись проблемами медицини, визнає наявність політичної ідеології в юридичній теорії і практиці. Так, скажімо, якщо взяти до уваги історію міжнародного права, то можна відзначити, що в юридичній царині завжди була присутньою ідеологія медичної моралі і психології. Це, наприклад, католицькі імперативи в правовій сфері (Франциско де Вікторія чи Франциско Суарес) або протестантські домінанти в юридичній етиці (Гуго Гроцій). Юридичний примат середньовічної ідеології протестантської етики був закріплений Вестфальським миром 1648 р., з якого розпочався відлік переоцінки гуманістичних цінностей. Цінності, що історично сформувалися в медичному законодавстві, на сучасному етапі існують в трьох провідних різновидах: а) формальне право - як воно є закріпленим в юридичних нормах і положеннях; б) фактичне право - як юридичні пріоритети, що втілюються у реальні соціальні відносини; в) ідеальне право - як взірець або модель для юридичних стандартів [2, 171-173].
    Чималу роль в аксіологічному правознавстві відіграють проблеми медичної термінології, зокрема, питання юридичного вжитку українських за походженням слів. Ця проблема інколи загострюється й тим, що в понятійний обіг медичного права стрімким потоком вливаються греколатинізми, англо-американізми, а також змішані варіанти німецької, польської чи французької лексики. Мова, за Гумбольтом, - це душа кожного народу, а медична лексика, на нашу думку, - цінність будь-якої нації. Порівняльний аналіз вітчизняних і запозичених термінів, що застосовуються в практичній медицині, дає можливість об'єктивніше встановити зміст, обсяг, сутність і точність деяких понять, в тому числі і якість мовних перекладів, розмислів, тлумачень, умовисновків. Так, скажімо, поняття "абсцес" в українській мові має п'ять істотних відтінків (гнояк, гнійник, гноянка, нарив, нарва), а "радіофобія" - три (променеострах, променежах, променеляк). Те саме можна сказати, скажімо, про термін "дальтонізм" (в українській мові більше шести відтінків) чи поняття "фронтит" (за українською лексикою чотири медичних значення) [3, 7, 43, 77, 87].
    Втім, якщо заглиблюватися в історію медицини, то є доцільним, очевидно, вдатися до аксіологічного досвіду первісної доби, щоб зясувати витоки звичаєвого, культового чи ритуального права. Цьому питанню присвячені наукові праці Й.Баховена ("Материнське право", 1861 р.) Е.Дюркгейма ("Первісні форми релігійного життя", 1925 р.), Л.Леві-Брюля ("Містичний досвід і символи первісних людей", 1938 р.), Бр.Малиновського ("Магія, наука, релігія", 1948 р.), Р.Каретта ("Формула табумана як мінімум визначення релігії", 1909 р.), Е.Тайлора (" Первісна культура", 1871 р.) або Дж.Фрезера "Тотемізм і екзогамія", 1910 р.).
    В наукових розвідках археологів та етнологів, які досліджували культуру первісної доби, відзначається наявність елементів аксіологічної медицини в культовій моралі звичаєвого права. Дозволи та заборони (табу) у ритуальній практиці - це свідчення звичаєвої турботи про природне і соціальне навколишнє середовище, обмежене кордонами постійного облаштування і способу повсякденного життя. Вивчення цієї медичної проблеми ускладнюється тим, що джерелознавчі матеріали, які висвітлюють общинний побут архаїчної доби, узагальнюють лише вибіркові ознаки та риси первісної культури. Втім, їх слід конструктивно об'єднати та проаналізувати, щоб об'єктивно відтворити картину медичних уявлень первісної культури. Примітивна медична культура, спираючись на досвід, міфи та релігію, відтворюється в окремих фрагментах етнологічної, історичної, правознавчої та філософської науки.
    В первісну добу кожен із тих, хто належав до роду, племені або фрактрії, здогадувався про те, що моральне, психологічне та фізичне здоров'я можна ідентифікувати з цінностями медичної галузі. Звичні уявлення про лікувальні властивості мікроелементів рослин та органів тварин первісні люди розуміли, скоріше, як піклування про фауну і флору, а також про своє особисте благополуччя. Люсьєн Леві-Брюль архаїчні знання з проблем стародавньої медицини називає містичним досвідом антропологічної свідомості або паралогічною співпричетністю до одухотвореної природи. За версією Л.Леві-Брюля, звичаєве право стародавніх народів жорстоко карає важкою хворобою усіх, хто грубо порушує моральні заповіді, в тому числі й ті з них, що належать до фізичної гігієни та повсякденного харчування [4].
    Віра у добрих або злих духів, які мешкають в рослинному і тваринному світі, а також мають здатність вражати людський організм згубною хворобою, - це крок до примітивної вірусології, гігієни чи епідемології, можна навіть вважати, що вона означає первісне усвідомлення проблем екологічної медицини та общинної санітарії. Звичайно, у примітивних суспільствах, особливо в період ранньої доби, усе мислилося не так, як нині. Відкриття первісним знахарем лікувальних або отруйних рослин, водних і солярних процедур, які сприяють терапевтичним ефектам, засвідчило, напевне, становлення бальнеології чи гомеопатії, але, звичайно, у міфологічному та містифікованому вигляді.
    За теорією Л.Леві-Брюля, медичні знання первісної епохи виникають з містичного досвіду, який слід визнавати адекватним психологічним станам. Цей примітивний досвід служив своєчасному інформуванню первісних людей про кліматичні умови навколишнього середовища, до якого потрібно адаптуватися, щоб вижити. Такий містифікований досвід примножує аксіологічну традицію, екологічні знання. Примітивна людина вірить у реальність буття міфічних істот, а через це, без сумніву, дотримується дієтичного табу. За їхньою уявою, охоронці моральних заповідей - предки, що вмерли, - пильно відстежують поведінку живих. Вони майже безжалісно карають за порушення моральних норм як сімейним горем, так і особистою хворобою. У цей спосіб витлумачуються окремі патологічні стани, наявні у хворої людини: депресії, нервові і тілесні хвороби, маніакальні збудження та епілепсійні конвульсії.
    Розпізнання причин і симптомів різних хвороб у стародавньої людини було компетенцією первісних знахарів, лікарів, шаманів і чарівників, які зазнають морального і професійного іспиту перед тим, як дістати згоду від племені чи роду на діагностичну практику. Лікувальний досвід - це общинна чи племінна винагорода за багатократні зусилля, що вимагають досвіду, здібностей та рішучості. Добровільні страждання, амулети чи пір'я як сакральні предмети лікувального та оздоровчого призначення, досить поширені і в сучасний період, служать первісному медику в якості запобіжних і профілактичних засобів, завдяки володінню котрими легалізується соплемінний статус знахаря або шамана. Звичаєве право морально приписує тим індивідам, які позитивно зарекомендують себе на лікувальній ниві, наявність трьох або чотирьох очей, що бачать вдень і вночі, володіють, так би мовити, духовним зором і даром зцілення, успадкованим біологічно, генетично, досвідно, морально, професійно чи за фахом [4, 634-656].
    Моральні дозволи, обмеження і табу, встановлені звичаєвим правом, свідчать, фактично, про психологічне страхування власного здоров'я, яке охороняється дієтичним харчуванням і нормами поведінки. Дієтична їжа визначається потребою запобігти випадковому отруєнню чи уникнути шкідливого ожиріння. Вікові, професійні і статеві порушення, що можуть настати в результаті зловживання харчуванням, а також призвести до хворобливої вагітності, беруться до уваги майже в усіх, без винятку, первісних народів. Інколи пристарілим особам дозволяється те, що забороняється молодим, а прибульцям і туристам, - споживати тотемні овочі, рослини, тварини чи фрукти.
    Здійснюючи історичний огляд примітивного світогляду первісної людини, аналізуючи наукові здобутки М.Мюллера та Е.Тайлора, Е.Ленг майже доходить висновку про антропологічну медицину і психологію. Він висунув наукове припущення, згідно з яким дослідники міфології та релігії повинні більш уважно ставитися жо теорії душі і психіки прадавньої людини, зокрема до паранормальних станів та явищ антропологічної культури. Це, насамперед, галюцинації, гіпноз, передбачення чи пророцтва, взагалі, - психологічні феномени первісного дикунства та цивілізованої сучасності. Антропологічна гіпологія, що притаманна дикунським мислителям, означає, як правило, зародження медичної думки, втіленої у звичаєве право або моральний принцип. Первісних медиків, якщо мислити в руслі методологічних уявлень Е.Ленга, слід вважати здібними лікарями, приблизно такими досвідченими та розумними, якими до нас були стародавні бджоли, що зуміли придумати каркасну систему шестикутних осередків у воскових стільниках [5, 387].
    Відомий етнограф XX ст. Бр.Малиновський виокремлює у царині первісної культури сферу магії, науки і релігії. Він перегукується з Е.Тайлором, наголошуючи на тлумаченні дикунськими племенами галюцинацій, каталепсійних станів і нічних снів (в подальшому цю медичну проблему досліджував З.Фрейд), завдяки чому робиться висновок про існування душі і тіла, безсмертя та потойбічного світу. На противагу Е.Тайлору, який доводив анімістичну теорію первісного мислення, Бр.Малиновський стверджував думку про примітивну науку, що народжується з повсякденних спостережень за природними феноменами. Навіть класичний тотемізм, за визначенням Дж.Фрезера, ставить за мету прикувати життєві інтереси та потреби стародавньої людини до господарських, духовних, медичних, психологічних та інших знань. Соціальний аспект тотемізму коріниться в розподілі племен на окремі спільноти, які в антропології називаються кланами, родами, сібсами чи фратріями.
   Медичні знання дикунських племен, первісні винаходи і відкриття, як зауважував А.А. Гольденвейзер, заперечують пасивну роль емпіричного мислення в процесі наукової творчості. Правда, цю дослідну та інтуїтивну творчість слід виокремити з віри, магії чи релігії, щоб переконатися в теоретичній цінності сакральних культів, ритуалів і церемоніалів (акт народження, статева зрілість, смерть або шлюб як медична ситуація). Медична наука первісної доби базується на переконанні, що досвід, розум, праця і старанність є достатніми для біологічного звеличення "Homo sapiens". В основі аксіологічної магії лежать бажання, віра та надія, а також духовні і психологічні технології, покликані ритуалізувати моральний оптимізм і духовну цілісність. Оздоровча магія виконує функцію заповнення прогалин у медичних знаннях та ліквідації обмеження в лікувальній практиці, щоб за допомогою культових вірувань, прийомів і технологій зміцнити духовний оптимізм порівняно з релігійним песимізмом. У цьому випадку магічний культ або ритуал постають як психологічна цілісність народної медицини [6, 657-675].
    Вірогідно, що первісна думка не завжди усвідомлювала медичну цінність наукових досягнень, передусім, тих, що були здобутими з міфологічного та релігійного досвіду. Це можна сказати про лікувальну фізіатрію чи, можливо, дитячу бальнеологію або солярну педіатрію. В міфологічній аксіології завжди присутній акт традиційної віри, запозиченої у "мудрих предків" і збереженої "дбайливими нащадками". З неї бере початок традиційна медицина. За Дж.Фрезером, ніде й ніколи тих граничних меж, що визначають магічні і медичні знання, в тому числі кордони лікувального досвіду і мислення, в дійсності просто не існує. Ірреальність оздоровчих засобів містифікованої фізіотерапії, принаймні, доводить науковість магічної практики щодо поставленої мети. Так звані вторинні якості чуттєвого сприйняття первісної людини - це функціональні цінності психологічної реальності. Первісна магія безпосередньо торкається наукових проблем біологічної медицини, морального та правового аспекту соціальної профілактики [7, 407-421].
    З огляду на вищезазначене, підкреслимо необхідність брати до уваги медичні уявлення первісних общин, навіть і тому, що вони, лишаючись міфологічних та релігійних домислів, сприяють розумінню моральних засад аптекарського мистецтва і лікарської культури. Звичайно, може бути, що дехто з медиків або правознавців стане вважати дослідження первісних знань про лікувальні властивості речовин і рослин марною тратою зусиль. Проте, в реальній дійсності, дикунські вірування, звичаї, обряди, культи та ритуали причетні до медичної тематики. Архаїчні уявлення про психічні або фізіологічні хвороби - це паростки медичної науки, яка діє та розвивається в родовому довкіллі примітивної освіти.
    Медична етнографія зобов'язана багатьом дослідникам (С.Бекеру, Дж.Леббоку чи У.Ріднею). Релігійний анімізм, який було виявлено у дикунських племен Австралії, приписував таку хворобу як віспу шкідливому ураженню злого духу Будда (він знаходить насолоду в біді та горі біологічних істот). Одночасно Дуррамулун, який очолює вередливих демонів, за туземними віруваннями австралійських племен, є безпосереднім носієм захворювань і слабостей, характерних для людського організму. В примітивному анімізмі, таким чином, можна угледіти зародки медичної вірусології. Про що, до речі, замовчується в етнографічних працях Ланга, Моффата чи де Азара. Тому, спираючись на дослідження Е.Тайлора, можна зробити припущення про існування в первісну добу медичного анімізму, який поєднував у собі моральний кодекс звичаєвого права з культовими нормами лікувальної терапії і фізіологічної профілактики [8, 357-372].
    Тотемні вірування первісних людей передбачають цілковиту або часткову заборону споживання таких продуктів, як, наприклад, м'ясо, сало, яйця та ін. Однак є урочисті випадки, коли дозволяється їсти м'ясо, фрукти чи ягоди тотемної рослини або тварини. Для людей похилого віку застосовується виняткова гігієнічна дієта, яка дозволяє або забороняє споживання окремих харчових запасів, що належать до тотемних ресурсів навколишнього середовища. Традиційна залежність австралійських тубільців від поглядів на вид і спосіб харчування прадавніх героїв, які мали безпосередній дозвіл від архаїчного божества чи місцевого духу на право вільно споживати так звані священні продукти, свідчить про забарвлення дієтичного права у релігійні кольори. Втім, якщо за тотемну речовину первісного клану обирається, наприклад, вода, то, як це фіксувалося в австралійських племенах каїтіш або варрамунга у XIX ст., вільне пиття обмежується чи стає декларативною забороною. Воду дозволяється споживати винятково з рук третьої особи, здебільшого тієї, яка належить до іншого племені, роду чи фратрії. Але всі ці тотемні правила виявляються досить умовними, оскільки, перебуваючи на самоті, за бажанням або потребою, можна порушити сакральні заборони та кланові звичаї.
    З прикладів, що належать до прадавніх вірувань дієтичної медицини, складається враження, що тотемний світогляд первісної доби формує своєрідне право містичної власності. Заборона вбивати тварину або знищувати рослину пов'язується, скажімо так, з обмеженими природними ресурсами, боязню набути випадкового захворювання чи страхом зазнати харчового отруєння. Тому, наприклад, у племені каїтіш, про котре вже згадувалося, чужинець, щоб з'їсти тотемне зерно або насіння, повинен обов'язково попросити дозволу у вождів місцевого племені. Коли цей родовий звичай порушується, вважається, що зловмисник може захворіти, а потім вмерти. За деяких обставин вождь місцевого клану чи сім'ї спершу повинен особисто спробувати крихту їстівного продукту, щоб переконати чужинця в доброякісності зерен, овочів, фруктів або ягід [9, 122-134].
    Фактично, якщо екстраполювати ці факти на погляди сучасного лікаря чи юриста, то йдеться про медичне страхування звичаєвим правом народної медицини ситуативних ризиків, які можуть зумовити випадкові хвороби від архаїчного навколишнього середовища та соціального походження. Ця лікувальна і профілактична терапія, успадкована від анімізму, тотемізму чи фетишизму, знайде відлуння у Київській Русі, а в сучасний період - в амулетних властивостях, магічних обрядах і ритуальних діяннях філіпінських хілерів. Мистецтво лікування представників народної медицини, яке коріниться в архаїчних знаннях первісного цілительства, кидає виклик науковій медицині, стародавньою методикою дієти чи хірургії користуються все більше сучасних біологів, психологів або терапевтів. Уже йдеться, наприклад, про наявність у психіці людини понад вісім різних особистостей, під час захворювання котрих "беруть гору" моральні аномалії, відомі з медичної історії як ураження безглуздям, демонами, коростами, виразками.
    Таємниці медичного права, як в цьому можна переконатися, є настільки звичними і простими, що сучасна наука доволі часто оминає їх своєю увагою. Втім, кожна первісна людина - це, спершу, творчий спостерігач, який достовірно сприймає медичні факти, що примножують лікувальний та оздоровчий досвід. Ось чому корінні жителі Австралії, які перебували на примітивній стадії дикунського життя, знали природні місця, в котрих, як вважалося, гніздяться бактерії дезинтерії або існують цілющі сили "кураніту". Ветеринарна медицина, що бере початок від одомашнення диких тварин, також оберігає здоров'я свійських звірів і птахів від різних видів шкідливого отруєння. Так зароджувалася медична наука, що, вдосконалюючись, фільтрувала лікувальні знання і профілактичні технології, описані в спостереженнях Ч.Маунтфорда [10, 75-76, 117-118, 125-126, 136-138].
    З огляду на розвинуту технологію рослинних ліків і препаратів, відомих у прадавні часи, слід брати до правової і філософської уваги, які медичні знання первісних общин сприяють аксіологічному усвідомленню моральних засад оздобровчої культури. З неї, до речі, бере початок дослідна медицина, рослинне і тваринне лікування, тобто, якщо бути ще точнішим, то з первісної доби зароджується аптекарське мистецтво. Аналіз наукових джерел, які висвітлюють медичні знання первісної доби і дикунських племен, що мешкають поза цивілізаційними осередками, свідчить про доцільність запозичення у них лікувального досвіду. Адже первісна медицина - це не лише вірування чи міфи, але й лікувальна практика і терапія, стрижнем якої можна визнати раціональні знання і психологічний досвід.


ЛІТЕРАТУРА


1. Столович Л.М. Человек есть мера всех вещей // Античная культура и современная наука. - М., 1985.
2. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. - К., 2002.
3. Нечай С. Словник чужо слів мови медика. - К., 2000.
4. Леви-Брюль Л. Мистический опыт и символы первобытных людей // Религиоведение. - М., 2000.
5. Ленг Э. Становление религии // Религиеведение. Хрестоматия.
6. Малиновский Б.К. Магия, наука и религия // Религиоведение.
7. Фрэзер Дж. Предисловие к первому изданию "Золотой ветви" // Религиоведение.
8. Тайлор Э. Первобытная культура /// Религиоведение.
9. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії. - К., 2002.
10. Маунтфорд Ч.П. Коричневые люди и красные пески. - М., 1958.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio