Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41.
- 14 др. арк.
__________________________________________________________________________
Жаров А.І., кандидат філософських наук, професор
Національної академії державної податкової служби України
РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ВОЇНА
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Повномасштабне
вирішення проблеми національної безпеки і її складової -
військової безпеки - набирає нині особливої актуальності
для суверенних держав, у тому числі й України. Прагнення
України до формування демократичної, соціальної, правової
держави, утвердження демократичних принципів у житті суспільства
спирається на проголошене в Конституції України, відповідно
до Декларації прав і свобод людини, положення про те, що
людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність
і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Спробуємо
розкрити культуру як спосіб, як якісну характеристику людської
діяльності, виявити її роль у справі захисту й розвитку
особистості взагалі і воїна зокрема.
Важливість
і актуальність розгляду проблем культури як соціального
механізму розвитку воїна і його особистої безпеки зумовлена
низкою обставин. По-перше, не зрозумівши важливості цих
проблем, неможливо чітко визначити політичні цілі й завдання
держави у сфері національної безпеки, збагнути значення
реформування Збройних Сил як надійного гаранта суверенітету.
При цьому слід брати до уваги наш історичний досвід, який
засвідчує, що Україна двічі - в ХVII і на початку ХХ століття
- хотіла, але не змогла здобути справжню незалежність тільки
тому, що їй не вдалося забезпечити національну безпеку і
правильно розв'язати питання взаємодії між суспільством
і армією. По-друге, новий статус України як незалежної і
самостійної держави викликав динамічні зміни в суспільстві,
які дедалі більше позначаються і на Збройних Силах. Наявність
високопрофесійної захищеної армії є важливим фактором національної
безпеки. По-третє, однією з цих обставин є зростання ролі
культури, яка безпосередньо впливає на всі сфери військової
діяльності в умовах інформатизації Збройних Сил України
як складової інформатизації, зокрема процес створення, впровадження
і застосування в різних сферах суспільної діяльності у мирний
та воєнний час сучасних методів, систем і засобів отримання,
оброблення, зберігання, передавання та використання інформації
(із Закону України "Про Концепцію Національної програми
інформатизації"). По-четверте, поглиблюється дослідження
механізму впливу культури на розвиток особистості воїна
і його безпеку, на професійність військової діяльності,
детерміновані кончою потребою подальшого вдосконалення всіх
елементів системи, спрямованих на якісну підготовку військових
професіоналів з урахуванням технологій ХХІ ст. По-п'яте,
однією з важливих умов розвитку української армії є розробка
науково обґрунтованих рекомендацій з проблем професіоналізації
військової діяльності, що дасть змогу, нарешті, з одного
боку, забезпечити правовий та соціальний захист військовослужбовців
Збройних Сил, а з іншого - перетворити їх в ефективний та
адекватний сучасним вимогам інструмент досягнення безпеки
держави.
Об'єктом
нашого дослідження є суспільні відносини, що впливають на
особисту безпеку, та правовий, соціальний захист воїнів
Збройних Сил України у їхній професійній діяльності.
Предмет
дослідження - військово-правові, адміністративні засади
професійної діяльності воїнів української армії, а також
чинники, що впливають на безпечність цієї діяльності.
Поняття
"безпека" та "національна безпека", будучи важливими категоріями,
мають давню історію. Вперше вони були застосовані в працях
мислителів епохи Відродження, зокрема Н.Макіавеллі "Государ"
і Т.Гоббса "Левіафан", на думку яких надана державою безпека
є основою виживання й розвитку людини.
Дальшого
розвитку проблема безпеки набрала в творах Монтеск'є, Бентана,
Берке та ін.
Сучасне
розуміння національної безпеки, її концептуально-теоретичних
основ вперше дістало відображення в "Законі про національну
безпеку", прийнятому в США 1947 р.
У
післявоєнний період, особливо наприкінці ХХ ст., проблема
забезпечення національної безпеки різних держав перетворилася
в самостійну академічну проблему стратегічних досліджень
і загальної теорії.
Закономірним
є питання про те, якою мірою загрожує національним інтересам
інформаційна війна. Принадність застосування методів і способів
інформаційної війни для забезпечення національних інтересів
зумовлена можливістю її ведення в мирний час. Досить звернути
увагу на такі офіційні документи, як "Стратегія національної
безпеки США на 1994 і 1996 рр.", "Національна військова
стратегія Сполучених Штатів Америки, 1995 р.", у яких способи
й методи інформаційної війни розглядаються як один із найбільш
ефективних засобів забезпечення національних інтересів США
в різних регіонах світу. Україна, через своє геополітичне
розташування, є об'єктом інтересів багатьох розвинутих держав,
чим пояснюється велика ймовірність втягування її в інформаційну
війну.
На
початку ХХІ ст., зокрема в зв'язку з трагедією 11 вересня
2001 р. в США, світ зробився іншим, а саме поняття безпеки
вже назавжди посіло одне з пріоритетних місць у переліку
загальнолюдських цінностей.
З
набуттям у 1991 р. незалежності і засвоєнням нової парадигми
мислення в Україні визначився всебічний підхід до комплексної
системи забезпечення національної безпеки [1, 2].
Національна
безпека України покликана гарантувати захист конституційного
ладу, прав і свобод громадян, державний суверенітет, територіальну
цілісність і природне середовище проживання від зовнішніх
і внутрішніх загроз. У своїй книзі "Про найголовніше" Л.Д.
Кучма пише: "Суспільство створює державу, аби захищати себе
і свій спосіб життя, аби зберігати те, без чого його існування
або неможливе, або безглузде. Наприклад, суспільство, яке
не захищає свою армію або свої правоохоронні органи, стає
беззахисним ззовні, що рано чи пізно зруйнує його" [3, 14].
Взаємозумовленість
розвитку суспільства та особистості породжує багато проблем,
які можна об'єднати в одну групу: всі вони - проблеми соціального
розвитку і захисту культури, суспільства та особистості.
Важливий
вклад у розвиток проблеми зробили: Л.Д. Кучма, Є.К. Марчук,
П.А. Кравченко, М.М. Мокляк, Н.Р. Нижник, Г.П. Ситник, В.Т.
Білоус, П.В. Мельник, І.С. Русак, В.М. Телелим, М.О. Попов,
А.Г. Лук'янець та ін.
Розглядаючи
проблему безпеки з позиції держави, треба підкреслити, що
для нас важливою є категорія, яка розглядається з точки
зору безпеки особистості взагалі та з урахуванням специфіки
виконання нею професійних завдань в армії.
Наша
спроба знайти в українських правових та нормативних документах
загальноприйняте визначення поняття "безпека" успіхом не
увінчалося. Щоправда, не можна сказати, що в українському
нормативно-правовому полі взагалі це поняття не визначено.
Було знайдено майже 10 різноманітних визначень, які стосуються
різних сфер діяльності (атомні станції, будівництво, інформація,
вироблення продуктів харчування тощо).
Зміст
більшості наявних формулювань можна, в основному, звести
до такої: безпека - це відсутність небезпеки. Тлумачний
словник російської мови пояснює безпеку як "відсутність
небезпеки", небезпеку - як "загрозу фізичному або духовному
здоров'ю".
Законодавство
Російської Федерації містить більш конкретне визначення:
"Безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів
особистості, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх
загроз" (Закон Російської Федерації "Про безпеку"). Однак
у зв'язку із цим виникає запитання: що таке стан захищеності?
Ми згодні з думкою дослідника О.В. Брягіна про потребу "об'єктивного"
підходу до визначення поняття "безпека". При цьому в цьому
визначенні з'являється те, чого раніше не вистачало, - конкретний
об'єкт захисту.
Справді,
тільки-но ми скажемо: "Безпека воїна Збройних Сил України
Кравченка А.В.", "безпека інформації української армії",
виникає конкретний об'єкт захисту. Яким є сукупність життєво
важливих інтересів особистості, суспільства та держави?
Визначення
поняття "об'єкт" як філософської категорії не передбачає
якихось обмежень його видів, якщо його сутністю, об'єктом
може бути все те, що можна дослідити.
Слід
пам'ятати, що кожна система безпеки має комплексно забезпечуватись
нормативно-правовою, технічною, фізичною, інформаційною
базами, функціональним підрозділом та спеціально підготовленими
кадрами.
Бажання
мінімізувати втрати (економічні, соціальні, фізичні, а інколи
і людські) та гарантувати безпеку професійної діяльності
воїнів української армії, звичайно, сприятиме формуванню
комплексу безпеки, але відбір спеціалістів має бути особливим.
Для цього застосовуються такі методи: а) психофізіологічні;
б) психічні; в) соціально-психологічні.
Психофізіологічні
методи допомагають науково оцінити можливості та здатність
людини виконувати професійні завдання, її відповідність
проблемам обраної професії. Практика показує, що завдяки
цим методам, як правило, визначаються придатність та можливість
подальшого розвитку й удосконалення людини в певній професії.
Психічні
методи визначають можливу реакції на ті чи інші ситуації
(ризик, стрес, конфлікт тощо), стабільність воїнів армії
та їх захищеність від можливих нападів (зокрема психічних).
Соціально-психічний
метод - найбільш важливий тест на професійну (спеціальну)
придатність, який визначає перелік і послідовність дій за
необхідності прийняття рішення в складних, у тому числі
конфліктних, нестандартних ситуаціях.
Дослідження,
здійснені на кафедрі військово-гуманітарних дисциплін Київського
військового інституту телекомунікацій та інформатизації
при НТУ "КПІ", показують, що в кожній професійній діяльності
існують свої ризики та послідовність дій, пов'язані з гарантуванням
безпеки, однієї для всіх. Відсутність постійного, систематичного
аналізу, контролю та прогнозування можуть дорого коштувати.
На
нашу думку, види загроз можна розглядати у вузькому та широкому
значенні цього слова.
Основою
для класифікації загроз життєво важливим національним інтересам
України, що визначають її політику у сфері національної
безпеки, вчені вважають: можливість їх реалізації, ставлення
до них людини, видові ознаки людської, зокрема професійної,
діяльності (з урахуванням специфіки виконання певних завдань
працівниками ЗСУ, СБУ, МВС, ГУПМ ДПА України та ін.), і
її наслідки. За ознаками, у найширшому розумінні цього поняття,
погрози можуть бути явними та потенційними; внутрішніми
та зовнішніми; об'єктивними та суб'єктивними; політичними,
економічними, екологічними, воєнними та ін.; загальнонаціональними,
локальними та індивідуальними.
У
вузькому значенні загрози поділяються на: духовні; правові;
психологічні; психофізіологічні; етичні; соціальні; фізичні;
викликані електромагнітними, техногенними та іншими випромінюваннями.
Ігнорування
проблем безпеки чи недостатня інформованість спричиняють
порушення стабільного та ефективного виконання професійних
завдань і можуть стати дестабілізуючим чинником.
На
нашу думку, під особистою безпекою воїна слід розуміти стабільну
професійну діяльність, внаслідок якої реалізуються поставлені
завдання й виконуються службові обов'язки в умовах мирного
і воєнного часу, здійснюється комплексна система заходів
захисту від зовнішніх та внутрішніх дестабілізуючих чинників.
Не
маючи змоги розглянути весь комплекс проблем безпеки, зосередимо
увагу лише на окремих чинниках.
Особиста
безпека воїна має низку складових: духовних, фізичних, інформаційних,
психологічних, економічних, юридичних, соціальних та ін.
У
Збройних Силах України створюються найсприятливіші умови
для розвитку в особового складу високих морально-психологічних
і бойових якостей. Боєготовність та боєздатність української
армії багато в чому залежить від успіхів формування особистої
культури і безпеки воїна.
Добре
відомо, що в сучасних умовах зрив виконання бойового завдання
може статися через непідготовленість, низькі морально-політичні,
бойові якості навіть окремого солдата, матроса, офіцера.
Всі елементи культури так або інакше сприяють розвитку особистих
якостей військовослужбовців, в тому числі зміцненню його
особистої безпеки.
Культуру
не можна розглядати поза людиною, яка водночас є об'єктом
і суб'єктом культурної діяльності. Якщо її вважати звичайною
сукупністю матеріальних та духовних цінностей (а така точка
зору досі трапляється у новій літературі), то вона виявляється
чимось зовнішнім щодо людини. Тільки розуміння культури
як способу, якісної характеристики людської діяльності,
як людського "підтексту" будь-якої історичної речової реальності
дає змогу виявити її роль у розвитку особистості взагалі
і воїна зокрема.
Культура
становить собою процес формування і реалізації суттєвих
сил людини в її розмаїтій соціальній діяльності. Іншими
словами, в контексті її людська діяльність розглядається
з точки зору того, як і наскільки вона слугує розвитку і
самореалізації людини і яку захисну функцію виконує.
Культура
формує сутнісні сили особистості. Всі потреби, як матеріальні,
так і соціальні, формуються за її допомогою. Те саме можна
сказати і про інші соціальні сили людини. Звичайно, пов'язувати
їх формування тільки з культурою було б неправильно, але
вони значною мірою - продукт культури.
Культура
реалізує сутнісні сили особистості. До її сфери ми залічуємо
саме ту діяльність, в якій людина самореалізується, тобто
розкриває, опредмечує у відповідних продуктах свої сутнісні
сили.
Культура
- соціальне явище; вона існує як безперервний взаємообмін
між людьми своїми сутнісними силами. Оволодіваючи культурою,
люди формують, творять один одного. Цим самим оволодіння
культурою, як твердив Гегель, сприяє подоланню суб'єктивності,
обмеженості діяльності людини, виробленню загальнозначущих
умінь [4, 222]. У своєму розвитку, як писав філософ у "Феноменології
духу", індивід проходить ті етапи, які були пройдені всією
людською культурою в минулому [5, 14-15]. Його становлення,
котре немов у "знятому" вигляді містить усю історію людства
і розвиток кожного індивіда зокрема, набирало містичної
форми руху "світової ідеї".
Культура
є діалектичною єдністю своєї "всезагальної" (суспільної)
і індивідуальної форм. Загальна форма - це не лише культурна
спадщина, концентрований соціальний досвід минулого, але
й досягнутий суспільством рівень здійснення тієї чи іншої
соціальної діяльності. Чим повніше й глибше (у неповторно
індивідуальній формі) сприймає особистість культуру суспільства,
тим вищим є її культурний рівень, а водночас і рівень безпеки.
До того ж вона сама робить індивідуальний внесок у розвиток
культури, збагачуючи її, залишаючи в ній свій більш-менш
помітний слід.
Отже,
культурний процес становить собою постійне перетворення
всезагальних форм цінностей і культури в надбання окремих
індивідів і індивідуальних її форм, індивідуального багатства
особистості - в її загальні форми. Цей процес у філософській
літературі звичайно розглядають як єдність розпредмечування
(освоєння) і опредмечування (творення) цінностей культури.
Критерієм
прогресивності тієї чи іншої системи культури є характер
і рівень її впливу на всі складові елементи структури особистості,
а звідси - на сутність її діяльності. Людська діяльність
змінює індивіда, який бере в ній участь, а ось якими за
своїм характером будуть ці зміни, формуванню якої особистості
вони сприятимуть, цілком залежить від способу цієї діяльності,
від її людинотворчого змісту, іншими словами - від культури.
Кожний індивід освоює всезагальний досвід культури по-своєму,
в неповторній індивідуальній формі. Справа в тому, що освоєння
всього багатства культури минулого й сучасності окремим
індивідом неможливе, та й не потрібне. Як зазначав Л.Фейєрбах,
"людина не хоче знати всього, вона хоче знати лише те, до
чого вона відчуває особливу любов і схильність" [6, 36].
Зрозуміло, цей вибір визначається не лише особливими схильностями
індивіда, але й його позицією, світоглядом.
Індивідуальність
в освоєнні культурного досвіду виявляється:
а)
у виборі тих цінностей і благ культури, які освоює індивід;
б)
у своєму, особливо індивідуальному підході до цих цінностей;
в)
в індивідуальному вкладі в розвиток культури суспільства.
Обидві
ці тенденції впливу культури нерозривні і являють собою
два боки єдиного процесу. Соціалізація особистості неможлива
без розвитку індивідуальних особливостей.
Культура
є внутрішнім імпульсом розвитку особистості й "механізмом",
який забезпечує цей розвиток.
По-перше,
що означає збагачення і розвиток сутнісних сил, як не розвиток
особистості?! Оволодіння культурою, як ми бачили, і є таке
збагачення і розвиток.
По-друге,
культурна діяльність як реалізація сутнісних сил людини
і є не що інше, як самореалізація особистості - результат
і критерій її розвитку. У процесі самореалізації особистість
робить свій вклад, великий і малий, в сукупний процес розвитку
культури, виступає суб'єктом культурної творчості.
По-третє,
процес оволодіння культурою опосередковує інший, глибший
процес засвоєння суспільних відносин. Через сутнісні сили
особистості, уособлені в її культурі, можливий виховний
вплив на саму сутність - на ядро особистості.
Розглядаючи
культуру в загальній системі діяльності людини, де вона
виконує роль певного засобу, способу, можна, по-перше, глибше
розкрити механізм розвитку і впровадження нових технологій
у військову діяльність; по-друге, намітити конкретні шляхи,
методи, прийоми підвищення її рівня і рівня безпеки; по-третє,
визначити основні показники, критерії оцінювання не лише
діяльності воїна, але й рівня його безпеки в різноманітних
аспектах.
Залежність
військової діяльності, її розвитку від різних факторів соціального
порядку, в тому числі і від культури, як показують дослідження,
вивчено недостатньо.
Загальна
і соціальна культура в структурі культури суб'єкта військової
діяльності перебувають в органічній єдності і взаємозумовленості.
"Рівень багатства і культури, - писав Ф.Енгельс, - (...)
є обов'язковою умовою для забезпечення сучасних армій необхідною
кількістю зброї, бойових припасів, продовольства тощо, для
підготовки кадрів досвідчених офіцерів і для розумового
розвитку самих солдатів" [7, 506].
Суб'єктом
культури військової діяльності може бути як окремий воїн,
так і підрозділ, бригада, озброєні сили в цілому. У структурі
культури суб'єкта військової діяльності загальні і специфічні
закономірності розвитку армії відображуються двояко. З одного
боку, вони становлять єдину для всієї культури ідейну основу,
рівень політичного, морального, естетичного й іншого розвитку,
тобто те, що є загальною культурою суспільства. З другого
боку, це - спеціальна культура, зумовлена специфікою культури
військової діяльності. Треба звернути увагу на спеціальне
значення, навички, досвід, певні морально-бойові риси, все
те, що безпосередньо пов'язане з діяльністю і особистою
безпекою воїна, а також на неодмінність підтримувати техніку
і зброю в справному стані, вміле її використання, на розробку
нових технологій і форм організації - професійної (бойової)
- та ін.
Як
бачимо, особистість воїна є важливою ланкою, а то й центром
культурного процесу в армії. Від самого воїна, його розвитку,
рівня його культури залежить в кінцевому підсумку виконання
покладених на Збройні Сили завдань.
Важливе
місце в системі безпеки особистості воїна відіграють захисні
механізми, такі як: політичні, правові, економічні, соціальні,
фізичні, технічні та ін. Щоб відновити самоповагу, треба
докласти значних зусиль. Коли такі спроби не досягають мети,
автоматично активізуються деякі типові шаблони поведінки.
Оскільки вони слугують для захисту, їх називають захисними
механізмами, до яких належать психологічний захист і психологічна
розрядка.
ЛІТЕРАТУРА
1. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека
України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку).
- Ірпінь, 2000.
2. Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони
України" // Голос України. - 1998. - 3 квітня.
3. Кучма Л.Д. О самом главном. Отрывки из книги Президента
// Факты. - 1999. - 11 ноября.
4. Гегель Г. Соч. - М., 1934. - Т. VII.
5. Гегель Г. Соч. - М., 1959. - Т. IV.
6. Фейєрбах Л. Избр. филос. произведения.. - М., 1955. -
Т. 2.
7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 7.
8. Шалугін О. Конституційні засади виховної роботи у Збройних
Силах України. Особливості її організації та проведення
у військах // Народна армія. - 2003, 12 березня. Спецвипуск
№ 10; 4 березня. Спецвипуск № 9.
9. Бердах В., Дзюба М. Зміст, завдання та організація морально-психологічного
забезпечення, застосування військ (сил) // Народна армія.
- 2003, 28 травня. - Спецвипуск № 15.
10. Шовкун Г. Етика військового керівника // Народна армія.
- 2003, 10 квітня. - Спецвипуск № 12.
11. Самойленко С. Мозговая атака. Создается оружие, способное
лишить разума миллионы людей // Вести. Версии. События.
- 2002. - № 24.
12. Кравченко П.А. Роль культури в процесі національного
державотворення // Філософські обрії. - К., Полтава, 1999.
- Випуск 1-2.
