Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41. - 14 др. арк.

__________________________________________________________________________

Осічнюк Ю.В., доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Національної академії управління

ВІДЧУЖЕННЯ ТА РЕАЛІЇ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

    Проблеми відчуження вже багато років привертають до себе увагу дослідників найрізноманітніших боків суспільного життя. Відбуваються гострі дискусії щодо самого змісту поняття "відчуження", яке розуміють і визначають по-різному, але найбільшими є суперечки про місце та роль відповідного явища в історичному процесі.
    Внаслідок спорів, полемік сформувалось визнане більшістю дослідників уявлення про відчуження як про процес об'єктивного перетворення людської діяльності і її результатів на певну самостійну силу, що протистоїть людині і панує над нею. Інакше кажучи, відчуження постає як особлива форма опредметнення людиною своїх інтелектуальних і фізичних здібностей, як фактор, що опосередковує взаємовідносини між людьми, між особою та суспільством, між людиною та природою. Воно має багато аспектів виявлення в різних сферах життєдіяльності людини. Часто виникнення цього феномена пов'язують з виникненням капіталістичних суспільних відносин, іноді - з появою приватної власності на засоби виробництва та результати праці. Однак такий підхід викликає деякі застереження.
    Насамперед зазначимо, що субстанціональною основою дослідження відчуження в всіх явищах суспільного життя є розкриття соціально-діяльнісної сутності людини та сутності історичного процесу, закономірностей і тенденцій його розвитку. Без їх розкриття виникають значні труднощі в поясненні багатьох явищ та процесів суспільного життя. Спробуємо торкнутися лише деяких, далеко не завжди органічно пов'язаних між собою проблем, що стосуються відчуження.
    На жаль, останніми десятиріччями склалась ситуація, яку однозначно охарактеризувати досить складно. Насамперед, значно знизилася зацікавленість розробкою фундаментальних проблем суспільного розвитку, проблем спрямованості історичного прогресу, майбутнього людства. Можна сказати, що в цьому значну роль відіграли деякі аспекти відчуження, особливості його виявів у реаліях сьогодення.
    Виникає потреба у розв'язанні багатьох пов'язаних з ним дуже важливих проблем, що мають методологічне значення. До них належать, насамперед, з'ясування соціально-діяльнісної сутності людини, першооснов людського розвитку, зокрема здійснення якісного стрибка від тварини до людини, що, своєю чергою, дає змогу повніше розкрити якісну розбіжність між твариною та людиною.
    Найчастіше вважають, що початком формування людини є виготовлення знарядь праці. Це дуже важливий момент. Але відомі випадки застосування примітивних знарядь праці і деякими тваринами для задоволення їхніх тваринних потреб та інстинктивної трудової діяльності. Тому справа не в самому факті використання предметів природи та виготовленні примітивних знарядь праці. Вихід людини з тваринного світу та формування її соціально-діяльної сутності - це складний та багатоманітний, багаторівневий процес, в якому кожне нове виникле явище є наслідком щодо явища, котре його породило, й передумовою виникнення нових явищ.
    Якщо схематично зобразити початок людського розвитку, то слід сказати, що першим кроком виходу людини з тваринного світу є не просто виготовлення знарядь праці. З допоміжного засобу задоволення життєвих потреб воно перетворюється на особливу соціальну потребу, засобом задоволення якої стає праця (в процесі виробництва знарядь праці й створення з їх допомогою засобів задоволення життєвих потреб людини). Виникає опосередкування задоволення життєвих потреб потребою виробництва знарядь праці й засобів забезпечення безпосередньої життєдіяльності. Якщо тварина задовольняє свої потреби безпосередньо, взаємодіючи з природою за допомогою органів чуттів та системи умовних й безумовних рефлексів, то людині для задоволення життєвих потреб треба спочатку виготовити знаряддя праці, визначити предмет праці, а далі виробити відповідні засоби. Виробництво стає основою існування людини, умовою її розвитку.
    Однак матеріальне виробництво не може відбуватися на основі тваринних, стадних відносин. Виникає потреба в системі нових, суспільних відносин. Звідси виникає опосередкування задоволення життєвих потреб системою суспільних відносин (економічних, відносин історичних спільнот людей). Виникають: рід, плем'я, народність, нація; шлюбно-сімейні, побутові, міжособистісні відносини (у тому числі між особою та суспільством, між людиною та природою). Суспільні відносини, які виникли як наслідок, перетворюються на передумову здійснення виробництва й задоволення життєвих потреб людини.
    Опосередкування задоволення життєвих потреб процесом виробництва системою суспільних відносин зумовило потребу в новому типі орієнтації людини в навколишньому світі. У тварини таким типом орієнтації є система умовних та безумовних рефлексів, інстинктів. У людини новим типом орієнтації стає абстрактне мислення, закріплене в мові, та цілепокладання. Виробництво та відтворення свідомості, виробництво та реалізація цілей стає особливою потребою, задоволення якої опосередковують задоволення тваринних потреб, процес виробництва, система суспільних відносин.
    Процес свідомого, цілеспрямованого відношення людини до навколишнього світу й самої себе зумовив потреби у пізнанні. А пізнання властивостей, зв'язків, законів дійсності відкриває перед людиною можливість їх свідомого та цілеспрямованого використання для забезпечення її життєдіяльності. На цій основі виникає потреба у свободі та творчій діяльності, що дає змогу людині не просто пристосовуватися до навколишніх умов життя, а й застосовувати їх до своїх потреб та інтересів. Опосередкування життєдіяльності людини потребою в свободі перетворює людину на суб'єкта соціальної діяльності.
    Перелічені потреби та способи їх задоволення - не послідовні історичні етапи становлення людини, а лише різні боки єдиного, одночасного процесу. Таким чином, людською першоосновою є виникнення опосередкування задоволення природних життєвих потреб системою соціальних потреб (у засобах виробництва, суспільних відносинах, у пізнанні, у свободі) й відповідними до них видами діяльності (працею, відтворенням суспільних відносин, відтворенням свідомості та цілей, пізнавальною діяльністю, творчістю).
    З огляду на це можна сказати, що сутність людини полягає в тому, що її, людини, життєдіяльність являє собою процес свідомого, цілеспрямованого, перетворюючого впливу на навколишній світ для забезпечення її існування, функціонування, розвитку на основі матеріального виробництва, що здійснюється в системі суспільних відносин.
    Історичний процес являє собою процес становлення, функціонування, розвитку людської сутності, який, тим самим, здійснюється в діалектиці систем потреб та видів діяльності, а точніше, в діалектиці закону підвищення потреб та закону підвищення діяльності. Діяльність набуває значення не лише способу задоволення потреб, а й передумови нових, більш досконалих потреб. Безперервний прогрес у задоволенні самих потреб, у вдосконаленні засобів та шляхів його задоволення зумовив підвищення продуктивності праці, що, в свою чергу, спричинило зміни в середині первісної общини, а відтак викликало й відчуження.
    Першим кроком до відчуження в первісній людській спільноті були вдосконалення засобів праці й підвищення продуктивності праці, що спричинило відокремлення виробника у процесі виробництва. Внаслідок такого відокремлення змінюється спосіб поєднання робочої сили та знарядь праці. Якщо раніше, за наявності знарядь праці, будь-який член спільноти міг користуватися будь-яким знаряддям праці, то тепер відбувається прикріплення виробника до певних знарядь праці. З винайденням більш досконалих знарядь для їх використання були потрібні навички, досвід. Як наслідок виникає спеціалізована праця, що поклала початок суспільному поділу праці. Відбувається відчуження спільнотою відокремленого виробника та певних знарядь праці, якими безпосередньо він користується. Водночас має місце відчуження відокремленим робітником результатів своєї праці на користь спільноти. Він сам не розпоряджається м'ясом, рибою та ін.
    Наступним етапом у розвитку відчуження було виникнення не просто окремих актів, а й форм трудової діяльності, заснованої на розрізненні чоловічої та жіночої праці. Щоправда, видові відмінності чоловічої та жіночої праці існували й раніше, але з підвищенням продуктивності праці вони виявляються по-новому.
    Жінка з її потребою у вигодовуванні дітей не могла рівнятися з чоловіком в контексті здійснення трудової діяльності. Жіноча праці набуває значення, в основному, як продовження та завершення чоловічої праці. В цьому процесі відбуваються зміни у взаємовідносинах між чоловіком та жінкою. Неупорядковані статеві зв'язки стають переважно парними відносинами між жінкою та чоловіком. Виникає сім'я як якісно новий елемент спільноти. Відбувається відокремлення не тільки виробника, а й окремої сім'ї.
    Відчуження сім'ї всередині общини спричинює зміну форм відчуження результатів праці: результати праці сім'ї стають її надбанням. Частина витрачається на потреби спільноти. Але сім'я виробляє не все, чого вона потребує для задоволення своїх потреб. Відбувається спеціалізація на рівні сім'ї, підвищується продуктивність праці. Продуктивність праці досягає такого рівня, що стає можливим виробити певного продукту більше, ніж сім'я може його споживати, отже, з'являється надлишок продуктів. Оскільки сім'ї потрібні продукти, які вона сама не виробляє, відбувається обмін у спільноти всередині. Внаслідок обміну, у свою чергу, відбувається подвійне відчуження, що виявляється як можливість передачі частини виробничого продукту в розпорядження іншої сім'ї і привласнення чужої праці.
    Але на ранніх етапах обмін не міг бути еквівалентним, не було єдиного мірила для оцінювання значущості його продуктів. Нееквівалентність обміну та розбіжності між сім'ями в можливостях виробництва кількості та якості результатів праці призводить до виникнення боргової залежності та майнової нерівності. На їх основі з'являються можливості привласнення не результатів праці, а самої праці. Це й є процесом виникнення приватної власності на засоби виробництва та результати праці, а привласнення чужої праці спричинило експлуатацію людини людиною. Суспільство поляризується на власників засобів виробництва та силу, яку експлуатують. Процес відчуження значно ускладнюється. Виникає не лише відчуження праці, її результатів, але й особистості, відчуження її прав та свобод, підпорядкування її встановленим у суспільстві правилам, нормам, вимогам, що регламентують поведінку людини, визначають її ставлення до дійсності, до суспільства, до інших людей, до себе. Під час формування рабовласницьких, феодальних, капіталістичних відносин відбувається зміна особливостей відчуження. Відчуження виступає як відчуження людини від відносин, в яких вона живе.
    За капіталістичних відносин відчуження між капіталістом і робітником стає відчуженням людини від людини. Воно здійснюється, насамперед, у сфері виробництва, а не розподілу, а у сфері розподілу лише закріплюється й виявляється у приватній власності. Тому відчуження праці - основа виникнення приватної власності. З розвитком та поглибленням суспільного поділу праці відбувається закріплення суспільної діяльності за тими чи іншими індивідами, соціальними суб'єктами (група, клас, нація).
    З самого початку суспільного поділу праці починається і відчуження людей від їхньої людської дійсності, оскільки обмеження індивідів певними видами діяльності означає, що інші види діяльності лишаються поза людиною, що врешті не може реалізувати свою багатопланову сутність. Це, у свою чергу, ставить людину в неоднакові умови у виробництві: одних - в кращі, інших - в гірші. Приватна власність заглиблює поділ праці. Розвиток відчуження, його специфіка залежить від умов розвитку суспільного виробництва, від соціальної структури суспільства. Приватна власність, суспільний поділ праці та експлуатація людини людиною призводять до дегуманізації праці, оскільки вона втрачає свої людські характеристики. Для того, кого експлуатують, праця стає способом та засобом існування, а не засобом самореалізації своїх сутнісних сил. Людина деградує в особистісному аспекті.
    Однак відчуження не обмежується лише єдиною сферою праці. Воно охоплює і систему суспільних відносин, сферу суспільної свідомості, відношення людини і природи.
    Специфічної форми відчуження набирає за умов бюрократизації суспільства. Бюрократія - важливий фактор і умова відчуження. В життєдіяльності суспільства складаються безособові відносини. Панування над людьми здійснюється соціальними інститутами. При цьому прогресують кілька різновидів відчуження, серед яких можна вирізнити, насамперед, міжкласове. Доступ до сфери влади мають, як правило, привілейовані шари населення. Щоб увійти до еліти керівників, треба мати великі прибутки: на отримання гідної освіти, на отримання місця в ієрархії бюрократів. Формуються відносини авторитарного типу, які жорстко обмежують входження пересічних громадян в елітарне середовище, водночас відкриваючи такі можливості для тих, у чиїх руках - важелі управління економікою.
    Особливо потрібно вирізнити відчуження бюрократії від суспільства. Вона стає в певному сенсі закритою, самостійною системою, що приймає важливі рішення щодо суспільства. А ці рішення мають характер імперативів, що регламентують життєдіяльність суспільства й людини. Посилюється також відчуження всередині самої бюрократії. Чиновник, виконуючи свої обов'язки, мусить діяти не за власним бажанням, а за вказівками, що їх визначили певні вищестоящі органи. Міжособистісне відчуження виявляється в тому, що чиновник виступає як виконавець певних функцій, що від нього не залежать. Тому й взаємне міжособове спілкування набирає характеру взаємовідносин не особистостей, а функцій, що виконуються ними. Це часто призводить до руйнації особистості, її роздвоєння. Відбувається відчуження індивіда від самого себе. Прагнення самоствердження, належного місця в соціальній структурі починає панувати над особистісними рисами. Відчуження, зумовлене організованою бюрократичною структурою, дістає своє вираження в обмеженні свободи вибору. Людина вимушена узгоджувати свої бажання, цілі з тими обмеженими можливостями, яких їй надають. Отже, бюрократія перетворюється на самостійну силу, що протистоїть людині й панує над нею.
    Особливості змісту відчуження, його проявів залежать завжди від конкретних історичних умов, в яких взаємно переплітаються об'єктивні закономірності суспільного розвитку й цілеспрямована свідома діяльність людей. Причому за певних умов суб'єктивний фактор може мати великий вплив на хід історії та на специфіку відчуження. Від характеру особистості може залежати розв'язання багатьох проблем, навіть доля народу. Для прикладу схематично розглянемо процес здійснення революції 1917 року.
    Назрівання революції було підготовлене насамперед загостренням загальної кризи капіталізму, яка виявилась у багатьох повстаннях робітників, у Паризькій комуні, в російській революції 1905 року та ін. Соціалістична революція мала метою знищення експлуатації людини людиною і встановлення відносин, котрі б забезпечували вільний розвиток кожної людини. Однак здійснення цих завдань не відбулось. Насправді відбулося відчуження влади від її суб'єкта - народу, а відтак - концентрація її в руках адміністративно-бюрократичного апарату.
    У галузі сільського господарства мало місце встановлення певної форми феодальних відносин з елементами позаекономічного примусу. Лише в 1961 р. селяни отримали паспорти. У промисловості були фактично збережені капіталістичні відносини купівлі-продажу робочої сили. Держава виступала в ролі всезагального капіталіста. Крім того, в країні фактично панувала рабська праця мільйонів в'язнів, заснована на примусі позаекономічному. Відчуження досягає своєї крайньої межі.
    Таким чином, сутність соціалістичних перетворень була фактично замінена в багатьох аспектах іншою сутністю - тоталітаризмом. Але концентрація засобів і результатів виробництва у централізованій системі управління дала змогу забезпечити швидкі темпи розвитку виробництва у сфері промисловості, а згодом і в сільському господарстві, перетворення Радянського Союзу у світову державу.
    Та в розвитку всіх складних систем діють дві взаємопов'язані тенденції - диференціації та інтеграції. Всередині кожної такої системи відбувається диференціація, в якій поряд з поділом наявних елементів з'являються якісно нові. Накопичення таких елементів може сприяти переходові системи до нової якості. Ці тенденції виявились і в розвитку Радянського Союзу. Диференційні процеси виявились у прагненні союзних республік до суверенітету. Спільним підґрунтям їх існування була висока міра інтеграції, вища, ніж та, до якої прагне сучасна Європа. Тому розпад Радянського Союзу не був незворотним. За умови розумного розв'язання питань організації та управління суспільством можна було б забезпечити реалізацію диференційних тенденцій без руйнування Союзу. Надання кожній із республік суверенітету та збереження інтегративних зв'язків між ними дало б могутній поштовх у сфері виробництва, швидкому розвитку кожної з республік й укріпленню союзу як цілісної системи.
    Руйнування Союзу призвело до руйнації економічних потенціалів колишніх республік. В Україні, в якій до розвалу Союзу був могутній економічний потенціал, за десять років без війни значною мірою зруйновано економіку. Закрилися багато заводів, фабрик, безробіття поглинуло країну. Бюрократія, корупція стали важливими факторами, що детермінують життєдіяльність нашого суспільства. Існує й багато інших аспектів відчуження в умовах життя сучасної України, вивчення яких - справа сучасних дослідників.

<<< Повернутись на попередню сторінку