Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41.
- 14 др. арк.
__________________________________________________________________________
Неня Г.О., аспірантка Слов'янського державного
педагогічного університету
МІСТИЧНИЙ ШЛЯХ У ПАРАДИГМІ СУЧАСНОГО СИМВОЛІЗМУ
"Розгляд
містичних символів …
може
дати нам ключ для вирішення
деяких
вербальних загадок … "
Е.Андерхілл
Наше буття складається з
безлічі незначних елементів, які провокують переродження
трансцендентної реальності в звичайне шарлатанство, брехню
та ошукування, перетворюючи вищу мудрість в ілюзорний аспект
простих фокусів. Тому "треба звільнити єдине джерело вищого
знання та божественної мудрості від усього наносного, від
бруду, який до нього пристав..." [1, 260].
Значну шкоду своєю діяльністю завдають
містичному псевдо-окультисти. "Новостворені" маги та адепти
шкодять не тільки цілісній світобудові, але й, насамперед,
собі, бо самі є невід'ємним елементом автентичної форми
трансцендентної реальності. Тому актуальністю даної проблеми
можна вважати з'ясування багатоаспектного бачення містичної
сутності людини. Це питання, в свою чергу, належить до фундаментальних
проблем, які досліджує філософська антропологія. Адже буденна,
немістична свідомість деформує, блокує природу окультної
філософії, змінюючи її спрямованість у бік приземлених оптичних
ілюзій та розважальних трюків. Тривалий час окультна філософія
намагалася позбавитися зневажливого ставлення до себе з
боку людей, які не підготовлені певним чином до споглядання
Трансцендентної реальності. Хоча людина завжди прагнула
знати те, що лежить за межами її буттєвої свідомості, вона
щоразу забувала застосовувати свої містичні, рудиментарні
здатності, якими нагородила її природа містичного.
Доводиться визнати значною слабо виражену
реалізацію кардинальної тієї доктрини містичного буття людини,
яка доктрина має на меті пізнання справжньої таємної мудрості,
магічних традицій, трансцендентних законів, ритуальних актів,
персоніфікацій, майстерних перевтілень, огорнутих безкінечними
містифікаціями. Людина, звикла до знайомого способу життя
в цьому світі, поступово перестає цікавитися багатим світом
трансцендентності, бо він розташований занадто далеко від
її буттєвого світу. Проте, в глибинах своєї свідомості вона
прагне зробити крок до містичних реалій трансцендентного
та пройти складний містичний шлях до кінця.
Розробленість проблеми, яку ми намагаємося
розглянути, не є достатньою. Слід зауважити, що над нею
ретельно працювали небагато науковців, серед яких - Евеліна
Андерхілл з її класичною монографією, яка була написана
на початку ХХ століття та мала назву "Містицизм. Досвід
дослідження природи та законів розвитку духовної свідомості
людини". Вражає спокійний, докладний виклад матеріалу, в
який вміщено низку добірних цитат, використано досить рідкісні
джерела. Автор наголошує на тому, що Трансцендентна Реальність
є невід'ємною часткою цілісного буття, його "ексклюзивним"
продовженням. Е.Андерхілл проводить межу між природним та
надприродним, між звичайним та надзвичайним спогляданням
буття, що, в свою чергу, допоможе заповнити бездонну прірву,
яка лишилася в нашій духовній свідомості. Неосяжний світ,
що оточує нас, в який ми пірнаємо та яким живемо, є Безкінечним,
Вічним, Живим, Справжнім.
А.Бейлі висловлює цікаву думку, що наше
буття, яким би воно не було, несе в собі зародки містичного
синтезу, "пронизуючи весь Універсум як частину Себе..."
[6, 11]. Крім того воно вщент наповнене містичною сутністю,
іманентністю, духовною традицією, релігійними компонентами
Всеохоплюючого Життя, в якому трансцендентне Я може відчувати
на собі різноманітні вияви містичного: від психофізичного
трансу до глибоких аномальних екстазів. Заслуговують на
увагу також дослідження Володимира Шмакова "Основи пневматології"
та "Закон сінархії". Автор розглядає містичне як багатогранний
семіотичний процес, в якому окультна філософія виступає
джерелом, потужним двигуном інтелектуально-містичних сил,
ключем до відкриття Божественних таємниць Справжньої Реальності.
Метою нашої роботи є аналіз та систематизація
того накопиченого містичного досвіду людства, в якому містицизм
виступає гарантом, що забезпечить людину потрібними знаннями
та підготує її до зустрічі з Трансцендентним Життям, з Абсолютною
Реальністю. Спробуємо також виявити деякі загальні риси
цього явища, крім того, далі розробити порівняно визначену
проблематику, яка має посісти відповідне місце у вітчизняній
філософії, віднайдемо своє власне бачення даної проблеми.
Треба зрозуміти феномен людського буття в його нетрадиційних
аспектах, котрі ґрунтуються на символічному світосприйнятті,
яке, своєю чергою, є важливим у контексті розуміння амбівалентності
людського існування, що має пройти складний містичний шлях
крізь терени Трансцендентної Реальності.
За допомогою порівняльно-історичного
методу зробимо теоретичний аналіз феномена містичного, яке
ми намагаємося розглянути системно, виявляючи його головні
аспекти.
Містичний шлях нагадує собою процес перетворення
людського духу, який полишає "печеру тіней" великого Платона,
забувши про земне навантаження, відкривши для себе зародки
трансцендентного світу. Це - світ нової Реальності, що завжди
існувала, але яку важко осягати людям, не підготовленим
на відповідному духовному рівні. Людина опиняється перед
складними дилемами та неоднозначними питаннями: в чому полягає
зміст трансформацій містичного походження, які існують стадії,
закони та аксіоми містичної реальності, яке значення має
містика для нашого повсякденного життя, чому нам важко досягти
злиття з Абсолютом?
Багато хто вважає, що прагнення містиків
є ексцентричними трюками або плодами запаленої психічними
хворобами людської фантазії, бо все це відбувається з тієї
причини, що люди надовго застрягли в тенетах реалій буттєвого
світу, через що стають нездатними адекватно співвідносити
трансцендентність з реаліями нашого життя: те, що не сприймає
наш раціональний розум, цинічно відкидається самого його
сутністю.
Містичний розвиток та процеси, пов'язані
з його сутністю, є ілюстративним матеріалом, який змальовує
багатогранну та універсальну трансцендентну здатність Я
до пробудження на перехресті різних сфер реальності. Містики
виступають посередниками на цьому перехресті, яке є своєрідним
індикатором, маючи при собі зародок надприродного трансцендентного
життя як невичерпного джерела енергії, що лежить в основі
людської природи і є даром осягнення Абсолютної Реальності.
Реальність, виходячи за межі звичайного
емпіричного світу, за межі будь-яких інтелектуальних еквівалентів,
завжди приваблюватиме увагу містиків, які є готовими вести
за собою людину. Наскільки успішною буде їх сумісна діяльність,
залежить не тільки від поводиря, а й від того, кого він
веде за собою. Людина, що вирішила йти за містиком, повинна
визначити глибину своєї любові до Абсолюту, силу своєї волі,
власну цілеспрямованість, яка відповідатиме двом основним
аспектам, що їх вона, людина, повинна вирізнити у вселенському
житті: Буття та Становлення.
Якщо людина здатна повною мірою усвідомити
все це, тільки тоді вона зможе рухатися в складних лабіринтах
трансцендентної Реальності, відчуваючи на собі перетворення,
а це допоможе їй вивільнити глибинне Я, яке приникає в свідоме
життя, робить людину тією чи іншою мірою, містиком, поєднує
її з Богом, повертаючи до оновленого Будинку, в якому вона
побачить те, що "істинна, цільна краса може, очевидно, міститися
тільки в ідеальному світі, в самому собі, світі надприродному
та надлюдському. Творче ставлення людського почуття до цього
трансцендентного світу називається містикою…" [4, 97]
Духовне зростання людини багато в чому
нагадує її фізичний розвиток. Народившись на фоні безсмертних
та антагоністичних позицій, людське Я формує спонукальні
мотиви та надзвичайні здатності, які дають людині змогу
мандрувати по містичних спіралях Трансцендентного Світу,
в якому картина Реальності є невичерпною та символічною.
Саме тут свідомість має різноманітну світову тональність:
з темного мороку для звичайного ока вона пірнає до світлого
і навпаки, доки людина не виробить у собі здатність прагнути
до нествореного світу вічно живого, наповненого життям центрального
Прекрасного Бачення присутності Трансцендентного Життя.
Не можна твердити, що коли людина досягла
деяких азів трансцендентності, то вона відчуває полегшення.
Людина відчуває важкість самообмежень. Тоді, коли її охопить
сильне бажання вивчити аспект безкінечного містичної символіки,
тоді вона зрозуміє яскравість емоцій, схем та алегорій інтуїтивного
вияву власного незаспокоєння. Власна недосконалість може
надати людині силу або ж налякати її своїм діапазоном сприйняття
Божественної любові. Як би далеко не були одне від одного
ці вияви трансцендентного, ключем до будь-якого з них є
містичні переживання, оскільки в самих трансцендентних переживаннях
присутнє відповідне бачення Вічності "тут - і - зараз".
Щоб зрозуміти умови такого Буття, що
керується любов'ю до Абсолюту та має на увазі вихід за межі
зумовленості діапазонів сприйняття, слід звернути увагу
на такі етапи, як: пробудження, самовдосконалення, просвітлення.
Іншими словами, ці етапи є структурою реалій Світу Становлення,
де Я повинно неухильно йти за своєю трансцендентною природою
та поетапно осягати її, спрямовуючи свої зусилля до Вічності,
до всесильної Любові, до витоків справжнього Буття.
Отже, кожен із нас має в собі містичне
зерно, а це допоможе найкраще розуміти щиросердечність містиків.
Їх одкровення - це не прірва, яку нам ніколи не здолати,
це лише наш острах та наша невпевненість, які заважають
нам осягати символічну формулу Абсолюту. Ми, звичайні люди
та містики, - це одна спільна проблема, витоки якої лежать
у сфері ілюзорної Реальності, справжнього трансцендентного
Життя. Саме тому прагнення до співпраці із Божественним
є привілеєм, який містики допомагають отримати та дійти
до нього в статусі "сина" до серця Отця, в якому єднання
є внеском індивіда в долю Космосу.
Містик допомагає тим, хто бажає зробити
крок до пізнання таємних вимірів екстатичних одкровень Божественної
реальності. Якщо б усі люди відкрили б у собі духовний зір
та змогли б бачити глибокі реалії Світу Становлення, безмежну
божественну цілісність, то одразу б зрозуміли, що все це
зіллялося з Космічною свідомістю, яка сповнена іманентним,
абсолютним та динамічним аспектами Істинного Буття, де існує
чимало протилежностей, котрі мають зводитися до єдиного
цілого - до Трансцендентного Життя. Воно створило людину
таким чином, що їй властиво мріяти та розмірковувати над
невловимою трансцендентною Досконалістю, над містичною реальністю,
яка може водночас бути "тут - близько" і "там - далеко",
тому найвище Ніщо, до якого так прагне людське Я, становить
собою своєрідний символічний союз Мудрості, Сили, Любові.
Ось чому, підтримуючи на відповідному рівні зв'язок із трансцендентним,
людина здатна контактувати з іманентними аспектами Реальності.
Містиком ми можемо вважати того, хто
"увійшов до вічності та знає вічність, і є вічність. Він
знає, що був і буде "я є". В цьому знанні представлено все.
Коли "я є" знає про себе, розповсюджується в безмежний світ…
знає себе як світ, а світ - як "я є"…" [2, 20]. Містики
- це посланці-провідники. Вони пірнають у трансцендентний
світ, виринаючи з нього уже "запрограмованими" на виконання
важливої місії: вказують нам вірний шлях, який пройшли самі,
залишили позначки, які нам потрібно своєчасно помітити та
осягти їх символічну значущість: "Проте, хто ж все таки
вирішив іти за містиками, користуватиметься мітками та мапами,
які ті залишили, зможе відкрити свої рівні реальності, віднайти
своє місце у Вічному. Він зможе отримати свободу та жити
"самодостатнім", духовним життям…" [3, 439].
Містицизм утворює єдиний шар трансцендентної
Реальності, і тому розгляд містичних символів, як душевних
ландшафтів, безкінечних у своїй різноманітності, може дати
ключ до тих дверей, за якими заховано вербальні загадки
справжньої природи нашого Буття. Перед містичним, яке поєднало
в собі філософську мудрість з художньою мовою, постає символізм,
який будить нашу уяву, "примушує" її давати у відповідь
яскраві емоції, що породжують недосяжні, на перший погляд,
екстатичні стани: "об'єктивне існування не вичерпується
послідовними актами пізнання: завжди лишається безкінечний
залишок все ще не пізнаного та не вичерпного, тому… він
є неосяжним для нас…" [5, 311] .
При цьому символізм виступає потужною
стихією, яка породжує в образі нового містика пробудженого
та очищеного творця осяяного Життя, де розумно існує гранична
можливість, яка дарує людині таємниці діапазону її власного
невгамовного Я. Виникають певні карти, символічні схеми,
малюнки, які втілюють у собі особливий досвід містичної
свідомості, на який потім спиратиметься не одне покоління
містиків. Іншими словами, це - перехід людини від звичайного
стану до стану духовного усвідомлення, де відбувається злиття
з божественною Реальністю, з Богом, з Живим Абсолютом. Цей
перехід є символічним і має здатність виходити за рамки
Буття, за рамки Чуттєвого світу. Чим кращим буде символ,
який застосовують містики, тим яскравішими будуть емоції
та відповіді тих, до кого вони адресовані, чим більше істини
містик зможе передати, тим більше ми використаємо надприродних
можливостей, звернених не до холодного прагматизму, виваженого
раціоналізму, а до глибокого інтуїтивного почуття.
Символізм при цьому розкриває способи,
які взаємно розкривають одне одного, без яких людина, її
душа не змогли б відчути, що існує Реальність, яка є присутньою
і відсутньою, близькою та далекою, об'єктивуючи пошук людини,
спрямовуючи його в потрібному напрямі. Такий пошук є виходом
за межі світу ілюзій, відмовою від видимого заради невидимого
джерела Духовного Життя та початкового Буття в ньому.
Безперечно, що Бог є основою містичної
символіки, завдяки якій людина має здатність трансформуватися
з "простої", "звичайної", "земної" в "святу". Метою містицизму
є гармонійне об'єднання Безкінечного та Конечного, Бога
та людського Я, в якому значну роль відведено містичній
символіці, котра водночас виступає не тільки пошукувачем
душі, яка заблукала, а й внутрішньою зміною.
Ініціативу, яку виявляє містицизм, можна
пояснити тим, що він достеменно прагне якомога швидше помістити
життя людини у вимір Трансцендентної Реальності, наповнюючи
її Божественним бажанням. Тільки тоді життя такої людини
стає повноцінним та рівнозначним Життю Всього.
Слід зауважити, що Я буває кількох типів
залежно від того, схиляється воно до трансцендентного (зовнішнього)
чи навпаки, прагне дістатися аспектів іманентного (внутрішнього)
осягнення Трансцендентної Реальності. Але це ще не все,
бо існує ще третій, так би мовити, некласичний тип, де домінує
над вищими факторами буденної реальності містичне почуття
- радість Любові. Саме тому містик може повноправно обирати
той чи інший тип, скориставшись яким отримає нагоду увійти
до безмежної Абсолютної Реальності та осягнути її.
Ідея паломництва посідає у містиків значне
місце тому, що мандри душі в містичних лабіринтах є рухом,
який "гарантує" досягнення визначеної і, вже на той час,
відомої мети. Мандрівник повинен бути вільним та відстороненим
від повсякденності, забути про друзів та ворогів. Мета,
до якої він рухається, - Знання Бога, Любов до Нього. Лише
досягнувши її, він зможе увійти до Небесної, Божественної
країни.
Позбавитися життєвих турбот, забути про
своє звичайне буття, - це ще не головне для того, хто вирішив
осягати Трансцендентну Реальність. Мандрівник, який зважився
на це, повинен розвивати в собі містичні якості та почуття
за допомогою Трьох Помічників Паломника, якими є: Тяжіння,
Відданість, Піднесення.
Тяжіння для Паломника означає усвідомлення
взаємного бажання, котре існує між людським та божественним
Духом. Цей Дух, у свою чергу, є поєднувальною ланкою для
любові, яка пронизує собою реальність та залучає речі до
їх справжньої домівки, що міститься безпосередньо в самому
Богові. Такому всесвітньому закону підкоряється не тільки
Трансцендентна Реальність, або якісь її аспекти, а й містицизм
в цілому. Другим помічником прийнято визначати Відданість,
яка повідомлятиме Паломникові про те, що найвіддаленіша
мета - це шлях до Бога.
Ще один помічник - це Піднесення, яке
порівнюють із "Постоялым двором", це точка Заслуженого Відпочинку
(тут можна спокійно вкусити Божественну Таїну). Справжній
мандрівник не зупиняється на цьому, хоча це є точкою найвищого
досягнення, де фаза Мандрів до Бога переходить до рівнозначної,
але нової, до фази повноцінного Єднання з Богом, де злиття
з Абсолютом виходить на шлях Єднання, здатного розкривати
сутність Вічного Життя, Шлях Єднання, який розкриває сутність
Вічного життя. Етапи такого Паломництва описав поет Аттар
у своїй містичній поемі "Бесіда Птахів" в алегоричній формі.
Поет писав про те, що існує Сім Долин, які повинен пройти
мандрівник.
Перша долина - долина Пошуків. Це відправна
точка містичного світогляду, початок усіх початків. Поет
пише: "Вона велика та її складно подолати; тут мандрівник
повинен зректися від усіх земних благ, стати бідним, голим
та самотнім і залишатися так доти, доки Вище Сяйво не кине
на його самотність промінь Очищення…" [3, 138].
Друга долина, яка з'являється перед Паломником,
починається з того моменту, коли Вище світло помітить очищеного,
оновленого, доторкнеться до нього своїм променем та проведе
його в Долину Любові. Долина любові дасть мандрівнику альтернативну
можливість осягнути та відчути на собі початок Великого
Осяяння. "Людина, для якої це відчуття є чужим, яка втратила
здатність благоговіння та подиву, - мертва... " [7, 8].
Після цього паломник потрапляє в Долину Знання та просвіти,
споглядаючи там усе, що його оточує. Саме тут ледь починає
відкриватися Тайна Буття і можна побачити Бога, таїни Природи
і багато чого ще. Далі нога мандрівника ступає в Долину
Зречення, яка фокусує його увагу на повному зануренні в
Божественну Любов. Після Долини Зречення на Паломника чекає
нова Долина, яка дасть йому можливість спокійно споглядати
неприкрите божество, відчувати при цьому справжній містичний
екстаз Прекрасного Бачення.
Коли він опиняється в Долині Подиву,
мандрівникові нічого не лишається, крім занурення у морок,
темряву, збентеження та відчуття "спустошеності", бо його
бачення перевищило його здатності. Цю долину може проілюструвати
"Міф про Сізіфа", де Сізіф, прикладаючи чималі зусилля,
тягне важкий камінь вгору, досягнувши вершини, камінь падає
вниз, перетворюючи всі спроби на щось марне. Після важкої
роботи мандрівник, стомлений та виснажений, потрапляє в
Долину Зникнення Я. Тут, у цій Долині, відбувається остаточне
занурення в безмежну Божественну Любов.
Глибокий символізм наповнює дух Паломника,
який весь час перебуватиме в пошуках власної домівки. Душа
його постійно шукатиме своє джерело, сумуватиме за Абсолютом,
бо Абсолют також за нею буде сумувати. Прагнення душі до
Абсолюту - не однобічний процес, бо засновується на взаємній
"узгодженості" та взаємному бажанні сторін досягти Трансцендентної
Реальності, якомога швидше побачити її на фоні духовної
структури Всесвіту, де містичним символам відведено роль
посередників. Саме тут людська душа відчує цілу низку символічних
градацій, а саме: Трансцендентність (базисну основу містичного),
Бажання (з'єднувальна ланка) та Іманентність (своєрідний
досвід досягнутого, підсумок).
У центрі уваги містиків - внутрішнє єство
Паломника, його тіло, його особливий стан, стан його Я щодо
Трансцендентної Реальності. Крім того, вони цікавляться
й поетапними пошуками справжнього Абсолюту. Здавалося б,
що це той мінімум, якого вистачить для того, щоб проілюструвати
деякі риси символізму. Але наголосимо на слові "мінімум",
бо нас цікавить Містична Безкінечність, "безмежне та безсмертне
дихання, під дмуханням якого Всесвіт піднімає та опускає
свої могутні груди, вдихаючи... життя.. Центральним Божественним
світлом..." [8, 15].
Найбільш універсальним з усіх містичних
символів, як ми уже зазначали, є людське тіло. Парадоксальним
є те, що Всесвіт, який розташований за межами досяжного,
може вміщуватися в людському недосконалому тілі. Тіло виступає
продуктом секретної теологічної системи, де панують сили
Великого Життя, його духовна сутність, і виконує непрості
функції посередника між Всесвітом та Людиною, де Всесвіт
розглядається як людина, а людина як Всесвіт. Людина є першопричиною
і синтезом багатьох аспектів буття, які проектують в трансцендентному
просторі свій цілісний аналог, ілюзорність власних обставин.
Вона не має права втрачати бажання заглиблюватися в ілюзорність
містичних потенцій, які розвивають сутність її Оновленого
Буття у світі Трансцендентної Реальності.
Промінь Буття, який виходить з Божественної
сутності та пронизує людське Я, - то Найвище Вічне, Істинне
Я. Таке Я підносить людину над умовностями звичайного Буття,
перетворює її на символ Універсальної Сили, на символ Сили
Бога, нагадуючи тим самим, що людина є проекцією Чистого
Духу в глибинах Містичної Реальності: людина цілком занурюється
в свою сенситивну природу, переповнюється жагою невпинно
нових відчуттів, власна її особистість кудись безслідно
зникає, вона не має власних бажань, не знемагає від внутрішньої
жаги, не шукає внутрішнього життя, немовби виходить за межі
своєї сутності на всесвітній простір.
Людське тіло відчуває на собі вплив Містичної
Реальності. Експерименти, здійснені в Гарвардському медичному
інституті, показали, що під час медитації рівень метаболізму
в організмі стає нижчим, серцевий ритм уповільнюється, рівень
кисню в крові підвищується, а електроенцефалограма показує
дивне поєднання спокою на рівні сну. Розум відкривається
усвідомленню Буття як позачасового та безякісного стану,
всередині кожного з нас приховано потенційну творчу силу.
Людське тілесне єство цікавило не одне
покоління шаманів, чаклунів, магів, містиків, астрологів.
Стародавні священики задовго до ідолопоклонства ставили
людську фігурку в святилищі, бо та символізувала собою Божественну
Владу в усіх виявах її Універсальної сили та могутності.
У багатьох священних книгах можна було побачити анатомічні
натяки, які ведуть нас до джерел теологічних спекуляцій:
власний предмет вивчення людства є сама людина. Людина і
Бог мають подвійну конституцію, вища частина якої - невидима,
а нижча - видима. Популярним є твердження про те, що людський
дух міститься в тілі, форма, будучи частиною духу, знаходиться
всередині духу, проте дух є чимось більшим, ніж сума форм.
Серце людини є символічним джерелом буття,
через її мозок здійснюється зв'язок між духом і формою.
Духовна природа людини символізується серцем, інтелектуальні
сили - широко відкритим оком, а відтворююча система символізується,
частіше за все, квіткою, рукою чи келихом. Отже, реальність
символіки дістає свій відбиток у Трансцендентній Реальності,
де людина виступає суттєвим атрибутом Божественного.
Слід зауважити, що фізичне тіло має п'ять
кінцівок: дві ноги, дві руки та голову, яка керує першими
чотирма, число п'ять - це символ людини. Руки та ноги уособлюють
чотири елементи: дві ноги - землю та воду, дві руки - вогонь
та повітря. Мозок - священний п'ятий елемент, ефір, який
контролює та об'єднує інші чотири.
Символізм ділить людське тіло вздовж
на дві половини, де права символізує світло, а ліва - темряву.
Світло та темрява, своєю чергою, також виступають символами:
світло - об'єктивного, а темрява - суб'єктивного, світло
- життя, а темрява - це символічна субстанція, яка є первинною
щодо світла. Символіка світла існує тимчасово, тоді як темрява
існує постійно. Життя передує світлу, а, отже, їх символом
є темрява, яка приховує недиференційовані аспекти Буття.
Крім того, права половина символізує
чоловіче начало, а ліва - жіноче. Отже, неправильне розуміння
символіки темного та світлого, в аспектах звичайного буття,
його хибна практика асоціювання темряви зі злом створили
уявлення про те, що ліва рука вміщує пекло, виконує нечисту,
непристойну роботу, а права "тримає" небеса.
Рука символізує Божественну активність,
єдину частину Бога, яка є прийнятною та зрозумілою для більшості
"невисвячених". Митці намагалися в своїх картинах передати
символічний образ Божественного, малювати тільки руку, яка
виникає з непроникної хмари. Хмара також є символом - символізує
Непізнане Божество, яке є безмірним, трансцендентним та
невичерпним, крім того, воно приховане від повсякденності
та обмеженості людського існування.
Квінтесенція символічного досягає свого
піку, коли достеменно розглядається людська рука, точніше,
пальці, які на ній розташовані: на дванадцяти її фалангах
зображення мають схожість з апостолами, кожен з них має
притаманний йому символ. Якщо це зображення мученика, символ
означає інструмент смерті. Таким чином, символ св. Андрія
- хрест, св. Фоми - спис або лінійка будівельника, св. Якова
Молодшого - палиця, св. Пилипа - хрест, св. Варфоломія -
великий ніж або скіпетр, св. Матфея - міч або спис (іноді
гаманець), св. Матвія - сокира, св. Симона - палиця, пилка,
св. Іуди - алебарда..., св. Петра - два схрещених ключи,
золотий та срібний,... Яків Великий - палиця пілігрима,
дверцята мушлі, св. Іоанна - келих, з якого таємниче виділяється
отрута у формі змії.
Отже, визначився певний комплекс уявлень,
які є "очищеними" і позбавленими від пливу факторів, що
визначають просторово-обмежене буття людини. Містичний символ
може трансформуватися і мати вигляд слова, числа, кольору,
образу, звукової чи буквеної сполуки. Символи розглядаються
крізь призму містичного життя, яке сповнює їх таємничістю,
загадковістю, неясністю, а це, надалі, зробить їх привабливими
для узгодження перед Всесвітнім Життям.
ЛІТЕРАТУРА
1. Клизовский А.И. Основы миропонимания Новой
Эпохи. - М., 2002.
2. Дельфис № 1 (17). - К., 1999,
3. Андерхилл Эвелинн. Мистицизм. Опыт исследования природы
и законов развития духовного сознания человека. - К., 2000.
4. Шмаков Владимир. Основы пневматологии. - К., 2000.
5. Лосский Н.О. История русской философии. - М., 1991.
6. Алиса Бейли. Трактат о семи лучах. Эзотерическая астрология.
- К., 1993.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
