Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41.
- 14 др. арк.
__________________________________________________________________________
Мельник В.В., аспірант Слов'янського державного
педагогічного університету
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАНСЦЕНДЕНТНОСТІ БУТТЯ В РАКУРСІ ПОСТМОДЕРНУ
Розуміння трансцендентності
і символічності мислення дає змогу остаточно збагнути призначення
філософії. Якщо відкинути символізм і трансцендентність
буття, доведеться відштовхнути всю світову філософську скарбницю.
На нашу думку, Плотін, Платон, Аристотель, Піфагор і взагалі
всі давні філософи будували свої вчення на трансцендентній
системі образів: ідея - прообраз, психообраз, психея, міф,
ірреальний образ, чуттєво-зоровий, а також "его" в усіх
його проявах - особистісне самоусвідомлення. Отже, ми вважаємо,
що всі філософські набутки людства є не чим іншим, як трансцендентна
семіотична система, котра самовдосконалюється під впливом
культурного розвитку людства.
У літературі сучасної доби письменники-постмодерністи
створюють твори-конструкти. Такий твір є цілісним конструктом
символів, який висловлює не тільки певну ідею, але й показує
психореальну систему образів, притаманну творчості того
чи іншого автора.
У наш час проблема трансцендентного сприйняття
світу є актуальною, особливо для сучасної філософської школи,
яка ґрунтується на сугестивному, аналітично-синтетичному,
психоезотеричному, духовному та суто ірраціональних "образних
планах". Тобто символ може фігурувати в різних знакових
системах і висловлювати різні ідеї, такі, як "символ-слово".
Слово - філософська категорія, яка визначає будь-який процес
у психореалістичному світі. Таким символом може бути й людина,
відірвана від свого оточення, а також людина, яка є сама
складником певного оточення.
Кожна особистість має свій онтологічний
підхід до світу символів. Визначимо кілька типів онтологічного
світосприйняття дійсності:
- раціонально містичне світосприйняття
- "Я мислю, отже, існую";
- сугестивно-когнетивне, яке припускає вплив на індивіда
певної зовнішньої системи: "О, фатуме, ти - страта для Богів"
(Есхіл). Такий тип припускає сприйняття індивідуумом сильнішої
системи, як рок, невідворотна дійсність тощо;
- психосугестивне - такий тип світогляду,
який дає змогу індивідууму розглядати себе з "паралельним
світом", з Богом, з існуючою реальністю символів. Цей тип
ще називають антропоцентричним. Духовний тип має езотеричний
підхід, який існує в цьому світі як частина Бога або ототожнює
світ із Богом, або взагалі сприймає Універсум.
Нині такі науки, як філософія, семіотика,
космологія, котрі набули значущості, прояснюють маловідомі
психомістичні і медикотрансцендентні реалії. Вважаємо конче
потрібним показати і довести важливість вивчення даної проблеми.
Мета мистецтва й науки взагалі - створити з людини особистість.
Для цього можуть слугувати мистецькі засоби, всі способи
образотворення, відтворення й перетворення. Ще з античності
людина мислила окремими знаками, психічними фантазмами,
образами. Тепер це називається чуттєво-образним мисленням.
Пізніше, коли культура стала більш цивілізованою, а образи
системнішими, кожної доби з'являвся свій таємний символ,
тому сформувалася спільнолюдська культура - символіка, або
система поглядів на реальність. Оскільки філософія завжди
була й лишається рушієм ідеології і інших наукових течій,
то в зв'язку з тим, що філософія життя, а згодом екзистенціалізм
запанували над людською думкою, реальне стало сюрреальним,
містичним, символічним, трансцендентним.
Саме трансцендентне вступає в дію не
підсвідомо, а спонукає до відвертості або до відкриття чогось
таємного, вищого в людині. Спочатку воно являє собою природний
процес, який за певних обставин розкривається без відома
індивіду. Мета цього процесу - народження в ембріональному
зародку особистості в усіх її аспектах [6, 48 ].
Символи використовують підсвідоме для
того, щоб виразити досконалість людини. У наш час актуальним
є дослідження символізму як носія трансцендентної функції,
адже він, як метод і стиль, демонструє своєрідні способи
осягнення внутрішньої психологічної реальності. Символ пов'язаний
з різними рівнями самосвідомості і самовідчуттями людини.
Крім того, символістське, трансцендентне зображення дійсності
- це риса модерної культури; пізнаючи його особливості,
ми розкриваємо суть цієї культури.
Естетика символічної трансценденції базувалась
на філософії Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, Платона, Плотіна, Я.Бьоме,
К.Юнга, Е.Сведенборга, З.Фрейда, Є.Бловацької, А.Підводного,
М.Ладиженського, які вважали, що предмет - це тільки відображення
абстрактної, таємної ідеї, яка існує в справжньому суспільстві.
Вони називали її надреальністю - потойбічним життям, таємницею,
натяком.
На нашу думку, відобразити життя може
лише символ. На відміну від алегорії, він багатозначний,
інакше кажучи, для людського розуму є містичним. Метою нашої
статті є акцентування уваги на трансцендентній символічній
реальності, де людина може змінювати свій внутрішній світ
щодо прареальності як стабільної позитивної цілісності,
з якою кожна особистість може будувати свій діалог як з
невидимим співрозмовником ("Я" і "воно"). Езотерична філософія,
визначаючи вічну субстанцію як психічну реальність, заснувала
нове тлумачення несвідомого. Психологічні таємниці важко
сприймаються через те, що більшість людей переконана в існуванні
однієї реальності - видимого фізичного світу, а тому збагнути
те, що відбувається за межами свідомості, для них неможливо
через відсутність індивідуально-містичного досвіду. Однак
у психічних глибинах кожної людської істоти відбувається
процес утворення різноманітних бажань, які можуть ніколи
не виявитися, але в екстремальних ситуаціях іноді виходять
назовні. Трансцендентне знання дає знання, яке може стати
в пригоді всім, хто зіткнеться віч-на-віч з невідомими внутрішніми
силами. На нашу думку, будь-яке вторгнення несвідомих творчих
сил спонукає насамперед до оновлення та духовних змін у
структурі внутрішнього світу окремої особистості. Психоаналітична
увага до таємного розуміння певних образів, символів, ідей
вплинула на становлення сюрреалізму. "Хто прагне вищого,
той повинен прагнути цілого, хто вивчає дух, той повинен
вивчати й природу, оскільки все це гармонійне ціле, а також
кожний індивід - лише один орган і потрібно поєднати окремі
органи в одне єдине сприймання і віддати його Богу" [15,
56-71].
Немає абсолютно досконалої культури,
оскільки завжди в процесі культурного розвитку з'являється
однобічність, нехтується або один, або інший аспект. Людина
турбується тільки про своє тіло, водночас забуваючи про
душу, яка потребує уваги.
Суть трансцендентної функції полягає
в тому, щоб зупинити критичну функцію свідомості і дати
змогу образам виявитися з несвідомого розуму. Вона спрямована
на установлення контакту між свідомим і неусвідомленим шляхом
символічного синтезу протилежності [6, 54]. Психоаналітична
увага до таємного, проблема несвідомого є мірилом або ключем
до розуміння сучасної культури, оскільки вона є культурою
постмодерну, ґрунтується на медитативному, трансцендентному,
сугестивному планах світосприйняття. Прикладом хаотичного
мислення є творчість авангарду. Гаслом сучасного культурно-філософського
творчого процесу є абсурд - "Vivat absurdum". Антична філософія
ґрунтувалась на ідеалах (раціоналізм, симетрика, системність,
логічність, тобто гармонія між свідомим і несвідомим, конкретним
і абстрактним, загальним і індивідуальним). Метою її був
рух - рух у всьому: до найвищого, до центру, до таємниці,
до абсолюту. Коли антику змінило середньовіччя, багато чого
зникло, а саме - гармонія між конкретним і абстрактним,
між логосом і хаосом і на зміну прийшов теоцентризм. Під
впливом людського несвідомого та езотеричних сил виникли
фантасмагорії, химери, які призвели до хаосу. Ренесанс приніс
свіжість чистого мистецтва, відновивши гармонію між набутим
антикою і середньовіччям філософським і теологічним досвідом.
З цього часу починається усвідомлення
людини не просто як божого творіння, а як людини, котра
прагне до трансцендентності. Замість Логосу з'явився антропос.
Антропоцентризм почав інтенсивно посилюватись завдяки балансу
між містичним і раціональним, трансцендентним і інтелектуальним,
ідеальним і реальним. Пізній Ренесанс і Просвітництво ставлять
на перше місце "раціо", зникає мета, з'являється лише пошук,
прагнення таємного усвідомлення "сущого", намагання знайти
себе. Звідси з'являється абсолютна роздвоєність душі. Відтепер
в центрі уваги - вже не просто людина, а сильна особистість,
центральною ідеєю якої стає вижити попри будь-що.
Отже, все несвідоме, незрозуміле або
зливається зі свідомим, або зникає з горизонту, поступово
ототожнюючись з чимось іншим. Потреба сильного стає потребою
всіх. Так триває до появи на світ так званої життєвої трансцендентної
концепції. Людина намагається задовольнити потребу пізнання,
шукаючи істину в образах, ідеях, символах, таїнах. Щоб впливати
на життя, ідея потребує живих почуттів. Однак почуттям,
на відміну від чистої ідеї, властива непевність (вони не
диференційовані, амбівалентні), оскільки походять із сфери
неусвідомленого, трансцендентного. Тому виникає проблема
синтезу: поєднання "нечистоти", живого переживання з чистотою
ідеї. Звідки беруться ідеї, символи, образи? Юнг зазначав,
що первинний образ вступає у внутрішнє поле зору як символ.
"Символ, завдяки своїй конкретній природі, опановує почуття,
що перебувають у недиференційованому стані, а через свою
значущість образу захоплює і породжену ним ідею з почуттям"
[16, 258]. Він виступає посередником між ідеєю, втіленою
в архітипному образі, і новим, живим її переживанням, почуттям.
Тому складна природа символу, який, з
одного боку, наділений "душею", а з іншого - "смислом",
полягає в тому, що він оживлює архетип, є вираженням абстрактного
через конкретне, його стрижень - це натяк на щось. Свого
часу Л.Шестов писав: "Красномовним є те, що мовчить". Тому
філософською основою символізму є суб'єктивний ідеалізм.
Символ - це засіб уникнення повсякденності. Він виникає
з підсвідомого, таємного і являє собою численні варіації
головних архетипних образів. Символ завжди застосовується
для вираження вічних істин і досі існує в багатьох релігіях.
Зазначаючи багаторазових перетворень,
більш або менш свідомого відображення, символ став колективним
образом, сприйнятим цивілізацією, частиною людської культури,
зберігаючи водночас значний заряд своєї першопочаткової
чарівності, таємничості, нереальності. У деяких людей символи
викликають сильний емоційний вибух. Філософія не може не
погодитися з символами. Адже безглуздо не брати їх до уваги.
"Новим символом стає універсальне Раціо, Абсолют, все в
усьому є найвищою таємницею, кожен існує для кожного, і
кожен кожним живе, і Бог розмитий у світі" [1, 12].
У наш час відбувається відродження міфічних
систем. Міфотворчість в історії, філософії, культурі призводить
до втрати всіх цінностей. Новим символом стає абсурд, порожнеча,
яка заповнюється психомістичним, таємним, сугестивним, ірреальним
образним буттям, паралельно з ним існує логіка, яка переходить
у міф. ("Рух для руху", "Екзистенція для екзистенції") [13,
80-120].
Постмодерн - це злиття всіх перелічених
пластів, втрата людиною своєї свідомої вартості та потяг
до трансцендентності. У філософії ключовими символами постмодерну
є ерос, стихія, хаос та зло в усіх його виявах. "Символи
- рухом руйнують внутрішнє, психореальне життя як окремої
людини, так і соціуму взагалі" (Р.Хаббарт). Символ - це
так звана суб'єктивна реальність, ключовий конструкт у психореальності
сучасної людини. Завдяки цьому утворилась психосугестивна
культура чуттєвого світосприйняття. Важливі частини нашого
розумового устрою побудовані на символах, тому не можливо
не визнавати символу. Коли символ не сприймається, його
специфічна енергія зникає у підсвідомості, що призводить
до непередбачуваних подій. "Сучасна людина не розуміє, наскільки
раціоналізм (змінивши її здібність до сприйняття символу
та ідеї божественного) віддав її під владу психічного "аду""
[15, 158].
Сучасна людина вважає, що вона відкинула
"забобони", залишивши при собі свої духовні цінності, не
визнаючи при цьому трансцендентного символізму, бо багато
чого не може пояснити для себе. К.Юнг, аналізуючи синтез
протилежностей, який є основою людської психіки, обґрунтував
психологічний механізм символу. Передумовою появи символу
є абсолютне роздвоєння волі між двома протилежними бажаннями
- чуттєвим (теза) і духовним (антитеза). Якщо воля виражає
лише чуттєве прагнення, то відбувається послаблення духовного,
а естетичне стає продуктом панівної сфери, не символом,
а симптомом прагнення антитези [6, 27]. Тому неповноцінний
символ втрачає свою звільнювальну силу, процес розщеплення
суперечностей повторюється знову й знову, перетворюється
на протистояння. Інакше кажучи, людська свідомість шукає
вихід за межі суперечності. Думки, почуття стоять над усіма
реальними образами. Символ - це невідоме; замість світу,
який ми бачимо, перед нами постає той світ, про який ми
мріємо або співаємо.
"Тому лібідо, як універсальна життєва
сила, повертається до свого джерела - сфери неусвідомленого,
де всі протилежності мають спільний архаїчний корінь" [15,
231]. "Герой символістів - це людина, яка очікує чогось,
про що вона не здогадується або чого не знає, що тільки
ледь торкається її душі; характеру немає, характерним є
тільки невідоме або людські трансценденції", - говорить
М.Метерлінк. Отже, характерним у символізмі є фатум, божественне
начало або якась стихійна, невідома людині сила, непідвладна
їй, але яка впливає на життя. У лоні неусвідомленого символ
лишається доти, доки енергетична вага свідомих значень переважає
творчу вагу єдиного неусвідомленого символу [14, 40-62].
На нашу думку, неусвідомлений символ потребує додаткової
енергії, щоб досягти свідомості. З'явившись із сфери неусвідомленого
на поверхні свідомості, символ виконує функцію, спільну
для свідомого та неусвідомленого, яку Юнг називає трансцендентною;
вона виходить за межі свідомості, що виникає внаслідок протистояння
між свідомими та несвідомими значеннями і об'єднує ці протилежності.
Таким чином, підсвідоме - це природне явище, яке генерує
символами, наділеними певним значенням.
Людська свідомість та душа - це система
символів, яку ні великі психологи, ні філософи не змогли
збагнути. Нині людство переживає такий етап своєї історії,
коли всі його зусилля спрямовані на вивчення навколишнього
світу і дуже мало уваги приділяється людській істоті, яку
пізнає людська психіка; дуже складна і невідома частина
душі, де народжуються людські трансценденції, ще досить
не вивчена. Розум, за Юнгом, не здатний створити трансценденцію,
оскільки вона є ірраціональною за своєю природою. Тому там,
де раціональний шлях заводить свідомість у глухий кут, спасіння
приходить з протилежного боку. З'являються нові міфи, нові
релігії, "рятівні мистецтва" (наприклад, світ символів Сковороди
завжди пов'язаний з трансценденцією). Історія переосмислюється
сьогодні по-новому за допомогою таємниці, символу, образу
та міфа. У Г.Сковороди трансцендентне переходить у привид,
у щось абстрактне, загадкове, в завуальовану істину. Тому
трансцендентна ідея абсолютна, нерозпізнана істина, хтось
або щось таке, що стоїть по той бік нашої свідомості. Це
може бути абсолютна істина, рок, фатум, містичне, розумне
начало, а іноді й абсурд або несвідоме.
Несвідоме, трансцендентне - головний
об'єкт не тільки психоаналізу, а й езотеричної філософії;
відкриття того, що психіка не тотожна свідомості, зумовило
раціональне вивчення трансценденції як структурного утворення,
що має свій зміст, свою енергію і механізм. Оскільки кожній
системі властиве енергетичне навантаження, то психічні системи
уявлення або навантажуються енергією несвідомого, або розвантажуються,
тобто відбувається перехід від одного елемента системи до
іншого через переміщення енергії. "Цілком зрозуміло, - зазначав
Фрейд, - що Воно не визнає ніяких вартостей, не знає добра
та зла, не має моралі…" [14, 121].
На нашу думку, всі символічні наснаження,
що вимагають розряду, певного відпливу енергії, перебувають
у трансценденції. Діалектична позиція двох основних типів
потягів - "потягу до таємниці, до життя і потягу до смерті
- визначає боротьбу сил у сфері Несвідомого". Людина сучасного
складу, втомившись від боротьби ідей, хоче знати, що міститься
в речах? І хоча схильність до таких питань породжена небезпечними
діями, в ній народжується готовність піти на ризик, і це
не може не викликати симпатію, бо за нею стоїть не якийсь
пошук пригод, а народження з глибини духовних потреб, прагнення
знову знайти сенс життя на основі особистого незалежного
досвіду. З незапам'ятних часів людина знає про таємницю,
яка є в її душі, тому звичаї релігійного трансцендентного,
містичного характеру потрібні їй для того, щоб захистити
себе або відштовхнути завданий психіці удар. "Хворій людині
завжди допомагають не її особисті думки, а надлюдська таємна
істина, що постає перед нею у вигляді "одкровення", яка
лікує її від хворобливого стану" [15, 70].
На нашу думку, душа не закінчується там,
де фізіологічна частина виходить за межі досяжності, тобто
треба сприймати спільний прояв душі, що виходить за звичайні
межі пізнання і позначений певною символікою. Не звертаючи
увагу на світоглядні "за" та "проти", наукова психологія
повинна сприймати трансцендентні погляди, які за всіх часів
народжувались з людського духу як проекції, тобто як психічний
зміст, виставлений у метафізичному просторі. З.Фрейд не
раз підкреслював, що психічне буття існує поза простором
і часом. Людина завжди перебуває під впливом таємниці. Вона
шукає себе, зміст свого буття, своє внутрішнє "Я". Переживання
образу, архетипу - це індивідуальна таємниця, яку людина
відчуває, і це стосується її душі. "Це приклад пратипу душевного
"не-Я", якогось внутрішнього візаві, який викликає до пояснення"
[15, 311].
Тільки трансценденція може пояснити внутрішні
процеси людської душі. Ми здобуваємо трансцендентні, містичні
знання в образах, уявленнях, якими користується наш розум
у певних обставинах. "Поряд з цим знанням почуття та уява
беруть участь, одна таємна та солодка на смак мудрість проникає
в глибокі кутки душі" [4, 73]. Деякі філософи, шукаючи пояснення
символічної трансценденції, стикаються з суперечністю, що
дає можливість вірити в існування символіки. Стан трансцендентної
свідомості можна зіставити з чистим "Я". Коли психологи
говорять про "Я" або про "его", вони спираються на різноманітність
понять. Це включає образ "Я" як неусвідомлену особливість
нашого мислення. У наш час трансцендентність має надію змінити
людську долю, наблизити особистість до онтологічної свободи,
звільнивши її від занять із зовнішніми об'єктами. Можна
твердити, що символічна трансценденція виникає лише на означеній
стадії розвитку суспільства, значно пізніше розуму, який
це суспільство й породив. Для давніх людей самосвідомість
і рефлексія були небезпечними, непотрібними речами. Феномен
самосвідомості виникає лише на тій стадії розвитку, коли
суспільні відносини стикаються з таємницею. Людина намагається
знайти і пояснити це собі. Мабуть, "золотий вік" людства
почнеться тоді, коли воно визнає самосвідомість, яка існує
за допомогою трансценденції. Нова хвиля символічної трансценденції
пов'язана з пошуками виходу із соціальних суперечностей,
з проблемою духовної пустоти, соціального знищення.
На цьому ґрунті безвиході й має місце
символ, який може дати правильну відповідь на деякі питання
на рівні буденної свідомості. Людська практика потребує
пояснення того, що поки не піддається поясненню, тому завдяки
таємниці будується суть картини світу. У людини виникає
потреба отримати найвищу свободу, яка може вплинути на онтологічний
статус Універсуму. Містика, трансценденція, символізм -
обов'язкові елементи масової свідомості. Це можна простежити
в китайській та індійській культурі, а також у християнстві.
Трансцендентне "воно" є неодмінним рушієм
творчого процесу, оскільки саме трансцендентність - система
наших психорефлексій на власні фантазми, психізми - і є
нашим творчим потенціалом, для філософа - базисом мислення.
Трансцендентна функція потрібна філософії.
Навіть, якщо розглянути натуралізм, позитивізм та суто когнітивний
рух, то можна побачити зміну символів, тобто психотрансцендентну
реальність.
Таким чином, ми доходимо логічного висновку,
що трансцендентність - це не пізнана реальність, яка не
залежить від нашого "хочу" або "не хочу", з існуванням якої
ми так чи інакше мусимо рахуватися.
Теорія символу існує протягом віків і
постійно переходить у підводні течії, які не втратили своєї
сили, починаючи з раннього середньовіччя і до нашого часу.
Вони значною мірою зникли, але, змінюючи своє обличчя, повертаються
знову, щоб компенсувати однобічність сучасної свідомості.
Наша свідомість настільки пронизана символічною трансценденцією,
що підсвідома протилежна позиція не може знайти ніякої відповіді,
з'ясовуючи її протилежність доктринам та законам.
Полеміка з підсвідомим - це процес, який
дістав назву трансцендентної функції, що спирається на реальні
та уявні дані і тим самим стирає межу між свідомістю та
підсвідомістю. Ця полеміка є природним процесом, який бере
свій початок з фантазій. Немає ніякої іншої можливості,
ніж визнати ірраціональність трансценденції. Це потрібно
тому, що вона завжди існує в наших снах, образах, мріях.
Її зміст - це психічна реальність, а образи і символи -
це відображення психічних законів, які людська душа переживає
знову. Сучасна людина - це єдність емпіричного й трансцендентного.
Це означає, що тільки в людині і через неї проходить пізнання
будь-яких емпіричних відомостей, і разом з тим у ній це
пізнання обґрунтовується, оскільки саме в ній природний
простір живого тіла пов'язується з історичним часом культури.
ЛІТЕРАТУРА
1. Богданович В. Рифы эзотерики. - М., 2001.
2. Гуревич П.С. Возрожден ли мистицизм? - М., 1984.
3. Дмитриевский И. Спиритизм. - Харьков, 1910.
4. Дюпрель К. Философия мистики или двойственность человеческого
существа. - М., 1995.
5. Еременко В.П. Мистика в православии. - К., 1986.
6. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. - К.,
2003.
7. Знание за пределами науки. Мистицизм, герметизм, астрология,
алхимия, магия в інтеллектуальных традициях І-ХІ вв. - М.,
1996.
8. Каструбин Э. Реальность и магия высшего разума. - М.,
1996.
9. Кострубин Э. Реальность и магия. - М., 1996.
10. Линин П. Мистицизм и его природа. - Сергиев-Пассад,
1913.
11. Неттесхейский А.Оккультная философия. - М., 1993.
12. Поликарпов В.С. Наука и мистицизм. - М., 1990.
13. Суворов О.В. Сознание и абсолют. Философский трактат.
- М., 1999.
14. Фрейд З. Мы и смерть. - М., 1994.
15. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. - М., 1998.
16. Юнг К.Г. Человек и его символы. - М., 1998.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
