Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41. - 14 др. арк.

__________________________________________________________________________

Копа В.М., аспірант Одеського Національного морського університету

РЕАЛІЗАЦІЯ МОРАЛЬНОГО ПІДХОДУ У ВИВЧЕННІ ЗДОРОВ’Я

                                                            "Не існує здоров'я як такого,
                                                            і всі спроби визначити цей предмет
                                                            закінчуються жалюгідною невдачею.
                                                                      Потрібно мати уявлення про твою мету,
                                                                    про твій розумовий обрій, про твої сили,
                                                                    твої схильності, твої омани і, особливо,
                                                                          про твої ідеали і ілюзії твоєї душі для того,
                                                               щоб визначити, що ж, власне кажучи,
                                                                        може означати здоров'я для твого тіла"

Friedtich Nietzsche. "La gaya scienza"

          Руйнування базової ціннісної структури громадян нашої країни, певним чином, призвело до порушень безпосередньо соматичного здоров'я. Так, використовуючи дані по Києву, особливо інтенсивно (у 1,4-3 рази з 1996 по 2000 рік) зросла захворюваність на гіпертонічні хвороби, теріоидити, вузлові зоби, стенокардії, хвороби підшлункової залози, патології вагітності, хронічний пієлонефрит та ін. [1].
           Лишається високим рівень смертності працездатного населення. У 1999 році показник на 10 тис. населення серед чоловіків лишався 652,27, перевищуючи показник смертності жінок у 3,3 разу.
           Смертність населення, старшого ніж працездатне, у 1999 році становила 3894,39. Найбільш важливою причиною смерті в 2000 році були травми й отруєння, убивства - 6,19%, випадкові утоплення - 5,4% [1].
           За даними про стан охорони здоров'я в Європі вважається, що у випадку переборення недостатньої фізичної активності це призвело б до зниження на 15-39% ішемічної хвороби серця, на 33% - випадків інфаркту, 12% - гіпертензії, на 12-35% - діабету, на 22-33% - раку товстої кишки тощо. Моніторинг структури й особливостей фізичної активності проводиться регулярно лише в деяких європейських країнах. Дослідження, яке проводилося в 15 країнах Європи, засвідчує, що 57% населення в середньому недостатньо фізично активні для підтримування і поліпшення стану свого здоров'я. Відповідні цифри коливаються від 32% (Швеція) до 83% (Португалія) [2]. Розвинуті в соціальному й економічному плані країни вбачають реальну загрозу для себе не тільки у світових наростаючих терористичних тенденціях (погроза ядерної війни, екологічна катастрофа), а й у світовій тенденції погіршення здоров'я (погіршення генофонду, зростання інвалідності, старіння населення, виникнення нових видів інфекції, психологічної безпорадності).
           Усе більша кількість людей починає розуміти, що основними причинами зниження якості нашого життя, деградації і вимирання населення України є підміна ідеалів, придушення духовності, зниження рівня моральності. Хоча, на думку Роберта Мертона, одного з найяскравіших соціологів нашого часу, в основі соціальних змін лежать саме суперечності між цінностями й інститутами. Будь-яке суспільство у своїй сутності й певною мірою - аномічне. Інакше воно не здатне було б до якісних змін.
           Незважаючи на ці об'єктивні процеси, основним соціальним механізмом життєдіяльності людини лишається життєстверджуюче світосприймання на основі загальнолюдських моральних постулатів.
           Колись радянський генетик Ефроїсімов з дуже благими намірами помітив, що всім потрібно бути добрими й порядними, маючи на увазі те, що це вигідно у фундаментальному біологічному змісті цього слова, і як фактор генетичної еволюції певного роду. Варто зауважити, що й задовго до цього вченого питання про етичну регуляцію здоров'я посідали аж ніяк не останнє місце в культах, ритуалах, обрядах, релігійних і етичних системах, незалежно від факторів географії, культури, часу й простору. Фактично лишається актуальним питання про оптимальне співвідношення штучного (етичного) і природного (біологічного), їх рівнозначність чи пріоритетність. Не забуваймо про те, що людський мозок - це продукт еволюції, а тому моральне поводження як глибинне відображення емоційних реакцій - це той шлях, завдяки якому зберігається незмінним генний матеріал [3]. Проте незмінність генної структури визначається соціокультурними правилами, законами та заповідями, що визначають спосіб життя індивіда.
           Традиційні ціннісні установки в ставленні до здоров'я сформувалися в сучасної людини із загальнолюдських етичних і моральних уявлень. Починаючи з латинського "mons sapo in corpores sapo" і до наших днів ціннісні установки і мотивації стосовно свого здоров'я змінилися не істотно. Істотним лишається рівень сучасної біологічної науки: успішні досвіди з клонування тварин і людей, складання повної карти генома людини, операції зі зміни статі. Названі наукові досягнення в середині століття сприймалися б через теократичність мешканця Європи як чорна магія чи диявольський промисел. На жаль, морально-етичні принципи не відзначаються такими швидкими реконструкціями. З огляду на ті самі теократичні установки людині було запропоновано не шкодити своєму і, тим більше, чужому здоров'ю.
           Багато стародавніх оздоровчих систем, наприклад, Індії, Китаю, Японії, можна назвати етико-оздоровчими чи системами духовного удосконалювання. Особистісне зростання людини вважалось неможливим без відмінної фізичної підготовки й ідеального здоров'я. На це витрачалися роки тренувань, і без цього неможливо було збагнути найвищі божественні (морально-етичні) принципи буття.
           Вже на початку освоєння першого ступеня йоги - Ями учень повинен побороти свої шкідливі звички, недоліки поводження і мислення. Саме з аналізу і реконструкції свого внутрішнього світу і починався його шлях у йогу [4, 5]. Там же зосереджені моральні правила і розпорядження, аналогічні християнським і старозавітній "астейа" - неприсвоєння чужого, "сатья" - правдивість і щирість у думках і словах, "ахимса" - неспричинення шкоди оточуючим. Іншими правилами пропонується культування позитивного (читай: здоров'я і діяльного. - В.К.) способу життя й мислення. Наприклад, "шаоча" - система санологічних і психологічних прийомів для внутрішнього і зовнішнього очищення, "тапас" - дотримання певних гігієнічних, очисних процедур, "сантоша" - розвиток достатку, досягнення балансу бажань і їх контролю [4, 5].
           В тій самій практиці йоги на певних етапах її освоєння можна помітити дуже зневажливе ставлення до тіла й свого здоров'я, передусім внаслідок тотального й повного контролю свідомості над фізіологічними функціями і психічними станами організму. Такий контроль свідомості стає можливим лише після багаторічних тренувань з установкою на здоровий спосіб життя.
           Таким чином, у формі хатха-йоги в історії людської практики здорового способу життя вже існує феномен свідомого контролю і керування рівнем свого здоров'я, формування єдиного етико-фізичного поля.
           Аналогічним чином системи самовдосконалення стародавнього Китаю, Японії, Близького Сходу мали етичну базу для досконалого здоров'я. Тільки досконалий фізичний стан давав змогу (був умовою. - В.К.) досягнення духовних висот.
           Проблема здоров'я і його внутрішнього взаємозв'язку з буттям не раз виникала в проблемному полі античної і пізніше - західноєвропейської думки. Ця обставина зумовила появу безлічі концепцій, спрямованих на пошук універсального життєстверджуючого першоджерела.
           В їх основі - субстанційні явища, як-то: Вода, Вогонь, Земля, Вітер, Ефір; або їх співвідношення, що часто використовувалося в постулатній формі античної медицини [6].
           В історії християнства моральне ставлення до здоров'я формувалося через утвердження Христових заповідей та відповідних їм засобів - молитов, постів, регламентованого способу життя. За великим рахунком, пошук і спроби синтезу філософського каменю у своїй основі мали прагнення людини жити вічно і не хворіти. Передавання таємних знань здійснювалася через найбільш сильних духом і тілом учнів, морально і фізично досконалих.
           За традиціями християнства, основним умінням пророків і апостолів завжди була здатність зціляти. Його сприймали як Божу благодать, а його носіїв - як святих (на Русі - старці). Природно, хвороба, особливо уроджена, була покаранням Божим. Профілактикою і "технікою безпеки" від згаданого покарання був моральний спосіб життя (можна сказати - здоровий спосіб життя). Тотожність таких формулювань у той час мала очевидний у масовій культурі зміст.
           Міцний взаємозв'язок духовного і тілесного в людині, їх гармонія були кінцевою метою багатьох езотеричних систем. Філософська спадщина з цього питання досить розмаїта. Але йшлося про метафізичний бік справи. Взаємодії морального духу і здорового тіла було досліджено недостатньо, якщо згадати, що здоров'я - це стійке, гармонійне поєднання духовного, фізичного і соціального в людині. Логічно звернути увагу на ту основу, що забезпечує цю єдність. Такою основою є комплекс ціннісних установок, моральних законів і чеснот, що культивуються людиною з дня народження. З моменту усвідомлення дитиною моральних правил її здоров'я починається з її чеснот. Цей початок треба продовжувати у формі здорового способу життя.
           Отже, збереження і підтримування здоров'я потребують підвищення рівня свого морально-етичного потенціалу, а інструментом цього є здоровий спосіб життя.
           Суто матеріалістичний підхід до основ буття і традиції західної медицини постулюють, що духовне життя не має безпосереднього зв'язку з проблемами здоров'я. Нині вже є достатньо фактів, котрі дають змогу визнати глибинний зміст східної традиції, яка надає духовному життю визначального значення серед факторів і критеріїв здоров'я [4].
           Можна напевне стверджувати, що добре, доброзичливе ставлення до людей, терпимість, прагнення робити життя кращим - один з головних чинників здорового життя і довголіття.
           Водночас однобічний підхід, орієнтований на культ тіла, і недооцінювання духовного удосконалювання спотворюють природну структуру цілісної людини. Порушення стабільності і стійкості особистісного ядра внаслідок асиметричності вчинків також призводять до погіршення здоров'я і виникнення хвороби.
           Якщо провести паралель з лінгвоструктуралістською теорією Р.Тотмана [7], можна припустити, що у своїй соціальній життєдіяльності люди дотримуються певних "правил", організованих відповідно до етичного і морального ядра індивідів. Під час соціальних реконструкцій завжди з'являються перешкоди й обмеження в дотриманні цих "правил". Зміна подібних "правил" (у теорії Р.Тотмана йдеться про мовні структури) у нових умовах призводить до адаптаційних зрушень організму і компенсаторних реакцій особистості. Ці зрушення і реакції балансують відношення навколишнього середовища і людини, тобто захищають її від хвороби. Нездатність до зміни даних правил призводить, за Р.Тотманом, до станів дистресу і далі - до психосоматичної хвороби. Кажучи про достатню лабільність мовного ядра особистості, варто говорити і про стабільність етичного й морального ядра. Відтак мається на увазі нездатність певної складової особистості змінюватися й адаптуватися до нових соціальних умов. Здебільшого це призводитиме до порушень психосоматичного характеру. Можна образно вести мову про "моральну хворобу" людей з цільним ядром особистості, етично і морально навантаженим. У протилежному випадку, поступаючись своїми моральними принципами, людина адаптується в нових соціальних умовах, але втрачаючи цілком або частково духовність. Останнє, у свою чергу, призводить до тих самих захворювань.
           Таким чином, етична "навантаженість" категорії здоров'я, як ключової життєвої цінності людини, прямо пов'язана з її способом життя і є визначальним стабілізатором у момент соціальних вибухів.
           Особливо рельєфно цей зв'язок простежується у філософії російського космизму, основні положення якого є такими:
           - людина, за своїм походженням і призначенням,
           - Homo sapiens cosmicus, породження глобального космічного процесу, що еволюціонує на Землі. І вона не є функцією біосфери, ноосфери, суспільства або чогось іще;
           - благополуччя (здоров'я) людини безпосередньо і природним чином залежить від міри усвідомлення й активно-діяльної реалізації нею своїх специфічних функцій у цьому процесі;
           - первинним етапом на цьому шляху завжди виступає звертання людини до вищих духовних (базисних аксіологічних) цінностей - Блага, Істини, Краси, Добра, Справедливості; - первинним логічним етапом на шляху креативної розбудови цілісного, благополучного майбутнього і досягнення особистого, індивідуального благополуччя людини є аксіологічний підхід, що висуває головне для буття людини питання - "Для чого?";
           - людина повинна бути особисто вільною для здійснення активної креативной діяльності.
           У такому розумінні базисні духовні цінності не тільки безпосередньо детермінують здоров'я, але й пов'язані з ним і можуть бути причиною (як це не парадоксально) руйнування здоров'я (наприклад, надлишок невитраченої креативної енергії людини, спрямованості її до творення нових рішень і більш гармонійних форм життя). Величезний енергетичний потенціал, закладений у духовно-моральних цінностях і ідеалах, не маючи спеціального "виходу", здатний спалити людину, що лишилася з ним віч-на-віч.
           Істотно, що кожна людина у певний період свого життя неминуче постає перед індивідуальним ціннісним вибором: яким цінностям віддати перевагу? У якому напрямі спрямувати свою креативну енергію? Отже, сучасна аксіологія підноситься на вищі позиції в структурі культурної організації знань: "світ, у якому ми живемо, спонукуваний не тільки несвідомими силами, але також, - і в більш вирішальному сенсі, - людськими цінностями. Людські цінності стають основним ключем до бажаної зміни світу" [8].
           У свою чергу, аксіологічні розробки прямо впливають на індивідуальне здоров'я людини: "Бути здоровим - це завдання аксіологічне, спрямоване на забезпечення майбутнього" [9].
           Поширення "хвороб цивілізації" і загрозливі демографічні процеси в нашій країні прямо пов'язані з духовним неблагополуччям людини, і їх можна пояснити надлишком креативної енергії в цілісній психосоматичній організації людини.
           Очевидним є й інше: людина не в змозі досягти рівня духовного благополуччя, якщо не буде благополучною у матеріальному і соціальному розумінні, так само, поза духовним благополуччям людини неможливе досягнення благополуччя соціального, економічного й матеріального.
           Інакше кажучи, поза духовним благополуччям для людини неможливо щиросердечне (психічне) і соматичне (фізичне) благополуччя - здоров'я.
           Щоб вижити, тобто адаптуватися в реальних соціальних умовах і при цьому "образумиться" і знайти цілісне благополуччя зі світом, людині доводиться самостійно встановлювати самій собі ті цінності, які І.Кант називав "самозаконними", тобто такими, що мають значення закону для людини, який вона не порушує і не переступає ні за яких життєвих змінах. Саме ці цінності і є моральними, тобто тими, котрі "відповідають індивідуальному норову", забезпечують внутрішнє самооздоровлення людини.
           Визначаючи духовно-моральний потенціал людини як основу її благополуччя, ми маємо на увазі, що предметом нашого розгляду, поряд зі здоров'ям, є й хвороба.
           Сьогодні фахівці визнають, що в медичній науці немає загальноприйнятого визначення "здоров'я" і тих факторів, що його детермінують [10], відповідно, не існує загальної дефініції поняття "хвороба". Загальним є розуміння "хвороби" як відносно стійкої повторюваності негативних факторів, що порушують безперебійну роботу соціально-психологічних і фізіологічних процесів людського організму.
           "Прийнято вважати, що здоров'я є нормою людського існування, а хвороба порушує цю норму. Православ'я по-іншому розглядає проблему хвороби і норми… З православної точки зору, хвороба є нормою земного життя…" [11]. Варто визнати, що ця норма дуже невтішна для людини.
           Водночас з цим, треба визнати і моральне значення хвороби. Невизнання цього феномена може засвідчувати визнання світогляду, що перебуває в логічній і моральній суперечності.
           Поняття "хвороба" має низку значень. Наприклад, у християнській антропології хворобу трактують як покарання за гріх. Таке розуміння хвороби утверджує сенс покаяння [12]. Хворобу вважають не тільки нагадуванням про смерть, одкровенням смерті (вкушання смерті) [13]. У моральному значенні - вона може і має сприйматися як засіб морального вдосконалення. "Ти бажаєш позбутися того, що потрібне, тому що як тіло очищається лугом від нечистот, душа очищається хворобами і стражданнями" [14]. Вболівання за тих, хто зазнає хвороби, також виконує свою моральну функцію. Таке двоїсте моральне значення хвороби припускає її високе соціальне значення, можливо, на рівні цінності.
           Ціннісне ставлення до здоров'я проаналізував С.Цвейг на прикладі особистості Ф.Ніцше. Не секрет, що для багатьох цінність здоров'я відкривається через цінність хвороби. За Ніцше, шлях до самого себе і певного самовдосконалення проходить через споглядання власного болю. За допомогою відкриття цінності хвороби він осягав її дихотомічний полюс - здоров'я і його цінність. Сукупність обох цінностей створює, на думку Цвейга, повноту життєвого почуття, вічний стан напруженості, що кидає людину в безмежність. І те, і інше - потрібні: хвороба - як засіб, здоров'я - як мета. Завдяки хворобі Ф.Ніцше був врятований від військової служби і присвятив себе науці. Хворобу очей він вважав "звільненням і... найбільшим благодіянням, що я зробив собі". "Хвороба немовби звільнила мене від самого себе", - визнає він; хвороба була для нього сестрою милосердя і мучителькою водночас. Їй він зобов'язаний тим, що життя стало для нього не звичкою, а відновленням, відкриттям, начебто він заново відкрив життя, включаючи і самого себе". Відкривши для себе цінність відвойованого здоров'я, Ф.Ніцше убачає у ньому зміст світу: "Здоров'я! Здоров'я! - начебто прапор, розвивається сп'янене самим собою слово; у ньому зміст світу, мета життя, міра всіх речей, тільки в ньому мірило всіх цінностей" [15]. Але саме по собі здоров'я не забезпечує безсмертя людині. Міфологізоване здоров'я - всього лише ейфорія, що передує катастрофі.
           Усяка мудрість виникає від страждання, можна підкреслити - від фізичного страждання. Логічно припустити, що моральність людини як щиросердечний прояв мудрості також виникає від страждання, можливо щиросердного.
           На відміну від Ф.Ніцше, В.Франкл вважав, що до групи тих явищ, що можуть бути лише наслідком, але не об'єктом устремлінь, належать також здоров'я і совість. Якщо ми робимо здоров'я основною своєю турботою, це означає, що ми занедужали [16].
           Не заперечуючи концептуальної значущості визначення поняття здоров'я Всесвітньою організацією охорони здоров'я як "фізичного, психологічного і соціального благополуччя" і розуміючи, що це визначення розглядається як досягнення сучасної культурної цивілізації у формуванні загальнолюдських ідеалів і цінностей, слід зауважити, що праксеологія здоров'я спирається на більш конкретні визначення поняття "здоров'я". Натуралістичні визначення (І.І. Брехман, В.М. Дільман, М.О. Амосов), антропологічні (А.Я. Иванющин) і соціальні (Клод, Лакур) так чи інакше пов'язані з думкою про те, що людина створює своє здоров'я сама.
           Вбираючи в себе моральні цінності, людина здатна визначити основний шлях до збереження і формування здоров'я, втілити на практиці, а не в теорії "здоровий спосіб життя".
           На основі вищесказаного можна дійти наведених далі висновків.
           1. Коли йдеться про моральний підхід до вивчення здоров'я, можна запропонувати якісно інший рівень сприйняття відношення "здоров'я - хвороба". Цим засобом, можливо, є етична регуляція цього відношення.
           2. Варто взяти до уваги, що для розуміння хвороби треба прийняти не причинно-наслідкові зв'язки, а можливо, постулат про те, що усі хвороби мають одну причину, можливо - моральну.
           3. Моральний спосіб життя варто приймати як здоровий спосіб життя, як інструмент до основи здоров'я, християнські і загальнолюдські цінності - заповідями цього модусу поводження.
           4. Варто визнати, що не існує загальноприйнятого значення здоров'я. Але в це формулювання обов'язково має ввійти як базове моральне визначення.
           5. Можна припустити двоїсте моральне значення хвороби, аж до соціальної її цінності.
           6. Тільки сукупність обох цінностей (здоров'я і хвороби) дає людині повноту життя в усіх її виявах.
           7. У певному розумінні показники віртуального аналізу предмета дослідження і визначенню раціоналізованої форми здоров'я залежать від його інтелектуальних і моральних характеристик.
           8. Есхатологічне сприйняття поняття здоров'я спричинює зрештою до переоцінювання вироблених людством цінностей, у шкалі яких моральне здоров'я має стояти на першому місці.
           9. Діяльність, спрямована на продукування власного здоров'я (здоровий спосіб життя), є для людини морально зміцнювальним процесом і несе в собі загальнолюдські традиції збереження й зміцнення загальних і особистих культурних цінностей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Медико-демографічні показники здоров'я населення м. Києва. - 2000.
2. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе. Копенгаген и Мадрид, 11 сентября 2001 р.
3. Пилецкий С.Г. Истоки альтруизма (социобиологический анализ) // Человек. - 1999. - № 1.
4. Зубков А.Н., Очаповский А.П. Хатха йога для начинающих. - М., 1991.
5. Копа В.М. Конспект лекций факультета йоги и натуропатии Университета физической культури H.V.P.M. MANDAL, Амравати, штат Махараштра, Индия, 1995.
6. Кохановский В.П., Яковлев В.П. История философии. - Ростов-на-Дону, 1997.
7. Тоtмаn R. Social causes of illness. - London, 1979.
8. Сперри Р.У. Перспективы менталистской революции и возникновение нового научного мировоззрения // Мозг и разум. - М., 1994.
9. Казначеєв В.П. Основи общей валеологии. - М., 1997.
10. Орехов И.И. Здоровье - системный показатель качества человека // Совещание по философским проблемам медицины. - М., 1998.
11. Священник Валентин Жохов. Християнское отношение к болезням и врачеванию. - М., 1999.
12. Силуянова И. Нравственная ценность болезни. Интернет журнал Сретенского монастыря // Православие. - 2000.
13. Булгаков С.Н. Тихие думы. - М., 1996.
14. Руфин. Жития отцев. Кн.2, гл.1.
15. Цвейг Стефан. Фридрих Ницше. - М., 1999.
16. Милованов В.В. Здоровье как интеллектуально-культурологическая ценность. Материалы Международной конференции по культурологии. - Тамбов, 2003.

<<< Повернутись на попередню сторінку