Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41.
- 14 др. арк.
__________________________________________________________________________
Футулуйчук В.М., доцент, кандидат історичних
наук, полковник міліції; Матуляк П.Я., суддя
Івано-Франківського обласного суду
СВОБОДА В ЕЛЛІНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ТА ЇЇ
ОСМИСЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Період становлення демократії,
правової держави, ринкової економіки і громадянського суспільства
в Україні збігається з набуттям громадянами певних свобод,
передусім, політичних. Процес реального набуття прав і свобод,
закріплених чинною Конституцією України, спричиняє цілий
ланцюг наслідків в економічній, соціальній, політичній сферах
життєдіяльності громадян України та подальше вдосконалення
законодавчих актів. Суперечності між практикою реалізації
конституційних прав і свобод та їх правовою цілісністю є
особливо гострими в різних сферах буття людини, її правосвідомості
і правовідносинах.
Конституція України (ст. 3) визначає,
що "права й свобода людини та їх гарантії визначають зміст
і спрямованість діяльності держави". Ця конституційна норма
фіксує закономірні шляхи розвитку української держави, її
правової системи, типові для демократії правовідносини,
символи й знаки політичної культури, за допомогою яких громадяни
привласнюють собі бажану загальноцивілізаційну цінність
- свободу. Перелічені в Основному Законі України правові
норми, що гарантують громадянам свободу, сьогодні, на жаль,
значною мірою являють собою лише юридичні взірці поведінки
особи, яка згідно з ним має будувати свою життєву стратегію.
Отже, для численних громадян України конституційне "царство
свободи" практично є трансцендентним щодо існуючої дійсності.
Економічні, політичні, соціальні аспекти
права на свободу в українській філософсько-правовій думці
висвітлені досить фрагментарно. Гадаємо, це певною мірою
зумовлене незначною тривалістю в часі впровадження основних
свобод людини під час реформування юридичних норм. Зміни
в усіх сферах життя людини на основі конституційних засад
свободи сприяють не тільки подальшій демократизації, поглибленню
ринкових економічних відносин, але й більш складному процесу
- становленню громадянського суспільства. Вивчення досвіду
становлення демократії на основі конституційно закріплених
свобод, реорганізації економіки пострадянських країн сьогодні
стає досить актуальним. Правове та практичне забезпечення
свободи та реорганізація всіх сфер життя на її основі лишається
актуальним для філософії права. Адже пізніше чи раніше вирішення
теоретичних проблем на рівні філософсько-правового осмислення
відносної новизни набуття громадянських прав свободи стане
нагальною потребою.
Серед українських учених у галузі філософії
права, які працюють над цією проблемою, назвемо О.Бандуру,
В.Бачиніна, С.Бублика, М.Зінковського, М.Панкова, М.Костицького,
О.Маноху, В.Ляшенка, Ю.Симона, Б.Чміля та ін. В нагоді можуть
стати теоретичні розробки західноєвропейських філософів
права античних часів. Таким чином, філософсько-правове осмислення
прав і свобод в Україні потребує не стільки абстрактних
конструкцій, скільки ґрунтовних досліджень історичного спадку
ідеї свободи, насамперед у еллінській філософсько-правовій
думці. Саме потяг до істини підтримує постійний і незгасний
інтерес дослідників до пошуків базової ідеї свободи, яка
в історичному процесі постала як цілісна у філософсько-правовій
думці стародавньої Греції. К.Поппер писав, що суспільно-політична
інституція вперше з'явилась в афінській державі, де вже
були її противники у формі невігластва, пристрасті сильних
до завоювання влади. Основну загрозу ідеї свободи становили
хибні ідеї. К.Ясперс вважав, що в стародавній Греції існувала
свобода, яка справила величезний вплив на розвиток європейської
цивілізації. Саме еллінська цивілізація заклала основу західного
розуміння свободи як ідеї і як правової реальності [6, 36].
Нашою метою є аналіз поняття свободи
у філософсько-правовій думці Стародавньої Греції та його
рефлексія на сучасну дійсність в Україні. Отже, об'єктом
цього дослідження є філософсько-правове поняття "свобода"
на початковому етапі його становлення, предметом - аналіз
філософсько-правових уявлень, поглядів, оцінювання свободи
в період існування класичної рабовласницької Афінської держави.
Методом дослідження є історичний аналіз філософсько-правових
ідей стародавніх мислителів.
Питання про сутність свободи в її метафізичному
сенсі виникло у Стародавній Греції і особливо гостро було
поставлене саме у зв'язку з глибокою соціально-економічною
й суспільно-політичною кризою, яку зазнавала країна. Ця
криза дістала об'ємне відображення у творах Солона, котрий
тривалий час подорожував грецькими містами і переконувався
в тому, що правляча аристократія, спонукана подобою збагачення
й користолюбства, зруйнувала добробут країни, призвела до
падіння моральності. Народ став жертвою егоїстичних, корисливих,
честолюбних пристрастей правлячої верстви. Солон дійшов
висновку, що людські вади неминуче спричинюють внутрішню
кризу в державі - захоплення влади заради власного збагачення.
Ці люди, на думку Солона, діють всупереч правді й справедливості.
Отже, причина - в людях, а не в богах. Звідси випливає теза,
що основу свободи потрібно шукати в людській природі. Оскільки
серед численних основоположних сутностей людини є розум,
здатний пізнати істину, то свобода за своєю субстанцією
є не чим іншим, як позитивним знанням доброчинності.
Старогрецькі мислителі вбачали в людині,
а не богах міру всіх речей, а отже, й власної свободи. Уявлення
про взаємозв'язок свободи з розумінням людиною корисної
для неї природи речей посилюється й водночас рефлектується
на закони, що діяли в державі. В старогрецькій філософсько-правовій
думці висувається істотна парадигма взаємозв'язку свободи
і пізнання істини та їх утілення в законотворчу діяльність.
Платон, піддаючи аналізу соціальну структуру суспільства
та величезні контрасти між бідними й багатими верствами
в середовищі вільних громадян, застерігав правителів, що
надмірна чисельність бідних є постійною загрозою державі
й миру в суспільстві. Особливо така соціальна диспропорція
небезпечна для заможних власників. Водночас він мислив про
ідеальну державу, в якій свобода регламентована розумом.
Критикуючи афінську демократію, Платон називав її нерозумною
тому, що більшість вільних громадян, маючи політичну свободу,
не мали достатньої освіченості для її реалізації, тому на
державні посади обирали ненавчених і нездатних до виконання
управлінських функцій співгромадян. Саме аристократія, на
його думку, має право на існування.
Антіфонт вважав принцип міри свободи
залежним від природи людини, яку, природу, потрібно пізнати,
щоб не допустити ототожнення людської справедливості з корисного
закону з природою речей. "Адже приписи законів, - вважає
Антіфонт, - довільні, штучні, а веління природи необхідні…
Взагалі ж розгляд цих питань спонукає до висновку, що багато
приписів, визнаних справедливими, за законом ворожі природі
людини… Що ж до корисних речей, то ті з них, які встановлені
як корисні закони, насправді накладали пута на людську природу,
а ті, що визначені природою, приносять людині свободу" [1,
320-321].
В основу розуміння філософсько-правової
сутності свободи старогрецькі мислителі поклали гасло Дельфійського
храму: "Пізнай самого себе". На думку софістів, свобода
як одна з мірки людини, визначається мірою привласнених
знань та здатності вміло, якомога доброчинно застосовувати
їх у своєму житті, не дотримуючись сліпо законів, які видаються
під авторитетом богів та одвічних традицій. У їхній філософсько-правовій
свідомості відображено суперечливі, можна сказати, кризові
явища переходу від традиційної суспільно-політичної самоорганізації
суспільства до нового укладу, в межах якого індивід звільнявся
від старого устрою, де він "розчинявся" в колективі. Софісти
були ще далекі від пошуків основних законів суспільного
буття, що визначають міру свободи особи. Вони виступили
з різкою критикою державного устрою, що тримався на старих
звичаях, обрядах, законах, міфології, які уярмлювали ініціативу
індивіда, були перепоною його вільному волевиявленню. В
різних філософських школах, публічних дискусіях, на зібраннях
громадян і в судових залах софісти пропагували ідею свободи
людини, звільнену від застарілих моральних та юридичних
норм.
Важливим для формування нового філософсько-правового
мислення стародавніх греків було те, що софісти, будучи
і філософами, і політиками, поставили в центр уваги державу
та її закони. Вони піддали нищівній критиці ідею, за якою
держава і закони створені богами, і висунули нову тезу:
держава й закони є наслідком взаємоузгодження дій людей.
Алкідам доводив, що природа не створила нікого ні рабом,
ні паном. Усі люди від природи рівні й вільні. Досліджуючи
природу людини, Сократ дійшов висновку, що в основі свободи
лежить моральна доброчинність. Головне для людини - знайти
свободу в собі. Свобода має три складові: по-перше, мудрість,
що дає змогу знати закони та вміти їх застосовувати; по-друге,
думку, що вільна людина - та, що має мужність, тобто силу
волі, поєднану зі знанням шляхів подолання небезпеки, що
загрожує їй; по-третє, поміркованість, помірність і стриманість
на основі знань про те, що корисне природі людини, а що
зле, та про те, як утримати свої пристрасті від злісного
волевиявлення. У такий спосіб Сократ доводить, що свобода
й пізнання взаємозумовлені. Він розмірковував над тим, як
встановити міру тієї свободи волевиявлення, в межах якої
панувала доброчинність.
Філософсько-правова система поглядів
на свободу в контексті державного устрою у софістів еволюціонувала
до етичного нігілізму. Одним із визначних мислителів, філософсько-правові
погляди якого можна впевнено назвати "регресивним нігілізмом"
[2, 213], був кінік Діоген Синопський. Він перший концептуалізував
поняття "свобода" суперечливими, вкрай негативними стосовно
держави висновками. Істотною, на його думку, є лише та свобода
людини, яка заперечує державу й сім'ю, будь-які регулятивні
політичні норми. Перевага надається тваринним способам життя
без законів. Цей висновок значною мірою є внутрішнім протестом
філософа проти рабовласницької держави, правляча еліта якої
перетворилася на паразитуючу касту, яка жила завдяки експлуатації
населення, котре бідніло й потрапляло в боргову залежність
від тих, хто мав владу і свавільно її використовував.
Своєрідність цієї регресивно-нігілістичної
тенденції осмислення свободи в стародавній Греції нагадує
нашу реальність. Щоб зрозуміти це, треба з'ясувати причину
сучасної кризи українського суспільства. Як відомо, Діоген
у найраціональніший спосіб засудив державу, влада якої зробила
принципом свого правління збагачення. Війна, що тривала
в ІV ст. до н.е. тридцять років, підірвала матеріальні й
моральні підмурки суспільства, політично роз'єднала його.
Мирні громадяни зазнали конфіскації майна. Традиційний уклад
життя греків було зруйновано, жорстокість і аморалізм звели
нанівець моральність. У сучасній українській дійсності загальне
соціальне самопочуття частково можна порівняти з соціальним
настроєм античного грецького суспільства. Егоцентрична орієнтація
владних сил супроводжується свавіллям, що потребує вияву
нових вимірів свободи. Задекларована свобода ще не є гарантом.
Практично в Україні, згідно із соціологічними дослідженнями,
свобода має в громадянській думці такий вигляд. Вона припускає
своє втілення в часовому вимірі. На питання: "Як би Ви охарактеризували
наш час?" респонденти дали такі типові відповіді: 1) злодіїв
- 51,7%; 2) політиканів - 33,3%; 3) бюрократів - 25,9%;
4) пристосуванців - 24,4%; 5) жебраків - 35,5% [5, 654].
Кризові явища уявляються індивідам не їхньою власною об'єктивною
силою, а наслідком чужої владної волі, тобто свавілля. Проблема
свободи в Україні - це панування влади, бюрократів і злодіїв.
Саме така ситуація склалася в Стародавній
Греції, коли кініки виступали з критикою свавільних дій
держави щодо громадян. Їхня Філософсько-правова думка мала
деструктивний щодо держави руйнівний пафос. Мислителі заперечували
цінність багатства, славу, почесті і найвищим благом людини
вважали свободу, яка не уярмлює і не обтяжує її. Перевагу
вони надавали не багатству, а бідності, обстоюючи свободу
розуму й свободу від прикутості тіла до матеріальних благ.
Як бачимо, кініки апелювали до розуму як інструменту спростування
будь-яких цивілізованих цінностей, заперечення правових
норм, встановлених державою. Послідовники філософсько-правового
вчення про свободу як звільнення себе від будь-яких державних
інститутів і законів, від благ тодішньої цивілізації і обмеження
своїх потреб до мінімуму роздавали своє майно й гроші городянам,
а самі мандрували країною в лахмітті, пропагуючи своє розуміння
доброчинності. У метафізиці софістів і кініків мали місце
погляди на свободу, які пізніше стали надбанням християнської
етики.
Філософсько-правові погляди софістів
і кініків на сутність свободи можна вважати своєрідним революційним
інтелектуальним проривом. Думка про рівність людей становить
фундамент вільної держави, здатної забезпечити свободу всім,
відповідно до ідеалу рівних можливостей. Шляхом до свободи
в розумній організації життя людини є вміння долати пристрасті,
афекти, відмова від багатства, влади, фізична праця, соціальний
статус. Треба оберігати думку від пристрастей, здатних її
зламати, та спонукати волю до безглуздих учинків.
На противагу філософам-кінікам кіренська
школа у розумінні свободи дотримувалася протилежних поглядів.
Її представники, зокрема Аристип, Феодор, Тегесій, вважали,
що свобода означає для людини підпорядковувати свою поведінку
власним відчуттям, серед яких найвищим є насолода і радість.
Так, Феодор відкриттю пропагував свободу, основою якої є
культ насолод. Спроба філософсько-правового обґрунтування
права на насолоду як життєву стратегію свободи породжує
легімітацію свавілля, тобто свободу від правових і моральних
норм. Це означає, що свобода є похідною від імперативу почуття
насолоди.
В особі Сократа філософсько-правова думка
піддала сумніву погляд на свободу заради досягнень насолоди.
Він перший критикував філософсько-правові погляди софістів
і кініків на свободу і поклав в основу своєї концепції свободи
ідею існування єдиного її критерію, який міститься в моральності.
Оскільки моральність людини найбільшою мірою виявляється
в її мудрості, розумі, то саме вони й визначають вибір,
якість самої насолоди або відмову від неї. На відміну від
софістів Сократ доводить існування загальних моральних і
природно-правових норм, що мають не відносний, а абсолютний
характер [2, 233]. Щоб зрозуміти суспільно-політичну ситуацію,
в якій філософсько-правова думка торкається проблеми свободи
та пов'язує її з державним устроєм і законами, наведемо
дану К.Куманецьким узагальнену оцінку тієї епохи, як епохи
"смут, особистісної й соціальної нестабільності, відчайдушного
пошуку людиною шляхів до щастя, до набуття незалежності
від свавілля невибагливої долі" [4, 151].
Українське суспільство теж переживає
процес невизначеності майбутньої долі та соціальної апатії,
яка надає більше шансів для вільного волевиявлення організованих
політичних сил, знецінення свободи співгромадян. Адже ставлення
до політичних реформ в українському суспільстві неоднозначне.
Згідно з висновками вчених, його головні ознаки полягають
у тому, що: 1) роз'єднане суспільство відчуває себе розгубленим;
2) воно гостро переживає розрив із культурними моделями
поведінки минулого і відчуває себе неповноцінним суб'єктом
державотворення; 3) народ не може самоорганізуватися для
досягнення нормального, гідного людини життя [5]. У філософсько-правових
поглядах Сократа еллінське суспільство знайшло свого надійного
захисника, який ні подумки, ні справді ніколи не відривав
себе і свою долю від долі цілого, що його породило. В Україні,
на жаль, не існує такої особи, а заможна й багата владна
еліта "ігнорує громадську думку й інтереси народу, а народ
ігнорує владу. Тобто влада відокремлюється від народу, а
народ - від влади" [3, 9]. Правове буття свободи в державі
має не лише конституційні визначеності, а й свободу до привласнення
основних цінностей, зокрема інститутів влади, правової організації
свободи.
З огляду на сказане підкреслимо, що афінська
держава брала на себе обов'язок піклуватися про людей, які
втратили працездатність, та про дітей співгромадян, які
віддали своє життя за вітчизну. На зібраннях громадян, яке
мало найвищу владу, строго дотримувалися принципу "ісегорії,
тобто свободи слова" [4, 95]. Цей принцип проймав усі сфери
соціального життя. Міська площа для зібрання мешканців була
центром свободи слова. На ній публічно вирішували всі найбільш
важливі й загальнозначущі для міста питання. Кожний вільний
громадян мав право брати активну участь в обговоренні питань
та в прийняті владних рішень шляхом голосування. Своєрідність
розуміння свободи в стародавній грецькій державі полягала
в тому, що кожний громадянин від народження мав певні обов'язки
перед родиною, співгромадянами і перед державою. Свій обов'язок
громадяни вбачали в тому, щоб оволодіти мудрістю та убезпечити
себе від згубних пристрастей.
Річ у тім, що еллінське суспільство шанувало
мудрість, і тому на площі, де вирішувались важливі державні
й суспільні справи, виступали досвідчені оратори-мудреці,
які сперечалися в пошуках істини і змагалися в поглядах
на певні речі. У цьому контексті еллінське суспільство часів
панування демократії було відкритим у раціональному порівнянні
конкуруючих поглядів, переконань. Через вільний обмін думок
суспільство прагнуло до зростання знань і звільнення своєї
свідомості від хибних уявлень, ідей, ідеалів. Свобода слова
- це змагання за найкраще рішення та солідарне його прийняття.
Певною мірою можна стверджувати, що у філософсько-правовій
думці Стародавньої Греції свобода слова відігравала роль
публічної арени політичних переконань. Цей феномен закріпився
у політиці й судочинстві та набрав значення правила й звичаєвої
норми цивілізованого провадження спорів. Егалітарно-філософська
атмосфера на міській площі формувала політичну, правову
й моральну свідомість, що дало змогу еллінському суспільству
відчути свою духовність і мудрість.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антология мировой философии. - М., 1969.
- Т. 1.
2. Бачинін В.А., Попов М.І. Філософія права. - К., 2002.
3. Ворона В. Громадська думка і політика. - К., 1997.
4. Куманецький К. История культуры древней Греции и Рима.
- М., 1990.
5. Українське суспільство - 2003. Соціологічний моніторинг.
- К., 2003.
6. Ясперс К. Цель - свобода // Новое время. - 1990. - №
5.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
