Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41.
- 14 др. арк.
__________________________________________________________________________
Федь І.А., кандидат філософських наук, доцент
Слов'янського державного педагогічного університету
УКРАЇНСЬКА ІКОНА ЯК АРХЕТИП
На пострадянському просторі
відчутливими є наслідки кризи "великих ідеологій" утопічного
оптимізму, коли суспільство не мало сталих пріоритетів і
тому його розвиток набрав авантюрних рис. Тому цілком закономірною
є посилена увага перехідних суспільств до "вічних цінностей",
прихованих у змісті сакрального мистецтва, в образах якого
наші сучасники можуть знаходити відповіді на модерні виклики
часу.
Людина перед іконою сповнюється надією
на диво есхатологічного наповнення повсякденності, що дає
змогу піднестися до рівня особистості. "Занурення" у світ
сакрального мистецтва актуалізується в середовищі української
людності, яка має глибокі християнські традиції: маємо на
увазі передусім автохтонні іконографічні школи. У них відбувався
художній пошук іконічного типу, тобто християнського ідеалу
з точки зору краси, який набирав реалістичних рис у русі
від тілесного до духовного і від духовного до тілесного.
На означену тему мається чи не єдина грунтовна праця Д.Степовика
[1, 440], який обстоює мистецькі достоїнства ікони. Ікона
- це класичний архетип. Така позиція допомогає розкрити
богословське тлумачення архетипу як першообразу думки в
голові Бога. Означений напрямок відповідає модерним дослідженням
юнгіанського зразка.
Наша невелика розвідка базується на "Месяцеслові"
[2, 104] випуску 1827 р., коли українську ікону було сформовано
в сьогоднішньому вигляді.
У запропонованій праці загалом проаналізовано
всі зображення святих жінок, ликів яких налічується 50.
Згідно з її логікою, можна майже всіх їх об'єднати у п'ять
великих груп за формальними ознаками, які підлягають верифікації.
Відразу зауважимо, що п'ять основних
груп святих своїми атрибутами, реальними або уявними, можуть
символізувати п'ять основних сил, або п'ять елементів, які,
згідно з натурфілософськими поглядами стародавніх мислителів,
керують світом. Така постановка питання дає можливість зрозуміти
містичні корені світобачення перших християн, які під уявними
образами часто розуміли цілком конкретні реальні сили. Загалом
у християнстві можна знайти чимало думок з арсеналу класичної
грецької філософії як у методі дослідження, так і в отриманих
результатах. Найбільш відомим є вчення про Логос ("Споконвіку
було Слово і Слово було у Бога, і Слово було Бог"). В Єванглії
від Івана у первісному варіанті замість "Слово" писали "Логос",
що допускає різні варіанти трактування (згадаємо Фауста
з одноіменного твору Гете, який замість біблійного "Спочатку
було Слово" вживає "Спочатку було Діло").
Тому зовсім не дивно, що вчення про першоелементи
грецької філософії (Вогонь, Воду, Землю і Повітря) дістало
своє відображення в християнській іконографії. Крім числених
алегоричних зображень елементів (найчастіше у вигляді відповідного
сезону року), трапляються і прямі посилання на першоелементи
(наприклад, зображення Благовіста, у якому навколо символу
невсипучого Ока групуються відповідні сезони, кожен з яких
відповідає певному елементу).
На перший погляд, маємо значну розбіжність:
грецька філософія вирізняє чотири першоелементи, а ми в
запропонованому аналізі виокремлюємо п'ять сил, які, за
аналогією, можна назвати першоелементами. У такому випадку
логічним є об'єднання найбільш тотожних символів (пергамент
і книга) в єдину групу, що дає нам змогу повернутись до
класичної грецької натурфілософії. Перед тим, як це зробити,
згадаємо, що самі греки вважали свою класифікацію недосконалою
і наполегливо прагнули до нових пошуків. Теоретично осмислений
Аристотелем п'ятий елемент (quinta essensio) наукова думка
шукала до ХХ ст. Результатом цього пошуку була назва фізичного
ефіру. Головне цього п'ятого елементу - об'єднати всі інші
елементи єдиною ідеєю.
З погляду формальної логіки, система
чотирьох елементів постає перед дослідником як Декартова
площина (двомірний вимір). Для того, щоб опанувати складніший
- тримірний - вимір світосприйняття, треба ввести додаткову
систему відліку, або, якщо вживати мову натурфілософії,
додатковий елемент. Опанувати цей "третій вимір" намагається
вся культура європейського Середньовіччя, що засвідчують,
наприклад, готичні собори. Але теоретичного осмислення ці
практичні пошуки у Європі так і не досягли. Знову й знову
ми зіштовхуємося з системою чотирьох елементів (Вогонь,
Земля, Вода, Повітря) у давньому натурфілософському розумінні.
Гете "Фауст":
Я звіра чарами зв'яжу,
Замову Чотирьох скажу:
Саламандро, блищи,
Ундіно, течі,
Сільфідо, подуй,
Кобальде, працюй!
Автор мав на увазі алхімічні символи
елементів: Вогню, Води Повітря, Землі.
Така ситуація зберігається досі, коли
натурфілософські погляди замінюються в розумовому розвитку
людства іншими методами пізнання навколишнього Всесвіту.
Цікаво, що перший малюнок нагадує пентаграму
християнства, в яку вписували ім'я Ісуса Христа і яка вважалась
оберігом проти злих духів. Згадаємо ще з "Фауста" Гете:
Мефістофель
: …А звідси вийти як?
Завадою постане під ногами
Біля порога тайний знак
Фауст:
А! Ти злякався пентограми,
Що має силу над чортами?...
Розмірковуючи над текстом геніального
олімпійця - Гете і використовуючи природу елементів, їх
формальні ознаки, можна провести певні аналогії між символами
української ікони та першоелементами, котрі, як ми вже сказали,
виникли ще в античні часи як спроба дати всеохоплюючу картину
світу в системі натурфілософії - переважно умоглядної системи
ідеальних, фантастичних зв'язків явищ природи. Так, елементу
Дерева відповідає гілка, Вогню - пергамент, Землі - хрест,
Металу - книжка, елементу Води - чотки. Перший аналіз підтверджується
більш докладним статистичним аналізом, який ми зробили,
щоб з'ясувати закономірності християнських свят залежно
(за кількістю спостережень головних елементів християнської
ікони) від пори року. З'ясовується, що гілка символізує
весну, пергамент - літо, хрест - кінець літа, книжка - осінь,
чотки - зиму. Таку характеристику мають і відповідні елементи.
Згадаймо, що із загальної кількості ікон
більшість відповідає зазначеній логіці спостереження, а
це дає можливість говорити про символи християнської ікони,
які відповідають теорії першоелементів (табл. 1).
Таблиця 1
|
Гілка |
Дерево
|
|
Пергамент |
Вогонь
|
|
Хрест
|
Земля
|
|
Книжка
|
Метал
|
|
Чотки
|
Вода
|
Настав час виконати нашу
обіцянку: повернутись до тієї єдиної ікони, яка не вкладалася
у нас в запропоновану концепцію. Це - зображення Муч. Мінори,
яка тримає в руках хрест і книжку. Натурфілософія могла
трактувати таку символіку як конструктивний зв'язок між
землею і Металом (всі метали містяться в землі, і вона є
їх матір'ю). Це вказує на одну із частин пентограми в християнстві.
Як бачимо, ікона Муч. Мінори хоч і не вкладається в чітку
схему теорії, але загалом не суперечить їй.
Таким чином, символіка української ікони
є не що інше, як натурфілософські уявлення наших пращурів
про навколишній світ, який поставав перед нами з одного
боку, як вияв взаємодії, з іншого - як боротьба тих явищ
і предметів, котрі взаємодіють.
Ще раз наголошуємо: ми намагаємося дослідити
саме давню символіку містичного християнства, відкидаючи
історичні та еклектичні нашарування, наприклад, символіку
зброї. Але Д.Степовик переконаний, що цілісна система символів
або формальних предметів у руках святих складається не раніше
часів відродження України як козацької держави.
На нашу думку, це зовсім не означає,
що раніше козацької доби не могло бути такої символіки.
Просто вона могла виявлятися в чомусь іншому (наприклад,
в кольорі ікони). "У фарби є свій визначальний символізм,
- писав М.Волошин, - що грунтується на досить реальних основах".
Автор статті "Чому вчать ікони?" бере три основних тони:
жовтий, червоний і синій. Названі кольори відповідають реальності:
червоний - кольорові землі, синій - повітрю, жовтий - сонячному
світлові. На мові символів це означатиме: червоний уособлює
глину, з якої створено тіло людини - плоть, кров, пристрасть.
Синій - повітря і дух, думку, безкінечність, невідоме. Жовтий
означатиме сонце, світло, волю, самосвідомість, царственість
[6, 292].
До речі, Максиміліан Волошин основні
кольори української ікони (жовтий і синій) вважав давнішими
і основними, а один із головних кольорів російської ікони
(зелений) трактував як побіжний і додатковий (наслідок змішування
жовтого і синього). Таким чином, можна говорити про систему
символів-предметів у руках святих як спадкоємницю більш
давніх традицій, які раніше виражали іншими засобами мистецтва,
можливо - навіть кольорами. Останні важко проаналізувати
з огляду на відсутність відповідної джерельної бази.
Вищенаведений матеріал показує, що в
означеному питанні чітко простежуються східна і західна
парадигми. Більше того, вчені наводять приклади існування
протилежності східної і західної парадигм. Насамперед наводились
приклади тотемічних символів, які є позитивними в східному
суспільстві (змій, дракон) і негативними для християнської
свідомості. Справді, змій на Сході втілює знання, мудрість
і жіночу красу. У Біблії змій спокушає перших людей Адама
і Єву. На Сході дракон є символом сили духу. Він виступає
охоронцем скарбів і таємниць та може й дати людині гарну
пораду, оскільки бачить істину поза часом і простором. Християнин
убачає в драконі втілення диявола.
Названі факти не є беззастережними. Звернемо
увагу на те, що гностичне християнство шанувало змія як
першого вчителя людини, який дав їй знання про добро і зло,
що не може бути негативним. Гностики, аналізуючи Старий
Заповіт, показували численні внутрішні суперечності легенди
про вигнання з раю, попущення Бога змію, що, на думку останніх,
робилось цілком свідомо. К.Г. Юнг, аналізуючи гностиків,
вважав їх представниками первісного християнства.
Щодо дракона, то найпоширеніший в іконографії
його образ - образ Юрія-змієборця. Як ми вже зазначали вище,
він з'явився досить пізно, за часів Відродження, і являє
собою переробку на християнський лад античного міфа про
героя Персея. Тому негативне сприйняття дракона не може
бути навіяне саме цими аргументами. У східній традиції дракон
є охоронцем скарбу, і Герой теж б'ється з ним, щоб заволодіти
цим скарбом, але це зовсім не надає дракону негативного
забарвлення. Навпаки, такий мужній охоронець оберігає скарб
від шукачів пригод, щоб він дістався достойній особистості.
У праукраїнській культурі зображення зміїв, драконів, інших
реальних і фантастичних тварин характерне для дохристиянських
часів у так званому химерному стилі. Останнє, можливо, і
допомагає зрозуміти, чому християнство сприймало їх негативно.
Вони символізували дохристиянські вірування, і нова віра
прагнула їх позбутись. Забігаючи наперед, скажемо, що цього
їй не вдалося. Християнство не знищило старі уявлення, а
відтіснило їх на перифірію небесної ієрархії. Може, тому
українська культурна традиція часто називає демонів "старими
богами" .
Схід і Захід, за великим рахунком, рухаються
в одному культурному полі. І не можна заперечувати можливість
їх порівняння, виходячи з протилежних оцінок однакових символів,
оскільки ці оцінки вийшли не з духовної традиції народу,
а з конкретної релігійної і політичної ситуації, яка формувалась
штучно.
Все вищесказане змушує нас прямо шукати
зображення теорії П'яти Першоелементів в українській іконографії.
Найкраще воно спостерігається в малопоширеному сюжеті "Всевидяще
Око Боже". Невідомий автор чітко виділяє складові частини
образу: п'ять невеликих кіл, які складають єдиний образ,
об'єднаний великими концентричними колами. Символічним є
значення п'яти складових частин: це Бог і чотири євангелісти.
Останні зображуються або у вигляді відповідної ікони, або
на зразок тотемічного символу. Оскільки для християнства
число п'ять є сакральним і самодостатнім, логічно припустити,
що названі елементи не є чужорідними для грецької філософії,
яка є складовою частиною християнського віровчення. Зауважимо,
що християнство визнає ще велику кількість сакральних чисел
(від 1 до 33), а число п'ять тільки одне з багатьох. Додамо,
що п'ять є одним із найпоширеніших образів у християнському
мистецтві (згадаємо, наприклад, православні собори, більшість
яких є п'ятикупольними).
Від аналізу маловідомих сюжетів в іконографії
перейдемо до більш поширених, які символізують теорію Елементів
у зображенні Бога з чотирма апостолами. Як правило, головний
персонаж - Бог зміщений у центрі, другорядні (апостоли)
- по краях. Аналогічно зображується ікона Божої Матері Неопалима
Купина.
Бачимо, що запропонований сюжет відрізняється
від класичної схеми теорії У Сін (пентаграми), якій відповідає
перший варіант ікони. Звернемо увагу, що пентаграмі У Сін
відповідають зразки архаїчних сюжетів, творці які теж, як
і середньовічні алхіміки, використовують пентаграму. У більш
пізніх зразках іконографії змінюється сюжетний малюнок,
вирізняється головний персонаж і постає в центрі, а всі
інші об'єднуються навколо нього. Але це цілком відповідає
теорії першоелементів, коли дослідники почали прагнути виділити
серед них головний елемент. Так, Фалес вважав таким елементом
Воду, яка дає життя всьому живому, Анаксимен - Повітря,
адже повітря народжує хмари, дощ, а вже потім з'являється
вода і життя. Геракліт - Вогонь, оскільки у вогонь можна
перетворити будь-яку річ і будь-яка річ народжується з вогню.
Розвиваючи означені традиції грецької
філософії, християнство вважало головним елементом Всесвіту
Землю. Згадаємо, як Бог створює першу людину із землі. Українська
ментальність також є антеїстичною, вона шанує землю як найвищу
цінність, джерело не тільки матеріальних, але й духовних
скарбів. Як бачимо, існує багато думок щодо головного першоелементу,
підсумовуючи які, сучасні підручники подають схему теорії
У Сін, аналогічну сюжетам християнської ікони (таблиця 2).
Зауважимо, що першоелементи подані трохи в іншій конфігурації,
ніж персонажі на іконі. На нашу думку, це не є головним
і засвідчує пізніші нашарування. Згадаємо християнські п'ятикупольні
церкви, допоміжні куполи яких могли розташовуватись як за
першим, так і за другим варіантом. Перший варіант у вигляді
андріївського хреста характерний для більш пізньої російської
церкви. Другий, у вигляді звичайного хреста, характерний
для більш давньої української церкви. Врешті-решт християнські
церкви спочатку будувались у загальній формі хреста. Це
дає підставу твердити про пряме віддзеркалення натурфілософськоі
теорії в християнській культурі і про можливість застосування
останньої у поясненні української духовності.
Виявлення в українській іконі сакральних
знаків як першоелементів доводить, що ікона осмислює явища
навколишнього світу в межах єдиної понятійної мережі. Це
дає підставу розглядати українську ікону не тільки як мистецький
або релігійний твір, але й як засіб пізнання навколишнього
світу і відображення отриманої інформації у вигляді конкретних
символів, які підлягають верифікації і аналізу. Таке спостереження
змушує нас згадати східні ікони, які намагалися відтворити
у собі весь світ. Пізніше почали з'являтися своєрідні мапи
цього світу у вигляді "мандали".
Отже, українську ікону можна аналізувати
не тільки з мистецької чи релігійної точки зору, як це робилося
і робиться традиційно, але й з точки зору точних наук, які
можуть виявити в іконі не фотографічне зображення конкретного
персонажа, а голографічний символ навколишнього світу.
Зазначимо, що вже в добу Середньовіччя
навколишній світ уявляли як об'єкт, який треба описувати
в тримірній системі вимірів. У ХХ ст. з'являється нова система
вимірів Ейнштейна, де поруч з відомими є новий вимір - час.
Чим же нам може допомогти ікона, яка принципово є двомірною
і тому архаїчною з точки зору сьогодення? Вище вже йшлося
про те, що перспектива і ретроспектива з'являються в іконографії
досить пізно, в добу Ренесансу. Прикладом є зразки італійського
мистецтва, де зображуються об'ємні персонажі замість плоских,
від чого створюється у приміщенні простір, наближений до
реалістичного сприйняття дійсності.
Пізніше ікона набуває руху, її персонажі
стають не статичними, а динамічними, а сама вона є побудованою
за законами композиції, що говорить про врахування виміру
часу. Зауважимо, що вже перші ікони намагалися відтворити
статуї, тобто тримірні об'єкти. У візантійській іконографії
об'єкт часто зображується з контрфорсом (відставленою ногою),
що нагадує про традиції античної скульптури.
До того ж давні слов'янські ікони малювали
яєчною темперою, фарбами, в середину яких заходило світло
і тому малюнок завдяки цьому ставав об'ємним. Коли почали
застосовувати олійні фарби, від цього технічного прийому
відмовилися. Відтак можна говорити про заперечення давньої
української ікони тільки як площинного зображення. Проаналізувати
ще давніші зразки світової іконографії доби доіконоборства
не є реальним, оскільки загальна кількість збережених ікон
незначна.
Згідно з теорією, яка систематизує українську
ікону хронологічно, звернемо увагу, що українська ікона
відтворює солярний цикл хліборобської цивілізації залежно
від пори року (див. табл. 2).
Таблиця 2
|
Символи української ікони
|
Першоелементи натурфілософії
|
Пори року
|
|
Рослинна гілка
|
Дерево
|
Весна
|
|
Світок
|
Вогонь
|
Літо
|
|
Хрест
|
Земля
|
Кінець літа
|
|
Книжка
|
Метал (золото)
|
Осінь
|
|
Чотки
|
Вода
|
Зима
|
Такий підхід дає змогу
розкрити дію антеїстичної української культури, яка єднала
особистість з навколишнім світом і таким чином робила її
непереможною. Шляхом впровадження такої традиції є прилучення
людини до відповідної складової частини Всесвіту (першоелементу)
за допомогою символічної реальності. Механізм такого впливу
розглядає українська класична філософія після доби Г.С.
Сковороди. Український філософ вводить термін "Світ Біблії",
який сучасні дослідники трактують як "Світ художніх образів",
або "Світ символічної реальності" [7, 133-140]. Історично
так склалося, що в давні часи людина вступала в союз з природою,
виконуючи працю на землі, яка мала не стільки господарче,
скільки сакральне значення. У світовій культурі можна згадати
культ Осіріса, одним із символів якого було жито. Коли хлібороби
орали ниву і кидали в неї зерно, вони виконували обряд поховання
бога, якого вбив його брат. Бог помер, його поховано, але
мине певний час, і він воскресне у новій якості, стане більш
могутнім, ніж був до смерті. Саме тому в Давньому Єгипті
землероби були найвищою кастою, поступаючись лише жерцям
і стоячи за аристократами. Це було пов'язано з тим, що й
жерці і землероби служили богу, одні - обрядами, інші -
щоденною працею. Таке шанування землеробської роботи, пов'язане
із солярним циклом християнського календаря, притаманне
й українській ментальності. Тому треба їх назвати, користуючись
термінологією сучасної науки.
Виокремимо головний першоелемент натурфілософії,
відображений в українській іконі. Безперечно, це - рослинна
гілка (Дерево). По-перше, у руках святих гілка, справжня
чи уявна, спостерігається найчастіше (18 із 50). По-друге,
символи інших елементів (хрест, книжка, чотки, сувій) комбінуються
саме з гілкою. По-третє, найдавніший і найшанованіший символ
християнства Св. Грааль вкладено до рук Св. Марії Магдалини,
яка очолює групу святих з рослинними гілками в руках. Символи
української іконографії, їх реальні потенційні є цілком
конкретними.
ЛІТЕРАТУРА
1. Волошин М. Лики творчества. - Л., 1989.
2. Чирка Л.Г. Проблема интерпретации Библии в философии
Г.Сковороды // Мультиверсум. Философский альманах. Зб.наук.праць.
- К., 2001. - Випуск 26.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
