НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40. - 14 др. арк.

_____________________________________________________________________________

М.В. Видриган,
старший викладач Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького

ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ СВАВІЛЛЯ

   Про свавілля як філософське поняття написано небагато, хоча ця тема є невичерпною, оскільки в різних епохах і культурах воно розуміється і сприймається по-своєму. Як засвідчує історія, предметом розгляду це поняття стає в часи стрімких і всеохопних змін і перетворень.
    У традиційному, премодерністському суспільстві поведінка людей значною мірою визначається традиціями, звичаями, обрядами, тобто її можна сформулювати за принципом: "Роби так, як робили усі до тебе". У модерністському суспільстві поведінка уже регулюється іншими критеріями - раціональністю, утилітарністю, ефективністю тощо. Проте її теж можна визначити через правило чи принцип: "Роби так, як вимагає від усіх закон (норма)". У постмодерністському суспільстві провідної ролі в регуляції поведінки (не заперечуючи двох попередніх) набуває соціальний суб'єкт (особистість, спільнота), який, керуючись своїми інтересами, визначає цілі й засоби їх досягнення. Звідси ідея суб'єктивації усіх соціальних процесів, рух у бік ширшої автономії особистості, подолання укоріненої традиції нехтування її інтересами, самобутністю, правами на самоактуалізацію і самоствердження. Тому з необхідністю зростає увага до проблеми свободи і свавілля.
    Для тих, хто тільки звільнився від полону тоталітаризму, однобічного світосприйняття і став на шлях демократії, справедливості, формування вільної людини, громадянського суспільства і правової держави, проблема свавілля, здавалося б, має викликати особливо гострий і підвищений інтерес. Проте вона у вітчизняній філософській літературі досліджена дуже мало, та й у працях зарубіжних філософів є лише окремі зауваження, висловлювання, екскурси на дану тему в рамках розгляду феномену свободи та свободи волі.
    Уперше звертають увагу на свавілля Геракліт, Платон, Аристотель, Епікур. Суттєві положення для розуміння цього поняття знаходимо у працях А.Августина, Д.Скотта, І.Канта, Г.Гегеля, Ф.Достоєвського, Л.Шестова, М.Бердяєва, М.Лоського, К.Ясперса, Х.Ортеги-і-Гассета, Ж. П. Сартра, Б.Вишеславцева. На ролі й значенні свавілля в соціальній практиці людей зупиняються М.Фуко, Ж.Бодрійяр, Ж.Дельоз, В.Федотова, Т.Ойзерман, І.Єгоров, а серед сучасних вітчизняних філософів - О.Соболь, І.Бичко, В.Табачковський та ін.
    Однак слід зауважити, що, розглядаючи проблему свободи або свободи волі, ті чи інші автори в кращому разі відмічають, що є таке явище, як свавілля і дають йому свою, правда в більшості випадків негативну, оцінку.
    Більш того, у вітчизняній філософській літературі не ставиться питання про поняття свавілля, його логіко-генетичний зв'язок з волею і свободою, особливо про якісь елементи його позитивного, а не тільки негативного змісту. Не відображено це поняття окремим рядком і в останньому виданні "Філософського енциклопедичного словника" (К., 2002).
    У повсякденному вжитку слово "свавілля" слугує на позначення чогось незаконного, спотвореного, хибного, надмірного, несправедливого, як зарозумілості певного суб'єкта.
    Практично таке ж значення закріплюють тлумачні словники української мови. Наприклад, у "Словнику української мови" це слово тлумачиться як: "1. Необмежена влада, відсутність законності, справедливості... 2. Схильність діяти на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших; самовілля. Відображення явищ реальної дійсності, що ґрунтується лише на власному, часто спотвореному сприйнятті, відступ від правди життя... 3. Свавільна поведінка, свавільний вчинок" [1, 63]. Схожі значення цього слова наведені й у "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" [2, 1105].
    Подібне тлумачення зустрічаємо і в інших мовах. Словом "die Willkьr" позначається "спосіб дій, що ні з чим і ні з ким не рахується, самовладний, егоїстичний, несоціальний, необґрунтований, який порушує етичні правила" [3, 1315].
    Англійське слово "arbitrariness" означає: 1. такий стан, який "властивий для влади, що ніким не контролюється, коли не беруться до уваги бажання та думки інших; 2. рішення, що базуються швидше на власній думці, ніж на фактах та сенсі" [4, 43].
    Два, що помітно відрізняються один від одного, підходи до тлумачення слова "свавілля" в російській мові. За словником С.І. Ожегова, слово "произвол" має такі значення, як: "1. Сваволя, самовладдя. 2. Необґрунтованість, відсутність логічності (свавілля в міркуваннях)" [5, 610]. В.Даль показує походження іменника "произвол" від дієслова "призволять", "призволить", яке тлумачиться ним як: бажати, хотіти, побажати, захотіти, виявити ласку, прихильність, дати згоду, дозволити, згодитися. Саме ж слово "произвол" означає: "своя воля, добра воля, свобода вибору і дії, хотіння, відсутність примусу. Справа віддана на його свавілля - як хоче. У вчинках його видно повне свавілля - самовілля, невгамовність або деспотизм" [6, 486].
    Таким чином, тлумачні словники української мови дають слову свавілля однозначно негативну конотацію, німецької і англійської мови - переважно негативну, ніж позитивну. У тлумачному словнику В.Даля, навпаки, наводиться переважно позитивна конотація поряд з негативною.
    У російському "Філософському енциклопедичному словнику" свавілля визначається як: "здатність вибирати серед багатьох вольових мотивів; свавіллям називається також зловживання цією здатністю; необґрунтованість, відсутність логічності (в міркуваннях)", а термін "свавільний" - як "нічим не зв'язаний, свободний…" [7, 367].
    Отже, бачимо, що визначення філософсько-термінологічного значення слова "свавілля" знаходиться в зародковому стані, як і визначення його співвідношення зі спорідненими йому поняттями - воля і свобода.
    Перешкодою на шляху усвідомлення значущості поняття свавілля є те, що це поняття видається зрозумілим інтуїтивно і начебто не вимагає копіткої рефлексії.
    За всієї негативності сприйняття свавілля з давніх-давен все ж таки першу спробу розглянути цю проблему було зроблено вже в античності. Для античної філософської думки характерне ототожнення свавілля і свободи. В одних випадках свавілля вважається негативним явищем і найчастіше пов'язується з почуттями, схильностями людей. Тому поняття "свавілля" визначається здебільшого як боротьба сил розуму і чуттєвих потягів, здатність робити все, що завгодно, як сліпе слідування власним бажанням, незнання, діяльність усупереч встановленим законам. В інших випадках визнається можливість людини діяти так, як їй заманеться, проявляти свою волю, можливість, знаючи про краще, чинити інакше, встановлювати свої закони.
    Тема волі як здатності до вибору (а значить, і до свободи) вперше прозвучала у А.Августина. Саме воля, на його думку, може повернути людину до світлого образу Бога, або ж до якогось темного, демонічного, ірраціонального начала, в якому коріняться можливості перетворення волі в сваволю. Надалі ця тема з різних позицій розвивалася Ф.Аквінським, Д.Скоттом. Ф.Шеллінгом, А.Шопенгауером, Ф.Достоєвським та ін.
    Визначення Т.Гоббсом і Б.Спінозою свободи як домінанти необхідності, як пізнаної необхідності на тривалий час призвели до розчинення свободи в природній необхідності, поклали початок "розведенню" свободи і свавілля на протилежні полюси, тим самим протиставивши їх одне одному.
    Проблема свободи і свавілля так, як вона ставиться класичною німецькою філософією, дуже різниться від попередніх філософських підходів щодо цього.
    І.Кант, не протиставляючи, розмежовує поняття свободи і свавілля, причому свавілля тлумачиться ним позитивно, як довільна дія. Більш того, він розділяє саме свавілля на свободне, яке визначається свободним розумом, і на таке, що визначається емпіричним розумом, емоціями, нахилами. На його думку, свобода волі передбачає свавілля, включає його в себе, оскільки вона неможлива без свободи вибору.
    Щоправда, на відміну від І.Канта Г.Гегель кардинально протиставляє свободу і свавілля. Він вважає, що свавілля - це "несвобода", "випадковість", яка обов'язково повинна долатися в діалектичному розвитку свободи від формальної до дійсної.
    У свою чергу І.Фіхте завершує формування наміченої Кантом-Гегелем системи відношення свободи і свавілля, висловлюючи думку, що одне без іншого неможливе, що свавілля є діалектичним моментом свободи.
    Згодом філософія екзистенціалізму загострює думку на тому, що людина живе не в умоспоглядальному, надприродному світі, а в дійсному, справжньому, як конечна реальність, вона існує і діє на свій страх і ризик. Тому людина не те що повинна, а з необхідністю змушена вибирати, вирішувати, брати на себе обов'язки і відповідальність. Робити це мусить кожний всією своєю екзистенцією, а не тільки і не стільки розумом. Відкидаючи намагання звести людину до розуму, позбавити її унікальності, окремості, неповторності, обстоюючи свободу як родову властивість, якою наділений кожний індивід, екзистенціалісти шукають підходи до обґрунтування, в тих чи інших межах, конструктивної ролі свавілля.
    Ф.Ніцше не бачить свободи серед тих, хто тільки прагне свободи, щастя, хто хоче жити без експлуатації і гноблення, хто знає сутність добра і зла, не хоче карати злочинця, помірковано смиренний і пересічний, хто хоче, щоб війні, яку він сам і уособлює, було покладено край. Тому він, по-перше, чітко висловлюється і наполягає на ролі свавілля у виборюванні свободи. Вільний той, хто "вільний духом і вільний серцем, - бо голова в нього - тільки нутрощі його серця... Хто має хаос у собі..." [8, 15-16]. Що ж до того, що хтось називає себе вільним, чи говорить, що скинув з себе ярмо, то Ф.Ніцше запитує: "Ти можеш дати собі своє зло і своє добро, а волю свою поставити над собою як закон? Ти можеш сам бути своїм суддею і месником свого закону?" [8, 68]. По-друге, говорячи про шлях, основний спосіб звільнення, який теж неможливий без свавілля, він зауважує: "Колись вірили...: "Все - неминучість: ти повинен, бо так треба!" Відтак, знову зневірились... тому й вірили: "Все свобода: ти можеш, бо ти хочеш!" [8, 200].
    Філософи постмодерну, маючи глибоку віру в свободу людини, розвиваючи ідеї Ф.Ніцше в нових історичних умовах і висловлюючи недовіру до різних наративів, прагнуть показати реальний шлях людини, яка "вмонтована" в глобальні мережі соціальних технологій та інформаційних систем, намагаються привернути увагу до проблем цілісності людини, її самодостатності.
    У М.Фуко особистість, індивід, самість розпадається на фрагменти, окремі маленькі "я", у Ж.Дельоза - на "до-індивідуальності", у Ж.Бодрійяра вона зовсім зникає, "омасовлюється", тобто йдеться про загрозу втрати нею "автономії", можливості індивіда переривати причинново-наслідкові ланцюги і самочинно започатковувати нові ряди подій, або по-іншому створювати "локуси свободи".
    Чи не означає сказане досі, що подолати нігілістичні, песимістичні чи панічні настрої в поглядах на цілісність особистості, на свободу людини можна, тільки зводячи свободу до її "розумних", заснованих на "добрі" чи "знанні" виявах?
    Спробуймо поглянути на свавілля, пам'ятаючи зауваження І.Канта, що "не можна, однак, як намагався зробити це дехто, надати дефініцію свободи свавілля як здатності здійснювати вчинки на користь чи проти закону... " [9, 135].
    Людина з її душевним укладом, самопочуттям, самооцінкою та більш-менш ясним усвідомленням своїх інтересів і потреб формує певні уявлення, які мають конкретний емоційний тон. Із сукупності уявлень чи ідей і пов'язаного з ним почуття народжуються мотиви (у формі хотінь). Воля в силу своїх власних достатніх підстав зв'язується з деякими із них і таким чином здійснює вибір між ними. Потім включається механізм здійснення відповідної дії. Такі зовнішні або внутрішні визначення індивіда, здійснені за власною волею на певному емоційно-чуттєвому та розумовому рівні для досягнення конкретних цілей, є свавільними, а властивість волі на свій розсуд зв'язуватись з тими чи іншими мотивами (або слідувати тим чи іншим хотінням), котрі визначають дії та вчинки, - називається свавіллям.
    Отже, чи не випливає зі сказаного, що свавілля не є тим, що окремо протистоїть свободі, що має бути відкинуте чи заперечене свободою, що повинно загинути в полум'ї свободи, а є тим, що підноситься на її вищий щабель? Свобода цього ступеня, включаючи елемент свавілля, не зводиться тільки до нього, адже вона містить у собі ще й інші нові елементи, причому ці нові елементи є вільними щодо збереженого моменту свавілля. Ось тоді ми й говоримо, що свобода - це не тільки та бентежна суб'єктивність, яка утворює в бутті щось на зразок "щілини", "пробоїни", "ніщо", "просвіту", а й можливість чинити згідно з власними орієнтирами, бажаннями і прагненнями. А вже турботою суспільства (чи певних його соціальних інститутів, організацій і груп) є те, щоб право, мораль, культура, встановлювали орієнтири і шлагбауми на усіх напрямах соціальної реальності, які максимально унеможливлювали б дії та вчинки суб'єктів цієї реальності, що мають деструктивний характер.
    Відтак, не заперечуючи, що свавілля може бути джерелом негативних, антисоціальних виявів (що й сформувало таке стійке негативне ставлення до нього), варто звернути увагу на елементи його позитивного змісту в людській діяльності.
    У зв'язку з цим постає кілька запитань.
    Перше. Маючи на увазі кантівську людину, яка здатна самочинно, на власний вибір розривати певний ряд подій і започатковувати новий, людину в сартрівському і постмодерністському розумінні, яка здатна ініціювати виникнення "вад", "просвітів", "тріщин", "лакун", "пропусків", "незакінченостей", отримуємо свободу як відсутність або розрив взаємодій. Саме людина завдяки своїй здатності мислити, відчувати, бажати, воліти може призупиняти потік взаємодій. Чи не означає сказане, що розрив у потоці взаємодій є передусім негативним визначенням свободи, "свободою від ...", свободою в первісному розумінні, тобто свавіллям?
    Забезпечуючи "свободу від...", чи не дозволяє свавілля, по-перше, "відірватися" від природної чи соціальної необхідності, "організувати внутрішній простір", "пробити щілину" всередині причинново-зумовлених процесів, по-друге, започаткувати основу для нових змін, відкрити горизонти для позитивної свободи - "свободи для..."?
    Друге. Чи не допомагає свавілля людині не втратити власне "Я", зберегти свою особистість, індивідуальність, значущість, самовладдя?
    Прагнення людини знайти, зберегти і виразити свою індивідуальність, особистість завжди було актуальним для неї. У бутті індивіда, "Я", суб'єкта в епоху Модерну ніхто не сумнівався, більш того, індивідуальність мислилась як щось цілісне, незаперечливе, одиничне і водночас універсальне.
    Однак для сучасного суспільства характерними є роздільність і фрагментарність. Зруйнувалися надії терапевтів Модерну, наголошує Ж.Бодрійяр, досягти справжньої інтегрованої особистості після появи в сучасному психоаналізі концепції фрагментованої, політеїстичної самості. "Все що є в людській істоті - її біологічна, м'язова, мозкова субстанція - ширяє навколо неї у формі механічних або інформаційних протезів" [10, 46].
    Тому сьогодні постмодерністи ставлять питання "як можливе" "Я"? Їх відповідь зводиться до того, що "Я" в сучасному світі неможливе.
    На думку В.Табачковського, однією з найнагальніших світоглядно-екзистенційних проблем кожної істоти є проблема її спроможності. Ствердити цю спроможність, визначити й усвідомити її межі, її пастки, діяти згідно з таким усвідомленням - чи не означає для кожного з нас: збутися? "Збутися" означає "бути-з-собою", стати тим, ким ти є відповідно до своїх природних схильностей [11, 34].
    У "переповненому" світі й "перенасиченій" свідомості, звичайно, нелегко знайти щось ясно зрозуміле, чітко усвідомлене. Однак ми не можемо не приймати рішень, не грати ролей (не функціонувати) тощо. Тому тут потрібна санкція волі, своєї волі. Правда, можна й відмовитися від традиційного бажання самоствердження, втекти від реальності - живучи в міфах, фантазіях, грі, парадоксах, містиці.
    Чи не випливає зі сказаного, що порівняно з новочасовою ситуацією, коли все здавалося визначеним (життєві перспективи, ідеали, цінності), в ситуації постмодерну роль свавілля, навпаки, зростає, позаяк потрібно не тільки здійснювати і вибирати з встановленого, потрібно самому собі щось встановлювати (в мозаїці різних топосів і в умовах поліфункціональності), а також обирати кожний раз неординарно?
    Третє. Чи не маємо підстав стверджувати, що свавілля допомагає підтримувати в активному стані хотіння (бажання) і тим самим є джерелом, рушійною силою вчинків? Як тільки в людини зникне хотіння чи бажання і, насамкінець, воля, вона стане не чим іншим, як простим "гвинтиком" механізму, що зветься суспільством. Тоді дійсно, як попереджав Ф.Достоєвський, не буде ні пригод, ні вчинків.
    Під впливом високих (наукоємних) технологій глобальні перетворення природи, соціуму, людини відбуваються гіперболічно і порушують стійкість еволюції середовища проживання людей. Але за умов неврівноваженості відносно малі флуктуації антропогенної діяльності здатні запустити, можливо, позитивні, а можливо, й негативні руйнівні процеси, наслідки яких годі передбачити [12, 13]. А з іншого боку "з віртуальними машинами проблем більше не існує. Ви вже не є ні суб'єктом, ні об'єктом, ні свободним, ні відчуженим... Людина Телематична не може бути рабом, бо не має власної волі" [10, 86-87]. Тобто homo не може розглядатися як автор своїх вчинків, бо реагує здебільшого відповідно до тих систем комунікацій, в які втягнута випадково.
    Подібну небезпеку ще в позаминулому столітті пророкував Ф.Достоєвський: "Я, зізнаюсь, навіть злякався. Я тільки хотів було прокричати, що хотіння ж, біс знає від чого залежить і що це, може, і слава богу, та згадав про науку і... осікся... Адже справді, ну якщо справді знайдуть коли-небудь формулу усіх наших хотінь і примх, тобто те, від чого вони залежать, за якими саме законами відбуваються, як саме поширюються, куди прагнуть в такому і такому випадку та ін., тобто справжню математичну формулу, так тоді людина зараз же, можливо, і перестане хотіти, та ще й, напевно, перестане" [13, 154].
    Четверте. Чи не відводиться свавіллю важлива роль у забезпеченні прийняття рішення волею, коли розум вагається (тобто чи не стає свавілля знаряддям "розрубування вузлів")?
    Така ситуація виникає, по-перше, через домінування природних пристрастей і потягів над духовними компонентами в структурі людської психіки; по-друге, через нетерпіння, що властиве людині, бажання прискорити час руху від потреби до мети, різко скоротити між ними відстань; по-третє, через вічне бажання людини мати цілісну, завершену картину світу, чого реально ніколи не можна досягти.
    Типовим випадком включення волі в керівництво поведінкою і необхідності прийняття свавільного рішення або вибору є ситуація, пов'язана із змаганнями мотивів, що важко поєднуються між собою і кожний з яких вимагає в один і той же час певного реагування.
    А що ж свідомість, розум? Е.Гартман, наприклад, вважає, що "свідомий розум діє, заперечуючи, критично, контролюючи, виправляючи, вимірюючи, порівнюючи, комбінуючи, упорядковуючи та підпорядковуючи, визначаючи загальне з часткового, підводячи частковий випадок до загальних правил, однак він ніколи не діє творчо, не виявляє винахідливості" [14, 13].
    П'яте. Чи не є свавілля однією з невід'ємних умов творчості, наукового пізнання і взагалі продуктивної діяльності?
    Якби людина і світ були суцільно детерміновані каузально і телеологічно, заявляє Б. Вишеславцев, творчість була б непотрібною і неможливою. "Творчість є комбінаторне мистецтво і, як наслідок, гра можливостями і альтернативами; звідси цінність примхи і свавілля... Свобода свавілля, свобода абсолютного вибору отримує тут зовсім нове освітлення: негативна свобода отримує позитивне значення. І це від того, що вона зовсім не вичерпується вибором між так і ні, між ствердженням і запереченням...; існує свобода вибору між різними й протилежними так, між різними комбінаціями цінностей, між різними розв'язаннями їх конфліктів, між різними комбінаціями засобів - одним словом, між різними творчими можливостями. Ось де лежить позитивна цінність свавілля в найповнішому його сенсі" [15, 368].
    Людське буття, яке є життям у культурі, передбачає не тільки засвоєння і володіння її нормами, а й творчий винахід нових культурних норм і парадигм. Це звичайно потребує свободи, тобто здатності створювати й здійснювати свою програму дій.
    Проте зазначена здатність можлива, якщо людина готова, по-перше, долати наявні рівні включеності її в дійсність, по-друге, виходити за межі дійсності на нові рубежі взаємодії з реальністю. Так, Цицерон вважав, що "ніхто не може стати хорошим поетом (говорять, що це міститься у творах Демокріта і Платона) без спалаху душі і якогось пориву безумства" [16, 355], або "Н.Бор згадує, як його вчителі - талановиті й відомі фізики - не рекомендували йому обирати предметом наукового пошуку фізику елементарних частин, бо там вченому робити немає чого. Н.Бор пішов своїм шляхом. Він виявив своєрідне свавілля. І як результат - прорив у нові реалії бачення фізики елементарних частин..." [17, 63].
    Шосте. Чи не є свавілля хоча і допоміжним, але потрібним моментом у самовизначенні (самодетермінації) людини?
    У філософії додавання займенникового прикметника "само" до того чи іншого слова має цілком визначене словоутворююче значення, сенс якого полягає в позначенні спрямованості дії на того, хто її здійснює. В будь-якому з утворених за допомогою "само" понять головною суттю є самість, що означає у В.Даля: особистість, самоособистість, одноосібність, а у М.Гайдеггера: буття "Я" (само-буття), тобто таке суще, яке може сказати: "Я". Отже, самість - це, здійснення "Я" свого буття у відповідності з власно-прийнятими потягами, бажаннями, мотивами.
    Самовизначитися означає для людини з'ясувати для себе, що вона є саме тією, якою вибрала для себе бути, відчувати себе самою для себе законодавцем. Самовизначення залежно від конкретної ситуації може бути свободним і детермінованим, але воно в будь-якому випадку є свавільним, бо тільки самості дано вибирати: вірувати чи не вірувати, приймати ті чи інші норми й цінності чи не приймати, володіти собою чи віддати себе стихійним силам.
    Розгляд онтологічних засад свавілля не є апологетикою його негативних, тим паче, катастрофічних виявів, особливо таких, як наприклад, тероризм. Тероризм, як би він не подавався (чи як згусток зла і насильства, чи як війна проти світового імперіалізму, чи як боротьба за національне або релігійне визволення тощо), ніколи не веде до свободи, не надихає і не мобілізує. Викликаючи глибоке особисте переживання межової ситуації між життям і смертю, змушуючи визнавати ситуацію власної випадковості, уразливості й образи, він є енергією соціальної дисперсії, є завжди злочином.

ЛІТЕРАТУРА

1. Словник української мови: В 11 ти тт. - К., 1978. - Т. 9.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., 2001.
3. Kаrl-Dieter Bьntig. Deutsches Wцrter-Buch, 1996.
4. Longman Diсtionary of Contemporary English. Longman. - 1991.
5. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М., 1990.
6. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 х тт. - М., 1980. - Т. 3.
7. Философский энциклопедический словарь. - М.,1999.
8. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. - К., 1993.
9. Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Соч.: В 6 ти тт. - М., 1965. - Т. 4. - Ч. 2.
10. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла. - М., 2000.
11. Табачковський В.Г. Людина. Світ. Світопорядок // Практична філософія. - 2003. - № 3 (№ 9).
12. Лукьянец В.С. Наукоёмкое будущее. Философия нанотехнологии. Загадка silintium universi // Практична філософія. - 2003. - № 3 (№ 9).
13. Достоевский Ф.М. Записки из подполья. Повесть // Достоевский Ф.М. Собр. соч.: В 10 ти тт. - М., 1956. - Т. 4.
14. Скотний В.Г. Проблема взаємодії раціонального та ірраціонального: модерн і постмодерн як спроби вирішення // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - № 598.
15. Вышеславцев Б.П. Этика преображенного эроса. - М., 1994.
16. Лурье С.Я. Демокрит. - Л., 1970.
17. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: В 2 х тт. - К., 1993. - Т. 2.


<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio