Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40.
- 14 др. арк.
___________________________________________________________________________
С.А. Прядко,
аспірант Черкаського державного технологічного університету
ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В АСПЕКТІ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО
ОСМИСЛЕННЯ
Сучасне українське суспільство переживає
переломний період, коли відбувається трансформація відносин
у системі "індивід-суспільство", особистість формується
в умовах соціальної невизначеності, без усталених орієнтирів,
а процес становлення життєвої позиції набуває характеру
нелінійності. У цей час саме соціальна дійсність вимагає
критичного осмислення попереднього етапу розвитку суспільства,
пошуку нових варіантів та моделей соціальної поведінки,
інтеграції традиційного та інноваційного.
В цьому контексті особливої актуальності
набуває соціально-філософський аналіз такого соціально-фундаментального
утворення, як життєва позиція особистості. При цьому слід
зазначити, що науковий статус життєва позиція як соціально-філософська
категорія отримала лише у другій половині ХХ ст., а до того
часу вона розглядалася як складова таких понять, як самовизначення,
соціальна орієнтація, соціальна роль, спосіб життя та інші.
Предметом наукового дослідження життєва
позиція особистості стає у працях А.Архангельського [1],
В.Єфімова [3], В.Маркіна [4], І.Хобти [6] та інших. Але
слід зауважити, що тлумачення означеної категорії цими науковцями
відбувалося, як правило, тільки в безпосередньому зв'язку
із основними доктринами радянської моноідеології, лише як
засіб досягнення ідеологічних запитів тогочасної державної
системи. Очевидно, що і ця обставина актуалізує необхідність
комплексного дослідження життєвої позиції як однієї із пріоритетних
категорій соціальної філософії.
За своєю сутністю життєва позиція - це
стійка, внутрішньо усвідомлена система поглядів людини на
життя як концепцію, на свою діяльність, а також система
відносин її до суспільства, до самої себе, зумовлена об'єктивним
становищем людини у визначеній системі суспільних відносин.
Водночас життєва позиція є одним із способів соціалізації
особистості, її своєрідною соціальною інтеграцією. У процесі
формування життєвої позиції особистості основоположним є
кантівський, а згодом ніцшеанський категоричний імператив,
коли вольова установка має бути принципом усезагального
законодавства.
Життєва позиція особистості постає одним
із ключових компонентів свідомого життєвлаштування людини.
Пошук особистістю себе, свого місця в житті відбувається
через знаходження сенсу буття, яке у свою чергу передбачає
усвідомлення свого призначення, зумовленого психофізіологічними
особливостями (темперамент, природні схильності, талант
і т.п.) та соціокультурними утвореннями. Такий змістовний
підхід до власного життєбуття зумовлюється наявністю умов
для вільного соціального та морального самовизначення особистості,
достатньо високий рівень зрілості особи як соціальної, так
і психологічної, а також піднесення її до рівня соціального
суб'єкта, тобто свідомого творця свого життя. Фактично особистість
і ступінь її розвитку за таких умов виступають механізмом
і мірилом самовизначення та соціалізації особи. Тобто розуміння
сутності особи як квінтесенції суспільних відносин передбачає
витлумачення особистості як міри соціальності в особі. Таким
чином, самовизначення особистості соціально презентує її
в новій якості соціальної зрілості з притаманним їй новим
образом "Я".
Слід зазначити, що процес соціальної
зрілості не завжди допускає наявність особистісної досконалості
на рівні соціального суб'єкта. Подібне має місце, коли індивід
не досягає певного ступеня свободи для вироблення й прояву
особистісного ставлення до норм, оцінок, орієнтацій, що
нав'язуються суспільством. Результатом соціалізації в таких
умовах є формування особистості, у структурі якої переважають
типізовані, відібрані групою якості та властивості. Отже,
особа, перебуваючи в ролі пасивного об'єкта соціалізації,
позбавляється можливості повноцінно розвиватися і морально
й соціально, а її самовизначення цілковито залежить від
соціального оточення.
Позаяк самовизначення є вирішальним моментом
у формуванні життєвої позиції особистості, потрібно сказати,
що за його допомогою відбувається самоусвідомлення своїх:
а) можливостей, нахилів, здатностей-потенцій ("можу"); б)
потреб, інтересів, бажань-інтенцій ("хочу"); в) відносно
стійких, усталених, закріплених психофізіологічних, характерологічних
якостей ("маю"); їх співвідношення з тими вимогами, які
пред'являються в конкретній соціальній ситуації суспільством;
постановка на цьому підґрунті мети та її реалізація [5,
53].
Процес самовизначення є також свідченням
активності особистості, її здатності до самореалізації,
саморегуляції, до формування й здійснення себе як суб'єкта
діяльності. Активність особистості безпосередньо пов'язана
з рівнем її свідомості й самосвідомості, із вмінням адекватно
оцінювати свої реальні можливості. Саме це вміння формує
додаткову мотивацію щодо завдань, які визначаються метою
діяльності. Остання в свою чергу є формою активності, виступає
певним взаємопов'язуючим компонентом між особистістю і оточуючим
її світом, формує спосіб включення особистості в загальний
хід життя суспільства. Як бачимо, своїм функціональним змістом
діяльність безпосередньо торкається життєвої позиції, яка
визначає можливості регуляції суспільних чи особистісних
орієнтирів.
Діяльність, на нашу думку, є визначальним
моментом не тільки у формуванні способу включення особистості
в суспільство, а й у формуванні стійкого внутрішнього імперативу.
Тільки за таких умов життєва позиція є реальною, іманентно
вмотивованою, зорієнтованою на соціальну активність. Коли
ж діяльність відсутня або не має внутрішнього імпульсу,
тоді життєва позиція є нереальною і пасивною.
Виходячи з цього, життєві позиції можна
класифікувати як реальні та нереальні. Їх формування залежить
від ступеня активності самовизначення у відповідності зі
своїм "Я" (власною сутнісно-екзистенційною основою).
Відштовхуючись від сутності процесу діяльності
в життєвій позиції особистості, слід враховувати й таке
фундаментальне явище, як установка, адже саме вона є одним
із основоположних чинників, що безпосередньо трансформується
в активну діяльність, вона визначає наявність безпосередньої
готовності діяти відповідно до оцінки, потребою наявної
ситуації.
В цьому контексті ми означуємо установку
як готовність до діяльності певного роду, що сфокусована
у визначеному напрямі, на конкретний предмет і у визначеній
ситуації.
Якщо виходити з того, що життєва позиція
особистості є значною мірою вибірково стосовно реалій середовища
життєтворчості, то установка і є тим утворенням, що виражає
ставлення особи до об'єктів. Вона зумовлює конкретну поведінку
особи в певній ситуації вибору, від неї залежить, як відображається
в свідомості соціальне середовище, запити й очікування індивідів
і соціальних груп. Виникнення установки в свою чергу залежить
від актуальної для особи діючої потреби й об'єктивної ситуації,
в якій ця потреба може бути задоволена.
Установки на відповідні дії виробляються
в людини в процесі навчання, виховання і спілкування. Основною
базою їх виникнення слугує її особистий та соціальний досвід,
що набувається в процесі взаємодії із соціумом, а також
суспільно-історичний досвід людства. Ці актуальні утворення
мають ціннісну природу, адже пов'язані з певними цінностями
і виражають ставлення суб'єкта до них. Із означенням цілої
низки актуальних соціально та внутрішньо вмотивованих переконань,
виходячи із життєвої значущості і в результаті повторення,
утворюється система генералізованих базових установок, що
передбачає стійкість та цілісність та характеризує вольову
спрямованість особистості на певний стиль життя відповідно
до її життєвих планів. Така система і є базою для формування
життєвої позиції особистості.
Особистісна вмотивованість на дію певного
роду є значною мірою схильністю до конкретної оцінки тих
чи інших соціальних явищ і готовність діяти відповідно до
неї. В основі означеної умотивованості лежить суспільне
буття, яке відбивається через суспільну свідомість. Подібні
особистісні утворення відображають взаємодію між суб'єктивними
і об'єктивними складовими соціального процесу і проявляються
в діяльності людини, яка завжди певним чином орієнтована.
Означивши факт беззаперечної належності
в життєвій позиції особистості установки, слід констатувати
останню як вираження цілісного стану всіх соціальних, психологічних
і біопсихічних потенцій людини щодо процесу життєдіяльності.
В життєвій позиції особистості установка
є визначеним ставлення до предметів і об'єктів, спрямованим
на цінність. Вона є потенційним ставленням до будь-якої
інформації, чинником, за допомогою якого можна навіть складати
прогноз поведінки особи. Наприклад, якщо людина упереджено
ставиться до опери, то вона не піде в оперний театр. Ставлення
якраз і проявляється через установку, в якій полягає особисте
ставлення до соціальних об'єктів, але воно будується на
основі суспільного впливу в процесі формування життєвої
позиції особистості.
Структура життєвої позиції особистості
передбачає цілу низку соціальних спрямувань. Основними з
них є:
- раціоналізація власних здібностей і
нахилів;
- систематизація теоретичних знань і
практичних навичок;
- вироблення навичок самостійного засвоєння
нових знань та умінь;
- систематизація моральних норм і цінностей;
- усвідомлення свого реального становища
в суспільстві;
- виявлення та реалізація своїх соціальних
функцій як члена суспільства;
- усвідомлення власних потреб і інтересів,
зіставлення і увідповіднення їх із суспільними;
- усвідомлення своїх особистих життєвих
орієнтирів, цілей та ідеалів, вибір стилю життя та соціальної
поведінки;
- визначення методів і засобів досягнення
цілей із урахуванням світогляду індивіда та моральних норм
і вимог суспільства;
- вироблення стійких внутрішніх соціальних
установок індивіда;
- здійснення соціальної діяльності;
- практична діяльність по реалізації
намічених цілей;
- увідповіднення соціальної атмосфери
та соціальних можливостей *
. Значне місце в розробці питання щодо
структури життєвої позиції особистості займає радянська
ідеологічна література. Цей факт має своє пояснення, адже
в межах однопартійної системи була вироблена єдина концепція
побудови суспільства і відповідно до неї - намагання спрямовувати
мислення та поведінку громадян у потрібне русло. Йдеться
про цілеспрямоване формування "С-Особи" [2, 55], тобто людини,
цілковито "вмонтованої" у структуру радянських суспільних
відносин, яка була б повністю суспільною і не піддавала
сумніву ідеї й основи цього суспільства.
Для цього навіть розроблялись методології
виховання активної життєвої позиції особистості соціалістичного
типу. Відправним моментом у цьому процесі виховання була
теза засновника радянської ідеології В.І. Леніна про те,
що питання життєвої позиції особистості - одне з корінних
у теорії і практиці комуністичного виховання. Сенс комуністичного
виховання полягав у тому, щоб навчити людину діяти так,
як того вимагала комуністична доктрина.
Категорія "життєва позиція" в радянський
період історії визначалась як "внутрішня усвідомлена або
неусвідомлена установка людини, яка визначає її діяльність,
її ставлення до справи, вибір цілей і засобів їх досягнення"
[1, 9].
Була вироблена класифікація життєвих
позицій особистості, але, виходячи суто з рівнів активності,
і в рамках її суспільно значущої спрямованості:
- активна життєва позиція або життєва
позиція високого рівня активності;
- життєва позиція середнього рівня активності;
- пасивна життєва позиція з позитивним
духовним потенціалом;
- пасивна життєва позиція з негативним
духовним потенціалом;
- негативна життєва позиція;
- антисуспільна життєва позиція;
- ситуативна життєва позиція [4, 12-15].
Упродовж існування СРСР науковці досліджували
методологію, теорію і практику життєвої позиції особистості
суто в замкнутому радянському суспільстві і лише для потреб
цього суспільства. Цей підхід є значною мірою ідеалізованим
щодо реалій суспільства, адже розроблялась концепція того,
яким має бути становлення, розвиток і вплив життєвої позиції
саме в соціалістичному суспільстві.
Будувати ж життя потрібно співмірно не
державі, не ідеї, не народу, а конкретній людині, яку в
усі часи називали "вінцем творіння".
Отже, якщо розглядати процес формування
життєвої позиції особистості в ідеалі, то головне, із чого
має виходити індивід у формуванні своєї життєвої позиції
- це своє істинне "Я", внутрішня екзистенція. І відповідно
до своєї екзистенції і має вибудовуватись соціальна поведінка
та суспільне заняття.
На нашу думку, життєва позиція особистості
- це знаходження ефективного варіанта входження індивідом
у суспільство, усвідомлюючи при цьому економічні, політичні,
правові, моральні вимоги суспільства як об'єктивну соціальну
необхідність. У життєвій позиції фіксується чітка визначеність
та цілісність особистості, що діалектично поєднує різноманітні,
часто суперечливі моменти індивідуального характеру.
Визначаючи реальний стан досліджуваного
утворення, маємо надати класифікацію життєвої позиції особистості,
що репрезентується такими позиційними проявами:
1. Свідомо пасивна життєва позиція особистості
- є найбільш наближеною до ідеалу, коли особистість саме
в процесі діяльності знаходить екзистенційний сенс дії (роботи),
а мета для неї - це публічна форма життєдіяльності. Для
неї процес діяльності - це глибоко особисте переживання
того, що вона робить. Воно може залишитися невизнаним, ніколи
не принести суспільних результатів, але саме через процес
діяльності людина наближається до основ буття.
2. Конформістська життєва позиція, коли
особа йде в обхід власного "Я", власної індивідуальності,
а живе виключно дотримуючись принципу первинної достатності.
Вона обирає заняття, визнане суспільством, відповідно до
якого у подальшому формує свою життєву позицію. Визнання
суспільством заняття - це гроші (у вигляді заробітної плати).
Особа орієнтується на визнання і при цьому її життєва позиція
асимілюється до соціуму. Для цієї категорії мета є сенсом
діяльності, а процес діяльності - публічною формою життєдіяльності.
3. Віртуальна життєва позиція особистості.
Представник цієї категорії пристосовує до себе життєву позицію,
як правило, визнаного зразка, що є внутрішньо невмотивованою
і тим самим нереальною щодо особистості. Подібна позиція
не має нічого спільного з реальністю, тобто вона не має
прояву в реальному житті, вона ефемерна. Існує подібна позиція
лише в ідеалі, у вербальних проявах, але в діяльності вона
не представлена. Тобто в даному випадку життєва позиція
є не чинником включення особистості в суспільство, а лише
ілюзією соціальної орієнтованості.
4. Маніпулятивна життєва позиція, що
є адекватною і до суспільства, і до власного "Я", але не
є сталою щодо способу включення особистості в суспільство.
Вона трансформується залежно від змін зовнішнього середовища,
від впливів ззовні. Для особистості з подібною життєвою
позицією характерна часта зміна мікросередовища та діяльності.
Отже, життєва позиція особистості є специфічним
соціальним утворенням, що формується передусім у процесі
соціалізації особистості. Детермінується це утворення активністю
особистості, її суб'єктивно-інтерпретаційним ставленням
до суспільних цінностей і норм. При цьому життєва позиція
особистості зумовлює її соціальний розвиток, веде до формування
сталого внутрішнього імперативу, відповідно до якого вибудовується
та коригується її життєва стратегія.
ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ
* Елементи структури життєвої позиції особистості було
вироблено, спираючись на структуру Ю.І. Матвєєва (Социальная
ориентация личности. - Ростов н/Д., 1990).
1. Архангельский А.М. Твоя жизненная позиция. - М., 1979.
2. Грабовський С. Самовизначення людини як проблема сучасної
доби // Сучасність. - 1998. - № 9.
3. Ефимов В.Т. Формирование активной жизненной позиции -
цель нравственного воспитания. - М., 1977.
4. Маркин В.Н. Жизненная позиция личности. - М., 1989.
5. Сафин В.Ф. Психология самоопределения личности. - Свердловск,
1986.
6. Хобта І.П. Активна життєва позиція. - К., 1984.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
