Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40.
- 14 др. арк.
_____________________________________________________________________________
М.С. Мельничук,
аспірант Українського держ. університету водного господарства
та природокористування (м. Рівне)
НЕСПРОМОЖНІСТЬ "МАГІЧНОЇ" КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ МИСТЕЦТВА
Протягом тривалого часу, переважно на
Заході, вченими, які вивчали палеолітичне мистецтво, розвивалася
й обґрунтовувалася магічна концепція походження мистецтва,
згідно з якою воно виникає з магічних обрядів. Одним із
перших цю концепцію сформулював французький археолог і історик
Соломон Рейнак, який писав про виникнення найдавніших творів
мистецтва: "Ми стикаємося тут з магічним походженням самого
мистецтва, яке мало за мету прилучити певного виду чаклуванням
тих тварин, якими харчувалося плем'я" [8, 136]. Прихильником
магічної концепції був і німецький дослідник первісного
мистецтва Герберт Кюн. На його думку, мистецтво, як і релігія,
є шляхом людини до розкриття вічної таїни божества, одним
із шляхів наближення до Бога. Тому Кюн вважав, що, наприклад,
живописні зображення неодмінно були пов'язані з релігійним
культом [11, 49].
Взаємодія різних форм суспільної свідомості
упродовж історії була зумовлена багатьма об'єктивними чинниками.
Визначалася вона, зокрема, й тим, наскільки вичленилася,
диференціювалася й спеціалізувалася та людська діяльність,
котра є специфічною для кожної із досліджуваних форм свідомості,
наскільки отримала вона своє інституціональне закріплення
у певних соціальних установах та організаціях.
Оскільки в первісному суспільстві така
спеціалізація ще не відбулася (або перебувала ще лише в
зародку), навряд чи можна говорити про взаємодію в ту епоху
мистецтва й релігії як сформованих форм свідомості, що існували
окремо одна від одної. Може йтися лише про взаємодію окремих
елементів чи сторін єдиного, цілісного (синкретичного) утворення,
що можна назвати духовним життям первісного суспільства.
Практично це означало, що естетична і релігійна діяльність
ще не "розійшлися", не відокремилися й реалізувалися в системі
цілісного міфологічно-обрядового комплексу.
Тим часом переважно в зарубіжній літературі,
ще досі не припиняються дискусії з приводу виникнення еволюції
і взаємодії релігійної й художньої свідомості. Одна з ліній
цієї дискусії розвивається на основі визнання думки про
те, що генетично й історично мистецтво виникло з релігійної
свідомості, з релігійного ставлення до світу. Найбільш яскраво
ця точка зору виражена Люсьєном Леві-Брюлем, який вважає,
що міфологічна художня свідомість виникає з містичної орієнтації
первісної людини [5, 259]. Не менш чітко цю думку стверджує
і М.Дворжак: мистецтво є "безпосередній орган суб'єктивних
релігійних переживань" [3, 9]. Ця концепція - "магічного
походження мистецтва" - домінувала на VІ Міжнародному конгресі
з естетики. Ще глибше й багатозначніше така оцінка генези
мистецтва прозвучала на VІІ конгресі (Бухарест, 1972 р.).
Ця концепція, до речі, поширена і в сучасній
зарубіжній естетичній науці. Так, американець Герберт Рід,
зокрема, категорично наполягає, що ірраціоналістичне, містичне
начало передує естетичному, художньому мисленню і що в подальшому
ми бачимо мистецтво й релігію, які поряд виходять з неясних
сутінків історії [7].
Із факту нерозчленованості естетичної
й релігійної (культової) діяльності не слід робити висновку
про те, що один із цих видів діяльності виник з іншого,
один нібито породив іншого. Найголовніше завдання в зв'язку
з цим полягає не в тому, щоб "розвести" первісну художню
діяльність і магічну, релігійну, а в доведенні того, що
соціальні потреби, які породили початки мистецтва й релігії,
були не лише відмінними, а в певному розумінні навіть протилежними.
Доведення цього якраз і послугує за головний аргумент на
спростування "магічної" концепції походження мистецтва.
Складним, але вельми необхідним для розуміння
проблеми походження мистецтва й релігії є питання про те,
чи реалізується кожна соціальна потреба з самого початку
в особливому, якісно-специфічному виді діяльності людей,
чи, первісно, в одному виді діяльності людей можуть реалізуватися
кілька принципово відмінних одна від одної потреб. При відповіді
на це треба мати на увазі, що в первісному суспільстві спеціалізація
й диференціація видів діяльності лише зароджувалися. Практично
на самому початку вона зводилася лише до віко-статевого
поділу праці: полювання на великих тварин (мамонти, зубри,
печерні ведмеді тощо) було прерогативою дорослих чоловіків,
а збиранням плодів і полюванням на дрібних тварин займалися
жінки й діти. Проте важливо знати й те, що в родовому суспільстві,
окрім споживчої діяльності, зароджувалися й початки духовної
діяльності, яка знаходила своє виявлення в обрядах.
Саме в них, на нашу думку, одночасно реалізовувались кілька
якісно різних духовних потреб первісної общини: емоційно-експресивна,
пізнавальна, естетична, магічна (тобто релігійна). Можливість
такої нерозчленованої єдності зумовлена тим, що специфічно-художня
і специфічно-релігійна види діяльності ще не відбрунькувалися
від такого синкретичного утворення первісної епохи, яким
були обрядові дійства.
Перш ніж перейти до проблеми взаємозв'язку
мистецтва й релігії, слід зважити на доведений наукою факт,
що релігія, як і мистецтво, не споконвічні. Цій проблемі
присвятив свої дослідження вчений В.Зибковець. Він довів,
що виникненню релігії передував дорелігійний період. У працях
дослідника на користь цієї концепції знайдемо багато цінних
думок. Але, на жаль, із деякими з них важко погодитися.
Він, наприклад, стверджує, що безрелігійна епоха охоплює
наших предків давнього, середнього й частково пізнього палеоліту.
Але, заперечуючи наявність у них релігії, вчений водночас
вже допускає існування в них моралі й мистецтва. Із цього
випливає, що не лише неандертальці, а й навіть синантропи
й пітекантропи мали вже "розвинутий інтелект", мислили "логічно",
себто були розумними істотами. Поведінка в їхньому середовищі
нібито регулювалася моральними нормами; у них вже нібито
формувались естетичні потреби, а отже, зароджувалося й мистецтво.
Не було в них лише релігії… [4, 100-102, 245-247].
Це помилкове міркування автора породжене
ігноруванням істотних якісних відмінностей між первісним
стадом "людей, що формувалися" (архантропи й палеоантропи,
за термінологією антропологів), та первісною общиною людей
сучасного фізичного типу (неоантропів, Homo sapiens), до
яких належали вже люди верхнього палеоліту, котрих звичайно
називають кроманьйонцями. Ось цю суперечність концепції
В.Зибковця й долає теорія двох стрибків. На думку
представників цієї теорії [10], у формуванні людини й суспільства
перший стрибок знаменував перехід від використання готових
знарядь праці нашими антропоморфними предками до їх виготовлення.
Його результатом було перетворення австралопітекових мавп
у мавпоподібних людей - архантропів, до яких належать пітекантропи
й синантропи. Деякі антропологи додають сюди й Homo habilis
(людину умілу), відкриту Л.Лікі (1967).
Другий стрибок ознаменував перетворення
найдавніших людей (палеоантропів, до яких відносять і неандертальця)
на людей сучасного типу і фактичне припинення їхньої біологічної
еволюції. Цей вид людини вже володіє певними можливостями
для розвитку не лише фізичних, а й розумових здібностей
для пізнання навколишнього світу й самого себе. Починаючи
з цього моменту, прогрес людства виявляється в формі оволодіння
новими засобами праці й пізнання (знаряддями праці й знаковими
системами) та передачі умінь, навичок і знань новим поколінням.
Іншими словами, з цього моменту прогрес суспільства реалізується
як прогрес людської культури, тоді як на етапі людей,
що формувалися, він реалізувався ще як спадкові зміни морфологічної
структури, які визначалися природним добором [10,
26-33].
З теорії двох стрибків неминуче випливає,
що епоха людей, які формувалися (архантропів і палеоантропів),
була епохою становлення як людського суспільства, так і
самої людини. Це була епоха, коли власне людське начало
ще лише пробивало собі шлях, долаючи начало звірине, біологічне.
Спільність людей, що лише формувалися, була первісним стадом,
в якому велику роль відігравали біологічні, тваринні інстинкти
[10, 147-179, 242-319]. І тому з позицією В.Зибковця важко
погодитися і з точки зору теоретичних аргументів, і з точки
зору фактів. Форми відображення архантропів і палеантропів
були дуже примітивними, вони не могли вийти за рамки усвідомлення
конкретної наявної ситуації. Їхня уява залишалася нерозвинутою,
й вони нездатні були до узагальнення й абстрагування.
Для виникнення релігії потрібні були
певні гносеологічні передумови. Для того щоб у тих далеких
предків з'явилися ілюзорні релігійні уявлення, потрібно
було, щоб безсилля людей перед природою пройшло через їхню
свідомість. Тим часом антропологія доводить, що у пітекантропів
і синантропів були відсутні передумови для членороздільної
мови, а отже, й відсутнім було понятійне мислення, й через
це, очевидно, навіть у початкових формах відсутніми були
якісь релігійні вірування.
Але те ж саме можна сказати й про мистецтво
й мораль. Наявність певних, закріплених в інстинктах форм
поведінки найдавніших мавполюдей ще не можна кваліфікувати
як наявність моральних норм. Ці останні формуються відносно
пізно й передбачають вже високий рівень не лише свідомості,
а й самосвідомості людини.
Стосовно ж неандертальців, археологія
накопичила певні факти, які дають підстави стверджувати
про появу в них елементів первісних вірувань. Принаймні
виявлено більше 20 випадків, коли труп неандертальця був
похований з певним наміром [5]. Так, кістяки всіх захоронених
неандертальців знайдені в позі сплячих на боці, всі вони
орієнтовані на захід чи на схід. Особливе значення має відкриття
О.Окладніковим захоронення неандертальського хлопчика в
Тешик-Таші (Узбекистан): навколо черепа хлопчика розставлені
роги гірського цапа. З цього можна зробити припущення про
існування якихось магічних вірувань [6, 26].
Немає ніяких підстав, ні теоретичних,
ні фактичних, відокремлювати початки мистецтва від часу
виникнення початків релігії. Навпаки, є всі підстави гадати,
що формування того й іншого відбувалося одночасно. Але це
аж ніяк не означає, що явища ці виникали з якоїсь однієї
соціальної потреби. Існували лише спільні гносеологічні
передумови для формування художньої діяльності та первісних
релігійних вірувань, але соціальні їх корені були різними.
Витоки усіх духовних, так званих "вищих",
потреб людей слід шукати в їхній матеріальній практиці,
у їхній трудовій, виробничій діяльності. Однак для розуміння
цих витоків - художньої творчості й релігійних вірувань
- мусимо вичленити дві складові людської практики. Річ у
тому, що суспільна практика (тобто виробництво людьми матеріальних
благ) із самого початку свого існування включала в себе
як об'єктивні (себто незалежні від людей) відносини до природи,
так і об'єктивні відносини між людьми. Ці об'єктивні відносини
людей до світу мають дві складові, без вичленення яких не
можна правильно зрозуміти соціальних витоків й мистецтва
й релігії. Одна складова людської практики виражає й фіксує
ступінь панування людей над зовнішнім світом, а інша
- панування об'єктивних умов життя над людьми.
Ці дві складові суспільної практики існували
вже в первісному суспільстві, на світанку людської історії.
Співвідношення їх у первісну епоху було специфічним: люди
робили лише перші кроки на шляху підкорення собі об'єктивних
умов їх життя, й отже, в їхній практичній діяльності несвобода
й залежність явно переважали над свободою. При цьому слід
враховувати, що в різних видах практичної діяльності й навіть
у різних ситуаціях міра свободи була різною, що, зрештою,
зумовлювало й розмежування застосування первісними людьми
засобів впливу на природу: в одному випадку це були реальні
засоби впливу, підкріплені знаннями й досвідом, в іншому
- ілюзії, що видавали бажане за дійсне.
Хоча первісна людина й робила лише перші
кроки до підкорення собі сил природи, її вміння, навички
й емпіричні знання не слід недооцінювати. Зішлемося у зв'язку
з цим на думки А.Анісімова: "Весь уклад життя мисливця,
його вміння жити в суворій тайзі - усе свідчить про різнобічні
знання й нагромаджений віками досвід. Мисливець, наприклад,
за характером лосиного сліду дізнається, місцевий це чи
прийшлий звір, прийшов він здаля чи з близьких місць, самець
це чи самка, молодий і недосвідчений чи старий і розумний
звір. За гілками, які пообгризав лось, мисливець безпомильно
визначає, голодний був звір чи ситий, за його слідами -
як поводився звір на жируванні; чи довго днював тут, пішов
сам чи його хтось сполошив і т.п. Враховуючи це все, мисливець
і вирішує, де шукати звіра" [1, 30].
Багато подібних описів є в інших авторів
- мандрівників і вчених (В.Арсеньєв, Л.Штернберг, В.Богораз,
Б.Малиновський та ін.). Саме ця складова суспільної практики
первісних людей, де реалізувалася їхня свобода, й була основою
початків естетичної діяльності.
Таким чином, початки художньої діяльності
виникали в безпосередньому зв'язку з двома сторонами життя
первісних людей: по-перше, у процесі й на основі трудової
діяльності й передусім - виготовленні знарядь праці; по-друге,
в процесі розвитку засобів спілкування між людьми, в яких
об'єктивувалося пізнання світу.
Виготовлення знарядь праці було, як відомо,
головним чинником розвитку свідомості. Для того щоб знайти
необхідний матеріал для виготовлення знарядь (наприклад,
кремінь), щоб надати цьому матеріалові доцільну для трудової
діяльності форму, необхідно мати у свідомості образ бажаного
об'єкта, усвідомлювати, нехай у емпіричній формі, характер
впливу цього об'єкта на навколишні речі. Таким чином, свідомість
повинна була відірватися, з одного боку, від безпосередньої
життєдіяльності наших антропоморфних предків, а з іншого
- вийти за межі одиничної, конкретної ситуації і створити
образ, що випереджає результати трудових дій. Перші кроки
по виготовленню знарядь праці архантропи робили надто повільно,
через тисячоразову перевірку шляхом проб і помилок. Генетично
не свідомість передувала виготовленню знарядь праці, а навпаки,
перші спроби виготовлення знарядь, які супроводжувалися
морфологічною зміною передніх кінцівок, передували розвитку
свідомості. Це, до речі, підтверджується висновками антропологів,
згідно з якими зміна руки передувала розвиткові мозку [2,
49-50]. Одначе, раз виникнувши, свідомість, безперечно,
стала необхідною передумовою доцільної діяльності людей
по виготовленню знарядь праці.
Та виготовлення знарядь виступає не просто
як необхідна діяльність, а й як така, що приносить суб'єктивне
задоволення реалізацією своїх людських здібностей, знань
і умінь. Створюючи знаряддя праці, люди вперше отримують
можливість виявити такі об'єктивні властивості речей, як
симетрія, ритм, і не просто виявити, а й насолодитися ними.
А це означає, що люди починають засвоювати світ не лише
за законами необхідності й доцільності, а й за законами
краси. Отже, естетичне ставлення до світу не було продуктом
"вищого духу" - воно виникло у процесі й на основі трудової
діяльності, первісно - як одна з її складових. І найголовніше,
естетична діяльність первісних людей не виокремлювалась
з-поміж інших видів їхньої діяльності, не є продуктом їхньої
"магічної діяльності.
Як зазначалося, початки мистецтва пов'язані
не лише з процесом виготовлення знарядь праці, а й із розвитком
засобів спілкування між людьми. У найдавніших людей (архантропів),
вочевидь, засоби спілкування були вплетені безпосередньо
у процес діяльності й являли собою нерозчленовані жесто-звукові
комплекси [9, 97-98].
Формування мистецтва на основі комунікативної
діяльності людей докладно висвітлив у своїй книжці В.Шерстобитов
[14]. Не вдаємося до дискусій з приводу деяких положень
праці, але вважаємо, що єдність художньої й комунікативної
діяльності первісних людей автор висвітлив вельми переконливо.
Малюнок із самого початку був не лише реалізацією художньої,
естетичної потреби, а й засобом матеріалізації певних образів
і думок й передачі їх іншим людям. Можна погодитися й з
думкою етнографа К.Штейнена: "Малюнок, який повідомляє,
старший за той малюнок, що прикрашає" [13, 133]. У зв'язку
з цим значний інтерес викликає дослідження найдавніших орнаментів.
Б.Фролов переконливо довів, що виникнення орнаменту в первісному
суспільстві пов'язане не лише із формуванням естетичної
потреби у прикрасах, а й розвитком людського пізнання, з
формуванням математичних знань, причому пізнання чисел поєднувалося
у первісному суспільстві з виявленням і осягненням ритму
візерунків та фігур.
Цікавою є й думка про те, що до художньої
творчості первісну людину спонукав такий естетичний об'єкт,
яким поставала перед нашими предками сама природа. Вона
пробуджувала у первісної людини естетичне почуття, а звідси
- й бажання певним чином відтворити її красу. "Відчуття
природи, - пише А.Федоров-Давидов, - набагато старіше від
зображення картин природи. В тому чи іншому вигляді воно
було притаманне людині на всіх ступенях її розвитку. Та
перш ніж бути відображеним на картинах природи в живопису
й таким чином виступити як пейзажне відчуття природи, воно
мало інші допейзажні форми свого вираження" [12, 3].
У первісному суспільстві естетичне пізнання
природи обмежується фіксацією окремих природних явищ, тварин,
рослин, птахів, риб. Найбільше, на що здатен був первісний
"художник", це відтворювати групи тварин чи якісь елементи
пейзажу. Так, у найстаріших печерах Франції (Фон де Гом,
Камбрель) та Іспанії (Альтаміра, Ла Пасьєга) були знайдені
зображення окремих тварин - бізона, лева, коня й лише в
деяких випадках - стада оленів (Лімейль і Дордонь - Франція)
[15, 25].
Щоправда, оскільки первісна людина була
безсилою й залежною від природи, це породжувало страх перед
нею, а звідси - й прагнення "задобрити" сили природи, що
породжувало в неї й релігійні уявлення.
Так, уже на перших етапах розвитку людського
суспільства були виділені, хоча ще й не в розвинутому вигляді,
основні складові предмета естетичного відображення: виробнича
діяльність (у широкому розумінні) людини, природа й духовне
життя суспільства. Діалектика цих складових така. Чим більше
вдосконалювалася людська праця, тим більш поглиблюється
естетичне пізнання людиною природи, її об'єктивно існуючої
краси, а також вдосконалюються суспільні форми життя, які
і створювали об'єктивні умови для естетичного освоєння світу.
Отже, художнє й релігійне освоєння світу
розпочалося в епоху первісності в нерозчленованій системі,
яку являв собою міфологічно-обрядовий комплекс. Однак при
цьому не слід допускати, що один вид певної, скажімо, художньої
діяльності виник із релігійних уявлень. Початки цих форм
свідомості виникли одночасно, але соціальні потреби, що
їх породили, були не лише відмінними, а певною мірою й протилежними.
У ставленні первісних людей до природи чітко виявлялися
дві складові: одна фіксувала й виражала ступінь панування
людей над природою, а інша характеризувала панування природи
над людьми. Саме перша складова практики первісних людей,
в яких реалізувалася їхня свобода, й була основою зародження
початків естетичної діяльності. Причому цей процес був невіддільним
від інших видів діяльності людей й передусім від діяльності
виробничої, трудової, в тому числі й від виготовлення знарядь
праці.
Магія й інші найдавніші форми релігійних
вірувань породжені незадоволеною практичною потребою впливу
людей на природу. Витоки їх слід шукати в обмеженості людської
практики, у несвободі людей, у їхній залежності від пануючих
над ними стихій природи. Із цих міркувань і випливає неспроможність
"магічної концепції" походження мистецтва.
ЛІТЕРАТУРА
1. Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества.
- М., 1914.
2. Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечетва. - М.,
1988.
3. Дворжак М. Очерки по искусству средневековья. - М., 1934.
4. Зыбковец В.Ю. Дорелигиозная епоха. К истории формирования
общественного сознания. - М., 1959.
5. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении.
- М., 1937.
6. Окладников А.П. Утро искусства. - Л., 1982.
7. Read H. The Forms of things unknown. 1967, Numb. 4.
8. Рейнак С. Орфей. Всеобщая история религий. - Париж, б.р.в.
9. Спиркин А.Г. Происхождение сознания. - М., 1960.
10. Симонов Ю.И. Как возникло человечество. - М., 1966.
11. Угринович Д.М. Искусство и религия. - М., 1982.
12. Федоров-Давыдов А. Русский пейзаж (ХVIII - нач. ХІХ
века). - М., 1953.
13. Черепанін В.М. Еволюція і трансформація іконографічного
канону в українському авангарді // Гуманітарні науки. -
2002.
14. Шерстобитов В.У. У истоков искусства. - М., 1971.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
