Публікації Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України
2004 рік
Мультиверсум. Філософський альманах.
- К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40.
- 14 др. арк.
____________________________________________________________________________
С.П. Балінченко,
аспірант Горлівського державного педагогічного ін-ту
іноземних мов
СТАДІЇ ФОРМУВАННЯ Я-КОНЦЕПЦІЇ СУСПІЛЬСТВА У МІЖКУЛЬТУРНІЙ
КОМУНІКАЦІЇ
Статтю присвячено визначенню взаємозалежності
між рівнем сформованості Я-концепції учасників міжкультурної
комунікації та характером реалізації їх інтеграційного та
конфліктогенного потенціалів у взаємодії. Запропонована
система етапів формування Я-концепції дає можливість простежити
специфіку змін, яких зазнає кодова структура суспільства
у процесі свого розвитку.
Одним з найважливіших факторів, що впливають
на характер взаємодії учасників міжкультурної комунікації,
є рівень самоідентифікації кожного з них. Говорячи про самопізнання
такого роду як про "політичний чинник у міжнародних відносинах"
[2, 184], Вітторіо Гьосле зауважував, що "порівняння своєї
культури з іншими культурами може травмувати, але може й
стати поступом на шляху до довершеності" [2, 178]. Тож,
беручи до уваги значущість процесу ідентифікації акторів
інформаційно-інтенційного обміну, а також його вплив на
реалізацію конфліктогенного та інтеграційного потенціалу
сторін, можна говорити про актуальність дослідження етапів
самоідентифікації суспільства і можливостей взаємодії між
акторами різного рівня самопізнання.
Щільний інформаційний простір сьогодення
утворює середовище, де реалізуються різноманітні інтенції
і виникає нарашування значущих для кожного з учасників домагань
та рис, що, однак, не підлягають дифузії через їх первинну
несумісність. Це спричиняє своєрідний інтеграційний тиск,
коли "один з учасників вимушений пожертвувати власною індивідуальністю,
щоб дати іншому можливість асимілювати себе" [7, 28]. Такі
глибинні зміни відбуваються на тлі встановлення культурно-цивілізаційної
ідентичності, що приводить до актуалізації різних, інколи
конфліктних, архетипів, тобто "душевної основи надіндивідуальної
природи" [4, 102], властивої кожному з учасників. Розглянемо
деякі архетипи акторів сучасної міжкультурної комунікації,
що відіграють значну роль у формуванні ознак спільного середовища
взаємодії та в утворенні як сприятливих, так і суперечливих
ділянок побудови спільного простору.
- Сполучені Штати Америки - архетип
переселенців, що борються з "примітивним та ворожим" корінним
населенням, інтегруючи його до цивілізаційних (тобто
власних) зразків. М.Ф. Бикова зазначає, що в основі використання
стратегій впливу, наприклад, для США рушійним є "інстинкт
переселенців" [1, 104]. Саме цим можна пояснити спрямованість
на експансію та пропонування "корінному населенню" американського
ладу як цивілізаційного взірця і, таким чином, поширення
сфер та територій впливу у процесі інтеграції.
- Західна Європа - архетип спільного
простору добробуту зумовлює саме економічний базис інтеграції,
навіть беручи до уваги заявлені цінності правового напряму.
Зокрема, в Східній Європі дещо відмінна система акцентів.
Наприклад, інтеграція України до спільного простору спонукається
прагненням до добробуту, але натикається на архетип опору
ззовні і вступає з ним у суперечність. Таким чином, хоч
у разі вдалого приєднання економічне зростання здатне послабити
вираженість архетипу відокремлення, він все одно діятиме
як рушійна сила і в майбутньому може привести до виникнення
конфліктних станів.
- Ближній Схід - значущим є архетип
боротьби з іновірцями, що призводить до релігійної інтеграції
носіїв цього архетипу. Характерним є те, що дії акторів
цієї групи спрямовані на самоствердження в процесі глобальної
інтеграції в межах послаблення авторитету "іновірців" (наприклад,
США) шляхом руйнування їх Я-образу, а точніше, впевненості
в недоторканності та абсолютній невразливості, тобто ці
актори роблять виклик, на який очікується негайна відповідь.
І те, що цією відповіддю є війна, означає тільки досягнення
своєї мети ударом по Я-образу західного світу.
- Далекий Схід - архетип недоторканності
внутрішніх сфер у поєднанні з прагненням до добробуту пояснює
специфіку участі в інтеграційних процесах глобального масштабу
переважно в економічної сфері.
Культурно-цивілізаційна ідентичність
перелічених акторів, звичайно, не є монолітною, адже кожен
з них є соціальною конфігурацією, яка складається з окремих
суспільств, яким властива певна ідентичність, у цьому випадку
- соціокультурна. Ця ідентичність проявляється в Я-концепції
суспільства як носія суб'єктивної оцінки власного інтеракційного
потенціалу. Якщо ж припустити розбіжності у соціокультурній
ідентичності як такі, що виникають під час формування Я-концепції
суспільства, можна вважати різне світосприйняття учасників
міжкультурної комунікації результатом дисонансу у стадіях
сформованості їх Я-концепцій, що діють на одному синхронічному
зрізі. Тому необхідно простежити етапи оформлення Я-концепції
суспільства та можливості взаємодії між акторами, які є
носіями Я-концепцій, що належать до різних стадій. Однак
зазначимо, що поняття стадії формування Я-концепції не є
тотожним поняттю цивілізаційної фази, запропонованому А.Д.
Тойнбі. Виведені ним з морфології видів суспільства фази
народження, зростання, надлому та падіння вказують на діахронічний
зріз історичних перетворень, що уможливлюють "зіставлення
загальних моментів як специфічних рис, відокремлюючи їх
від одиничних моментів як рис індивідуальних" [5, 102].
У стадії формування Я-концепції акцент зроблено на розвитку
суб'єктивного світосприйняття як гармонізації загальних
та індивідуальних рис суспільства з огляду на зіставлення
"свого" та "іншого" інформаційних середовищ у процесі пошуку
цих рис. Ідею гармонізації можна співвіднести з механізмом
утворення духовної спільноти, поміченим О.Шпенглером, тобто
з "виникненням єдиного з суми через враження, утворене гармонією"
[6, 22]. Але за умов інтеграції формування Я-концепції суспільства
як суб'єктивної сфери цієї духовної спільноти виходить за
межі дихотомії "культура - цивілізація". Адже утворення
парадигми соціокультурних кодів, її застигання та руйнування
в процесі адаптації передбачає сприйняття спільноти під
домінантою "воля до інтеракції", що потребує взагалі іншої
системи координат. Тобто на першому місці у визначенні стадій
формування Я-концепції суспільства є означення культури
як детермінуючого агента інформаційно-інтенційного обміну,
що дає можливість відійти від дихотомії О.Шпенглера, де
культура виступає суто "фактом історичного досвіду" [6,
34].
Процес формування Я-концепції відбувається
в межах, зумовлених тиском зсередини та ззовні, і веде до
утворення інформаційного прошарку, здатного амортизувати
у випадку зміни комунікативного простору, а саме: умов інформаційного
обміну, суб'єктів, прерогатив. Внутрішні межі є здобутком
урівноваження тенденцій інтеграції та диференціації, що
виникають через безперервний аналіз соціокультурних кодів,
що надходять. Регулювання всотування певних кодів та відокремлення
власних кодів спирається на принцип збереження унікальних
рис під час збагачення інформаційного простору елементами
ззовні. Цей складний механізм дає можливість існувати, по-перше,
інтеграційному прагненню до саморозчинення у побудованому
спільному середовищі та, по-друге, диференціації, що запобігає
зникненню самобутнього у цьому розчині. Таким чином, внутрішня
"поверхня" Я-концепції складається згідно з пропорційним
співвіднесенням компонентів зазначеного механізму. Сфери
ймовірного проникнення рис, специфічних для іншого носія
інформації (комуніканта), є заглибленнями у рельєфі оболонки,
своєрідними "пазами" у Я-концепції, - сприятливими інтеграційними
ділянками, що уможливлюють контакт з іншими концепціями.
Ділянки утвердження унікальних кодів формують "виступи"
оболонки, тобто сфери, які, поряд із збереженням диференційних
ознак, виконують функцію потенційного донора своїх специфічних
кодів, впливаючи на кодовий склад іншого учасника комунікації.
Таким чином, можна визначити чотири основні типи Я-концепції
відповідно до особливостей формування її "рельєфу" та адаптогенності
щодо впливів ззовні: "пісок" ("піщаник") - "глина" - "руда"
- "кремінь". "Геологічну" спрямованість назв запропонованих
стадій продиктовано тим, що процеси у зоні зіткнення кодових
систем та самі механізми здійснення обміну соціокультурними
кодами є близькими за закономірностями перебігу та наслідками
до тектонічних, руйнуючи напластування Я-образів та утворюючи
структури різного рівня пластичності. Звичайно, така номінація
є суто умовною, але можна провести паралелі, спираючись
на факти розвитку Я-концепцій конкретних суспільств.
- "Пісок" - елементи Я-концепції
розрізнені, часто - суперечливі, механізм урівноваження
інтеграційних та диференційних тенденцій не відрегульовано,
тому виникає небезпека втрати самоідентифікації внаслідок
активного запозичення "чужих" кодів та виникнення замкнутості
на кодах, які вдалося ідентифікувати, фобія інтеграції.
В цьому контексті усе людство будує "свій дім на піску",
тобто починає формувати унікальні різновиди соціокультурних
кодових структур, спираючись на роздрібні коди "прийнятного"
та "чужорідного" та використовуючи їх у межах побудови власної
кодової системи. Можливо, саме цим пояснюється нестабільність
не тільки цієї стадії формування Я-концепції, а й складу
соціокультурних кодів взагалі.
Тож найчастіше цей "рельєф" властивий
початковим стадіям національної та державної самоідентифікації,
коли відбуваються процеси визначення "чужорідного" та "прийнятного",
які формують базисний стереотип сприйняття Іншого (так званої
думки-про-Іншого), самовідчуття у певній ситуації та реагування
за певних умов інформаційно-інтенційного обміну. Наприклад,
цей стан мав місце у Сполучених Штатах Америки після "Бостонського
чаювання" 1773 р. та видання Георгом ІІІ "Законів примусу".
Адже, коли 5 вересня 1774 р. представники колоній зібралися,
щоб "порадитися з приводу прикрого становища", саме поляризація
думок поставила їх перед дилемою: або продемонструвати тверду
одностайність, або не демонструвати такого радикалізму чи
духу незалежності, який міг би відлякати поміркованих американців
[3, 69]. Таким чином, пошук соціокультурних кодів, що відповідають
ознакам "чужорідного" та "прийнятного", диктує вірогідні
сценарії подальшої комунікативної поведінки та уможливлює
прогнозування взаємодії носія цієї Я-концепції з представниками
інших соціокультурних спільнот. У наведеному прикладі особливості
формування Я-концепції Сполучених Штатів забезпечило утворення
унікального поєднання надзвичайної кодової структури, здатної
приєднувати до "прийнятного" коди різного соціокультурного
походження, а також укорінення у мотиві самоутвердження,
що став поштовхом до побудови власної Я-концепції, прагнення
домінувати через поглинання "чужих" соціокультурних кодів,
заміни їх близькими своїми кодами та поширення, таким чином,
сфери свого впливу.
- "Глина" - форма Я-концепції,
яка відзначається пластичністю, але якісно відрізняється
від попередньої тим, що засвоєння кодів має вигляд не "колекціонування",
а утворення позначень на базовому концепті у дзеркальному
відображенні: сприйняття "чужих" диференційних ознак у процесі
інформаційно-інтенційного обміну створює сферу інтеграційно
активної ділянки для подальшого приєднання цих та схожих
кодів. Саме сприятливість та пластичність цієї стадії зумовлюють
її переважну неконфліктність, адже нашарування кодів та
виділення з них специфічних для концепту рис не збігається
з актуалізованим у конфлікті запереченням можливості співіснування.
Сполучені Штати досягли цієї стадії формування
Я-концепції наприкінці ХІХ ст. у період між Громадянською
та Першою світовою війнами. Саме тоді відбулося засвоєння
запропонованої Ендрю Карнегі тези: "Від віри у святість
власності залежить сама цивілізація". Такий акцент потребував
певного соціокультурного оточення і впливав на організацію
інформаційного простору, оскільки це визначило коди "прийнятного"
та "чужорідного" не тільки на той час, а й на далеку перспективу.
Конфліктні ситуації, що виникали у цей період між США та
іншими державами (Філіппінами, Китаєм), відзначаються реакцією
на спробу запровадити в них американський устрій. Водночас
обговорюється питання про асиміляцію індійської культури
в панівній та створення Об'єднання Американських Держав,
що вказує на посилення інтеграційного руху та прагнення
до збагачення власного кодового складу елементами ззовні.
Для України, наприклад, ця стадія формування
Я-концепції є актуальною й досі. Специфікою пластичності
структури у даному випадку зумовлене те, що запозичення
та засвоєння кодів відбувається не тільки з огляду на аналіз
складників, запропонованих іншими комунікантами (Росією,
Європейським Союзом, США), а й шляхом аналітичного відбору
елементів власної системи, що були актуальними за різних
історичних епох. Прикладом цього можна вважати спробу поєднання
президентсько-парламентської та гетьманської систем організації
політичного життя, визнання ролі піару у сфері стратегічної
(спрямованої на реалізацію інтересів) взаємодії та позитивне
соціальне обличчя під час комунікативної взаємодії, що прагне
досягнення порозуміння. Але акцент на позитивному соціальному
обличчі, схваленні дій комунікативним партнером не тільки
відіграє значну роль у посиленні інтеграційних тенденцій,
задоволенні потреби злиття з економічно та соціально більш
стабільним оточенням, а й частково гальмує процес самоідентифікації,
виявлення власних унікальних рис та заповнення сегмента
"чужорідного" у кодовій системі. У цьому випадку, коли захист
негативного соціального обличчя пригнічується за умов запобігання
відторгнення елементів інших кодових систем, пластичність
стадії "глини" може стати причиною виникнення низки систем-"клонів",
що активно запозичали одні й ті самі коди з усталених систем
і, прагнучи схвалення з боку "донорів" соціальних кодів,
нехтували створенням імунної системи самоутвердження - диференційних
рис. Тому саме утвердження унікальності у поєднанні з організацією
сприятливого для поповнення кодової структури соціального
оточення здатне уможливити досягнення зрілості кодового
складу з огляду на гармонійне поєднання усіх його компонентів.
- "Руда" - початкова стадія застигання
Я-концепції, коли деформація кодової структури можлива тільки
при кардинальній зміні соціального стану під впливом внутрішніх
чи зовнішніх чинників. Цей етап передбачає ще засвоєння
деяких кодів, що надходять, але вони підлягають більш детальному
аналізу та співвіднесенню з ядром, яке вже сформувалося.
Все частіше носії цієї Я-концепції виступають як "донори"
кодів, пропонуючи з різним рівнем наполегливості елементи
своєї системи як взірці для структур, що перебувають на
більш ранній стадії формування. Цей тип Я-концепції властивий
сучасному Заходу, де інтеграційні тенденції зумовлені схожістю
кодових ядер країн, що прагнуть створення спільного простору.
Таким чином, Європа поширення своїх соціокультурних кодів
безпосередньо узгоджує з мотивацією щодо здійснення інтеграційного
руху, аби не порушити існуючої спільноти засвоєнням суперечливих
кодів "прийнятного" від потенційних нових учасників об'єднання.
На відміну від Європи, США проявляють певну наполегливість
у доказі привабливості своєї кодової системи, "макдональдуючи"
комунікантів на різних рівнях. Відзначимо особливу увагу,
яка приділяється носіям концепту "глини", цей інформаційний
вплив легко сприймається та легко засвоюється, поглинаючись
масою носіїв схожих кодів. Тим часом, якщо усталеність кодової
структури країн Європи зростає, то це важко сказати про
Сполучені Штати, де у світлі сучасних подій різко розширився
обсяг "чужорідного" за рахунок конфлікту з Іраком. Останні
події можуть вважатися тією деформацією, внаслідок якої
виникли пошкодження та зміни в уже цілком сформованій Я-концепції.
Адже саме у стані небезпеки відбувається захисний процес
відторгнення "чужорідного" або навіть спроби його знищення
чи перетворення. Але, намагаючись змінити кодові структури
іншої сторони, США вимушені вносити зміни у власну соціокультурну
кодову структуру і, таким чином, зсередини розхитувати основи
Я-концепції, що формувалася на попередній стадії.
Відносини України з країнами-носіями
Я-концепції зазначеного типу характеризуються, з одного
боку, прагненням до засвоєння соціокультурних кодів, що
уможливили б її співіснування з країнами Заходу у зоні сприятливих,
з економічного погляду, умов Європейського Союзу, а з іншого
- це спроби заявити про свої диференційні ознаки та захиститися
від надмірного впливу та втручання. Це свідчить про те,
що невдовзі певного значення має набути захист негативного
соціального обличчя і, можливо, через деякий час з'являться
ознаки формування та застигання кодової системи: більш аналітичне
засвоєння наданої інформації, спроби "донорства" власних
соціокультурних кодів та в останню чергу коригування запропонованих
ззовні інтенційних взірців.
- "Кремінь" - визначає стадію
сформованої Я-концепції, що втрачає властиву попереднім
станам сприйнятливість до змін і має властивість утворювати
гострі "сколи" у разі зіткнення з іншими усталеними соціокультурними
системами. Конфліктність цього етапу полягає у тому, що
на перший план виходить захист негативного соціального обличчя,
тобто заперечення втручання ззовні у сфери "прийнятного"
та "чужорідного", що вже склалися у певну кодову систему.
Чинники "застигання" кодового складу та формування замкнутого
від впливу соціокультурного ядра можуть бути різноманітними,
але найвірогіднішим є усталеність соціуму-носія Я-концепції
цього типу згідно з незмінними протягом тривалого часу соціальним
устроєм та релігійними принципами. Тому втручання зовні,
особливо з боку носіїв соціокультурних кодів, що є "чужорідними"
для культури-"кременя", може призвести до виникнення "іскри",
тобто гострого конфліктного стану, вирішення або ескалація
якого цілком залежатиме від поведінки учасників зіткнення.
Прикладом Я-концепції цього типу є країни
Близького Сходу, в яких протягом тривалого часу зберігаються
та міцніють стереотипи відносин не тільки в межах цього
соціокультурного простору, а й у взаємодії з представниками
інших кодових систем. Конфлікт, що актуалізується у відносинах
Ірак-США, і є тією "іскрою", про яку йшлося раніше. Причиною
її виникнення можна вважати принципову відмінність Я-концепцій
зазначених акторів. Специфіка Я-концепції США (прагнення
до поширення свого кодового складу за рахунок поглинання
елементів структури інших систем) призвела до зіткнення
з ізольованим соціокультурним оточенням Іраку. Незважаючи
на те що спочатку протистояння було викликане порушенням
ядра, "прийнятного" для Сполучених Штатів - царини власності
та безпеки, подальші дії, крім "встановлення справедливості"
та економічних мотивів, мали на меті ще й розширення впливового
ареалу за рахунок часткового руйнування сформованої в Іраку
соціокультурної кодової системи та спроби імплантації своїх
ознак "прийнятного" та "чужорідного". Опір цьому процесові
є результатом збільшення напруження у протистоянні, що може
спричиняти утворення нових гострих "сколів" у концепції-"кремені"
в місцях підвищеного тиску з боку США, якими є соціальний
устрій, усталені релігійні принципи, традиційне сприйняття
реалій оточення.
Наведений огляд структур, що умовно визначають
шляхи формування Я-концепції ("пісок" - "глина" - "руда"
- "кремінь") та взаємодії носіїв різних концепцій, дає можливість
дійти певних висновків.
По-перше, етап формування Я-концепту
зумовлюється сукупністю певних чинників: станом розвитку
власної кодової структури; місцем в інформаційно-інтенційному
обміні; рівнем конфліктності; перевагою у захисті одного
з соціальних облич (позитивного, негативного); вираженими
тенденціями до інтеграції; рівнем самооцінки.
Незважаючи на умовність визначення наведених
ознак, очевидними є такі спостереження:
- чим вищий рівень конфліктності, тим
меншу активність виявляє носій Я-концепції в інформаційно-інтенційному
обміні;
- пік самооцінки (як мінімум, так і максимум)
зумовлює посилення диференціативних та пригнічення інтегративних
тенденцій;
- підвищення активності в інформаційно-інтенційному
обміні призводить до зростання ролі негативного соціального
обличчя в міру досягнення більш зрілої стадії формування
Я-концепції;
- найплідніші лінії взаємодії:
При цьому відносини "руда - глина"
та "руда - пісок" передбачають схему "донор - реципієнт"
кодів, де відбувається, з одного боку, запозичення взірців
усталеної системи Я-концепціями у стадії формування та,
з іншого - розширення впливу носія сформованої Я-концепції.
Але принципова відмінність полягає в тому, що у відносинах
"руда - глина" взаємне прагнення до інтеграції та захисту
позитивного соціального обличчя уможливлює тісніший контакт,
на відміну від взаємодії "руда - пісок", де поряд із запозиченням
кодів відбувається самоідентифікація носія останньої Я-концепції,
що дещо обмежує обсяг та сфери можливого впливу. У взаємодії
"глина - кремінь" можливе запозичення деяких кодів, але,
зважаючи на низьку активність носіїв концепції "кременя"
в інформаційно-інтенційному обміні, ця лінія зв'язку є умовною,
тобто такою, що може актуалізуватися лише у певній ситуації,
пов'язаній із специфікою конкретних носіїв Я-концепцій (наприклад,
з географічним положенням чи економічними контактами запозичення
деяких соціокультурних кодів носіями концепції "глини" у
стадії оформлення).
- конфліктні зони:
Розподіл ліній виникнення можливих конфліктів
безпосередньо залежить від того, захист якого соціального
обличчя переважає на кожній зі стадій. Найімовірнішим є
створення напруженості у взаємодіях "руда - кремінь" та
"глина - пісок". У першому випадку зіткнення усталених Я-концепцій
може бути формою боротьби за владу та випливати з розбіжностей
у розумінні "чужорідного" та "прийнятного", що вже сформувалося
в ядрі кодової структури кожної з них. Конфліктам, що виникають
у середовищі "глина - пісок" бракує гостроти попередніх,
адже обидві концепції перебувають у стадії формування і
не мають чітких понять "чужорідного" та "прийнятного". Але
носій концепції "пісок" є шансом реалізації впливу для носія
концепції "глина" у заключній стадії формування, адже спроба
"донорства" кодів більш усталеними системами не має сенсу,
тим часом як концепція "пісок" є більш уразливим саме у
сфері опору тискові ззовні. Конфліктна зона "руда - пісок"
є умовною та реалізується в разі відокремлення носія концепції
"пісок" від концепції "руди" з відмовою від попереднього
кодового ядра. Найчастіше цей конфлікт виникає під час спроби
самоідентифікації та заперечення усталених взірців кодової
структури. Але це не означає цілковитої відмови від цих
соціокультурних кодів, скоріше, йдеться про реорганізацію
кодового ядра, внаслідок чого змінюється пріоритетне положення
деяких кодів "прийнятного", що й викликає конфліктний стан.
Таким чином, наведений аналіз стадій
формування Я-концепцій, не претендуючи на універсальність,
дає можливість визначити їх вплив на характер перебігу взаємодії
та на можливі сценарії реалізації інтеграційного та конфліктогенного
потенціалів кожного з акторів. За умов сучасного ущільнення
інформаційного простору, звичайно, важко говорити про будь-яку
передбачуваність наслідків безлічі інтеракцій, що відбуваються
одночасно, але, спираючись на знання наведених закономірностей,
можна вести мову про прогнозування стратегій та реакцій
учасників комунікативної взаємодії як характерних для того
стану, в якому перебуває Я-концепція кожного з них.
ЛІТЕРАТУРА
1. Быкова М.Ф. США сегодня: мир разрушенных иллюзий //
Вопросы философии. - 2002. - № 11.
2. Гьосле Вітторіо. Практична філософія в сучасному світі.
- К., 2003.
3. Історія Сполучених Штатів: Нарис. - Відень, 2002.
4. Какабадзе В.Л. Теоретические проблемы глубинной психологии.
- Тбилиси, 1982.
5. Тойнби А.Д. Цивилизация перед лицом истории. - М. - СПб.,
1995.
6. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории.
- М., 1998.
7. Юнг К. Современность и будущее. - Минск, 1992.
<<< Повернутись на попередню
сторінку
