НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 39. - 14 др. арк.

________________________________________________________________________________

Б.В. Новіков,
доктор філософських наук, професор, декан факультету соціології

НТУУ "КПІ" ГЕНІЙ - ЦЕ НОРМАЛЬНА ЛЮДИНА, ВСІ ІНШІ - ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ

    Власне, серцевина всієї (політичної, соціальної, економічної, наукової, організаційної, виховної і т.ін.) роботи, якщо лише вона дійсно спрямована на благо суспільства, на благо народу, на благо кожного, повинна визначатись одним критерієм: що практично зроблено, робиться і робитиметься для того, аби уникнути, або хоча б мінімізувати масштаби втрат творчості в усіх (без винятку) видах та формах безпосередньої соціальної реальності та дійсності. Що і як робиться для створення оптимальних умов для подальшого розвитку творчості.
    Міра ставлення до творчості є мірою ставлення до дійсного гуманізму, а відтак - і до свободи, і до істинного народовладдя як суспільного самоуправління дійсного і до багатьох інших ідей, справ, відносин, інститутів тощо. Це - закон. А він є не чим іншим, як, за висловом Гегеля, "необхідністю, схопленою думкою".
    Талановиті та геніальні - всі. Можна вслід за В. С. Моемом стверджувати: "Геній - це нормальна людина. Всі інші - відхилення від норми".
    Однак стверджувати це в подібній формі, стверджувати, не розгортаючи при цьому всю систему відповідної, науково бездоганної, переконливої аргументації - це все одно, що стверджувати щодо людського, щойно народженого малятка, що воно - людина. Як відзначав Л.Фейєрбах, людина не народжується, людина постає. Однак з генієм (талантом, обдаруванням) все значно складніше. (До речі, соціальна дресура, себто соціалізація цілком певного ґатунку та якості, це також поставання. Адже людина - засіб, людина - товар, людина - пролетарій, - "певним чином видресувана сила природи", - це людина, в котрій цілком зумисно та свідомо або ще не покликане до життя, або вже вбите, знічевлене, викорінене творче начало).
    Творчість (а геній, талант, обдарованість - це і є її персоніфікована форма буття), постаючи як практично всезагальна, передбачає, зрозуміло, і практично-всезагальну форму буття її носіїв, себто: людей-творців. Саме тому категоричним імперативом дійсного гуманізму (комунізму) є: від суспільства трудящих - до суспільства творців.
    "Шукайте таланти" - це імператив передісторії. "Шукайте таланти" - це суто буржуазний лозунг. Таке "суспільне збирацтво" свідчить про одне-єдине: до генія ставляться як до чуда, як до чогось, що є "настільки ж прекрасним, наскільки й рідкісним" (Б.Спіноза). І таки воїстину - чудо. Чудо тому, що в умовах, які по суті, по якості, по природі своїй є глибоко чужими та ворожими щодо творчості, поява таких людей не може бути справою буденною, природною, простою, як належить бути у випадку суспільної, культурної норми, у випадку здійснення суспільного процесу, а не реалізації його, тобто здійснення його відповідно до історичної необхідності, а не за схемами передісторичного свавілля. (Гадаємо, що в даному випадку немає потреби доводити принципову відмінність між змістом, що його виражають категорії "реальність" та "дійсність" і, відповідно, - "реалізація" та "здійснення".)
    Коли наукова теорія дійсного гуманізму відкриває, обґрунтовує і проголошує в якості головної, визначальної культурної домінанти, в якості головного та визначального суспільного імперативу "продукування самої людини"; проголошує, покладає людину (кожну) принципом, то це не означає нічого іншого, як вимоги формування, продукування, культивування, "вироблення" соціумом кожного індивіда, який вступає в життя, - в якості творця, тобто - генія, тобто - нормальної людини.
    Зрозуміло, що нормальну людину може продукувати лише і винятково нормальне суспільство. Очевидним є й те, що нормальне суспільство продукується рівною мірою лише нормальною людиною, лише нормальними людьми.
    Навіть нині, навіть в умовах відчайдушного накату контрреволюції, не можна не рахуватись з таким становищем, коли при наявності поля для здійснення тих чи інших людських нахилів, здатностей та обдарувань; при наявності суспільної потреби в подібного роду видах та формах прояву творчості, і, насамкінець, при наявності такої людини, вони можуть ... не зустрітись. Не з'єднатись. Не здійснитись.
    І якщо "дух бездушних порядків" настільки глибоко в'ївся в свідомість і навіть у підсвідомість, що ще й нині незрідка в теорії і в гадці, в повсякденній свідомості, в побуті цілком "спрацьовує" сентенція: "ба, геній вишукався", то це, окрім іншого, є надійним свідченням, по-перше, абсолютного філософського невігластва суб'єкта подібної "мудрості", а, по-друге, що маємо банальну ситуацію недобору, змарнування свідомого та навмисного знищення творчості в усіх без винятку видах та формах її прояву.
    Принагідно зазначимо, що тут варто брати до уваги не лише ті безпосередні, прямі та очевидні втрати, що їх неминуче зазнає загальнолюдська культура (потенційний, але не актуалізований, не сформований, не затребуваний творець більше ніколи не відвідає цю культуру, цю цивілізацію). І хто знає, хто скаже, яку непоправну втрату ми понесли? Чи це не є справжній трагізм нашого нинішнього буття? Брати до уваги треба й ті втрати, що повсякчас розривають та роз'їдають дух та душу індивіда, зумовлюють його постійний дискомфорт, нерівновагу, дисгармонійність і, в кінцевому підсумку, - неминуче обертаються непоправними втратами як для людини, так і для суспільства. Насмілимося зробити висновок, що одним із глибинних, можливо, навіть - визначальних мотивів всіх негативних людських проявів та вчинків (жорстокості, лицемірства, агресивності, підлості, користолюбства, безчестя, цинізму та ін.) є саме незатребувана соціумом, неактуалізована унікальність, неповторність людини.
    Саме в такій загубленості себе, в розбалансованості людини з самою собою - витоки зростаючої "втоми від життя", незадоволення своєю долею, спроба відмовитись або ж хоча б тимчасово сховатись від свого життєвого обов'язку, від кардинальних проблем свого культурно-історичного буття. Однак така втеча індивіда в своє псевдо-Я, від своєї дійсної суб'єктності і від дійсного культурно-історичного та суспільного життя щоразу призводить до ще повнішого редукування людиною себе до тих умов та обставин, які зумовлюють подібну тенденцію" [1, 252].
    Гадаємо, саме в такій колізії - витоки та детермінанти так званої немотивованої конфліктності та агресивності людини, багатьох (якщо не всіх) її деструктивних дій та проявів, індивідуальних, колективних та соціальних фобій, енергетика суспільних (колективних, виробничих, сімейних, політичних, особистісних тощо) напруг. Інакше кажучи: проблема достовірної та недостовірної людини. Проблема людини (людей) "зайвої", "передчасної", "втраченої", "загубленої", "абстрактної"...
    Таким чином, питання про творчість (її наявність чи відсутність) - це питання морального, духовного, економічного тощо здоров'я, самопочуття суспільства, людей та людини, або ж хвороби останніх (наявність суспільних, групових та індивідуальних патологій, збочень, аномалій і т.ін.).
    Людина (притому винятково вона) є такою одиничністю, котра в змозі сприйняти, всотати в себе всезагальність як актуалізованих, так і потенційних частковостей як зовнішнього, так і свого внутрішнього буття. Бо саме єство недеформованої діалектики полягає в тому, що в одинично-унікальному завжди і в повному обсязі утримується всезагально-універсальне. В минущому - неминуще. В тлінному - нетлінне. Або ж, за К.Марксом: "... Людина.., яка вбирає в себе і випромінює з себе всі природні сили". Саме це дає їй можливість перманентно здійснювати себе в якості трансгресивної людини, людини, яка постійно виходить за межі сталого, наявного буття.
    Суспільство ж дійсного гуманізму в подібних умовах - це суспільство, яке цілком свідомо бере на себе опікування та піклування про те, аби було кому вибирати; щоб було для чого вибирати; щоб було що вибирати і щоб такий вибір відбувся.
    Для суспільства, способом буття котрого є творчість, цілком звичним буде таке становище, за якого відпадає необхідність в самому понятті "геній" в значенні "відмінний", "видатний" , "неординарний"...
    Хто є геній? Чому висновок про те, що людей необдарованих, неталановитих, негеніальних немає, є абсолютною логічною домінантою всіх наших розмислів та доведень?
    Спинимось побіжно на цьому питанні.
    Так, ми цілком свідомо, послідовно та неухильно протягом вже понад 25 років власної дослідницької діяльності утверджувались в цьому самі, утверджуємо і утверджуватимемо інших. І, гадаємо, на рівні принципів це не може викликати заперечень (ми не маємо на увазі заперечення та спростування, для нейтралізації яких здоров'я потрібно більше, аніж розуму...).
    Дійсний гуманізм - це творче суспільство, суспільство, котре передбачає та покладає кожного свого члена людиною-творцем та на наукових засадах формує її такою в дійсності за допомогою дійсних же засобів.
    Однак, по-перше, подібна констатація є цілком справедливою лише для суспільства дійсного гуманізму, для суспільства, в якому дійсний гуманізм на рівні існування має універсальні параметри, а, по-друге, передбачає абсолютно необхідну у такому випадку філософську рефлексію з приводу сенсу та змісту самих цих понять: "геній", "талант", "обдарування".
    Якщо під останніми розуміти певні екстенсивні параметри набуття та самоздійснення людських задатків, потенцій тощо, то тим самим ініціюється необхідність звернення наукової теорії до самих цих задатків, потенцій і т.ін., як вони інтерпретуються та пояснюються сучасною філософською, психологічною, педагогічною, соціологічною наукою. Подібне ж звертання переконує: означена проблематика ще очікує на своє вирішення.
    Відтак, пошук відповіді на всі вищеозначені питання необхідно вести головним чином на шляхах дослідження самих умов суспільного життя. І такий висновок зовсім не є наслідком того, що у психології, чи, приміром, у фізіології вищої нервової діяльності "руки не дійшли" поки що до означеної проблематики. Ні, справа зовсім в іншому.
    Ми переконані, що пошук вичерпних, таких, що задовольняють істину, науково бездоганних відповідей і не повинен вестись на рівні сумнозвісного здорового глузду, на рівні недолугого розсудкового резонерства про асиметрію півкуль головного мозку, категоричних суджень кардіохірурга про звірячу натуру, про тваринне єство людини (не згинув ще, виявляється, привид соціал-дарвінізму) тощо... Не повинен, бо інакше вам дуже оперативно, дуже чемно і дуже категорично "пояснять", що природа геніальності (або ж негеніальності) людини залежить винятково від частки відсотка певної хімічної сполуки, що наявна в людському організмі. А оскільки остання може фіксуватись емпіричним шляхом, може зважуватись, вимірюватись тощо, то робиться категоричний і безапеляційний висновок, що в кожному на Землі сущому поколінні гомосапієнсів 1,5% - генії; 1,5% - ідіоти. Ну, і, звісно, 97% - ми з вами. І хто ж ми такі? Та так, ніхто. Посередності. Пересічності.
    Приблизно так на фізіологію вкупі з біологією за допомогою винятково організаційних та ідеологічних засобів, методів та прийомів покладається відповідальність за те, за що вони її зовсім не несуть. Наклеп великий зводиться.
    Ні. Дана проблематика є суто, ми б сказали, - сокровенно філософською проблематикою. Хоча цілком зрозуміло, що повноцінна її розробка не може вважатись повноцінною та добротною без обов'язкового врахування всіх даних спеціальних наук, включно і природничих.
    Основна ж відповідь на питання подібного роду полягає в наступному. Вся передісторія роду людського саме тим і характеризується, що людина виступає в ній засобом, а не ціллю. Цілком справедливим є такий висновок і щодо останньої стадії людської передісторії - капіталізму.
    Творчість прокладає собі дорогу в подібних (буржуазних) суспільних умовах не завдяки, але всупереч панівним суспільним інститутам, ідеям та відносинам. Особливо показовим такий стан справ є у завершальний період (фазі) розвитку передісторії, коли є "... найвищий ступінь лютування процесу дегуманізації", за висловом Г.С. Батищева.
    Коли людина практично, а не в теорії постає, коли в дійсності забезпечуються всі необхідні передумови для здійснення її (людини) в якості суб'єкта історії, в якості цілісної особистості, в якості суб'єктності, або ж, що є тим самим, - в якості людини-творця; коли творчість стає свідомим, суспільно-детермінованим, на науково-раціональних засадах здійснюваним і в певному сенсі - телеологічним процесом; коли вона живе в режимі розподілу самодіяльності та самодіяльного розподілу [2; 3], тоді винятком з правила, винятком з закону буде такий стан речей, що не всі є генії та таланти, тобто - нормальні люди.
    "Під генієм ми повинні розуміти ту особливість людини, яка в усіх станах та відношеннях її виявляється такою, що має вирішальне значення для її вчинків та долі... До конкретного буття індивідуума належить сукупність його основних інтересів, істотних та особливих емпіричних відносин, в яких він перебуває з іншими людьми і взагалі зі світом. Вказана цілокупність становить його дійсність в тому сенсі, що вона іманентна йому і вище була охарактеризована як його геній" [4, 138-140].
    У "Філософії духу" - пряма вказівка на те, що для Гегеля геній - то є емпірична, існуюча людина. Людина, існування котрої збігається з її сутністю. Тобто - дійсна людина.
    В умовах, коли складається тенденція до знайдення творчістю форми практичної всезагальності, відбувається (неодмінно відбуватиметься) дуже цікава метаморфоза з точкою зору на професіоналізм, на професійну діяльність, на професію як на таку, що суттєво, а, головне, - вигідно, відрізняється від любительства.
    Питання: професіонал чи любитель вирішувалось і вирішується в літературі на рівні сумнозвісного "здорового глузду" свідомості практично завжди однозначно категорично. Під професіоналізмом розуміють ґрунтовне володіння своєю справою, своїм ремеслом, вільне в них та до них ставлення, наявність відповідної спеціальної (професійної) підготовки, освіти, кваліфікації, стійких навичок, досвіду, компетентності і т.ін. Під любительством розуміють, як правило, аматорство, діяльність незугарну, некомпетентну, позначену дилетантизмом; таку, що є випадковою та спорадичною, а суб'єкт якої не має відповідних довідок та посвідчень (дипломів, свідоцтв, атестатів, сертифікатів тощо)...
    Однак, маємо переконання, що з подібною точкою зору рано чи пізно доведеться розстатися. Попрощатись. Навіки. Назавжди.
    Творчість, самодіяльність передбачають винятково любителя. Зрозуміло, любителя не у вищезазначеному і вельми малосимпатичному його сенсі та значенні, але як людину, що "зняла" в процесі власного самоздійснення, в результаті заперечення заперечення, і вихідну, освячену саме чуттєво-емоційним ставленням первинну ("теза") притягальність обраного в результаті вслуховування в себе, за Г.Сковородою, терену свого творчого прикладання та здійснення; і опосередковуючу цей первинний вибір (самовибір) себе за покликом єства людського ("антитеза") добротну, всебічну та ґрунтовну професійну підготовку, освіту, навчання; і, в кінцевому підсумку, таку людину, яка зуміла не лише не втратити, але й зберегти, розвинути, посилити та зміцнити свою любов, свою небайдужість, своє тяжіння ("синтез") до тієї справи, яку присвятив собі, а себе - їй.
    Любов ніколи не санкціонує ("не подарує своєю наявністю") "не твою" справу, "не твоє" місце в житті. Місце, яке ти не сам обрав, або ж обирав за чистою випадковістю, за "збігом обставин", або ж під тиском зовнішньої необхідності, що є цілком типовим та буденним для передісторії. Адже саме тому й передісторія, що всі в ній сущі детермінанти (економічні, соціальні, політичні, юридичні, релігійні, моральні, естетичні тощо) по суті, по єству своєму не передбачають, не покладають і не забезпечують людину в якості цілі. Не дають їй, дійсної (і навіть реальної) можливості вибирати. Вона ще й не народилась, потенційна людина (згадайте: "людина не народжується, людина постає"), а вже - "вибрана". Її чекають - очікують "гуманні цінності капіталізму". В повному асортименті. По повній програмі.
    Для людини-творця немає покарання більш тяжкого та гіркого, аніж відлучення її від справи улюбленої. Від творчості. Саме винятково щодо такої людини і такої ситуації цілком визначеним змістом наповнюється сентенція: "якщо за це платять, я не заперечую, але, якби для того, щоб цим займатись, я повинен був би платити, я б платив". І саме в цьому й такому сенсі та значенні любитель - це людина, безконечно більш достовірна, істинна, цілісна (і для себе, і для людей, і для людства), а ніж професіонал.
    Саме тому любителі (творці, генії) - себто нормальні люди, не беруть участі у конкурсах на хороших людей. Вони - вище. Вони не розштовхують плечима та ліктями конкурентів біля столиків, де роздають призи та премії, нагороди та звання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества. - СПб, 1997.
2. Новиков Б.В. Творчество и философия. - К., 1989.
3. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - К., 1998.
4. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Ч. ІІІ. "Философия духа". - М., І956.

 

<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio